Ворскла (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Ворскла» Полтава
Vorskla 2010 Logo Bord-Crimson.png
Повна назва ФК «Ворскла» Полтава
Рік заснування 1955
Місто Полтава, Україна
Стадіон «Ворскла»
Вміщує 24 795
Почесний президент Україна Костянтин Жеваго
Головний тренер Україна Василь Сачко
Ліга Прем'єр-ліга
2012-13 12
Домашня
Виїзна


«Во́рскла» — футбольний клуб вищої ліги України, володар Кубка України 2008–2009 років та бронзовий призер чемпіонату України 1996–1997. Заснований 5 січня 1955 року. Відроджений у лютому 1984 року.

До 1996 року «Ворскла» грала у першій лізі. Виборовши право грати у найвищому дивізіоні, команда з першої спроби посіла третє місце і отримала путівку до Кубка УЄФА. Бронза поки що залишається найвищим досягненням клубу у чемпіонатах України.

Колишні назви[ред.ред. код]

Сучасна назва з 2005 року.

Історія[ред.ред. код]

Заснування і перші роки[ред.ред. код]

У 1955 році в Полтаві створили команду «Колгоспник» — колектив мав представляти Полтавщину та спортивне товариство «Колос». Серед запрошених гравців місцевих футболістів було небагато, а найкращим серед полтавців був страж воріт Станіслав Басюк. Першим тренером команди призначили Костянтина Скрипченка — відомого у минулому воротаря «Динамо» (Київ) та «Стахановця» (Донецьк). Перші 2 роки (1955–1956) грав у першості України серед колективів фізкультури і вже у 1956 здобуває Кубок УРСР, перемігши у фіналі «Машинобудівник». Такий успіх підштовхнув керівництво до того, щоб добитися включення Колгоспника до всесоюзних змагань у класі «Б».

Виступи у класі «Б» (1957–1967)[ред.ред. код]

Наступного, 1957 р. полтавці здобули право виступати у класі «Б», де провели 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі «Б» «Колгоспник» завершив на 7 місці. Цього року у команді перші ігри провів нападник Євген Золотухін — найкращий бомбардир клубу у 1959, 1960 та 1961 рр. (всього — 38 лігових м'ячів). Але після закінчення першості головний тренер Йосип Лівшиц залишив команду і за ним пішло чимало важливих гравців. Тому наступного року команда опустилася на 14 місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до «Колгоспника» повернувся відомий воротар Станіслав Басюк — у 1957 р. він починав кар'єру у Полтаві, згодом виступав за СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і луганські «Трудові резерви» (теперішня «Зоря»).

У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року, коли команду перейменовано на «Сільбуд».

З 1969 полтавський колектив отримав нову назву — «Будівельник». Саме цього року у колективі кілька матчів зіграв нападник Юрій Ананченко — дворазовий володар Кубка СРСР у складі «Шахтаря». У 1968—70 рр. команда була середнячком у змаганнях 2 групи класу «А» (відповідник першої ліги), а після реорганізації радянського футболу у 1971 р. — постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги.

Виступи у другій лізі та виліт з неї (1971–1982)[ред.ред. код]

Із середини 1970 року клуб тренував Юрій Войнов (чемпіон Європи 1960), а до команди запросили, зокрема, 21-річного нападника Віталія Старухіна, який у першому ж сезоні забив 15 голів. У 1972 році Войнов залишив команду, а Старухін перейшов до донецького «Шахтаря». Команда відновила назву «Колос».

Знаковим для полтавського футболу став 1974 рік — новим наставником став колишній гравець команди Віктор Носов, а 7 травня у грі проти вінницького «Локомотива» (1:1) свої перші м'ячі забив 16-річний Іван Шарій — майбутній найкращий голеадор команди у історії. Проте вже наступного року Носов поїхав до Донецька. Шарій забив у 1975 році 11 голів і його запросило київське «Динамо».

Місцеві гравці не могли виконувати високі завдання і команда виступала невдало у другій лізі — лише 16-е місце у 1976 році та 21-е у 1977. Зрештою, «Колос» попрощався зі статусом команди майстрів у 1982 році, коли полтавці посіли останнє 24-е місце в 6-й зоні другої ліги. Колектив перестав існувати. Більшість футболістів перейшла до «Кооператора», котрий грав у любительській першості України. Продовжувала працювати ДЮСШ «Колос», яка мала стати фундаментом для створення нової команди.

1984 — ренесанс і нова назва[ред.ред. код]

Взимку 1984 головну команду області відродили — під назвою «Ворскла». Повернулося багато гравців колишнього «Колоса» (Юрій Мармач, Іван Іванченко, Влодимир Прокопиненко, Юрій Різник) і метою стало повернення до другої ліги радянського футболу. У сезоні 1984 полтавці пробилися до фінального турніру всеукраїнської першости серед КФК (колективів фізичної культури), але не зуміли виграти його. Наступного року «Ворскла» у вирішальній грі поступилася охтирському «Нафтовику» — 0:1. У 1986 році команда впевнено виграла аматорський чемпіонат УРСР і пробилася до другої ліги.

До Полтави після виступів у київському «Динамо» та одеському «Чорноморці» повернувся нападник Іван Шарій, приїхав колишній голкіпер «Таврії», «Шахтаря» і московського ЦСКА Олег Моргун, а колектив зайняв непогане 9-е місце (Шарій відзначився 22 рази). Наступного року «Ворскла» ще краще виступила, завоювавши «срібло» української зони. «Буковина (Чернівці)» набрала лише на 2 пункти більше. Кільканадцять ігор провів Андрій Ділай — колишній чемпіон СРСР у складі «Дніпра». Найкращим бомбардиром знову став Іван Шарій, який забив 20 м'ячів. Друге місце стало найвищим досягненням команди за всю історію виступів у чемпіонатах Радянського Союзу. У сезоні 1989 полтавці вдало зіграли у Кубку СРСР, коли дійшли до 1/16 фіналу, де у двоматчі виявилися слабшими від вищолігового «Жальгіріса» (1:0 і 1:5). У 1991 році стало зрозуло, що це останній всесоюзний чемпіонат. Згідно з результатами українських команд у цій першості й було сформовано вищу та першу ліги української національної першости у новому 1992 році. Але «Ворскла» виступила невдало — 19-е місце, тому у незалежних чемпіонатах мусила починати від першої ліги.

Чемпіонати незалежної України (із 1992)[ред.ред. код]

Фанати полтавської «Ворскли»

Надійним спонсором клубу від 1995 року став «Полтавгазпром». Відразу у першому сезоні у вищій лізі, 1996/97, «ворскляни» здобули «бронзу» — найвищий результат в історії. На воротах стояв досвідчений Андрій Ковтун, в обороні грали, зокрема, Олександр Головко, Станіслав Боровский та Володимир Дичко. У півобороні діяли ветеран Іван Яремчук (учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990 років та володар Кубка володарів кубків у складі київського «Динамо» 1985 року), Віктор Богатир, Віталій Кобзар та капітан Ігор Кислов, а у нападі грали найкращий в історії бомбардир клубу Іван Шарій та Ігор Чуйченко, який став найрезультативнішим футболістом «Ворскли» того сезону (забивши 14 голів).

Це дозволило команді стартувати у єврокубках. В сезоні 1997/98 «Ворскла» пройшла ризьку «Дауґаву» (перемоги 3:1 у гостях та 2:1 на власному полі) у попередньому раунді Кубка УЄФА, проте поступилася «Андерлехту» (Брюссель) у першому кваліфікаційному етапі — по 0:2 на виїзді і вдома.

Наступного року полтавці зайняли 5-е місце і спробували пробитися до Кубка УЄФА через Кубок Інтертото, але пройти сито відбору Інтертото не змогли. «Ворскла» ще раз вийшла у зону євротурнірів після успішного сезону 1999/2000, коли клуб посів 4-у позицію у чемпіонаті. В атакувальний діях вдало грали Віталій Кобзар та нападники Володимир Мазяр і Олександр Мелащенко, у півзахисті — Сергій Онопко (молодший брат відомого російського гравця Віктора Онопка), Олександр Омельчук та білоруси Михайло і Володимир Маковскі. Позаду: Ігор Мачоган, Сергій Баланчук та Віктор Доценко. На воротах грав Андрій Ковтун. Але в Кубку УЄФА жереб вибрав суперником українців «Боавішту» — португальці виграли обидві гри по 2:1. Цього сезону із Полтави пішли віковий воротар А. Ковтун, на місце якого взяли Сергія Долганського та нападника О. Мелащенка, якого купило «Динамо» Київ. Долганський став одним з найстабільніших футболістів «Ворскли» у наступних сезонах.

Сучасна історія команди[ред.ред. код]

Сезон 2008/09 став для «Ворскли» найуспішнішим за останні роки — попри перехід одного з лідерів команди Сергія Кравченка до «Динамо» (Київ) полтавці фінішували на 5-й позиції у чемпіонаті України і виграли перший трофей в історії клубу, Кубок України 2009.

Посівши у сезоні 2010/11 шосте місце у чемпіонаті України команда отримала право на участь у кваліфікації до Ліги Європи. Подолавши 3 етапи кваліфікації виграла у таких команд як «Гленторан» (5:0), «Слайго Роверз» (2:0) та «Динамо» (Бухарест) (5:3). У груповому етапі чемпіонату здобула всього два очка за нічиї із «Стандардом» (0:0) та «Копенгагеном» (1:1).

Завершення єврокубкового сезону 2011/12 було затьмарене достроковим розірванням контракту із боку головного тренера команди Миколи Павлова із яким «Ворскла» досягала успіхів починаючи з 2007 року. Перед початком нового сезону команда залишилася без тренера. Сезон 2012/13 став для «Ворскли» випробуванням, адже окрім проблем із тренерами, команда втратила багато талановитих футболістів: завершили кар'єру Дмитро Єсін та Василь Сачко, а в зимове міжсезоння з команди було продано трьох системоутворюючих гравців: Євгена Селіна, Романа Безуса та Олега Краснопьорова.

Сезон 2013/14 для команди розпочався із призначення нового головного тренера, яким став ветеран команди та місцева футбольна зірка Василь Сачко.

Уболівальники[ред.ред. код]

Соціологічне опитування, проведене 2011 року, показало, що «Ворсклу» підтримують 4% футбольних уболівальників центру країни та близько 1% усіх уболівальників України (9-е місце за популярністю)[1], а відповідно до аналізу пошукових запитів в Інтернеті 2012 року клуб був 8-м в Україні (1,5% пошукових запитів)[2].

У сезоні 1995/96 «біло-зелені» виграли першу лігу й стали найвідвідуванішою командою першості — їхні домашні матчі збирали в середньому 8,5 тисячі глядачів. Успішні виступи у вищій лізі наступного сезону (бронзові медалі 1996/97) спричинили черговий злет відвідування — на полтавський стадіон того сезону ходили найбільше в Україні, матчі збирали в середньому майже 13 тисяч осіб.

На стадіоні «Ворскла» найвідданіші вболівальники підтримують клуб у 22-му секторі. Фани «Ворскли» приятелюють з уболівальниками «Чорноморця» й «Шахтаря», а неприятелями вважають фанатів «Металіста», «Карпат», «Динамо», «Зорі», «Іллічівця», «Металурга» (Донецьк) та «Арсенала»[3].

Відвідування[ред.ред. код]

Середня відвідуваність домашніх матчів «Ворскли» у чемпіонаті країни:

  • Сірий — друга ліга
  • Салатовий — перша ліга

Єврокубки[ред.ред. код]

«Ворскла» перед матчем з «Копенгагеном»
Сезон Турнір Раунд Клуб Вдома На виїзді
1997—98 Кубок УЄФА 1Q Латвія Даугава Рига 2-1 3-1
2Q Бельгія Андерлехт 0-2 0-2
2001—02 Кубок УЄФА 1Q Македонія Работнічкі 2-0 2-0
1 Португалія Боавішта 1-2 1-2
2009—10 Ліга Європи УЄФА Плей-оф Португалія Бенфіка 2-1 0-4
2011—12 Ліга Європи УЄФА 2Q Північна Ірландія Гленторан 3-0 2-0
3Q Ірландія Слайго Роверз 0-0 2-0
Плей-оф Румунія Динамо Бухарест 2-1 3-2
Груповий етап Данія Копенгаген 1-1 0-1
Німеччина Ганновер 96 1-2 1-3
Бельгія Стандард Льєж 1-3 0-0

Усі сезони[ред.ред. код]

Чемпіонати Радянського Союзу[ред.ред. код]


Чемпіонати незалежної України[ред.ред. код]


Досягнення[ред.ред. код]

Відомі футболісти[ред.ред. код]

Тренери[ред.ред. код]

Костянтин Скрипченко, Йосип Ліфшиць, Геннадій Дуганов, Олександр Алпатов, Володимир Аксьонов, Віктор Пожечевський, Геннадій Лисенчук, Леонід Колтун, Сергій Доценко, Анатолій Коньков, Сергій Морозов, Андрій Баль, Віктор Носов, Микола Павлов, Вадим Євтушенко, Сергій Свистун, Василь Сачко.

Склад команди[ред.ред. код]

Склад команди станом на 1 грудня 2014 року[5].

Гравець Клуб (у якому грав до «Ворскли») Дата народження Вік Ігор Голів
  Воротарі
12   Україна Дмитро Непогодов Україна «Металург» (Донецьк) 17 лютого 1988 26
31   Україна Станіслав Богуш Україна «Динамо» (Київ) 25 жовтня 1983 31
51   Україна Олексій Казаков - 12 лютого 1990 24
  Захисники
2   Україна Сергій Логінов Україна «Кремінь» 24 серпня 1999 15
4   Албанія Арменд Даллку Албанія «Ельбасані» 16 червня 1983 31
17   Україна Володимир Чеснаков - 12 листопада 1988 26
22   Україна Олександр Матвєєв - 11 лютого 1989 25
23   Україна Вадим Сапай Україна «Оболонь» 7 лютого 1986 28
34   Україна Євгеній Ткачук Україна «Шахтар-3» 27 червня 1991 23
84   Україна Олександр Романчук Україна «Арсенал» 21 жовтня 1984 30
  Півзахисники
6   Україна Олександр Скляр Україна «Зірка» 26 лютого 1991 23
7   Україна Артем Громов - 14 січня 1990 24
8   Україна Андрій Ткачук Україна «Карпати» 18 листопада 1987 27
10   Сербія Йован Маркоський Сербія і Чорногорія «Зета» 23 червня 1980 34
11   Україна Іван Кривошеєнко Україна «Іллічівець» 11 травня 1984 30
15   Україна Денис Дедечко Україна «Кривбас» 2 серпня 1987 27
40   Україна Ігор Пердута - 15 листопада 1990 24
42   Україна Євген Пісоцький Україна «Металург» (Запоріжжя) 22 квітня 1987 27
77   Узбекистан Санжар Турсунов Росія «Газовик» (Оренбург) 28 грудня 1986 27
  Нападники
9   Албанія Ахмед Янузі Албанія «Беса» 8 липня 1988 26
39   Україна Олександр Ковпак Україна «Севастополь» 2 лютого 1983 31
99   Україна Олег Міщенко Україна «Металург» Д 10 жовтня 1989 25
  Головний тренер
Україна Василь Сачко 3 травня 1975 39

Емблеми клубу[ред.ред. код]

Сучасна емблема з'явилась після кулуарного рішення керівництва клубу змінити символіку аргументуючи це тим що нібито тогочасна «не відображала історію клубу й міста яке представляє команда». Попри заявки про «конкурс в котрому брало участь понад 300 робіт» фактично договір на виконання був заключений з дизайнером Глебом Гржабовським. Закінчилось все тим що замість цілком пристойної символіки ФК отримав копію міського гербу з абсурдним розташуванням елементів та єдину в ЧУ емблему з гексограмами Давида[6].

Кольори : зелений, білий, бордово-малиновий та жовтий з позолотою[7].

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Романенко А. М. Футбол-85. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1985. — 120 с.
  • Романенко А. М. Футбол-86. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1986. — 152 с.
  • Романенко А. М. Футбол-87. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1987. — 120 с.

Виноски[ред.ред. код]