Кадіївка
| Кадіївка | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Луганська область | ||||||||
| Район | Алчевський район | ||||||||
| Тер. громада | Кадіївська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ | UA44020050010070086 | ||||||||
| Засноване | середина XIX століття | ||||||||
| Статус міста | з 1932 року | ||||||||
| Населення | 74 546 (01.01.2019)[1] | ||||||||
| Агломерація | Алчевсько-Кадіївська | ||||||||
| Площа | 91,8 км² | ||||||||
| Густота населення | 812 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 94000 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6444 | ||||||||
| Координати | 48°34′5″ пн. ш. 38°39′31″ сх. д. / 48.56806° пн. ш. 38.65861° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 251,7 м | ||||||||
| Водойма | р. Комишуваха, права притока Луганки | ||||||||
| Назва мешканців | кадіївча́нин, кадіївча́нка, кадіївча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Кадіївка | ||||||||
| До станції | 2 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Міський голова | Борисов Юрій Валерійович | ||||||||
|
| |||||||||
.svg)
Каді́ївка (у 1937—1943 — Се́рго, у 1978—2016 — Стаха́нов) — місто в Україні, адміністративний центр Кадіївської міської громади Алчевського району Луганської області. З 2014 року — тимчасово окуповане російськими військами, контролюєтся маріонетковим режимом ЛНР.
До окупації більшовиками місто мало назву Кадіївка. З 1937 по 1943 роки місто мало назву Серго, на честь Серго Орджонікідзе. У 1943—1978 роках місто мало історичну назву Кадіївка.
З 1978 по 2016 роках місто називалося Стаханов, на честь Олексія Стаханова.
12 травня 2016 року місту відновили історичну назву — Кадіївка[2][3].
Місто Кадіївка розташоване у південно-східній частині Донецького кряжа, за 2 км від однойменної залізничної станції.
Сусідні населені пункти: міста Ірміно і Первомайськ на північному заході, Голубівка на півночі, села Весняне, Бердянка, селища Криничне, Тавричанське, села Богданівка, Зарічне, Червоний Лиман на північному сході, селища Криничанське, Яснодольськ на сході, села Кам'янка, Петрівка на південному сході, міста Брянка (примикає) на півдні, Алмазна (примикає) на південному заході, селище Калинове на заході.
Місто знаходиться у степному біомі. Територією міста тече річка Комишуваха. Права притока річки Лугань (басейн Сіверського Дінця).
Місто утворено в ході об'єднання декількох сіл, старе з яких належить до 1780 року. Назва Кадіївка з'явилася у 1894 році, з появою ще одного, нового населеного пункту, утвореного переселенцями із села Кадіївка Подільської губернії[4].
З 1919 року місто було тимчасово окуповано більшовиками.
У 1931 році на сесії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету ухвалила рішення про будівництво нового упорядкованого міста. Став у центрі був засипаний, а на його місці утворений сквер, який проіснував до початку 1970-х років. Проти ночі з 30 на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральне Ірміно» зміна Олексія Стаханова встановила світовий рекорд продуктивності праці на відбійні молотки, здобувши за 5 годин 45 хвилин 102 тонни вугілля, перевиконавши норму у 14 разів — так зародився стахановський рух.
У 1937 році місто перейменоване на Серго на честь більшовика Серго Орджонікідзе, що боровся з українськими військами. З 1943—1944 по 1978 роки місто мало історичну назву — Кадіївка.
12 липня 1942 року, в ході німецько-радянської війни місто було тимчасово окуповане німецькими військами[5][6]. 3 вересня 1943 року захоплено військами Південного фронту в ході Донбаської операції[5].
У листопаді 1944 року утворено три райони (міські районні ради): Іллічівський, Брянський та Голубівський[7].
У 1950-х роках місто охоплювало селища, які пізніше виділилися в окремі міста — Брянка, Первомайськ, Кіровськ (нині — Голубівка). Восени 1954 року в Кадіївці відкрито технічне училище, де розпочали навчання 280 випускників середніх шкіл.
15 лютого 1978 року, з нагоди увічнення пам'яті Олексія Стаханова, Указом Президії Верховної Ради УРСР Кадіївка була перейменована в Стаханов.
17 квітня 2014 року у місті були зафіксовані перші виступи сепаратистів, коли проросійські терористи намагалися захопити управління міліції[8]. У ніч на 27 квітня, у переддень проголошення самопроголошеної ЛНР, до міста прибула озброєна група бойовиків[9]. 1 травня міська рада Стаханова планувала розглянути питання щодо статусу регіону, проте засідання не відбулося через відсутність кворуму[10]. 2 травня було захоплено міську раду[11].
11 травня мешканці Стаханова брали участь у псевдореферендумі, забезпечивши заповнення 98 % бюлетенів в підтримку терористичної організації[12].
З часом місто потрапило до сфери впливу «донських козаків», очолюваних громадянином РФ Козіциним, намісником Козіцина в Стаханові було призначено Павла Дрьомова[13][14]. 14 вересня стахановське угруповання заявило про вихід з-під юрисдикції «ЛНР», а ватажок «донських козаків» Дрьомов проголосив створення «незалежної» «Стаханівської козацької народної республіки»[15].
28 вересня 2014 року з'явилася інформація, що в окупованому Стаханові бойовики проводять обшуки в місцевих школах, — повідомив керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук: «Знищується вся українська символіка. Керівництво терористів обіцяє, що буде вилучена вся українська навчальна література, а замість неї будуть завезені російські підручники»[16].
30 вересня 2014 року «Інформаційний спротив» повідомив, що зафіксовано перекидання до міста підрозділів 76-ї десантно-штурмової дивізії ПС РФ та діяльність російської станції РЕБ, що глушила мобільний зв'язок[17]. 5 листопада журналіст Роман Бочкала з посиланням на власні джерела повідомив, що в Стаханові підірвані з усім боєкомплектом 2 чи 3 системи залпового вогню окупантів[18].
14 листопада Стаханов було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада[19].
Наприкінці 2014 року конфлікт між Стаханівськими козаками і керівництвом ЛНР поглибився. Так, Павло Дрьомов публічно звинуватив ватажка ЛНР Ігоря Плотницького у крадіжці вугілля, фальсифікації виборів та співпраці з членами Партії регіонів[20]. Натомість на боці ЛНР виступили російські спецслужби, які викрали Козіцина, а деяких його поплічників розстріляли[21].
У 2016 році місту відновлена історична назва — Кадіївка.
Станом на 23 січня 2017 року, в ході спецоперації «Сухумі», українська армія спромоглась просунутися вглиб на 500 метрів у бік міста Кадіївка та зайняла позиції, на яких раніше перебували терористи ЛНР. Операція була проведена спільними зусиллями трьох батальйонів[22].
Сергій Братчук, спікер Одеської ОВА, повідомив про знищення російського військового складу у місті Кадіївка 9 липня 2022 року[23]. Знов про вибухи на складі повідомили 15 липня[24].
17 липня 2022 року ЗСУ вчергове знищили склад окупантів з боєприпасами у Кадіївці[25].
19 вересня 2022 року, вночі, ЗСУ знищили базу російських військ, яку вони розмістили у Палаці Культури.[26]
Станом на 1919 рік у місті мешкало 38 тис. мешканців.
На початку ХХ століття після окупації більшовиками, почався голодомор в Україні[27], що зачепив також і Луганську область. Це мало негативний вплив на кількість населення, та етнічний склад міста.
Під час та після індустріалізації в місто та сусідні селища направляли людей з різних частин СРСР. Так вже у 1940 році кількість населення становила 95 тис. осіб.
За переписом 2001 року кількість населення становила близько 90 152 осіб, разом з Алмазною та Ірміном — бл. 100 000.
У 2010 році середня кількість населення становила 94,3 тис. осіб.
Станом на 1 січня 2011 року чисельність мешканців міста становила 93,7 тис. осіб[28].
З початку російсько-української війни з міста виїхала велика кількість людей, тому наразі точна оцінка кількості мешканців неможлива.
Етнічний склад населення міста на 2006 рік був представлений так:
До російсько-української війни в місті діяв вагонобудівний завод, завод техвуглецю, завод феросплавів та інші.
Наразі території заводів використовуються як бази окупаційних військ. Обладнання на деяких заводах та підприємствах було вивезено до країни-агресора.
У місті діяло об'єднання «Стахановвугілля» яке включало в себе 19 шахт.
Місто мало тролейбусну та трамвайну мережу.
З початком російсько-української війни залишилось лише автобусне сполучення.
У місті існує однойменна залізнична станція, яка була відкрита у 1878 році.
Через російсько-українську війну залізничне сполучення припинено.
З 1937 по 2007 роки у місті існувала трамвайна мережа. За весь час існування мережі існувало три маршрути.
У 1970 році була відкрита тролейбусна мережа. У різні роки експлуатувались тролейбуси моделей Київ-6, ЗіУ-5, ЗіУ-682В, ЛАЗ-52522.
У 2008 році тролейбусне сполучення тимчасово було припинено. 15 липня 2010 року відновлена робота тролейбусів за маршрутом № 101 «Фестивальна — Південний».
31 серпня 2011 року тролейбусне сполучення в місті остаточно закрито.
- Уродженці міста:
- Бакульманов Олег Васильович (1963—2014) — боєць Добровольчого корпусу «Правого Сектору», учасник російсько-української війни.
- Бірюков Олексій Петрович (1917—1996) — український скульптор.
- Вертіков Дмитро Андрійович — український економіст.
- Горянський Володимир Вікторович — український актор, телеведучий.
- Губський Ігор Іванович (нар. 1954) — український художник.
- Дронов Олексій Іванович (нар. 1959) — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009).
- Кирилов Іван Федорович — заслужений художник УРСР.
- Куклін Микола Михайлович (нар. 1923) — український живописець.
- Лалєнков Дмитро Валерійович (нар. 1966) — український актор та сценарист. Заслужений артист України.
- Федоров Іван Григорович — Герой Радянського Союзу.
- Філарет (Звєрєв) — єпископ Новокаховський та Генічеський УПЦ (МП).
З 2014 року усі ЗМІ у Кадіївці контролюються РФ у вигляді режиму «ЛНР»:
- Газета «Казачий вестник»[30]. Засновник: Павло Леонидович Дрьомов.
- Радіостанція «Казачье радио» (немає у радіоефірі з 2021 року)[30]. Засновник — Павло Дрьомов.
- Телеканал «Новый канал Новороссии» (немає з 2020 г.)[30]. Засновник — Павло Дрьомов.
- Газета «Стахановское Знамя»[31][32]. Керівник — Тертичний Віктор Петрович.
- Газета «Футбольное обозрение».
- Стаханов (значення)
- Костел Святого Ігнатія (Кадіївка) (зруйнований 1950 року)
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
- ↑ Верховна Рада України перейменувала населені пункти на тимчасово окупанованому Донбасі. УНІАН. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
- ↑ Блог краєзнавця Володимира Авілова (рос.). Процитовано 21 липня 2024.
- ↑ а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985, с. 598
- ↑ Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення в місті Кадіївці, Ворошиловградської області, трьох міських районних Рад депутатів трудящих — Іллічівської, Брянської і Голубівської» від 11 листопада 1944 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1945. — № 7–8 (1 квітня). — С. 17.
- ↑ В Стаханові на Луганщині сепаратисти оточили міський відділ МВС. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ Сепаратисти вночі увірвалися в Стаханов. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ У Стаханові депутати міськради зірвали спробу призначити референдум про статус регіону. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015.
- ↑ Горсовет Стаханова захватила банда сепаратистов. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015. (рос.)
- ↑ Результаты референдума в Стаханове 11 мая. Архів оригіналу за 8 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ Стаханівська народна республіка. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ Атаман Дремов против «ЛНР»: «Мы построим Казацкую народную республику Стаханова!». Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ Стаханов проголосив незалежність від ЛНР і обрав «народного мера»-регіонала. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ Бойовики у Стаханові розпочали обшуки у школах і нищать українську символіку. УНН. Архів оригіналу за 29 вересня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
- ↑ Росія висадила на Донбас дивізію десанту.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Партизани підірвали кілька російських «Градів».[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ Журналист Иванов: Руководство «ЛНР» послало против взбунтовавшегося Стаханова войска
- ↑ Intelligence services Russian Federation took out the ataman — the terrorist Kozitsin to Moscow and killed his colleagues. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015.
- ↑ Українські війська зайняли нові позиції в зоні АТО. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 23 січня 2017.
- ↑ Софія Лазарова (9 липня 2022). ЗСУ за добу знищили три склади боєприпасів окупантів. НВ.
- ↑ В окупованій Кадіївці на Луганщині горить ворожий склад боєприпасів (відео). Новинарня.
- ↑ ЗСУ знищили склад з боєприпасами в окупованій Кадіївці (відео). Цензор.нет. 18 липня 2022.
- ↑ У Кадіївці знищили базу окупантів, яку вони розмістили у Палаці культури. Мілітарний (укр.). Процитовано 10 грудня 2022.
- ↑ Колективізація і голод на Україні: 1929—1933 Збірник матеріалів і документів.
- ↑ Чисельність населення на 1 січня 2011 року та середня за 2010 рік. Архів оригіналу за 14 серпня 2023. Процитовано 14 серпня 2023.
- ↑ М. Дністрянський. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
- ↑ а б в Казачья медиа группа.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Стахановское знамя" у "ВКонтакті.
- ↑ Стахановское знамя в Україні.
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- М. А. Алфьоров. Урбанізаційні процеси в Україні у 1945—1991 роках: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
- Облікова картка.[недоступне посилання з липня 2019]
- Стахановський ресурсний центр громадських ініціатив та захисту прав людини «КАДІЄВКА». [Архівовано 13 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- Стаханов. Пошта на базі доменів: Стаханов: перше міське ком'юніті та Стаханов. Інфо: віртуальне місто [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Блог краєзнавця Володимира Авілова. Історія Кадіївки: вигадки та факти.
| Алчевський район |   | |
|---|---|---|
| Довжанський район | ||
| Луганський район | ||
| Ровеньківський район | ||
| Сватівський район | ||
| Сіверськодонецький район | ||
| Старобільський район | ||
| Щастинський район | ||
Міста Луганської області | ||
|---|---|---|
Алмазна · Алчевськ · Антрацит · Боково-Хрустальне · Брянка · Вознесенівка · Гірське · Голубівка · Довжанськ · Зимогір'я · Золоте · Зоринськ · Ірміно · Кадіївка · Кипуче · Кремінна · Лисичанськ · Луганськ · Лутугине · Міусинськ · Новодружеськ · Олександрівськ · Отаманівка · Перевальськ · Петрово-Красносілля · Попасна · Привілля · Ровеньки · Рубіжне · Сватове · Сіверськодонецьк · Сокологірськ · Сорокине · Старобільськ · Суходільськ · Хрустальний · Щастя |  | |
 | ||
 | |
|---|---|
| У соціальних мережах | |
| Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
| Географія та географічні карти | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
|
Це незавершена стаття з географії Луганської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |