Борис Акунін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Акунін
Акунін Борис.jpg
При народженні: Григорій Шалвович Чхартишвілі
გრიგოლ შალვას ძე ჩხარტიშვილი
Псевдоніми, криптоніми: Борис Акунін
Дата народження: 20 травня 1956(1956-05-20) (58 років)
Місце народження: Зестафоні, Грузинська РСР, СРСР
Рід діяльності: белетрист, драматург, перекладач
Жанр: Детектив
www.akunin.ru

Григорій Шалвович Чхартишвілі (груз. გრიგოლ შალვას ძე ჩხარტიშვილი, псевдонім Бори́с Аку́нін, груз. ბორის აკუნინი, 20 травня 1956, Зестафоні, Грузинська РСР, СРСР) — російський белетрист, сценарист, сходознавець, літературний критик і перекладач грузинського походження.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 20 травня 1956 в містечку Зестафоні (Грузинська РСР) у родині офіцера-артилериста Шалви Чхартишвілі і вчительки російської мови та літератури Берти Ісааківни Бразинської (1921—2007).

У 1958 родина переїхала до Москви і відтоді Чхартишвілі живе в столиці Росії. Акунін захоплюється Японією. Школярем він побачив виступ японського театру Кабукі й під впливом побаченого вступив до Інституту країн Азії та Африки (МГУ).

У 1973 він закінчив англійську школу № 36, у 1979 — історико-філологічне відділення Інституту країн Азії і Африки (МДУ), де отримав диплом історика-японознавця. Після інституту займався літературним перекладом з японської та англійської мов.

У перекладі Чхартишвілі видані японські автори Юкіо Місіма, Кендзі Маруяма, Ясусі Іноуе, Масахіко Сімада, Кобо Абе, Сін'їті Хосі, Такеші Кайко, Сехей Оока, а також представники американської та англійської літератури (Корагессан Бойл, Малкольм Бредбері, Пітер Устинов та інші).

Працював заступником головного редактора журналу «Іноземна література» (1994-2000), головний редактор 20-томної «Антології японської літератури», голова правління мегапроекту «Пушкінська бібліотека» (Фонд Сороса).

З 1998 почав писати твори під псевдонімом «Б. Акунін». В цьому ж році видає перші книги із серії про Ераста Фандоріна, які йому і принесли всесвітню славу. Розшифровка «Б» як «Борис» з'явилася за кілька років, коли у письменника стали часто брати інтерв'ю. Японське слово «Акунін» (яп. 悪 人) перекладається як «негідник, злодій». Детальніше про це слові можна дізнатися в одній з книг Б. Акуніна (Г. Чхартішвілі) «Алмазна колісниця». Критичні й документальні роботи Григорій Чхартішвілі публікує під своїм справжнім ім'ям.

Окрім романів і повістей із серії «Новий детектив» («Пригоди Ераста Фандоріна»), що принесли йому популярність, Акунін написав серії «Провінційний детектив» («Пригоди сестри Пелагії»), «Пригоди магістра», «Жанри» й був упорядником книжкової серії «Ліки від нудьги».

У 2000 Акунін був номінований на премію «Букер - Smirnoff» за роман «Коронація, або Останній з Романів», проте не потрапив до числа фіналістів. При цьому в тому ж році був номінований й став лауреатом премії «Антибукер» з «Коронацією».

У 2003 роман «Азазель» потрапив до шорт-лісту Британської Асоціації письменників-криміналістів в розділі «Золотий кинджал».

29 квітня 2009 Григорію Чхартішвілі японським посольством було вручено орден Вранішнього сонця 4-го ступеня.

10 серпня 2009 за внесок у розвиток культурних зв'язків між Росією й Японією Борису Акуніну була присуджена премія під егідою уряду Японського фонду.

Родина[ред.ред. код]

Одружений. Перша дружина - японка, з якою Акунін прожив кілька років. Друга дружина, Еріка Ернестівна - коректор й перекладач. Дітей немає.

Політичні погляди[ред.ред. код]

Григорій Чхартішвілі відомий своїми різкими критичними висловлюваннями в адресу чинної російської влади. [1][2]

В січні 2012, став одним зі співзасновників[3] суспільно-політичної організації "Ліга виборців", яка має на меті контроль за дотриманням виборчих прав громадян у Російській Федерації.[4]

На виборах мера Москви - 2013 публічно підтримав кандидата від опозиції Олексія Навального.[5]

Твори[ред.ред. код]

Пригоди Ераста Петровича Фандоріна[ред.ред. код]

У дужках вказано рік дії роману

  1. 1998 — «Азазель» (1876 рік)
  2. 1998 — «Турецький гамбіт» (1877 рік)
  3. 1998 — «Левіафан» (1878 рік)
  4. 1998 — «Смерть Ахіллеса» (1882 рік)
  5. 1999 — «Піковий валет» (1886 рік)
  6. 1999 — «Декоратор» (1889 рік)
  7. 1999 — «Статський радник» (1891 рік)
  8. 2000 — «Коронація» (1896 рік)
  9. 2001 — «Коханка смерті» (1900 рік)
  10. 2001 — «Коханець смерті» (1900 рік)
  11. 2003 — «Алмазна колісниця» (І і ІІ том) (1878 та 1905 роки)
  12. 2007 — «Нефритові чотки» (1881—1900 роки)
  13. 2009 — «Весь світ театр» (1911 рік)
  14. 2012 — «Чорне місто» (1914 рік)

Провінційний детектив (пригоди сестри Пелагії)[ред.ред. код]

  1. 2000 — «Пелагія і білий бульдог»
  2. 2001 — «Пелагія і чорний монах»
  3. 2003 — «Пелагія і червоний півень»

Пригоди магістра[ред.ред. код]

(у циклі діють нащадки і пращури Ераста Фандоріна)

  1. 2000 — «Алтин-толобас» (1995, 1675-1676 роки)
  2. 2002 — «Позакласне читання» (2001, 1795 роки)
  3. 2006 — «Ф. М.» (2006, 1865 роки)
  4. 2009 — «Сокіл і Ластівка» (2009, 1702 роки)

Жанри[ред.ред. код]

(в циклі іноді діють нащадки, пращури і родичі Ераста Фандоріна)

  1. 2005 — «Дитяча книга» (2006, 1914, 1605-1606 роки, майбутнє)
  2. 2005 — «Шпигунський роман» (1941 рік)
  3. 2005 — «Фантастика» (1980—1991 роки)
  4. 2008 — «Квест» (1930, 1812 роки)

Смерть на брудершафт[ред.ред. код]

  1. 2007 — «Немовля і чорт, Мука розбитого серця» (1914 рік)
  2. 2008 — «Літаючий слон, Діти Місяця» (1915 рік)
  3. 2009 — «Дивний чоловік, Грім перемоги, роздайся!» (1915, 1916 роки)
  4. 2010 — ««Марія», Марія ..., Нічого святого» (1916 рік)
  5. 2011 — «Операція «Транзит», Батальйон ангелів» (1917 рік)

Окремі книги[ред.ред. код]

  1. 2000 — «Казки для ідіотів»
  2. 2000 — «Чайка»
  3. 2002 — «Комедія/Трагедія»
  4. 2006 — «Інь та Ян»
  5. 2011 — «Фото як хокку»
  6. 2011 — «Любов до історії»

Під псевдонімом Анатолій Бруснікін[ред.ред. код]

  1. 2007 — «Девятний Спас»
  2. 2010 — «Герой іншого часу»
  3. 2012 — «Беллона»

Під псевдонімом Анна Борисова[ред.ред. код]

  1. 2007 — «Там...»
  2. 2009 — «Креативщик»
  3. 2011 — «Vremena goda»

Під справжнім ім'ям[ред.ред. код]

  1. 1997 — «Письменник і самогубство» (М.: Новое литературное обозрение, 1999; 2-е изд. - М.: «Захаров» 2006)

«Спільна творчість Б. Акуніна і Г. Чхартішвілі»[ред.ред. код]

  1. 2004 — «Цвинтарні історії» (в одному з оповідань діє Фандорін)
  2. 2012 — «Арістономія»

Анатолій Бруснікін й Анна Борисова[ред.ред. код]

11 січня 2012 року Борис Акунін у своєму блозі в Живому Журналі підтвердив, що саме він є автором, який працює під псевдонімом Анатолій Бруснікін. Під цим ім'ям були опубліковані три історичні романи: «Девятний Спас», «Герой іншого часу» та «Беллона». Крім того, він заявив, що є також й автором романів під жіночим псевдонімом «Анна Борисова» «Там ...», «Креативщик» й «Vremena goda»

Переклади[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У повісті Піковий валет з книги "Особливі доручення" одна з героїнь на час проведення «операції» називається «княжна Чхартішвілі» (Чхартішвілі — справжнє прізвище Акуніна).
  • Найчастіше в книгах з участю Е. П. Фандоріна миготить прізвище «Мебіус». Під цим прізвищем з'являються деякі другорядні герої, а іноді це прізвище і просто опиняється на вивісці з назвою фірми (наприклад, страхової контори). Спільне в «Мебіус» те, що вони завжди виявляються «за кадром», тобто або взагалі не надають на сюжет ніякого впливу, або про них ми дізнаємося зі слів інших героїв.
  • У романі «Коронація» з циклу про Е. П. Фандоріна діє англійський дворецький по імені Фрейбі (англ. Freyby). Якщо набрати його прізвище по-англійськи (при цьому залишивши включеною російську розкладку клавіатури), вийде псевдонім автора книги.
  • У романі «Тефаль, ты думаешь о нас» архітектора звати Ягкфи. Якщо набрати це ім'я в англійській розкладці, вийде Zurab (натяк на Зураба Церетелі).
  • У більшості книг із серії «Пригоди Ераста Фандоріна» видавництва «Захаров» (крім «Статський радник», «Турецький гамбіт», «Діамантова колісниця») портрет Бориса Акуніна присутній на перших сторінках. Він зображується в ролі другорядних персонажів романів.
  • У переважній більшості творів Акуніна є персонажі-англійці.
  • З романів «Позакласне читання» і «Квест» стає відомо, що справжній предок Ераста Фандоріна - не Самсон Фандорін, а Дмитро Карпов. Відповідно, ця гілка Фандоріних не має відношення до роду фон Дорн.
  • Планета Вуфер згадується в романах Акуніна двічі: «Пелагея і чорний монах» і «Тефаль, ти думаєш про нас ...». Якщо набрати цю назву російською (при цьому залишивши включеною англійську розкладку клавіатури), вийде «Death».
  • Ераст Фандорін народився в 1856 року, рівно на 100 років раніше від свого автора.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]