Берберова Ніна Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніна Миколаївна Берберова
рос. Нина Берберова
Ніна Миколаївна Берберова
Народилася 8 серпня (26 липня) 1901(1901-07-26)
м. Санкт-Петербург
Померла 26 вересня 1993(1993-09-26) (92 роки)
Філадельфія, США
·смерть через падіння з висотиd
Громадянство Російська імперія
Франція Франція США США
Національність росіянка
Діяльність російська письменниця, поет, автор документально-біографічних досліджень.
Галузь поезія
Знання мов російська[1]
Заклад Принстонський університет і Єльський університет
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
IMDb ID 0073337

Ніна Миколаївна Берберова (рос. Нина Николаевна Берберова, нар. 08 серпня (26 липня) 1901(19010726), м. Санкт-Петербург — 26 вересня 1993, Філадельфія) — російська письменниця, автор документально-біографічних досліджень.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

По батьківській лінії Н. М. Берберова походила з кримських вірмен. Її дід, Іван Мінасович Берберов, був відомим лікарем; батько, Микола Іванович, після закінчення фізико-математичного факультету Московського університету поступив у Міністерство фінансів і до 1917 року дослужився до чиновника з особливих доручень при міністрі. Він зберігав вірмено-григоріанське віросповідання. Мати походила з сім'ї тверських поміщиків Караулових.[2] Ніна була єдиною дочкою у родині.

Освіта[ред. | ред. код]

Н.Берберова закінчила гімназію в Петербурзі. В 1919 році сім'я Берберових перебралася до Ростова-на-Дону, де Н. Берберова вчилася на історико-філологічному факультеті Донського університету (1919—1920). В 1920 році Н.Берберова повертається до Петрограду. Завдяки першим віршам вона в 1921 році ввійшла до поетичних кіл тодішньої російської столиці. Її перший вірш був опублікований у лютому 1922 року в журналі, що вийшов невеликим накладом, і був присвячений першій річниці літературної групи «Серапіонові брати».

Життя в еміграції[ред. | ред. код]

Європа[ред. | ред. код]

В червні 1922 року разом зі своїм чоловіком, поетом В. Ф. Ходасевичем емігрувала з більшовицької Росії. Жила в Німеччині, Чехословаччині, Італії, а з 1925 року  — у Франції, в Парижі.З червня 1922 по листопад 1923 перебував у вигнанні в Берліні.[3] Співробітничала із емігрантськими виданнями «Последние новости» і «Русская мысль» (Париж).

Владислав Ходасевич та Ніна Берберова в Соренто 1924 рік

В кінці 20-х років її ім'я було вже досить відомим в емігрантських колах багато в чому завдяки циклу з 12 оповідань про життя російських емігрантів під загальною назвою «Біянкурські свята» (рос. Биянкурские праздники).
В 1924 році Берберова виступила перекладачем книжки Р. Роллана «Махатма Ганді».
У 1926-1927 роках Берберова разом з поетами Д. Батогом і Ю. Терапиано випускала журнал «Новий будинок», але після третього номера за фінансовими причинами видавництво було припинено.

З 1927 року по 1939 рік Н. Берберова є учасником літературних зібрань «Зелена лампа», створеного за ініціативою Дмитра Мережковського та Зінаїди Гіппіус. Крім того, Берберова писала щоденні огляди радянської літератури для газети «Відродження» під псевдонімом Гуллівер. В одному з цих оглядів Берберова перша в емігрантській пресі дала високу оцінку роману Ю. Олеші «Заздрість».
У 1932 році Ніна розлучилася з В. Ф. Ходасевичем.[4]
В 1936 році Н. Берберова випускає книгу «Чайковський», написану на основі невідомих матеріалів, отриманих від Рахманінова, Глазунова, нащадків Надії фон Мекк.
В 1939 в Парижі, на російській сцені була поставлена вистава за п'єсою Ніни Берберової «Мадам», яка пізніше була перекладена чеською, німецькою та англійською мовами.

Під час Другої світової війни Н.Берберова залишалася в окупованій німцями частині Франції.

Америка[ред. | ред. код]

У 1950 році Ніна Миколаївна перебралася з Франції до Сполучених Штатів Америки. [5] У 1954 році вийшла заміж за піаніста й педагога Г. Кочевицького (George Kochevitsky). Наприкінці 1950-х рр. отримала американське громадянство.
З 1958 року викладала російську мову в Єльському університеті.
В 1958—1968 роках була членом редколегії літературного альманаху «Мосты», що видавався в Мюнхені.
З 1963 року до самого виходу на пенсію в 1971 році викладала російську літературу в Принстонському університеті. Після 1971-го була запрошеним лектором в Колумбийському та Пенсильванському університетах, а також в університеті Брін-Мора.
В 1969 році англійською мовою виходить один з найвідоміших творів Н. Берберової «Курсив мой. Автобиография», російською мовою ця книга вперше була опублікована в 1972 році в Мюнхені.
У 1981 році у Нью-Йорку вийшла книга Берберової «Железная женщина: Рассказ о жизни М. Закревской-Бенкендорф-Будберг, о ней самой и ее друзьях», що належить також до найбільш значущих робіт Берберової. Передмову до радянського видання цієї книги написав А. Вознесенський.
В 1983 році Ніна Берберова розійшлася з Г. Кочевицьким.
В 1989 році відвідала Радянський Союз, зустрічалася з літературною громадськістю Москви та Ленінграда.[6]
В 1991 році уряд Франції нагородив Ніну Берберову Орденом Почесного легіону.
Померла Н. М. Берберова 26 вересня 1993 року у Філадельфії.
В бібліотеці Єльського університету зберігається архів Ніни Берберової, який включає в себе листування з І. О. Буніним, З. М. Гіппіус, Д. С. Мережковським, О. І. Купріним, М. І. Цвєтаєвою та іншими. .[7]

Твори[ред. | ред. код]

  • Останні і перші. Роман з емігрантського життя. — Paris, 1930.
  • Повелителька. — Berlin, 1932.
  • Акомпаніаторка // Сучасні записки. — 1935. — № 58.
  • Чайковський. Історія самотнього життя. — Berlin, 1936.
  • Бородін. — Berlin, 1938.
  • Без заходу. — Paris, 1938.
  • Олександр Блок і його час. — 1947.
  • Полегшення долі. — Paris, 1949.
  • Справа Кравченка. Історія процесу. — 1949.
  • Пам'яті Шлімана // Мости. — 1958. — № 1.
  • Курсив мій. Автобіографія. — München, 1972.
  • Залізна жінка. Біографія. — New York, 1981.
  • Вірші, 1921—1983. — New York, 1984.
  • Люди і ложі. — New York, 1986.

Висловлювання Ніни Берберової[ред. | ред. код]

  • Кожна людина — цілий всесвіт і тому більше, ніж планета, на якій живе.
  • Ми змінюємося, і бажання наші змінюються, і дивно було б прагнути все життя до чогось одного, немов це нерухомий гірський пік, до якої направляється альпініст.
  • Ненавиджу вульгарність жіночого міського буржуазного життя. Краще прати, готувати, ходити за садом. Люблю прогулянки на велосипеді, біганину з собаками, вечірню тишу сільського будинку.
  • Одні хотіли змінити світ. Інші хотіли світ поправити. Між цими двома племенами не могло бути змішаних шлюбів.
  • Найгірше — невинність. Щось потворне, вселяє огиду, огида, відраза. Ніколи нікому не розкритися — межа протиприродного.
  • Цивілізація є ускладнення життя, з одноповерхового життя робиться

Література[ред. | ред. код]

  • Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть xx века. Энциклопедический биографический словарь. Москва, 1997.
  • Русские писатели и поэты. Краткий биографический словарь. — Москва, 2000.
  • Берберова Н. Н. Люди и ложи: Русские масоны XX столетия. — Харків, М.: Калейдоскоп, Прогрес-Традиція, 1997.
  • Берберова Н. Маленька дівчинка // Сучасна драматургія. — 1991. — № 2.
  • Неизвестная Берберова: Роман, стихи, статьи. — СПб.: Лімбус Прес, 1998.
  • Берберова Н. «Мадам» / Публ. і вст. текст В. О. Іванова // Сучасна драматургія. — 2002. — № 1.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.]. — М. : РИК «Культура», 1996. — XVIII, 491, [1] с. — 5000 экз. — ISBN 5-8334-0019-8.
  3. ↑ Томас Урбан: Русские писатели в Берлине в 20-е годы ХХ века; Санкт-Петербург 2014, с. 205.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 22 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ http://www.tez-rus.net/ViewGood44791.html [Архівовано 22 березня 2016 у Wayback Machine.] Россия и российская эмиграция в воспоминаниях и дневниках. А. Г. Тартаковский, Т. Эммонс, О. В. Будницкий. М.:РОССПЭН, 2003
  6. ↑ «Н. Берберова. 67 лет спустя» творческая встреча Нины Берберовой с соотечественниками в 1989 г., Гостелерадиофонд (недоступная ссылка с 05-09-2013 (959 дней) — история, копия)
  7. ↑ Guide to the Nina Berberova Papers (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Barker, Murl G. 1994. In Memoriam: Nina Nikolaevna Berberova 1901—1993. The Slavic and East European Journal 38(3):553-556.
  • Kasack, Wolfgang. 1988. Dictionary of Russian literature since 1917. New York: Columbia University Press.
  • Buck, Joan Juliet 1993. «Postscript: Nina Berberova.» [Архівовано 13 травня 2014 у Wayback Machine.] The New Yorker, 25 October 1993.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Autoritats UB: a1106657 · BIBSYS: 90270684 · BNC: a10724849 · BNE: XX932097 · BNF: 119994736 · CANTIC: 981058508666606706 · CiNii: DA02237339 · CONOR.BG: 7488869 · FAST: 66828 · Freebase: /m/0b9_dg · GND: 118944193 · ICCU: CFIV077978 · ITO: 1402 · ISNI: 0000000122771621 · J9U: 987007271759705171 · KRNLK: KAC201871668 · LCCN: n81007997 · LIBRIS: 31fhb32m3lb28p8 · LNB: 000031057 · MAK: 9810646506105606 · NDL: 00432960 · NKC: jn19990000695 · NLG: 65493 · NLP: a0000001181466 · NTA: 069361371 · NUKAT: n95020874 · PTBNP: 48799 · SELIBR: 40009 · SHARE: 533076 · SUDOC: 028090527 · URBS: 165332 · VIAF: 19687670 · WorldCat: lccn-n81007997 · РДБ: 000079452
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (квітень 2016)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Берберова_Ніна_Миколаївна&oldid=38879216