Аденовіруси

Аденовіруси — ДНК-вмісні віруси, викликають гострі респіраторні захворювання людини та тварин: фарингіти, атипові пневмонії, грипоподібні захворювання.
Аденовіруси мають форму ікосаедрів діаметром 60 — 80 ммк, які містять приблизно 200 — 250 капсомерів. Частинки не мають зовнішньої оболонки. Віруси складаються з нуклеїнової кислоти та білків, ліпідів не містять. Розмножуються тільки в культурах тканин того виду тварин, у якого викликають захворювання. Мають виражений тропізм до клітин епітелію.

Резистентнісь

Аденовіруси добре зберігаються при низьких температурах, а при 22°С — протягом двох тижнів. При 56 °C гинуть через 10 хвилин. Стійкі до ефіру.

Морфологія віріонів

Віріони мають форму ікосаедра діаметром 70-90 нм, що складаєтся з 252 капсомерів з діаметром 7-9 нм. З них 240 капсомерів утворюють 20 різносторонніх трикутника, кожен має 6 сусідніх капсомерів і тому називається гексоном. Гексон побудований з 3-6 молекул білка II, складаю чого біля 50% від всіх білків вібріона. Группи з девяти гексонів зв’язані з двома додатковими мінорними білками (VII і IX). На дванадцяти вершинах ікосаедра знаходяться булаво видні виступи довжиною від 8 до 30 нм з головкою на кінці велечиною 4 нм. Вони відходять від вершин дванадцяти капсомерів, що мають 5 сусідніх. Ці капсомери разом з виступами називаються пентонами, капсомери – основою пентонів, нитки – фібрами. Всередині капсида знаходится серцевина з діаметром 66 нм, що представляє правильно організовану структуру з 12 петель. Вершини петель збігаються з вершинами капсида і на зрізі вібріона серцевина утворює фігуру подібну квітці. Петлі утворені дезоксирибонуклеопротеїдом, що складається з ДНК і асоційованим з ним білком VII. Другий внутрішній білок V знаходится на зовнішній поверхні петель. В серцевині також локалізовані білки VI, X.

Геном

Тип нуклеїнової кислоти: лінійна dsDNA, кожен ланцюг на 5’-кінці ковалентно зв’язаний з білком ТР (terminal protein), містить інвертовані кінцеві повтори у обох ланцюгах. Розмір – 26-45 kbp. Вміст G+C пар 33.7-63.8%. Процеси транскрипції, реплікації і збірка віріонів проходить в ядрі. Транскрипція відбувається за участю клітинної РНК-полімерази ІІ (ген VA транскрибується РНК-полімеразою ІІІ; кодує білки, що пригнічують синтез інтерферону та посилюють транскрипцію пізніх гкнів.) Синтезовані мРНК кепуються та поліаденілюються
Цикл вірусу:

1. вірус адсорбується до рецепторів клітини-мішені за допомогою глікопротеїнових фібрил, потрапляють у клітину шляхом ендоцитозу (за рахунок взаємодії пентону з клітинними інтегринами).
2. роздягання вірусу, транспорт геному у ядро клітини.
3. транскрипція ранніх генів, реплікація вірусного геному (вірусною ДНК-полімеразою).
4. експресія пізніх генів, відбувається після реплікації. Синтезуються переважно структурні білки.
5. Збірка віріонів, лізис клітини та вихід віріонів.

Білки, Ліпіди Вуглеводи

Вірусний геном кодує більше 40 поліпептидів. Третина з них є структурними:

• білок II (109 kDa) – його тримери формують гексони.
• білок III (63 kDa) – 5 копій формують пентони.
• білок IIIa (64 kDa) – фосфопротеїн, 2 його мономери пронизують капсид на межі кожної грані.
• білок IV (62 kDa) – збираються у тримери, форм. глікопротеїнові фібрили.
• білок V (42 kDa) – мінорний коровий протеїн, зв’язується з геномом.
• білок VI (27 kDa) – фосфопротеїн, формує кільце під пентоном та гексонами, що його оточують.
• білок VII (22 kDa) – головний коровий протеїн.
• білок VIII (25 kDa) – фосфопротеїн, асоційований з внутрішньою стороною гексонів.
• білок IX (14 kDa) – зв’язаний з гексонами у центрі граней.
• білок X (10 kDa) – фосфопротеїн, зв’язаний з геномом, протеаза.
• ТР (75 kDa) – фосфопротеїн, ковалентно зв’язаний з 5’-кінцями ланцюгів ДНК.

Основними не структурними білками є DNApol (120 kDa) та DBP(59 kDa).

Вуглеводи: Білки фібрил та деякі не структурні білки - глікозильовані.

Ліпіди не виявлені.

Антигенні властивості

Серотипи аденовірусів розрізняють за нейтралізацією. Поверхневі антигени, як правило, типоспецифічні. Гексони приймають участь у нейтралізації, фібрили у нейтралізації та інгібіціїї гемаглютиніну. Розчинні антигени, асоційовані з вірусними інфекціями, являють собою надлишкові кап сидні білки, що не біло використано. Як біло показано моноклональними антитілами, гексони та інші антигени можуть нести численні епітопи, які можуть бути родо-, видо-, і навіть родо-специфічні. Рід-специфічні антигени розташовані на базальній поверхній гексону, в той час як серотипоспецифічні антигени розміщені на антигени розміщені на вузлових його ділянках.

Біологічні властивості

Можуть вражати риб, рептилій, птахів, ссавців, зокрема людину. Деякі аденовіруси людини (переважно виду Human adenovirus C) викликають продуктивні інфекції в клітинах деяких тварин (гризуни, жуйні). Деякі віруси викликають пухлини у різних видів. Пряма або непряма передача відбувається через горло, фекалії, очі чи сечу, в залежності від серотипу. Віруси можуть викликати кон’юнктивіти (типи 3, 4, 7, 14), гострі респіраторні захворювання (4, 7, 14,21), епідемічні керато-кон’юнктивіти (8, 19, 37) або венеричні хвороби (37). Типи 40 та 41 можуть бути ізольовані від дітей з гстрими кишковими розладами. HAdV-11 викликає геморагічні цистити у імунодепресованих людей піля трансплантацій. У ссавців, мастадентовірусні інфекції звичайні, але маніфестація інфекції пов’язана з певними факторами (конкурентні інфекції). Собачий аденовірус викликає хвороби у собак, епізоотії у лисиці, ведмедів, вовків, койотів та скунсів. HAdV-5 використовується як вектор. Патогенез: Первина репродукція аденовірусів проходить в епітеліальних клітинах слизової оболонки дихальних шляхів і кишечника, в конюктивіті ока і лімфоїдній тканині. По типу пораження чутливих клітин розрізняють три типи інфекції:

1. Продуктивна інфекція (відбувається повна загибель клітини після виходу першої популяції віріонів, але інфекційними є 1-5 % віріонів.
2. Персистуюча інфекція (спостерігається при зменшеній швидкості репродукції вірусу і клітини встигають відновлюватися , або заміщатися утвореними клітинами)
3. Трансформуюча інфекція (виникають трансформовані клітини. які починають хаотично ділитися).

Аденовіруси людини

Загальні відомості

Гарно розмножуються в культурах клітин людини. Формування віруса відбувається в ядрах клітин, де виникають характерні кристали, потім віріони з'являються у цитоплазмі. Цитопатичний ефект спостерігається через 24 — 96 годин, в залежності від серотипа віруса. Аденовіруси мають два антигена — групоспецифічний розчинний антиген, який виявляється реакцією зв'язування комплементу та типоспецифічний антиген, який виявляється в реакціях нейтралізації та гальмування гемаглютинації. За антигенними та серологічними властивостями розрізняють серотипи, кожен з яких позначають цифрами 1, 2, 3, 4, і т. д.

Патогенез

Уражують слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, викликаючи захворювання з різними симптомами, фарингіт, фаринго-кон'юнктивальну лихоманку, кон'юнктивіт, атипову пневмонію, грипоподібні захворювання та діарею у дітей. Деякі захворювання викликаються переважно одним певним серотипом. Захворювання продовжується 4 — 7 діб, закінчується одужанням та формуванням типоспецифічного імунітету. Кров людей, що одужали містить віруснейтралізуючі та комплементзв'язуючі антитіла.

Діагностика

Діагностика здійснюється виділенням вірусів та серологічними реакціями. Для виділення роблять змив з слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, кон'юнктиви або фекалій. Досліджуваним матеріалом заражають культури клітин. Спостереження проводять протягом 2 тижнів. Наявність віруса та його приналежність до аденовірусів визначають досліджуючи цитопатичну дію. Типування проводять в реакції нейтралізації з типоспецифічними сироватками. Для серологічного діагноза двічі беруть кров хворого в перші дні захворювання та в період одужання. З крові отримують сироватку та визначають наявність антитіл за допомогою реакцій нейтралізації, зв'язування комплементу та гальмування гемаглютинації.

Епідеміологія

Джерело та резервуар віруса — хвора людина. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом. Захворювання частіше за все мають спорадичний характер, але можуть спостерігатися епідемічні спалахи.

Література

• В. Д. Тимаков. Микробиология. — М.: Медицина, 1973. С. 432.