Щолоков Микола Онисимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щолоков Микола Онисимович
рос. Николай Щёлоков
Щолоков Микола Онисимович
Щолоков Микола Онисимович
Міністр Внутрішніх справ СРСР
25 листопада 1968 — 17 грудня 1982
ПопередникПосада затверждена
НаступникВіталій Васильович Федорчук

Народився13 (26) листопада 1910(1910-11-26)
Алмазна, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер13 грудня 1984(1984-12-13) (74 роки)
Москва, Російська РФСР, СРСР
ПохованийВаганьковське кладовище
Відомий якполітик, інженер, економіст
ГромадянствоСРСР СРСР
Alma materНаціональна металургійна академія України
Політична партіяКПРС
Звання Генерал армії
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Богдана Хмельницького II ступеня
Підпис

Микола Онисимович Щолоков (13 (26) листопада 1910, станція Алмазна (нині у складі м. Кадіївка), Луганська область — 13 грудня 1984, Москва) — радянський державний діяч, міністр внутрішніх справ СРСР (1966–1982), генерал армії (1976). Доктор економічних наук (1978). Кандидат у члени ЦК КПРС (1966—1968). Член ЦК КПРС (1968—1983), Герой Соціалістичної Праці (1980, позбавлений звання у листопаді 1984). Депутат Верховної Ради СРСР 4—10-го скликань.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився на станції Алмазна (Бахмутський повіт, Катеринославська губернія) в родині робітника-металурга Онисима Митрофановича Щолокова та лікаря Марії Іванівни Щолокової. Про батьків пізніше відгукувався з великою теплотою. Працювати почав з 12 років коногоном на шахті.

По закінченні семирічки (1926) вступив до гірничопромислового училища, працював на шахті ім. Ілліча в Кадіївці.

У 1929—1933 роках — студент Дніпропетровського металургійного інституту.

Член ВКП(б) з 1931 року.

У 1933—1934 роках — інженер, начальник зміни доменного цеху металургійного заводу «Сталь» селища Алмазна.

З 1934 по 1935 рік служив у Червоній армії.

У 1935 — грудні 1938 року — змінний інженер, заступник начальника доменного цеху заводу металургійного обладнання в Дніпропетровську, начальник мартенівського цеху Дніпропетровського металургійного заводу.

У грудні 1938 року обраний першим секретарем Красногвардійського районного комітету КП(б)У міста Дніпропетровська.

З грудня 1939 по серпень 1941 року працював головою виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих. Тоді ж познайомився з майбутнім генеральним секретарем ЦК КПРС Л. І. Брежнєвим.

1941 — як керівник міста з початком радянсько-німецької війни відповідав за евакуацію на схід СРСР промислових об'єктів, населення і матеріальних цінностей.

Після відступу радянських військ із Дніпропетровська з липня 1941 по 1942 рік був політичним працівником і членом Військової ради Південного фронту Червоної армії.

У 1942—1943 роках — заступник начальника Тилу Північної групи військ Кавказького (Північно-Кавказького) фронту з політичної частини. З 1943 по грудень 1945 року — заступник командира 218-ї стрілецької дивізії з політичної частини, заступник командира 28-го стрілецького корпусу з політичної частини.

У грудні 1945 — серпні 1946 року — відповідальний секретар Партійної комісії при Політичному управлінні Прикарпатського військового округу, полковник.

У жовтні 1946 — грудні 1947 року — заступник міністра місцевої промисловості Української РСР.

У жовтні (затв.) 1947 — листопаді 1948 року — заступник секретаря ЦК КП(б)У з промисловості — завідувач промислового відділу ЦК КП(б)У.

У грудні 1948 — січні 1951 року — завідувач відділу легкої промисловості ЦК КП(б)У.

13 січня 1951 — 5 липня 1958 року — 1-й заступник голови Ради міністрів Молдавської РСР.

Одночасно, 7 червня 1957 — 8 липня 1958 року — голова Ради народного господарства Молдавської РСР.

18 квітня 1959 — 30 березня 1962 року — 1-й заступник голови Ради міністрів Молдавської РСР.

12 травня 1962 — 23 січня 1963 року — заступник голови Ради міністрів Молдавської РСР.

Одночасно, в травні 1962 — 18 лютого 1965 року — голова Ради народного господарства Молдавської РСР.

18 лютого — 22 грудня 1965 року — 1-й заступник голови Ради міністрів Молдавської РСР.

22 грудня 1965 — 13 лютого 1967 року — 2-й секретар ЦК КП Молдавії.

18 вересня 1966 — 1968 — міністр охорони громадського порядку СРСР, в 1968 — 17 грудня 1982 року — міністр внутрішніх справ СРСР.

17 грудня 1982 — через місяць після смерті Брежнєва Микола Щолоков був звільнений з поста міністра у зв'язку з розслідуванням з приводу корупції, розпочатим за наказом нового керівника СРСР Ю.Андропова. Проведена за вказівкою нового міністра внутрішніх справ СРСР В. В. Федорчука комплексна перевірка діяльності МВС СРСР у період керівництва Щолокова виявила велику кількість зловживань.

19 лютого 1983 дружина Щолокова, Світлана Володимирівна, наклала на себе руки.

15 червня 1983 Миколу Щолокова вивели з ЦК КПРС, 6 листопада 1984 року його позбавили звання генерала армії, а 10 листопада — звання Героя Соціалістичної Праці.

7 грудня 1984 року Щолоков був виключений із лав КПРС. Через 6 днів він застрелився з мисливської рушниці. За 3 дні до цього М.Щолоков написав К. У. Черненкові лист, в якому зазначав, що «не порушував законності, не змінював лінії партії, нічого у держави не брав» і просив лише захистити його дітей від неприємностей, бо «​​вони ні в чому не винні».

Тодішній голова Комісії партійного контролю М. С. Соломенцев, який займався справою Щолокова, згодом згадував: "До мене на прийом приходила його дочка і розповідала оглушливі подробиці трагедії: "Батько вистрілив собі в голову з мисливської рушниці … По всій кімнаті розлетілися мізки … ""

Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі (ділянка № 20).

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина Світлана Володимирівна, діти — син Ігор Щолоков, дочка Ірина Щолокова (Калюжна), онуки Поліна та Світлана Калюжні.

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 3 ордена Леніна
  • 2 ордена Бойового Червоного Прапора
  • орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня
  • орден Вітчизняної війни І ступеня
  • орден Трудового Червоного Прапора
  • орден Червоної Зірки
  • медалі
  • «Почесний громадянин м. Дніпропетровськ» (1980)

Кіновтілення

[ред. | ред. код]
  • Володимир Землянікін в художньому фільмі "Вбивство на «Жданівській» (1992)
  • Геннадій Богачов («Брежнєв», 2005).
  • Володимир Голованов («Галина», 2008).
  • Олексій Криченков («Мисливці за діамантами», 2011).
  • Володимир Стєклов у документальному серіалі «Казнокрад. КДБ проти МВС» (2011)

Джерело

[ред. | ред. код]