Церква Святого Юрія (Битів)
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (березень 2023) |
| Церква Святого Юрія у Битові | |
|---|---|
 | |
| 54°09′56.273″ пн. ш. 17°29′02.221″ сх. д. / 54.16563139° пн. ш. 17.48395028° сх. д. | |
| Тип споруди | Greek Catholic churchd |
| Розташування |  Польща, Битів |
| Початок будівництва | 1675 |
| Кінець будівництва | 1685 |
| Зруйновано | по 1945 |
| Відбудовано | 1984-1989 |
| Належність | УГКЦ |
| Стан | об'єкт культурної спадщини Польщі[1] |
| Адреса | вул. Йосифа Сліпого 5 Битів |
| Епонім | Юрій (Георгій) Змієборець |
  Церква Святого Юрія (Битів) (Польща) | |
 | |
 Церква Святого Юрія у Вікісховищі | |
Церква Святого Юрія (пол. Cerkiew Świętego Jerzego w Bytowie) — греко-католицький парафіяльний храм у місті Битів на півночі Польщі. Належить до Гданського деканату Ольштинсько-Гданської єпархії УГКЦ.
Названа на честь святого Юрія, колишня євангелічна церква (нім. Bergkirche Sankt Georg), збудована у 1675—85 роках за характерною фахверковою системою. Після генерального ремонту у 80-х роках 20 століття — греко-католицька церква, в якій можна побачити табернакль з XVII століття з церкви Святої Параскеви в Сурохові, іконостас (царські врата) та купол храму в стилі візантійської архітектури. Раніше церква називалася Кашубською (богослужіння тут проводилися кашубською мовою).
До кінця Другої світової війни храм також функціонував під назвою Святого Юрія (Георгія), проте поширена його назва — Церква на горі з німецької Бергкірхе (Bergkirche)[2].
На місці нинішньої церкви, на горі, спочатку в XV столітті стояла дерев'яна приватна каплиця. Перша згадка про каплицю на пагорбі є недатованою і походить зі звіту міської ради Битова, де зазначено, що каплицю збудували Ніколаус Бломе та його дружина Гертруда, за згодою ради та пароха Павла Гремліна. Ніколаус Бломе згадується в документах 1445 та 1472 років як бургомістр, а Павло Гремлін був парафіяльним священником у Битові згідно з документами 1472 року. Виходячи з цієї інформації, будівництво первісної Юріївської каплиці на пагорбі можна приурочити до 1470 року.
15 жовтня 1490 року було видано підтвердження про надання Гертруді — на той час вже вдові Ніколауса Бломе — каплиці «за мурами міста Битова» (лат. extra muros opidi butow). Згідно з запискою від 1 червня 1491 року, відповідно до заповіту померлого Бломе, спадкоємцем каплиці став парафіяльний священник Георг Вольдер, який пізніше передав патронат над храмом міській раді.
За свідченнями близько 1640 року, «церква на горі» (старонім. aufm Berge) була побудована протестантською церквою до 1551 року. Можливо, як нову церкву на місці більш ранньої каплиці, а можливо, просто відремонтовану і розширену для задоволення нових потреб. На той час будівля була ще дерев'яною. Ним користувалися євангелісти з навколишніх сіл Битівської парафії. Проповіді на місцевому діалекті тут виголошував, зокрема, Шимон Крофей, пастор, який за фінансової допомоги Барнимa Х у 1586 році видав «Духовні пісні» кашубським діалектом.[3] У період контрреформації право протестантів на володіння церквою було успішно відстояно, тож храм належав їм протягом усього періоду.
Однак є відомості[4], що в XVI столітті костел був перетворений на стодолу, а в 1629 році під час польсько-шведської війни згорів, після чого був знову відбудований в дерев'яному вигляді.
На карті Любінуса 1618 року церква зображена на плані міста Битовa як храм на пагорбі з шатровим дахом, ризницею і вежею посередині даху. Храм служив похоронним костелом до 1637 р., потім — міським костелом до спорудження ораторії при ратуші (бл. 1670 р.), тимчасово також після 1700 р. (до відбудови згорілої ораторії).
У 1641 р. церква була в аварійному стані і без оздоблення. Її незадовільний стан призвів до того, що в 1673 році вона була зруйнована ураганом. Зруйнована таким чином церква була відбудована між 1675 і 1685 роками до сучасного вигляду (збереженого і під час реконструкції 1980-х років) у вигляді цегляного храму з шатровим дахом, вкритим ґонтом, і невеликою башточкою посередині храмового даху.
У 1843 р., після 30-річного простою, був капітально відремонтований у зв'язку з необхідністю використання храму під час будівництва костелу Святої Єлизавети (нині костел Святої Катерини Олександрійської та Іоанна Предтечі в Битові) у 1843-1854 рр. Під час ремонту, серед іншого, були засипані і замуровані частково обвалені крипти.
У 1925 році в статті Альберта Ренца в газеті «Unser Pommerland», тодішнього пастора парафії, вказується, що церква довгий час не використовувалася, проте на початку 1920-х років недільні богослужіння були відновлені й служби проводилися регулярно протягом тижня.
В результаті бойових дій на східному фронті в березні 1945 року (Померанська операція) Битів був зайнятий через Червоною Армією. Згідно з протоколом комісії[4] (до складу якої входили, зокрема, бургомістр Битова Адам Казімерчак та парох римо-католицької парафії Альфонс Менціковський) від 8 березня 1946 р., костел був "у непошкодженому стані, за винятком органу, який не мав металевих труб. Церква, збудована примітивно і сильно пошкоджена часом, не мала великої художньої цінності, за винятком трьох релігійних картин, висячої кулі — колись, можливо, вічної лампадки або канделябра". Опіку над церквою тоді доручили парафіяльному священнику.
У серпні 1947 року римо-католицький священник Натер згадує, що, попри те, що Бергкірхе належала римо-католицькій парафії, у зв'язку з необхідністю масштабного і дорогого ремонту, вона не використовувалася для пастирських цілей, тим більше, що в Битові та околицях залишалася група протестантів, які також шукали місце для проведення богослужінь, і римо-католики надали їм у користування костел. Групу, яка спочатку налічувала близько 80 віруючих євангелістів (переважно німецької національності), через "кадровий голод" очолив методистський пастор. Методистський осередок у Битові розростався, його наповнювали не лише місцеві віруючі, але й нові поселенці з центральної Польщі. Однак церква перебувала в аварійному стані, тому тимчасово методисти Битова збиралися також у приміщенні по вул. Дворцовій, 5.
Костел зазнав сумнозвісних пошкоджень у 1950-х роках - серед іншого, вандали побили в ньому вікна. Саме тому парох методистської парафії звернувся до повітової національної ради з клопотанням про визнання церкви пам'яткою, що нарешті й сталося 19 березня 1960 року, коли церква була визнана пам'яткою третього класу і внесена до реєстру тодішнього Кошалінського воєводства. Саме в цей час методисти вирішили назавжди переїхати до церкви й розбудовувати її. У 1964 або 1965 році в храмі були проведені ремонтні роботи. Однак, у зв'язку з хвилями еміграції до Західної Німеччини, які ще більше посилилися після підписання у 1970 р. договору між ПНР і ФРН, методистська церква занепала і в 1972 р. кількість віруючих оцінювалася в 10 осіб на весь повіт. У цей час тривало руйнування храму — серед іншого, були викрадені всі статуї, виламані двері, знищене все дерев'яне оздоблення. У зв'язку з неможливістю тодішнього пароха Мечислава Островського (який проживав у Слупську) доглядати за пам'ятником, вцілілі елементи оздоблення — в тому числі хрестильна купіль з XVIII століття, надгробні епітафії тощо — були передані на зберігання до музею в Битові. У наступні роки віруючі церкви послідовно виїжджали з країни, а руйнування храму швидко прогресувало до такого стану, що будівля опинилася під загрозою обвалу.
Внаслідок операції «Вісла» у 1947 році до Битівського повіту прибули українці[5], переселені з південно-східних територій Польщі, які були переважно вірянами греко-католицької церкви. Греко-католицька парафія була створена в 1950 році, але свого храму греко-католики не мали — літургії відправлялися, серед іншого, в каплиці при дитячому будинку, в приватних будинках і, з багатьма перервами й неприємностями, в римо-католицькому костелі Святої Катерини — серед іншого, в сталінський період влада заборонила греко-католицьким священникам в'їзд у воєводство, що спричинилась з відсутністю в Битові душпастиря. Постійно літургії в костелі почали проводитися з 1957 року, внаслідок відлиги Гомулки.
Через деякий час греко-католики почали шукати можливості для побудови власного храму, адже більшість віруючих-методистів виїхали з країни — найкращим "кандидатом" виявилася колишня євангелічна Бергкірхе, яка, однак, почала руйнуватися. У 1982 році методисти продали будівлю і нарешті у 1984 році розпочалася відбудова храму. У другій половині 1989 року в ще недобудованому храмі почали проводити богослужіння. Тоді ж було встановлено іконостас, купол, що увінчує церковний шпиль, та лави для вірян.
28 жовтня 1989 року єпископ Іван Мартиняк урочисто освятив церкву, зберігши патрона храму — святого Юрія. Відтоді церква служить греко-католикам.
- ↑ Реєстр пам'яток
- ↑ Gerhard Bronisch, Walter Ohle, Hans Teichmüller (1938), Kreis Bütow (нім.), с. 129-134
- ↑ Czesław Piskorski (1980), Pomorze Zachodnie, mały przewodnik (пол.), Варшава: Sport i Turystyka, с. 114, ISBN 83-217-2292-X
- ↑ а б MUZEUM ZACHODNIO-KASZUBSKIE W BYTOWIE NASZE POMORZE. ROCZNIK MUZEUM ZACHODNIO-KASZUBSKIEGO W BYTOWIE nr 8 (пол.), 2006, с. 79-93
- ↑ Історія української греко-католицької парафії у Битові від часу операції «Вісла» 1947 року (пол.)