Американські грифи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Американські грифи
Королівський гриф (Sarcoramphus papa)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Підклас: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Американські грифи (Cathartidae)
Lafresnaye, 1839
Роди
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 175263
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8922
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cathartidae

Американські грифи, катартиди або грифи Нового Світу (Cathartidae) — родина птахів з ряду соколоподібних, що мешкають в районах Північної і Південної Америки з помірним і тропічним кліматом. Представники родини характеризуються крупними розмірами і ширяючим польотом; живляться падаллю. В результаті конвергентної еволюції вони придбали велику схожість з деякими денними хижими птахами (грифами Старого Світу), займаючи аналогічну екологічну нішу.

Філогенетичне походження[ред.ред. код]

Незважаючи на чималу кількість знайдених залишків катартид[1][2][3][4][5][6][7], шляхи їх еволюції остаточно не з'ясовані. Багато вимерлих таксонів, які в рівній мірі могли б відноситися до американських грифів, так і до інших груп птахів, вважаються представниками цієї родини. У доісторичні часи катартиди можливо мешкали в Європі і навіть могли там еволюціонувати, хоча свідоцтва цього залишаються дуже спірними. Незалежно від походження, в Пліоцені та Плейстоцені спостерігалася набагато більша різноманітність катартид, порявняна з різноманітністю грифів Старого Світу. Зникнення катартид в Новому Світі збігається з вимиранням великих ссавців Плейстоцену — їх основного джерела харчування.

Вимерлими родами цієї родини вважаються:

  • Diatropornis (пізній Еоцен/ранній Олігоцен — середній Олігоцен, Франція)
  • Phasmagyps (ранній Олігоцен, захід і центр Північної Америки)
  • Brasilogyps (пізній Олігоцен — ранній Міоцен, Бразилія)
  • Hadrogyps (середний Міоцен, південний-захід Північної Америки)
  • Pliogyps (пізній Міоцен — пізній Пліоцен, південь Північної Америки)
  • Perugyps (пізній Міоцен/ранній Пліоцен, південь і центр Перу)
  • Dryornis (ранній — пізній Пліоцен, Аргентина, можливо належить сучасному роду Vultur)
  • Aizenogyps (пізній Пліоцен, південний схід Північної Америки)
  • Breagyps (пізній Плейстоцен, південний захід Північної Америки)
  • Geronogyps (пізній Плейстоцен, Перу)
  • Wingegyps (пізній Плейстоцен, Бразилія)
  • Parasarcoramphus (Європа)

Залишки птахів, схожих на катартид, які були знайдені в Монголії (пізній Олігоцен), біля озера Крік-Майн (Creek Mine, США, пізній Міоцен/ранній Пліоцен), в Аргентині (середній Пліоцен) і в пізніших відкладеннях на Кубі[8], ще не отримали вичерпної наукової оцінки щодо їх родової приналежності. Є також вимерлі види всередині існуючих нині родів.

Факт присутності катартид в Європі за часів Неогену не має достатнього підтвердження. У найранішому періоді Неогену в Європі мешкав рід Plesiocathartes, що можливо належить до грифів Нового Світу. З іншого боку, рід Neocathartes, що довгий час зараховувався до американських грифів, нині відносять до вимерлої родини Bathornithidae журавлеоподібних птахів.

Відоме близька катартидам вимерла родина тераторнід (Teratornithidae), що морфологічно є (північно) американським двійником катартід[9]. Вид Aiolornis incredibilis, що належить до цієї родини, іноді називають «гігантським кондором», оскільки він повинен був би виглядати подібно до сучасних птахів. Проте тераторніди не мають дуже близької філогенетичної спорідненості з сучасними кондорами, а швидше за все є прикладом конвергентної і паралельної еволюції. Деякі дослідження указують на те, що тераторніди все ж таки повинні мати меншу зовнішню схожість з катартидамі, оскільки вони, ймовірно, були більш хижими птахами, на відміну від сучасних американських грифів.

Раніше вважалося, що американські грифи мають віддалену спорідненість з грифами Старого Світу або іншими денними хижими птахами (ряду соколоподібних, Falconiformes). Зовні вони нагадують грифів Старого Світу завдяки конвергентній еволюції, але по морфологічних, поведінковим і генетичним особливостям набагато ближче до лелек, що пізніше виразилося в їх приєднанні до ряду лелекоподібних[10][11][12][13].

Тим не менш, за останній час їх відношення до лелекоподібних також піддається критиці деякими дослідниками, оскільки в традиційній класифікації лелекоподібні не вважаються монофилетичною групою, а по класифікации Сиблі і Алквіста[14] є парафілетичною групою, тобто не включають всі групи, що виникли від одного і того ж загального предка. З іншого боку, спроби відновити еволюційну історію всього ряду лелекоподібних за допомогою молекулярного аналізу, як це було зроблено, наприклад, Сиблі і Алквістом, також виглядають неоднозначними. Відповідно, деякі учені виступають за повернення цієї родини до ряду соколоподібних[15] і навіть за її виділення в окремий ряд Cathartiformes, не пов'язаний тісно ні з хижими птахами, ні з лелеками[16].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Андійський кондор (Vultur gryphus), біля Хреста Кондора, долина Колка, Перу.

Грифи Нового Світу — великі птахи-некрофаги (падальщики) довжиною 60—112 см. Мають носові отвори без перегородки, дзьоб, звужений до кінця, і хвіст, що складається з 12 рульових пір'їв. Оперення, як правило, коричневий-чорне, на нижній поверхні крила є світлі ділянки. Самки і самці зовні невиразні.

Гребінчасті грифи, до яких відносять анійдского (Vultur gryphus) і каліфорнійського (Gymnogyps californianus) кондорів і королівского грифа (Sarcoramphus papa), відрізняються м'ясистими гребенями в основі дзьоба і на лобі.

Андійський кондор має оперення чорного кольору з білим коміром і плямами на крилах, з червоною голою шиєю. Цей вид характеризується довжиною до 130 см, а шириною з розпростертими крилами до 3,2 м, будучи найбільш крупним представником кілегрудих птахів. Водиться у високих горах Південної Америки — від Еквадору до 45° пд.ш. (Чилі). Харчується трупами крупних тварин, але харчується і трупами овець та інших дрібніших ссавців. Каліфорнійський кондор, близький до андійського, але декілька дрібніше останнього. Водиться в горах Каліфорнії і Аризони. Практично зник в 20 столітті; починаючи 1980 року вельми успішно здійснюється програма відновлення чисельності цього виду.

Гриф-індичка (Cathartes aura)

Королівський гриф відрізняється оперенням білого і рожево-білого кольору, окрім чорного махового і рульового пір'я і забарвлених червоним і жовтим кольором голови і шиї, завдовжки близько 90 см. Водиться в лісистих країнах Південної Америки — від 32° пд.ш. у Аргентині до південної Мексики.

Грифи з родів катарта (Cathartes) і чорна катарта (Coragyps) не мають м'ясистих виростов. Гриф-індичка (Cathartes aura), чорно-бурого кольору з металевим блиском і червоною головою і шиєю, завдовжки 78 см, а Coragyps atratus, чорного кольору з бурим відтінком і сірою головою і шиєю, завдовжки 60 см, поширені по всій Америці.

(Coragyps atratus, що поїдає падаль.


Посилання[ред.ред. код]

  1. Miller L.H. Bird remains from the Kern River Pliocene of California // Condor. — 33 (1931) (2) С. 70—72.
  2. Miller L. Bird remains from an Oregon Indian midden // Condor. — 59 (1957) (1) С. 59—63.
  3. Wetmore A. Additional records of birds from cavern deposits in New Mexico // Condor. — 34 (1932) (3) С. 141—142.
  4. Fisher H.L. The skulls of the cathartid vultures // Condor. — 46 (1944) С. 272—296.
  5. Howard H. A preliminary survey of trends in avian evolution from Pleistocene to Recent time // Condor. — 49 (1947) (1) С. 10—13.
  6. Howard H. Bird remains from a prehistoric cave deposit in Grant County, New Mexico // Condor. — 64 (1962) (3) С. 241—242.
  7. Hertel F. Ecomorphological indicators of feeding behavior in recent and fossil raptors 112 (1995) (4) С. 890—903.
  8. Suárez W. A reevaluation of some fossils identified as vultures (Aves: Vulturidae) from quaternary cave deposits of Cuba // Caribbean Journal of Science. — 37 (2001) (1—2) С. 110—111.
  9. Campbell K.E. Jr., Tonni E. P. Size and locomotion in teratorns // Auk.. — 100 (1983) (2) С. 390—403.
  10. Ligon J. D. Relationships of the cathartid vultures // Occasional Papers of the Museum of Zoology, University of Michigan. — 651 (1967) С. 1—26.
  11. de Boer L. E. M. Karyological heterogeneity in the Falconiformes (Aves) // Cellular and Molecular Life Sciences. — 31 (1975) (10) С. 1138—1139. DOI:10.1007/BF02326755.
  12. Avise J. C., Nelson W. S., Sibley C. G. DNA sequence support for a close phylogenetic relationship between some storks and New World vultures // Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. — 91 (1994) (11) С. 5173—5177. DOI:10.1073/pnas.91.11.5173. PMID 8197203., Erratum: Avise et. al' DNA sequence… // PNAS. — 92 (1995) (7) С. 3076. DOI:10.1073/pnas.92.7.3076b.)
  13. Wink M. Phylogeny of Old and New World vultures (Aves: Accipitridae and Cathartidae) inferred from nucleotide sequences of the mitochondrial cytochrome b gene // Zeitschrift für Naturforschung. — 50 (1995) (11—12) С. 868—882. PMID 8561830.
  14. Див. en:Sibley-Ahlquist taxonomy.
  15. Livezey B.C., Zusi R.L. Higher-order phylogeny of modern birds (Theropoda, Aves: Neornithes) based on comparative anatomy. II. Analysis and discussion // Zoological Journal of the Linnean Society. — 149 (2007) (1) С. 1—95.
  16. Ericson P. G. P., Anderson C.L., Britton T., Elżanowski A., Johansson U.S., Kallersjö M., Ohlson J. I., Parsons T.J., Zuccon D., Mayr G. Diversification of Neoaves: integration of molecular sequence data and fossils // Biology Letters. — 2 (2006) (4) С. 543—547. DOI:10.1098/rsbl.2006.0523. PMID 17148284.