Петро (апостол)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святий
Петро І
(Petrus РР.І)
1-й Єпископ Римський
Pope-peter pprubens.jpg
Tu es Petrus et super hanc petram aedificabo ecclesiam meam et tibi dabo claves regni caelorum
Emblem of the Papacy SE.svg
У миру Симеон син Іонин (івр. שמעון‎)
Народився дата невідома
традиційно Віфсаїда
Початок понтифікату 33
Кінець понтифікату 67
Попередник Посаду засновано
Наступник Лін І


Портали: Католицтво

Апо́стол Петро (грец. Απόστολος Πέτρος; помер близько 67 року в Римі) у християнстві — один з 12 апостолів (учнів) Ісуса Христа. Перший Папа Римський.

Симон-Кифа-Петро[ред.ред. код]

Походження і покликання[ред.ред. код]

Симон (пізніше Петро) був старшим братом Андрія Первозванного, який і привів його до Господа. Він був син Йони з Віфсаїди (Ів. 1:44), одружений, батько дітей, займався рибальством та проживав у Капернаумі. Згідно з Євангелієм від Івана Андрій з іншим учнем Івана Хрестителя провадить Ісуса до Симона коли вони були над Йорданом (Ів. 1:35-41). Тоді ж Симон був названий символічним ім'ям Петро (з грец. πετρος), що означає — камінь (арамійською його звали Кифа, тобто скеля) (Ів. 1:42). Згодом Господь знову звернувся до апостола Петра зі словами:

«Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але мій небесний Отець. І кажу тобі, що ти скеля; на скелі оцій побудую я Церкву Свою, — і сили пекельні не переможуть її» (Мт. 16:17-18).

Церква святого Петра у Капернаумі побудована на місці його будинку.

У синоптичних Євангеліях складається враження, що зустріч Ісуса з Петром відбулася над Генезаретським озером. Ісус, ідучи берегом озера, "побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, що закидали у море сіті, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей. І ті негайно кинули сіті і пішли за Ним» (Мт. 4:18-20). Майже ідентичне оповідання є й у Євангелїї від Марка. Натомість Лука вводить нові елементи більшої довіри словам Ісуса навіть всупереч логіці (Лк. 5:1-11). Симон був одружений, проте ім'я його дружини невідоме. Він мешкав разом з нею, її матір'ю та своїм братом Андрієм у власному будинку у Капернаумі (Мт. 8:14, Лк. 4:38, Мк. 1:21). На місці його будинку на рештках церкви 3 століття[1] споруджено церкву. За Мк. 1:31 Ісус Христос оздоровив також і тещу Петра. Як видо у всіх Євагеліях, апостол Петро завжди є ведучою фігурою. Він завжди стоїть на першому місці. Він належить до трьох апостолів, які були найближче до Ісуса Христа. За Мк. 9:2-13, апостол Петро був також серед тих трьох, яким Бог відкрив свою божественність та майбутнє воскресіння свого Сина перед його смертю. В ієрархії Церкви він безсумнівно займає перше місце серед апостолів. Євангелист Марко так описує покликання:

І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів. І визначив Він оцих Дванадцятьох: Симона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведеєвого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанергес, цебто сини громові, і Андрія, і Пилипа, і Варфоломія, і Матвія, і Хому, і Якова Алфієвого, і Тадея, і Симона Кананіта та Юду Іскаріотського, що й видав Його. (Мк. 3:13-19)

Майже ідентичні списки приведено у Матея (Мт. 10:2-4), Луки (Лк. 6:13-16), і в Діяннях Апостолів (Дії 1:13-16). У цих списках послідовність деяких імен змінюється, але Петро завжди є першим.

Визнання Ісуса Христа[ред.ред. код]

Свідченням того, що Господь уподобив собі Петра, було те, що Христос відвідав його дім і зцілив близьких, удостоїв апостола бути свідком Святої Божественної слави на горі Фавор і страждань та страстей у Гетсиманському саду. Якщо навіть Ісус одразу пообіцяв ім'я Кифа-Скеля, то урочисто надав його щойно у Филиповій Кесарії, де на запитання Вчителя: «Хто я?» — він відповідіє за всіх Дванадцятьох: «Ти — Христос, Бога живого Син». У відповідь Петро почув із уст Ісуса: "Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. " (Мт. 16:17-18). Грецький вислів «пекельні ворота» означає приблизно те саме, що і сила смерті.

Один з найближчих учнів[ред.ред. код]

Ісус явно вирізняє його як одного з трьох наближених учнів, беручи з собою Петра, Якова та Івана на високу гору, яку часто ототожнюють з горою Фавор, де відбулося Преображення, і в Гетсиманію, і ще раніше до будинку Яіра, де воскресить щойно померлу доньку господаря. Петро також найвідважніше ставить запитання Вчителеві, навіть на горі Фавор, де проявив власну ініціативу і каже «Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі…» (Мр. 9:5-6). Він також запитує від імені учнів про винагороду, яку вони б мали отримами «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» (Мр. 19:27), а іншим разом цікавиться, чи вистачить якщо сім разів пробачить свому братові (Мт. 18:21-22). Петро запальний, сповнений любові до свого Вчителя й водночас ентузіазму до його справи, він незворушно впевнений у собі: «І відізвався до Нього Петро: Хоч спокусяться й усі, та не я!» (Мр. 14:29). А в Євангелії від Івана немов би сам провокує Ісуса на слова про своє майбутнє зречення, вимагає від Учителя сказати куди він відходить. У відповідь чує: «Куди Я йду, туди ти тепер іти за Мною не можеш, але потім ти підеш за Мною.» (Ів. 13:36). На ці слова Петро реагує з сумом та певним обуренням, ще не розуміючи однак справжнього змісту його нового імені. Він з впевненістю говорить Ісусу «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!», на що Учитель із сумом відповідає «За Мене покладеш ти душу свою? Поправді, поправді кажу Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене…» (Ів. 13:37-38).

Зречення Петра[ред.ред. код]

Провіщення відречення, як і опис його здійснення, міститься в усіх чотирьох Євангеліях. Розповіді Євангелистів не завжди однакові, у цьому епізоді, однак, вони вражають своєю дивовижною схожістю. Мабуть, сам Петро вимагав зафіксувати той факт, до того ж вимагав таким чином, щоб це глибоко запало всім у серця. До тієї миті він постійно думав лише «про людське». Тому, коли прийшли заарештовувати Ісуса, витяг меча, хоча знав, що не має жодного шансу перемогти натовп та охоронців. Про це згадують усі євангелисти, проте лише Іван називає його ім'я. Петро не брехав, коли казав Ісусові, що готовий іти за Ним на смерть, але на смерть у боротьбі. Він пішов за своїм захопленим Учителем, бо явно не захотів залишати Його самого. Прагнув побачити, що з ним станеться. Коли до нього звернулася служанка, яка начебто впізнала у ньому одного з учнів галилеянина, мимоволі відповів: не знає, про що вона говорить. А коли запитали вдруге, він клянеться, що не знає цього Чоловіка. А коли сказали, що його видає його галилейський акцент — знову присягає, що цього Чоловіка не знає. «І враз заспівав півень». І тоді Петро зрозумів, що то не його власна сила, ні навіть геройство, ентузіазм чи запал зробили його Скелею. Можливо, від крайнього відчаю його врятували слова Ісуса, сказані перед цими подіями — «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»(Лк. 22:31-32).

Свідок Воскреслого та визначення першості апостола Петра[ред.ред. код]

Церква першості апостола Петра у Табсі над Галилейським морем
Ісус Христос передає ключі від Царства небесного апостолу Петру (П'єтро Перуджино (1481-82)).

Незважаючи на свою любов до Ісуса Христа, Апостол Петро через свою людську неміч тричі відрікся від Божественного Учителя: згодом розкаявся, одержав прощення — і саме йому, першому серед апостолів, після свого воскресіння явився Господь — «…які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з'явився був Симонові.» (Лк. 24:34). Це також підтверджує і апостол Павло у Першому посланні до Коринтян: «…і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом.»(1 Кор. 15:5). Далі, в Євангеліях подається перелік наступних об'явлень Воскреслого, однак у них перший є Кифа-Петро. Проте ніхто і нічого не розповідає про ці зустрічі. Лише з глави від Євагенлія від Івана відомо, що воскреслий Ісус над Галилейським морем (на цьому місці стоїть Церква першості апостола Петра) підтверджує все сказане у Филиповій Кесарії, й пояснює, чим загрожує Петрове зречення. Він ставить Петрові три майже однакові, питання, щоби той тричі довів свою любов, від якої раніше тричі відрікся :

Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш (грец.agapas - жертовна любов агапе, найвищий вияв любові) мене більше цих? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю (грец.filw - дружня любов філіа, не завжди жертовна, інколи зрадлива) Тебе! Промовляє йому: Паси ягнята Мої! І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш (грец.agapas) Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю (грец.filw) Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш (грец.filw) Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш (грец.filw) Мене (тільки, як друга лише цією недосконалою любов'ю)? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю (грец.filw) Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!(Ів. 21:15-17)

Тричі Петро зрікався Ісуса і тричі тепер визнавав свою слабкість - що любить Ісуса не жертовною любов'ю агапе, а лише недосконалою любов'ю філіа. Петро каявся. І отримав не тільки прощення. але і силу любити жертовною любов'ю агапе. Тоді напевно Петро остаточно зрозумів, що любов — це «зв'язок досконалості» і що лише Господь може дарувати, перетворивши його слабкість на непереможну Скелю. А ці слова, разом із словами апостолу Петрові про "ключі від Царства Небесного " (Мт. 16:18-19), про те що «… від цього часу ти будеш ловити людей!» (Лк. 5:10) та його настанови «….ти ж колись, як навернешся, зміцни братію свою!» (Лк. 22:31-32) є визначенням першості апостола Петра і наступником Ісуса Христа на Землі.

Місіонер[ред.ред. код]

Апостоли Петро і Павло (Ель Греко)

Після вознесіння Господа апостол Петро проповідував слово Боже в різних країнах і при цьому здійснював великі чудеса — воскрешав мертвих, зціляв хворих і немічних, очолив колегію дванадцяти апостолів. Майже всі відомості про Петра, що відносяться до періоду після Вознесіння, подані у Діях апостолів. За Дії 1:4-13 ховається апостол разом з іншими до зіслання Святого Духа у Єрусалимі. Після сходження Святого Духа на апостолів, Петро вперше відкрито проповідує у місті (Дії 2). Петро попадає у конфлікт з владю Юдеї. Заарештований в 42 році у за наказом Ірода Агріппи I, царя Юдеї, був ув'язнений в Єрусалимі, звідки через кілька днів врятувався, як про те оповідають Дії Апостолів. Після вбивства Степана та початку переслідування перших християн, апостоли проводять свої перші місіонерські кроки поза Єрусалимом. Петро разом з апостолом Іваном проповідують у Самарії (Дії 8:14-25). Як юдей, апостол Петро притримувався всіх приписів щодо їжі. Проте у видінні почув він голос «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!». Після видіння, отримавши запрошення від римського сотника Корнелія, апостол починає свою місію серел неюдеїв. Петро проводить хрещення поган (Дії 10:47). Це признають пізніше і його критики. Місіонерський шлях апостола був непростий. Апостол Павло відвідує Єрусалим у 36 та зустрічається спочатку з апостолом Петром, а у 49 з апостолами Яковом, Петром та Іваном (Гал. 2:9). У цих зустрічах визначаються також форма проведення та ставлення до місій серед поган. У Апостольському соборі в Єрусалимі 49 року було узгоджено з іншими апостолами питання про те, як слід чинити по відношенню до поган, які бажають вступити в християнські громади. Апостол Павло розповідає про конфлікт з Петром при їх зустрічі у Антіохії (Гал. 2:11-13), який спочатку споживав з поганами, а потім хотів накласти приписи Тори на неюдеїв. Таким чином у відмові від певних юдейських практик та приписів розпочався непростий період проповідування християнства серед інших народів.
Під час переслідування християн за імператора Нерона апостол Петро був розіп'ятий на перевернутому хресті вниз головою за його бажанням, тому як вважав себе недостойним померти смертю свого Господа. Євсевій Кесарійський у 300 році наводить бл. 150 свідчень мученицької смерті Петра у Римі часів Нерона. Діонісій Коринфтський у 170 році сказав про апостолів Петра і Павла: «Вони навчали разом однаковим чином в Італії та померли одночасно мученицькою смертю». Він також і описав передання про спосіб розп'яття апостола Петра[2].

Зцілення та воскресіння мертвих[ред.ред. код]

По зісланні Святого Духа на апостолів Петро палко проповідував людям віру в Ісуса Христа, божою благодаттю зцілював немічних і калік. Побував з проповідями в Єрусалимі, Самарії, Лідді, Йоппії, Кесарії, Антіохії, інших містах Малої Азії. Кілька разів його садовили до в'язниці, але Ангел Господній чудесним чином звільняв його.

Листи апостола Петра[ред.ред. код]

Новий Завіт містить два листи апостола. Перше соборне послання апостола Петра з його «вітанням з Вавилону» (1 Петр. 5:13), написане з Риму, бо вже у цей час Рим позначався переслідуваними християнами як «Вавилон» — особливо грішне місто світу (напр. у Об. 14:8, Об. 16:9). Остаточне порівняння з Вавилоном прийшло до Риму із зруйнуванням Єрусалимського Храму у 70 році, як і було зруйнування першого храму Вавилоном у 586 р. до н. е. Автор послання називає себе в першому ж вірші — Петро, апостол Ісуса Христа (1 Петр. 1:1). Послання адресоване малоазійським християнам, віра яких піддавалася серйозним випробуванням у період, коли апостол Павло зі своїми співробітниками, заснувавши ряд християнських церков у Греції та Малій Азії, покинув Ефес. Друге соборне послання апостола Петра адресоване широкому колу перших християнських церков Малої Азії. Згідно з традиційною версією, воно написано апостолом Петром в останні роки життя в ув'язненні в Римі, у 66/67 році. У посланні є пряма вказівка ​​на очікування прийдешньої смерті. «Знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об'явив був мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам'яті.» (2 Петр. 1:14).

Євангеліє від Марка[ред.ред. код]

За словами Євсевія Кесарійського Євангеліє від Марка написане у 43 році[3]. Найбільш вірогідне місце створення Євангелія від Марка — Рим. Євангелист Марко — небіж левіта Варнави (Кол. 4:10); вони обидва супроводили св. Павла в першій його апостольській подорожі з Антіохії у Малу Азію (Дії 12:25). Через декілька років перебуваючи у другому ув'язненя апостол Павло просить Тимотея привезти у Рим Марка для служби (2 Тим. 4:9-12), оскільки в той час з ним був лише Лука. Пізніше Марко, нерозлучний супутник верховного апостола Петра, був, так би мовити, його секретарем. Наприкінці свого першого послання апостол Петро передає вітання вірним на сході від Марка, називаючи його своїм сином (1 Петр. 5:13). Цю відомість підтверджує і християнська традиція, називаючи Марка «перекладачем» Петра[4]. Згідно з цією традицією і народилася Євангелія від Марка — ніщо інше, як коротко списана проповідь саме апостола Петра. Це стверджує також і свідоцтво Папія, єреапольського єпископа у Фрігії (100–130 рр.), мовляв, Марко — за свідченням пресвітера (Івана Євангелиста) — бувши тлумачем апостола Петра, все те, що запам'ятав, точно списав, хоч і не в тім порядку, як то, було, Господь говорив і чинив.

Апостол у Римі[ред.ред. код]

Розп'яття Святого апостола Петра роботи Караваджо у Санта Марія дель Пополо.

І врешті-решт Петро прибув до Риму, де викрив волхва Симона й навернув до християнства двох дружин Нерона. Останній наказав стратити Петра 29 червня 67 р., розіп'явши на хресті вниз головою (за проханням самого Апостола для підкреслення різниці своїх мук і страждань від тих Божественного Учителя, як цитує Євсевій Кесарійський слова Орігена у своїй Церковній історії)[5]. Найраніша згадка про мученицьку смерть апостола наведена у Першому листі папи Климента, написаного у останньому десятилітті першого століття. Євсевій Кесарійський у 300 році наводить бл. 150 свідчень мученицької смерті Петра у Римі часів Нерона. Діонісій Коринфтський у 170 році сказав про апостолів Петра і Павла: «Вони навчали разом однаковим чином в Італії та померли одночасно мученицькою смертю». Він також і описав передання про спосіб розп'яття апостола Петра[6].


Могила апостола[ред.ред. код]

Могила апостола Петра у ніші в конфесіо під вівтарем Собору святого Петра прикрашена мозаїкою з зображенням Ісуса Христа

Найдавнішим відомим свідченням про місце поховання апостолів Петра і Павла є цитата Євсевієм Кесарійським у творі «Церковні історії» римського священика Гая, що служив за папи Зефірина: «Я можу трофеї апостолів показати. Якщо йтимеш до Ватикану, чи дорогою на Остію, знайдеш трофеї тих, що заснували цю церкву»[7][8]. Для історії католицької церкви і Риму, як місця перебування понтифіка, має значення тлумачення архітектурного поняття «трофей». Євсевій 100 років пізніше розтлумачив цитату як вказівку на місце поховання. У 315–349 роках імператор Констянтин Великий над місцем поховання збудував Базиліку апостола Петра, яка простояла до 1507 року, та була зруйнована для побудови Собору Святого Петра. При побудові нової базиліки вівтар зайняв знову місце над могилою апостола, а сама могила міститься в ніші в конфесіо, під вівтарем і прикрашена мозаїкою з зображенням Ісуса Христа. У 1940–1949 роках папа Пій XII дозволив археологічні дослідження поховань. Розкопки виявили два ряди поховань, частина яких засипана ще при побудові першої базиліки. Знайдено також залишки архітектурних форм поховань, датованих І-ІІ ст. Результати досліджень та підтвердження поховання апостола Петра вперше опубліковано у 1951 році, проте були розкритиковані за недостатню документаційну базу та методичні помилки при розкопках. Через це Ватикан дозволив проведення нових досліджень у 1953–1958 та 1965 роках, з врахуванням попередньої критики. На центральному місці за колонами монумента знайдене поховання, накрите з 140 року круглим каменем — cippus, що позначає місце мученицької смерті Петра і потрактовано Гаєм як трофей. Навколо центрального поховання впорядковано розміщені інші могили. Таке розміщення свідчить про вшанування цього місця. Археолог Маргеріта Ґвардуччі також задокументувала надписи на стіні за колонами, серед них і «PETR… EN I», як позначення реліквій апостола Петра. Знайдені у похованні людські рештки були проаналізовані. Судово-медична експертиза виявила, що кістки належали чоловікові віком близько 61 року і походять з 1-го століття. Ці результати, які папа Павло VI оголосив у 1968 році[9], вказують, що ці кістки — мощі апостола Петра [10].

Петрів піст і Свято Петра[ред.ред. код]

Докладніше: Петрівка (піст)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Anders Runesson, Architecture, Conflict, and Identity Formation, у : J. Zangenberg, H. W. Attridge, D. B. Martin, Religion, Ethnicity and Identity in Ancient Galilee, Tübingen 2007 = WUNT 210, с. 240–242
  2. Joachim Gnilka: Petrus und Rom, 2002, с. 111, Примітка 6 (нім.)
  3. Євсевій Кесарійський Historia Ecclesiasticaнім.
  4. А. Джирланда. Ключ до Біблії. Новий завіт. Львів. Свічадо. 2005. ст. 210. ISBN 966-8744-60-8
  5. Євсевій Кесарійський, Церковна історія, III. 1 (нім.)
  6. Joachim Gnilka: Petrus und Rom, 2002, с. 111, Примітка 6 (нім.)
  7. цитовано за Christfried Böttrich: Petrus, Fischer, Fels und Funktionär, Leipzig 2001, с. 228 (нім.)
  8. Євсевій Кесарійський, Церковна історія, II. 25,5-7(нім.)
  9. Загальна аудієнція папи 26 червня 1968 року(фр.)
  10. «The Bones of St. Peter». Saintpetersbasilica.org. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-09-12. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
  • Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979. 710 ст.
  • А. Свідеркувна. Розмови про Біблію. Новий Завіт. Львів. Свічадо. 2009. ISBN 978-966-395-263-5

Посилання[ред.ред. код]