Баранівка (Коростенський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Баранівка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Коростенський район
Громада Малинська міська громада
Код КАТОТТГ UA18060130030053260
Облікова картка с. Баранівка 
Основні дані
Засноване 1617
Населення 220 (2001)
Площа 1,14 км²
Густота населення 192,98 осіб/км²
Поштовий індекс 11618[1]
Географічні дані
Географічні координати 50°52′29″ пн. ш. 29°13′21″ сх. д. / 50.87472° пн. ш. 29.22250° сх. д. / 50.87472; 29.22250Координати: 50°52′29″ пн. ш. 29°13′21″ сх. д. / 50.87472° пн. ш. 29.22250° сх. д. / 50.87472; 29.22250
Середня висота
над рівнем моря
163 м
Водойми річки Різня, Дідівка
Місцева влада
Адреса ради пл. Соборна, 6-А, м. Малин, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11601
Карта
Баранівка. Карта розташування: Україна
Баранівка
Баранівка
Баранівка. Карта розташування: Житомирська область
Баранівка
Баранівка
Мапа
Мапа

Барані́вка — село в Україні, у Малинській міській територіальній громаді Коростенського району Житомирської області. Кількість населення становить 220 осіб (2001). У 1923—54 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на лівому березі річки Різня, у яку впадає річка Дідівка. Біля села виявлено понад 40 давньоруських курганів[2].

Населення[ред. | ред. код]

У 1864 році в селі налічувалося 646 жителів: 608 православних, 30 католиків та 8 євреїв[3], у 1885 році — дворів 102, мешканців 736[4].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 297 осіб, з них: православних — 1 263, чоловіків — 650, жінок — 647[5].

У 1900-му році кількість жителів становила 1 047 осіб, з них: чоловіків — 528, жінок — 519[6], або 1 022 особи та 205 дворів[7].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 305 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 220 осіб[8].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:

Мова Відсоток
українська 98,64%
російська 1,36%

Історія[ред. | ред. код]

Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, як село при містечку Городище, що сплачувало 1 злотий і півтора гроші до замку та 4 злотих і 6 грошів — до скарбу[10].

В середині 19 століття — село за три версти від Пиріжків, між струмками Різнею та Дідівкою. Перебувало у власности п'яти поміщиків[3].

Відповідно до Географічного словника Польського королівства та інших слов'янських країн, в другій половині 19 століття село входило до складу Малинської волості Радомисльського повіту, розміщувалося над річкою Дідівка, в 39 верстах від м. Радомисль та 11 верстах від м. Малина. Належало до парафії с. Пиріжки. Землі — 2 413 десятин, здебільшого під лісами та болотами; належала багатьом власникам[11].

У 1885 році — село Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії, школа, постоялий будинок[4].

Станом на 1900-й рік — власницьке сільце Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії; належало поміщиці Магдалині Штермер. Відстань до повітового центру, м. Радомисль, становила 45 верст, до волосної управи в містечку Малин, де знаходилась також найближча телеграфна та поштова станція — 12 верст, до найближчої пароплавної станції «Чорнобиль» — 81 верста.

Основним заняттям мешканців було рільництво, застосувалася трипільна сівозміна обробітку. Загальна кількість земель — 2 023 десятини: у власности поміщиці, котра господарство в маєтку вела самостійно, 178 дес., селян — 1845 десятин. У сільці було три вітряки та школа. Пожежна команда мала три бочки та чотири багри[6]. За іншими даними, селянам належало 1 812 дес. землі, інша власність — 1 233 дес. — належала раніше кільком власникам, згодом — Синельникову, після чого перейшла до двох селянських товариств, по 849 десятин. Село лежало над Різнею та Дідівкою, православна парафія — с. Пиріжки (за 3 версти)[7].

9 листопада 1921 р., під час Листопадового рейду, через Баранівку проходила Подільська група (командувач — Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки[12].

У 1923 році село увійшло до складу новоствореної Баранівської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Малинського району Малинської округи; адміністративний центр ради. 11 серпня 1954 року, після ліквідації Баранівської сільської ради, село передане до складу Головківської сільської ради Малинського району Житомирської області.

5 березня 1959 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 161 «Про ліквідацію та зміну адміністративно-територіального поділу окремих сільських рад області», село передане до складу Пиріжківської сільської ради Малинського району Житомирської області[13].

У 2020 році територію та населені пункти Пиріжківської сільської ради, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», включено до складу Малинської міської територіальної громади Коростенського району Житомирської області[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  2. Історично-географічний словник Малинщини. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012.
  3. а б Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся (російська) . Л. Похилевич. К.: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 188. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 30 грудня 2021.
  4. а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с. (рос. дореф.)
  5. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 78. Процитовано 6 серпня 2022.
  6. а б Список населених місць Київської губернії (PDF). http://history.org.ua/ (російська) . с. 1141. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 7 червня 2021.
  7. а б Baranówka (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 82. (пол.)
  8. Населення Житомирської області. http://pop-stat.mashke.org/. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 7 червня 2021.
  9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  10. К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 146. Процитовано 21 серпня 2022.
  11. Baranówka (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 104. (пол.)
  12. Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011
  13. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки (PDF). с. 133, 195, 550, 562. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017. Процитовано 8 лютого 2021.
  14. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. https://zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 8 лютого 2021.

Посилання[ред. | ред. код]