Динамо (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Динамо» Київ
FC Dynamo Kyiv logo.png
Повна назва ФК «Динамо» Київ
Прізвисько Біло-сині
Коротка назва «Динамо», ДК
Рік заснування 13 травня 1927
Місто Київ, Україна
Стадіон НСК «Олімпійський»
Вміщує 70 050
Президент Україна Ігор Суркіс
Головний тренер Україна Сергій Ребров
Ліга Прем'єр-ліга
2013-14 4
Домашня
Виїзна


Про поточний чемпіонат див. статтю Сезон ФК «Динамо» (Київ) 2013—2014

«Дина́мо» — український футбольний клуб з міста Києва, що бере участь в українській Прем'єр-лізі. «Динамо» засновано у 1927 році, це найстарший на сьогоднішній день професійний клуб міста. Єдиний клуб, який провів всі сезони у найвищій лізі СРСР, а потім України. Є найтитулованішою командою України, маючи в активі 13 чемпіонських титулів, 10 національних Кубків, 5 Суперкубків України, 1 Суперкубок УЄФА і два Кубки володарів кубків. Крім того, за радянський період історії «Динамо» завоювало 13 чемпіонських титулів, 9 Кубків СРСР, 3 Суперкубки СРСР, що робить «Динамо» найтитулованішою командою в історії радянського футболу[1]. Є першою немосковською командою, що здобула титул чемпіона СРСР, та першим представником Радянського Союзу, який завоював європейський трофей[2].

За даними аналітичного агентства CK, за підсумками 2011 року «Динамо» було першим в Україні і 19-м у Європі футбольним клубом за кількістю реальних прихильників[3].

Зміст

Історія клубу

Заснування

13 травня 1927 було офіційно зареєстровано Статут Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо» міжвідомчою комісією зі справ громадських організацій та союзів Київського округу. Під прапором «Динамо» зібралися представники ОГПУ, краші футболісти якого захищали кольори клубу «Совторгслужащие». Тому спроби керівництва «Динамо» створити під час сезону свою футбольну команду успіхом не закінчилися, так як «Совторгслужащие» були одними з головних претендентів на призові місця в чемпіонаті Києва і створення «Динамо» було вельми ризикованою справою. Тому перша згадка про футбольний клуб «Динамо» з'явилась лише 5 квітня 1928 року в газеті «Вечірній Київ»:

« Киевское спортивное общество «Динамо» в текущем году организовывает свою футбольную команду. «Динамо» подняло вопрос перед Окрсофиком о включении команды в розыгрыши матчей  »

Саме тоді за ініціативою Семена Западного, начальника Київського ОГПУ, була заснована футбольна команда. Його заступник — Сергій Бармінський став формувати склад команди, до якого увійшли як кадрові чекісти, так і футболіти інших київських команд. Причому всі футболісти або входили до збірної Києва, або були чемпіонами міста.

І лише 1 липня 1928 року клуб провів першу офіційну гру.

Найперше фото «Динамо» (Київ). Серпень 1928 року

Проте саме 1927 рік, як рік заснування, знайшов своє відображення на сучасній емблемі клубу та зафіксований в офіційних документах і довідниках ФІФА й УЄФА. Реєстрація ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого пізніше зародилась футбольна команда, підтверджена документами, які знаходяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд № 5, опис 3, справа 418, лист 25 і фонд № 5, опис 3, справа № 472, лист 66). Жодних інших документів про створення футбольної команди «Динамо» в рамках Київського ПСТ «Динамо», які відносяться до 1927 чи початку 1928 року не виявлено. Тому 13 травня 1927 року офіційно вважається днем народження футбольного клубу «Динамо».

Першу офіційну гру «Динамо» провело в Білій Церкві проти збірної цього міста. «Динамо» вже на 5 хвиліні відкрило рахунок, проте поступилися з рахунком 1:2. 15 липня білоцерківська газета «Радянська нива» так описала цю подію:

« На другому хавтаймі Б.-Церква легко вбиває м'яч і цим самим зрівнює ігру. Київ робить зе декілька проривів, б'є штрафний удар, але упускають пруткий м'яч, який гучно свистить у повітрі. Під кінець Б.-Церква під оплески тисячної публіки вбиває другий м'яч. Финальний свисток судді фіксує побіду Б.-Церкви з наслідком +2 -1...  »

Наступний матч відбувся 17 липня 1928 року проти клубу Динамо (Одеса). Гра проходила за сильної спеки і в невисокому темпі і закінчився з рахунком 2:2. Відразу після цієї гри Бармінський запросив до «Динамо» з Одеси свого старого знайомого Лазаря Когена, який на той час встиг прославитись як організатор найкращої тамтешньої команди «Местран». В Києві його назначили інструктором клубу, що в сучасних мірках відповідає адміністратору.

Проте через організаційні неполадки в 1928 році «Динамо» не брало участь в першості міста серед профсоюзів і змушене було проводити лише товариські матчі

1 вересня 1928 року кияни у товариській грі прийняли чемпіонів Москви — «Динамо» (Москва). Гості розгромили українців 6:2. Визнання у команди з'явилося 18 листопада після перемоги над загальновизнаним лідером київського футболу — «Желдором» з рахунком 1:0.

Проте селекційні методи новоутвореної команди було розкритиковані, так як команда переманювала до своїх лав найкращих футболістів, надаючи їм більш високооплачувану та престижну роботу в ГПУ. Це пояснюється тим, що на той момент в СРСР військові і чекістські відомства були фінансово забезпечені на порядок краще інших.

1929–1941

14 вересня 1929 року «Динамо» проводить свій перший міжнародний матч з робітничою командою Нижньої Австрії «Дойч Ваграм», проте програли з рахунком 3:4. 1935 року футболісти «Динамо» у складі збірної України здійснюють поїздку до Франції та Бельгії, де в товариській грі розгромили чотириразового володаря кубка Франції «Ред Стар» з рахунком 6:1. До 1936 року єдину першість Радянського Союзу не проводили. Кияни здобували досвід у іграх на першість спортивного товариства «Динамо». Там вони вигравали в «динамівців» з Одеси і Харкова. Київська команда явно була найсильнішою в УРСР, але рівня майстерності московського «Динамо» ще не досягли. Наприклад, у фіналі динамівської першості 1933 року москвичі з рахунком 2:1 перемогли саме киян.

«Динамо» на старті 1-го чемпіонату СРСР. 1936 рік

1936 року в СРСР було вирішено створити єдиний командний чемпіонат замість великої кількості різноманітних різнорівневих турнірів. Представником від України стала найсильніша на той час команда УРСР — «Динамо» (Київ). Дебют у чемпіонаті відбувся у Києві 24 травня 1936 року, коли московське «Динамо» розгромило господарів з рахунком 5:1. Єдиний гол нападника Миколи Махині став для українського клубу першим голом в чемпіонатах Радянського Союзу. Після цього як «Динамо» (Київ) не намагалося наздогнати москвичів, їм це не вдалося. Єдина українська команда одноколового дебютного чемпіонату СРСР завершила на другому місці. Місцеві уболівальники сприйняли такий виступ як безумовний успіх.

З 1936 року адміністратором аж до 1974 клубу був Рафаїл Фельдштейн, за цей час працював із 22 тренерами.

В 1937 році вперше був проведений повноцінний двоколовий чемпіонат, в якому «Динамо» знову отримало призове місце, пропустивши вперед лише московські «Динамо» і «Спартак». Проте надалі до Другої світової війни жодних досягнень кияни не здобули. Проте у 1939 році, після анексії Польщі, з новозахоплених регіонів до клубу перейшло багато нових гравців, зокрема найвідомішими стали Олександр Скоцень, Михайло Матіас, Казімеж Гурський та Олег Лаєвський.

Також в цей період «Динамо» брало участь у розіграшах Кубка Української РСР, здобувши цей трофей у 1936, 1937, 1938, 1944, 1946, 1947 та 1948 роках.[4]

У 19371941 роках попід Черепановою горою споруджувався новий Республіканський стадіон. Відкриття цього спортивного комплексу, в будівництві якого методом «суботників» брав участь увесь Київ, призначалося на 22 червня 1941 року. Саме тоді на цьому стадіоні мав відбутися футбольний матч чемпіонату між командами київського «Динамо» та московського ЦДКА. Але того дня розпочалася німецько-радянська війна і матч відмінили.

Футбол в окупованому Києві

Докладніше: Матч смерті
Плакат до першого матчу «Старт»—"Флакелф"

22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР. З початком війни більшість гравців були взяті у лави в Червоної армії, народне ополчення і винищувальні батальйони. 1 липня почалася евакуація з Києва. Але футболісти «Динамо», що підлягали призову, залишалися в місті. Тренер команди Михайло Бутусов і колишній капітан команди Костянтин Щегоцький намагалися умовити начальника київського НКВД Льва Варнавського відправити у тил не тільки новачків-футболістів із Західної України, але і всіх інших членів команди. Варнавський побачив у цьому боягузтво і відмовився допомогти з евакуацією.

У початковий період війни німецьке командування звільняло з полону українців. Так, повернулися з полону Михайло Свиридовський, Федір Тютчев, Михайло Путистін, Микола Коротких, Микола Голімбієвський, Лев Гундарєв, Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Павло Комаров, Юрій Чернега, Олександр Ткаченко та Михайло Мельник. Крім того, на початку війни в народне ополчення записався Микола Трусевич, воював батальйонним розвідником, проте був поранений і не зміг вийти з оточення, тому також повернувся в окупований Київ.

Плакат до другого матчу «Старт»—"Флакелф"

За умов окупаційного режиму, що запанував у Києві, кожен футболіст мусив стати до праці, щоб, передусім, вижити та не бути звинуваченим у саботажі. Коротких працював кухарем у їдальні, Путістін влаштувався туди ж майстром. Василь Сухарєв працював на залізниці. Чернега пішов працювати в охорону Міськуправа, в поліцію пішли Гундарєв, Голімбієвський, Ткаченко та Георгій Тимофєєв. Директор київського хлібозаводу Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Саме він дав роботу на хлібозаводі № 1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, плавці Михайленко, Салопін. Сюди ж він запросив на роботу і футболіста М.Трусевича, за яким прийшли ще сім динамівців: Свиридівський, Кузьменко, Клименко, Макар Гончаренко, Путистін, Тютчев, Комаров та Володимир Балакін, який до війни грав за «Локомотив».

За ініціативою Кордика з них і була сформована команда. Окрім цих перших футболістів, згодом за команду хлібозаводу почали грати ще динамівці Мельник, Гундарєв, Коротких, Чернега, Тимофєєв та Василь Сухарєв, який до війни зіграв за «Локомотив». Команда виявилася досить досвідченою та віковою. Наймолодшому (Мельнику) було 27 років, а найстаршому (Тютчеву) — 35.

Стали тренуватися на стадіоні «Зеніт», спорудженому у 1930-ті роки по вул. Керосинній, 24. Грали у червоних футболках. Команду назвали «Старт». До її складу увійшли колишні динамівці: М.Трусевич, І.Кузьменко, О.Клименко, М.Коротких, Макар Гончаренко, Павло Комаров, Михайло Путистин, Михайло Свиридовський, Федір Тютчев та колишні гравці «Локомотива» Володимир Балакін, Михайло Мельник та Василь Сухарєв.

Стадіон «Динамо» став називатися Німецьким стадіоном, а Республіканський — Українським. Саме на ньому 7 червня 1942 року відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда «Старт» хлібозаводу № 1 та команда «Рух». Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні «Зеніт»: 21 червня — з командою угорських вояків (6:2), 5 липня — з румунськими вояками (11:0), 17 липня — з німецькою командою залізничників (6:0). Проте 17 липня цю розгромну перемогу газета «Нове українське слово» повністю розкритикувала:

« Но выигрыш этот никак нельзя признать как достижение футболистов "Старта". Немецкая команда состоит из отдельных сильных футболистов, но командой в полном понимании этого слова ее назвать нельзя. И в этом нет ничего удивительного, ибо она состоит из футболистов, которые случайно попали в часть, за которую играют. Ощущается и недостаток тренировок, без которых никакая команда не сможет ничего сделать. Команда "Старт", как всем хорошо известно, в своей основе состоит из футболистов бывшей команды мастеров "Динамо", поэтому и требовать от них следует значительно больше, нежели то, что они дали в этом матче.  »
Команда «Старт» (у темних футболках) і «Флакельф» (у білих) перед першим матчем 6 серпня 1942 року

Проте українські футболісти продовжили переможну серію. 19 липня — з угорською командою MSG Wal (5:1). Через тиждень мадяри викликали «Старт» на матч-реванш і знов програли — 2:3. 6 серпня відбувся матч «Старту» з командою німецьких зенітників «Flakelf», і знову перемога — 5:1. 9 серпня відбувся матч-реванш з зенітниками. «Старт» переміг з рахунком 5:3. Саме цей матч став легендарним «Матчем смерті». Про нього написав Лев Кассіль, вперше назвавши його «матчем смерті». Відтоді цей матч став одним з радянських міфів політико-виховного забарвлення. 1957 року з'явилася повість Петра Северова та Наума Хелемського «Останній двобій». Міфотворці замінили команду зенітників на збірну «Люфтваффе» — військово-повітряних сил Німеччини, хоча невідомо, чи існувала така команда взагалі. Потім зняли художній фільм «Третій тайм», дія якого відбувалася чомусь не на Керосинній, а на верхньому тренувальному полі Республіканського стадіону. Усіх живих учасників «матчу смерті» і тих, хто загинув, нагородили бойовим медалями «За отвагу». М.Путістін відмовився від нагороди.

16 серпня «Старт» грав з «Рухом» і переміг з рахунком 8:0. Це була остання гра «Старта». Усього футболістами «Старта» було зіграно з 7 червня по 16 серпня 1942 року 10 матчів, здобуто 10 перемог, забито 56 голів, пропущено — 11!

18 серпня 1942 року футболістів, які працювали на хлібозаводі — Трусевича, Путістіна, Кузьменко, Клименко, Гончаренко, Тютчева, Свиридівського, Балакіна і Комарова заарештували. На футболістів донесли, що команда «Динамо» була у віданні НКВС, а її гравці числилися в штаті НКВС і мали військові звання.

« 16 августа сыграли последнюю игру, сыграли очень удачно. 18 августа около десяти часов утра во время нашей работы — мы грузили муку на склад — нас вызвали к директору... Приходим. Сидит гестаповец, стоит машина… В это время на заводе не было Тютчева и Гончаренко. Тютчев после матча получил повреждение, пошел в больницу, а Гончаренко был в отсутствии… Привезли нас на Короленко, 33 в гестапо, заключили во внутреннюю тюрьму. …При допросе мы узнали, что Гончаренко и Тютчев тоже сидят. …Балакин был освобожден. Он ничего к "Динамо" не имел, а брат его был в "Динамо". Мы были преданы Вячкис. Нас обвиняли в том, что "Динамо" было организовано НКВД, а раз так, то цель организации понятна. …Из 8 арестованных освобожден только Балакин, который состоял в команде "Локомотив  »

— Зі свідчень Свиридівського

« 18 августа 1942 года я был арестован гестапо по доносу некоего Швецова, который сообщил немцам о том, что я являюсь работником НКВД, по этой же причине вместе со мной были арестованы другие товарищи: Трусевич, Клименко, Кузьменко, Путистин, Комаров, Тютчев, Свиридовский и Балакин. После допроса нас отправили в Сырецкий концлагерь, где мы находились 14 месяцев, с сентября 1942-го по октябрь 1943 года  »

— Зі свідчень Макара Гончаренка

За півроку, напередодні 25-х роковин Червоної армії 23 лютого 1943 року, підпільники спалили механічний завод «Спорт», куди німці привезли сто саней для оковування. Згоріли всі основні цехи. За це наступного дня, 24 лютого, у Сирецькому концтаборі відбувся розстріл сорока заручників, до числа яких потрапили і три футболісти «Старта» — Трусевич, Кузьменко і Клименко. За інших обставин загинув у поліції безпеки Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.

Дивом вдалося втекти з концтабору Тютчеву, Гончаренку і Свиридівському.

« Первым сделал побег из этого лагеря Тютчев. Бежал с группой грузчиков из четырех человек, бежали с Подола. После этого бежал я и Гончаренко с Мельникова, 48 в числе 16 человек, то есть всей бригадой удрали. В побеге нам помогла полиция. Среди них были спортсмены-футболисты. Они заметили, что мы начинаем сматывать удочки, отвернулись в сторону, как будто бы не видят  »

— Зі свідчень Свиридівського

Путістіна в жовтні 1943 року послали на вантажні роботи на завод «Більшовик». З якого йому вдалося втекти і навіть вибратися з Києва. Комарова погнали до Німеччини під час евакуації Сирецького концтабору у вересні 1943 року.

Крім того, не всі футболісти «Динамо», які потрапили до радянської армії повернулись додому. Так, під час оборони Києва в районі Ірпеня загинув лівий крайній Йосип Качкін, не повернулися з фронту Михайло Волін і Борис Афанасьєв.

Лише 2 травня 1944 року, після повернення радянської влади, на стадіоні «Динамо» відбулася товариська зустріч київських динамівців з московським «Спартаком». З довоєнних гравців у складі «Динамо» залишились Антон Ідзковський, Микола Махиня, Петро Лайко, Павло Віньковатов, Микола Балакін, Костянтин Калач, учасники матчів 1942 року — Макар Гончаренко і колишні гравці «Локомотива» Володимир Балакін та Василь Сухарєв.

1946–1961

«Динамо» (Київ) із своїм першим кубком СРСР. 1954 рік

В перші повоєнні роки всі, хто залишились у команді, вже були ветеранами. Хоча в ці роки київське «Динамо» поповнила ціла група вихідців з закарпатських клубів (В. Годничак, Е. Юст, З. Дерфі, З. Сенгетовський, М. Коман, Д.Товт та інші), команда всеодно не могла протистояти іншим клубам, які краще перенесли війну. 1945 року «Динамо» зайняло передостаннє місце в чемпіонаті, а 1946 року — останнє, і за регламентом мало понизитися у класі, проте для команди зробили виняток, пригадавши втрати воєнного часу. Крім того, ці події супроводжувалися тренерською лихоманкою: з 1946 до 1951 року клуб змінив десять наставників.

Першим повоєнним успіхом стала перемога в турнірі дублерів у сезоні 1949 року.

Переломним став сезон 1951 року, напередодні якого колектив очолив Олег Ошенков. Новий тренер ввів до основного складу молодь, що добре зарекомендувала себе в дублі, різко скоротив зимові канікули підлеглих, запропонувавши їм серйозну програму фізичної підготовки, що включала в себе спортивні ігри, різноманітні вправи і, навіть, бокс. Вже в наступному чемпіонаті, що проходив в одне коло в Москві, це принесло перші результати. Київські динамівці з середнячків перетворились в одного з фаворитів, виборовши срібні нагороди і пропустивши вперед лише московський «Спартак».

Першу велику перемогу підопічні Ошенкова здобули 1954 року в розіграші Кубка СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали вільнюський «Спартак» (4:2), московський «Спартак» (3:1), ЦДКА (3:1 у додатковий час), ленінградський «Зеніт» (1:0 у додатковий час). У фіналі кубку на московському «стадіоні Динамо», киянам протистояв маловідомий єреванський «Спартак». Матч проходив при сильній зливі та тумані, проте всеодно кияни змогли здолати опонентів і здобути перший в своїй історії кубок СРСР[5].

29 липня 1959 року в Києві відбулася міжнародна товариська зустріч між футбольними командами «Динамо» (Київ, Україна) — «Динамо» (Бакеу, Румунія), яка закінчилась з рахунком 3 : 0[6].

Наприкінці 50-х динамівці оновили склад. Пішли Є. Лемешко, Л. Остроушко, Е. Юст, М. Романов, Ю. Шевченко, В. Соболєв. Поповнили лави клубу С. Богачек, І. Секеч, В. Лобановський, Є. Снитко, О. Гаваші, В. Турянчик, Й. Сабо, а тренером став відомий у минулому гравець ЦДКА В'ячеслав Соловйов. Сезон 1960 року приніс киянам «срібло».

«Динамо» (Київ) в свій перший чемпіонський сезон. 1961 рік

В сезоні 1961 «Динамо» вперше виграло чемпіонат СРСР. На 4 очки команда зі столиці УРСР випередила московське «Торпедо». Динамівці Києва в першості країни провели 30 матчів. Тільки в трьох з них вони зазнали поразки і дев'ять закінчили внічию. Про силу лінії нападу, де виступали такі футболісти, як Олег Базилевич, Віктор Каневський, Валерій Лобановський, Віктор Серебряников, свідчить той факт, що вони забили аж 54 м'ячі. А про силу захисної лінії — той факт, що досвідченому голкіперу Олегу Макарову в 12 матчах так і не довелося жодного разу виймати м'яч з сітки. Це був перший випадок в історії першостей Радянського Союзу, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб[7].

Перші динамівські золоті медалі отримали[8]:

1962–1975

Вимпел 1975

Після тріумфального 1961 року в двох наступних сезонах динамівці суттєво погіршили позиції. У 1962 році команда зайняла 5 місце, а наступного року — 7.

У січні 1964 року посаду головного тренера київського «Динамо» зайняв Віктор Маслов. 27 вересня 1964 «Динамо» виграло Кубок СРСР, перемігши у фіналі самарські (тоді куйбишевські) «Крила Рад» з рахунком 1:0.

Маслову та його підлеглим було довірено стати першим радянським клубом, який мав виступити в клубному європейському турнірі. Це став розіграш Кубка кубків 1965–1966 років.

Усе пояснюється політичними мотивами керівництва СРСР. Комуністична ідеалогія не приймала можливість поразки радянських спортсменів від капіталістичних суперників і довго перестраховувалася. Наприклад, чемпіону СРСР 1964 — тбіліському «Динамо» (Тбілісі) зіграти у Кубку Європейських Чемпіонів не довірили. Так протрималося до 1965 року, коли в Кубок Кубків заявили київське «Динамо». «Ми вступаємо в змагання, умови якого, закулісна боротьба і специфічні тактичні прийоми відомі нам лише з чуток», — говорив перед стартом тренер киян Віктор Маслов[9].

« Чому було прийняте таке рішення, не знаю, але у нас в команді була така думка, що нас використовували, як «піддослідних кроликів». Для титулованих московських клубів це було дуже зручно — спокійно придивитися до турніру, не ризикуючи власною репутацією. Нам же довелося грати «наосліп»: жоден із суперників нам не був відомий. Ніяких касет із записами матчів майбутніх опонентів не було й близько. А вже щоб представник тренерського штабу з'їздив і подивився гру суперника вживу, це було взагалі чимось з області фантастики. Все було нове і невідоме. Одне слово — першопрохідці[10]  »

— Півзахисник «Динамо» Андрій Біба, автор першого радянського голу в європейських клубних турнірах

Проте початок турніру видався вдалим — «Колрейн» з Північної Ірландії був переможений з рахунком 6:1 і 4:0. Після цього Динамо ще двічі обіграло норвезьккий «Русенборг» — 4:1 і 2:0. Але вже в 1/4 вилетіли від «Селтіка» (0:3 і 1:1), грати з яким довелося в середині січня. Тому ігрова форма киян була далекою від оптимальної, до того ж домашню гру вони проводили не в Києві, а в Тбілісі.[11].

Динамо (Київ) у чемпіонському і кубковому сезоні 1966 року

Наступний, 1966, рік став одним з найкращих в історії київського «Динамо». Команда перемогла в чемпіонаті СРСР, випередивши ростовський СКА на 9 очок, виграла Кубок СРСРфіналі перегравши «Торпедо» 2:0), п'ятеро динамівців (Сабо, Серебряников, Островський, Поркуян і Банніков) вибороли бронзові медалі на чемпіонат світу в Англії, а Андрій Біба був визнаний найкращим футболістом року в СРСР.

У 1967 то 1968 роках динамівці знову виграли чемпіонат СРСР, тим самим повторили рекорд московського ЦДКА — 3 чемпіонства поспіль. В тому ж 1967 році кияни дебютували в Кубку чемпіонів. Підопічні Маслова вибили з розіграшу шотландський «Селтік»[12], але в 1/8 фіналу поступилися чемпіону Польщі «Гурнику».

У 1969 році динамівці посіли 2 місце в чемпіонаті, поступившись московському «Спартаку». В Кубку чемпіонів кияни вибили «Аустрію» з Відня з рахунком 2:1 і 3:1, але програли італійській «Фіорентині» — 1:2 і 0:0.

У наступному сезоні «Динамо» зайняло тільки 7 місце в чемпіонаті. Команду покинули: Турянчик, Сабо, Банніков і Поркуян, а після закінчення першості з «Динамо» пішов і тренер Віктор Маслов.

У 1971 році наставником команди став заслужений тренер СРСР Олександр Севидов, а з «Рубіну» до клубу перейшов 22-річний Віктор Колотов, який згодом став один з найкращих півзахисників в історії радянського футболу, будучи незмінно сім років капітаном «Динамо», а в 19751976 роках і збірної СРСР[13]. «Динамо» відазу виграло чемпіонат СРСР, а голкіпер команди Євген Рудаков був визнаний найкращим воротарем і футболістом Радянського Союзу[14].

У 1972 та 1973 році команда посідала другі місця, а Олег Блохін обидва сезони ставав найкращим бомбардиром динамівців з 14 і 18 голами відповідно.

У жовтні 1973 року, перед матчем з «Карпатами» у Львові футболістам київської команди було представлено нового головного тренера — ним став 34-річний Валерій Лобановський. У січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був, насамперед, видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес.[15] У 1974 році до штабу також увійшов Анатолій Пузач. Після сезону 1974 преса характеризувала стиль динамівців під керівництвом нових тренерів не дуже позитивно і критикувала за раціоналізм, небажання грати у атакувальний футбол на виїзді (т. зв. «виїзна модель» — гра від оборони з метою здобуття нічиєї) та за дії на посередніх швидкостях. Але хороших результатів було досягнуто — у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.

Сформувався колектив, який міг змагатися з найсильнішими командами Європи. На воротах стояв Євген Рудаков, в обороні грали Стефан Решко, Михайло Фоменко, Володимир Трошкін. В середній лінії діяли, зокрема, Володимир Мунтян, молодий Леонід Буряк, який швидко прогресував, та Володимир Веремєєв. Разом з Олегом Блохіном на вістрі діяв Володимир Онищенко. У традиційному «списку 33 найкращих» футболістів СРСР 1974 року було 8 «динамівців», з них аж 7 — під № 1.

Початком «ери Лобановського» став дубль «Динамо» в 1974 році і визнання Олега Блохіна найкращим футболістом країни. У 1975 році динамівці знову перемагають у чемпіонаті, випередивши «Шахтар» на 5 очок.

Динамо (Київ) з першими євротрофеями. 1975 рік

У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА.

У перших трьох раундах Кубка володарів кубків кияни здолали софійський ЦСКА, «Айнтрахт» (Франкфурт), де виступав відомий Юрґен Ґрабовскі і турецький «Бурсаспор». Півфінальним суперником «Динамо» став чемпіон Нідерландів — ПСВ (Ейндговен). Київська гра завершилась розгромом гостей 3:0, а повторну гру мінімально динамівці програли — 1:2.

У фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0. Дубль зробив Володимир Онищенко, один гол забив Олег Блохін.

Восени того ж 1975 року двоматчеве протистояння з володарем Кубка європейських чемпіонів німецькою «Баварією» принело радянським футболістам дві «сухі» перемоги 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві та титул найсильнішої команди Європи. Динамівці зуміли переграти клуб, який був базовим для чемпіона світу 1974 — збірної Західної Німеччини та мав у своєму складі зірок європейського футболу Зеппа Маєра, Франца Бекенбауера, Ґеорґа Шварценбека і Герда Мюллера.

Всі 3 голи у цих іграх провів Олег Блохін, якого у кінці року «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи і вручив «Золотий м'яч». Крім нього, у класифікації був ще один динамівець — Леонід Буряк, який поділив 23-26 місця[16]. Тоді ж «Динамо» встановило рекорд радянського «списку 33 найкращих»: у переліку опинилося аж 12 киян і 8 з них були під № 1. Футболісти-переможці Кубка володарів кубків отримали найвище спортивне звання — «Заслужений майстер спорту»[17]. За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» (Київ) найсильнішою футбольною командою світу[18].

1976–1991

Після тріумфу 1975 починається певний спад у грі Динамо, що триває до 1984 року. Команда продовжує вигравати радянські трофеї, проте прориву в грі немає. Окрім того, тривають постійні невдачі в єврокубках. На початку 80-х В. В. Лобановський залишає Динамо і повертається 1984 року. «Команда Лобановського» підтверджує свій міжнародний клас: «Динамо» вдруге перемагає в Кубку Кубків, у збірній СРСР майже повним складом виступає на ЧС-86 та ЧЕ-88, де стає віце-чемпіоном Європи. Ігор Бєланов — другий динамівець — лауреат «Золотого м'яча» (1986). В кінці 80-х — на початку 90-х Динамо займається активною трансферною політикою, повністю змінюючи свій склад. Динамо ще виграє передостанній чемпіонат СРСР, проте клуб знову залишив Лобановський, а рівень молодих гравців був невисоким.

1992–2002

Після утворення незалежного чемпіонату, Динамо стає однозначним лідером українського футболу 90-х, хоча й не виграє перший чемпіонат. Команда бере участь у пробному розіграші Ліги Чемпіонів 91/92 років. 1993 року в Динамо відбувається внутрішній господарський конфлікт — клуб переходить у власність Григорія Суркіса, перетворившись на акціонерне товариство. 1994 року керівництво Динамо підтримує на виборах Леоніда Кравчука, і на певний час потрапляє у немилість у владних колах.

Протягом 90-х нове керівництво відновлює клубну інфраструктуру. Будується нова заміська база.

1995 року відбувається грандіозний скандал. Динамо добивається права участі в Лізі Чемпіонів, однак після першого матчу суддя звинувачує клуб в спробі підкупу шубами. Після короткого розгляду, УЄФА дискваліфікує клуб з розіграшу, заборонивши участь в єврокубках на два роки. 1996 року Динамо добивається зняття дискваліфікації, проте реабілітації не сталося.

1996 року Динамо повністю провалює єврокубковий сезон, після чого керівництво вкотре звертається до В. В. Лобановського з пропозицією повернутися. Цього разу Лобановський дає згоду, і відбувається останнє повернення.

Всі 90-і, через дуже низький рівень внутрішнього чемпіонату, «Динамо» є беззаперечним лідером українського чемпіонату. В 97-99 Динамо досягає значних успіхів в Єврокубках, досягши чвертьфіналу та півфіналу Ліги Чемпіонів в сезонах 1997/1998 та 1998/1999 років відповідно.

Після успіхів 1999 року відбуваються трансфери Андрія Шевченка та Олега Лужного до «Мілана» та «Арсеналу». Клуб по інерції ще досить вдало виступає на євроарені, проте очевидним стає спад у грі. Разом з тим у внутрішньому чемпіонаті у «Динамо» врешті з'являється конкурент на золото — донецький «Шахтар».

У травні 2002 року під час матчу з запорізьким «Металургом» у В. В. Лобановського стається серцевий напад, що завершується смертю наставника. Шокований клуб не зміг отямитися до кінця чемпіонату, віддавши чемпіонство донецькому «Шахтарю».

2002–2008

Період після Валерія Лобановського розпочинається його послідовником Олексієм Михайличенком, якому вдається повернути чемпіонство до Києва, однак в єврокубках команда ніяк не може навіть наблизитися до гри «Динамо» кінця 90-х. В 2004 Михайличенка змінює Йожеф Сабо, потім в 2005 приходить ще один вихованець «Динамо» — Леонід Буряк. Саме 2005 року починаються ганебні виступи киян в Лізі чемпіонів — спочатку 2005 року «Динамо» взагалі вперше за 9 років не потрапляє до групового турніру, а 2006 року, вже під керівництвом Дем'яненка ганебно провалює груповий турнір, не спромігшись досягти жодної перемоги. В сезоні 2007–2008 Ліги чемпіонів «Динамо» повторило антирекорди Ліги чемпіонів, програвши всі 6 матчів з 6.

2008-

Із січня 2008 року наставником став перший в історії клубу іноземний фахівець — росіянин Юрій Сьомін, відомий завдяки своїй багатолітній роботі у «Локомотиві» (Москва). Влітку 2008 року «Динамо» кфаліфікувалось до групового етапу Ліги чемпіонів, двічі перемігши у 3 кваліфікаційному раунді московський «Спартак» (перемоги 4:1 у Москві та Києві).

2009 року «Динамо», перемігши у плей-оф Кубка УЄФА іспанську «Валенсію», український «Металіст» і французький «Парі Сен-Жермен», потрапив до півфіналу турніру, де поступився майбутньому володарю трофею — донецькому «Шахтарю». У чемпіонаті України 2008/09 кияни ще задовго до кінця забепечили собі «золото» — відрив від віце-чемпіона «Шахтаря» склав аж 15 очок.

В червні 2009 року Юрій Сьомін залишив посаду головного тренера, повернувшись до московського Локомотива. Головним тренером було призначено росіянина Валерія Газзаєва.[19]

Сезон 2009/2010 Динамо розпочало матчем за Суперкубок України, де перемогло полтавську Ворсклу (0:0, по пенальті 4:2).[20] Також Динамо відзначилось подвійним розгромом своїх суперників у 1-му(вдома над «Чорноморцем» з Одеси, рахунок 5:0) та 2-му(у гостях над «Таврією» з Сімферополя, рахунок 6:0) турах. Ближче до зимової перерви рівень гри «Динамо» помітно знизився, а після перерви настав ще більший спад у грі. Завдяки прикрим поразкам на виїзді «Закарпаттю» та «Карпатам» (обидва 1:0) команда втратила очки і значно погіршила шанси на чемпіонство. Питання чемпіонства вирішувалося 5 травня 2010 року, коли «Динамо» грало в Донецьку з «Шахтарем», але поразка 0:1 достроково зробила чемпіонами гірників.

Сезон 2010/2011 Динамо почало з поразки в 4 етапі кваліфікації Ліги Чемпіонів від амстердамського Аяксу. Потім був ганебний старт в Лізі Європи (поразка від Шерифу 0-2[21]), після чого головний тренер В. Газзаєв подав у відставку[22]. Керувати командою до зими знову став Олег Лужний, під керівництвом якого Динамо змогло отримати путівки до плей-оф Ліги Європи. 24 грудня 2010 на посаду головного тренера знову було прийнято Юрія Сьоміна[23]. В другій половині сезону Динамо дійшло до 1/4 ліги Європи і знову нічого не змогли протиставити Шахтарю у чемпіонаті.

Сезон 2011/2012 Динамо почало з перемоги над Шахтарем у розіграші Суперкубку України[24] 3-1. Динамо не змогло вийти до групового етапу Ліги Чемпіонів, двічі програвши казанському Рубіну[25]. Після цього Динамо провалило виступи в Лізі Європи, зайнявши 3-є місце в групі[26]. В чемпіонаті України Динамо знову зайняло 2-ге місце, на фініші зігравши 2 останні гри унічию.[27]

Сезон 2012/2013 став найбільш провальним для Динамо за всі часи розіграшу чемпіонатів України. Команда зайняла 3-є місце в чемпіонаті, програвши 4 матчі з 4-х клубам, що зайняли 1-ше та 2-ге місця (Шахтар та Металіст відповідно). Не досягла успіхів команда також і в Лізі Європи (виліт на стадії 1/16) та Кубку України (виліт на стадії 1/16 від Шахтаря)

У сезоні 2013/2014 команда вперше за всю історію не отримала медалей, посівши 4-е місце в чемпіонаті. По ходу весняної частини чемпіонату був звільнений Олег Блохін, останні матчі клуб провів під керівництвом Сергія Реброва. Разом з тим, Динамо вибороло перший трофей з 2009 року, перемігши в фіналі Кубку України донецький Шахтар

Емблеми клубу

Всесоюзне товариство «Динамо» виникло в 1923 році. У той же рік свій перший матч провела футбольна команда московського «Динамо». Потрібно було створити клубну емблему та форму. Керівництво ГПУ віддало відповідний наказ. Справа передоручили відомому в Москві спортсменові й художнику Олександру Борисову. Саме він придумав букву «Д» в ромбі. Автор пропонував помістити в середину емблеми також фігуру футболіста, що рветься до м'яча. Однак такий варіант начальство відкинуло. Пізніше вийшов відомчий наказ: «Літера „Д“ повинна вписуватися в ромб під строго певним кутом, з дотриманням техніки письма, запропонованої автором».

Коли клуб «Динамо» з'явився в Києві, його емблемою став точно такий же ромб з літерою, а кольорами — білий і синій.

У 1939 році, до 15-річчя товариства, «Динамо» було нагороджене орденом Леніна. Через це відбулися незначні зміни в емблемі товариства — у верхньому куті ромба з'явилася червона зірочка, яка і мала символізувати нагороду. Проте це не змінило форму — на футболках динамівців була лише або літера «Д», або вона ж у ромбі, але без зірочки.

У 1957 році після чергової реорганізації спортивного руху в країні кількість всесоюзних спортивних товариств скоротилась до мінімуму. У кожній республіці почали з'явитись свої спортивні товариства. Реорганізація торкнулася в 1960 році і ВФСТ «Динамо». Проте з офіційною емблемою Українська Рада «Динамо» не поспішала. Вона з'явилася лише на початку 70-х років. Була збережена традиційна буква «Д», але вже на фоні прапора радянської України і надписом «УРСР».

Питання про зміну емблеми київського «Динамо» постало в 1989 році, після створення футбольного клубу. Керівництву клубу дуже хотілося винайти щось своє, тому був оголошений конкурс на найкращу емблему клубу. Було чимало різноманітних пропозицій, частина з яких знайшла своє втілення в сувенірній продукції. В цей же час «Динамо» змінило кольори форми на жовто-блакитні. Проте основою емблеми ФК «Динамо» (Київ) залишилась та ж сама літера «Д», під якою було додано слово «Київ».

У 1996 році нове керівництво ФК «Динамо» удосконалило емблему клубу: додало 1927 рік — рік заснування товариства «Динамо» в Києві, коло, по краям якого з'явилась повна назва клубу і жовтий фон, як дань жовто-блакитній формі 19901991 років.[28]

У 2003 році, після завоювання десятого чемпіонського титулу, емблема доповнилася зірочкою, яка і символізує цей здобуток.

У березні 2007 року, напередодні 80-річчя клубу, навколо емблеми додали золотий вінок, в якого знаходилось число 80.[29] Проте вже у вересня того ж року до першої зірки була додана ще одна, яка мала символізувати 13 перемог у чемпіонатах СРСР.[29]. З 2008 року, після закінчення юбілею, золотий вінок був прибраний[30]

Спільний марш уболівальників «Карпат» і «Динамо» у травні 2011. На банері — історичний синьо-білий ромб

Проте певна частина фанатів «Динамо» не приховувало роздратування від жовто-блакитної круглої емблеми і продовжувало використовувати на транспарантах стару емблему клубу — букву «Д» в ромбі[31].

14 жовтня 2010 року клуб «Динамо» офіційно заявив, що з наступного сезону у клуба буде нова емблема. Швидше за все це буде повернення літери «Д» у ромбі і відсутність жовтого кольору, але обов'язково мають залишитися дві зірки[32]. Проте велика кількість легендарних футболістів клубу не підтримували це рішення[33].

3 липня 2011 року, о 18:00 футбольний клуб «Динамо» (Київ) представив оновлений логотип, під яким команда виступатиме у всіх змаганнях починаючи з сезону 2011/2012. Презентація відбулась у конференц-залі стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського. Емблему розробили фани Динамо Київ.[34]

Кольори форми

8 жовтня 1924 створена Центральна Рада пролетарських спортивних товариств «Динамо» визначела кольори товариства. На відміну від червоного кольору (колір пролитої крові) армійських спортсменів, чекісти вирішили символізувати слова свого наставника Фелікса Дзержинського про світлі та чисті думки працівників цієї організації, тому обрали біло-сині кольори.

Довоєнний період

1927—1930
1930—1935
1936—1941


ФК «Старт»

1941—1945


Радянський повоєнний період

1945—1951
1952—1960-ті
1960-ті—1970-ті
1970-ті—1980-ті
1980-ті
1990—1991


Український період

1991—1993
1994—1996
1996—2004
2004—2008
2008—2010
з літа 2010
до літа 2013


Власники та фінанси

З 2002 року президентом клубу є Ігор Суркіс, статок якого журнал «Корреспондент» у 2008 році оцінив у 309 млн. доларів[35]. За словами Суркіса, йому належить 81 % акцій «Динамо»[36]. У березні 2008 року відбулась зміна організаційно-правової форми клубу: правонаступником ВАТ «ФК „Динамо“ Київ» стало ТОВ «ФК „Динамо“ Київ».

У 2011 році бюджет клубу становить близько 65 млн доларів[37]. Щороку клуб зазнає збитків у розмірі від 15 до 35 млн гривень[38].

У літнє міжсезоння 2011 р. клуб на трансфери витратив 15,5 млн євро., завдяки цьому Україна потрапила до 10 наймарнотратніших країн світу. Однак і заробив 19,7 млн євро. Найдорожчий трансфер — продаж у «Рубін» Романа Єрьоменка, який оцінений у 13 млн євро.[39]

На початку червня 2013 року «Приватбанк» повідомив, що не подовжуватиме спонсорську угоду з київським «Динамо»[40], а новим титульним спонсором строком на три роки став «Надра Банк»[41][42].

Виробники форми та спонсори

Роки[43] Виробник форми Титульний спонсор
1975-1987 Adidas -
1987 Commodore
1987-1988 OCRIM
1988-1989 -
1989 Duarig FISAC
1989-1990 Admiral FISAC
1991 Lufthansa
1992-1994 Umbro Lufthansa
1994-1995 -
1996 Промінвестбанк
1996-2004 Adidas Промінвестбанк
2004-2006 Енергохолдинг
2006 Укртелеком
2007-2013 ПриватБанк
2013 Надра Банк

Уболівальники

Фанати «Динамо» (Київ) під час матчу проти «Металіста» 28 березня 2010 року

Уболівальники «Динамо» — одна з найчисленніших спільнот в українському футбольному середовищі. «Динамо» — найпопулярніший футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «синьо-білих» підтримують 40,4% українських футбольних уболівальників[44]. За підсумками першої частини сезону 2010/2011 домашні матчі киян відвідувало в середньому 8159 глядачів (6-й показник у Прем'єр-лізі)[45]. В той же час виїзні матчі «Динамо» викликали найбільший інтерес у чемпіонаті України — в середньому 19010 глядачів на грі. Окрім зацікавленості грою киян місцевих уболівальників, частково цей показник пов'язаний і з високою виїзною активністю фанатів «Динамо», другою у Прем'єр-лізі[46]. Клуб має відомого «суперфана» — Парамона, що відвідує всі ігри команди.

Існує офіційна громадська організація «Фан-клуб ФК „Динамо“ Київ», а також ряд неофіційних фанатських угрупувань. З 2009 року середовище фанатів «Динамо» розділилося на дві частини[47]: члени офіційного фан-клубу уболівають з 8-го та 9-го секторів стадіону імені Валерія Лобановського, а київські ультрас розміщуються на 20-му та 21-му. На цих секторах фанати завжди підтримують команду стоячи.

Кількість активних уболівальників становить 4—4,5 тисяч осіб.[48] Вони дотримуються правих політичних поглядів[49]. Під час оформлення банерів використовується зображення Святослава Хороброго[50]. Ім'я князя носить і журнал «Святослав» — друковане видання динамівських ультрас.

Фанати «Динамо» підтримують дружні стосунки з уболівальниками «Дніпра», «Карпат» (ця трійка — так звана «коаліція», «тріада») та «Оболоні». Традиційними стали переклики між ультрас-секторами цих клубів «Слава Україні!» — «Героям слава!» під час кожної зустрічі[51][52][53][54].

Основне протистояння на внутрішній арені — з фанатами «Чорноморця» та київського «Арсенала» (київське футбольне дербі), а також донецького «Шахтаря» (українське футбольне дербі), запорізького «Металурга», «Ворскли», «Металіста», «Кривбаса» та «Волині»[55]. З радянських часів триває ворожнеча із московським «Спартаком».

Відвідування

Відвідуваність домашніх матчів «Динамо»[56], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:
Примітки:

  1. У другій частині сезону 1978 «Динамо» проводило домашні ігри на стадіонах СКА (Київ), «Дружба» (Львів) і «Металіст» (Харків) через реконструкцію Центрального стадіону та стадіону «Динамо» до Олімпійських ігор 1980. У діаграмі враховано відвідуваність тільки матчів у Києві.
  2. 1979 року команда провела всі домашні поєдинки на стадіоні «Динамо» (18000 місць).
  3. У першій половині сезону 1980 клуб грав на стадіоні «Динамо», а після проведення Олімпіади — повернувся на Центральний стадіон.

Склад команди

Орієнтовний склад Динамо (Київ) у сезоні 2013/14

Відповідно до офіційного сайту станом на 19 липня 2014 року.

Позиція Гравець
1 Україна ВР Олександр Шовковський
2 Бразилія ЗХ Даніло Сілва
3 Україна ЗХ Євген Селін
4 Португалія ПЗ Мігел Велозу
5 Хорватія ПЗ Огнєн Вукоєвич
6 Австрія ЗХ Александар Драгович
7 Нідерланди НП Джермейн Ленс
9 Україна ПЗ Роман Безус
10 Україна НП Андрій Ярмоленко
16 Україна ПЗ Сергій Сидорчук
19 Україна ПЗ Денис Гармаш
20 Україна ПЗ Олег Гусєв
Позиція Гравець
22 Україна НП Артем Кравець
23 Україна ВР Олександр Рибка
24 Хорватія ЗХ Домагой Віда
25 Нігерія ПЗ Лукман Аруна
27 Україна ЗХ Євгеній Макаренко
34 Україна ЗХ Євген Хачеріді
35 Україна ВР Максим Коваль
45 Україна ПЗ Владислав Калитвинцев
77 Україна ПЗ Андрій Цуріков
85 ДР Конго НП Дьємерсі Мбокані
90 Марокко ПЗ Юнес Беланда

В оренді

Позиція Гравець
Нігерія ПЗ Аїла Юссуф («Металіст» до грудня 2014)
Колумбія НП Андрес Ескобар («Даллас» до грудня 2014)
99 Бразилія ПЗ Дуду («Греміу» до грудня 2014)
Аргентина НП Марко Рубен («Тигрес» до липня 2015)

Літні трансфери

Прийшли:

Позиція Гравець
71 Україна ВР Денис Бойко ( з «Дніпра»)
Україна ПЗ Сергій Рибалка ( з «Словану»)
26 Україна ЗХ Сергій Люлька ( з «Говерли»)
23 Україна ПЗ Віталій Буяльський ( з «Говерли»)
33 Франція ЗХ Бенуа Тремулінас ( з «Сент-Етьєну»)
Аргентина НП Марко Рубен ( з «Евіану»)
Республіка Македонія ЗХ Горан Попов ( з «ВБА»)
13 Швейцарія ПЗ Адмір Мехмеді ( з «Фрайбургу»)
Аргентина ПЗ Факундо Бертольйо ( з «Евіану»)
21 Хорватія ПЗ Ніко Краньчар ( з «КПР»)

Пішли:

Позиція Гравець
71 Україна ВР Денис Бойко «Дніпро»)
Аргентина НП Марко Рубен ( в «Тигрес»)
13 Швейцарія ПЗ Адмір Мехмеді «Фрайбург»)
11 Нігерія НП Браун Ідеє «ВБА»)

Зимові трансфери

Прийшли:

Позиція Гравець
Україна ПЗ Андрій Богданов ( з «Арсеналу»)
Колумбія НП Андрес Ескобар ( з «Евіану»)
22 Україна НП Артем Кравець ( з «Арсеналу»)
23 Україна ВР Олександр Рибка (вільний агент)
Україна ПЗ Владислав Калитвинцев ( з «Словану»)
Україна ЗХ Євген Морозенко ( з «Говерли»)

Пішли:

Позиція Гравець
Україна ПЗ Андрій Богданов «Металіст»)
Колумбія НП Андрес Ескобар ( в «Даллас»)
99 Бразилія ПЗ Дуду ( в «Греміу»)
Нігерія ПЗ Аїла Юссуф ( в «Металіст»)
33 Франція ЗХ Бенуа Тремулінас ( в «Сент-Етьєн»)
Україна ЗХ Євген Морозенко «Динамо-2»)

Тренерський штаб

Головний тренер Україна Сергій Ребров
Помічник головного тренера Україна Сергій Федоров
Тренер воротарів Україна Михайло Михайлов
Тренер з фізичної підготовки Україна Віталій Кулиба

Усі тренери клубу

Докладніше у статті Список тренерів Динамо (Київ)

Досягнення

Європа

Flag of Ukraine.svg Україна

Flag of the Soviet Union.svg СРСР

Неофіційні

2003, 2004

1996, 1997, 1998, 2002

1986

2008

1973, 1974

1981, 1982

1986

1988

1988

1990

2012

2012

2013

Досягнення гравців «Динамо»

Динамівці лауреати «Золотого м'яча» France Football (найкращому футболістові Європи)

Рекордсмени

Гравці з найбільшою кількістю голів

Станом на 22 квітня 2012 року

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 СРСР Олег Блохін 1969-1987 211 29 26 0 266
2 Україна Сергій Ребров 1992-2000
2005–2007
113 19 31 0 163
3 Узбекистан Максим Шацьких 1999-2008 97 22 23 0 142
4 Україна Андрій Шевченко 1994-1999
2009–2012
83 16 25 0 124
5 Україна Артем Мілевський 2002- 57 11 16 3 87
6 СРСР Віктор Каневський 1953-1964 80 5 0 0 85
7 СРСР Леонід Буряк 1973-1984 56 12 14 0 82
8 СРСР Віктор Колотов 1971-1981 62 11 8 0 81
9 СРСР Віктор Серебряников 1959-1971 70 5 4 0 79
9 Україна Віктор Леоненко 1992-1998 61 10 8 0 79
  • Інші — Національний Суперкубок

Гравці з найбільшою кількістю матчів

Станом на 22 квітня 2012 року

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 СРСР Олег Блохін 1969-1987 432 67 79 4 582
2 Україна Олександр Шовковський 1993- 368 54 120 5 547
3 СРСР Анатолій Дем'яненко 1979-1990
1992–1993
347 46 43 3 439
4 СРСР Леонід Буряк 1973-1984 304 51 51 2 408
5 СРСР Володимир Веремєєв 1968-1982 310 45 44 2 401
6 СРСР Володимир Мунтян 1965-1977 302 34 35 0 371
7 СРСР Володимир Безсонов 1976-1990 277 47 39 4 367
8 Україна Сергій Ребров 1992-2000
2005–2007
242 44 72 2 360
9 Україна Владислав Ващук 1993-2002
2005–2008
254 41 62 0 357
10 Україна Олег Лужний 1989-1999 253 43 52 0 348
  • Інші — Національний Суперкубок

Найбільше ігор у чемпіонаті СРСР

Місце Футболіст Ігор Роки виступів
1. Олег Блохін 432 1969—1987
2. Анатолій Дем'яненко 333 1979—1990
3. Володимир Веремєєв 310 1968—1982
4. Василь Турянчик 308 1959—1969
5. Леонід Буряк 304 1973—1984
6. Володимир Мунтян 302 1965—1977
7. Віктор Серебряников 299 1959—1971
8. Вадим Соснихін 291 1962—1973
9. Володимир Безсонов 277 1976—1990
10. Євген Рудаков 259 1964—1977


Найбільше забитих м'ячів у чемпіонаті СРСР

Місце Футболіст Голи Роки виступів
1. Олег Блохін 211 1969—1987
2. Віктор Каневський 80 1979—1990
3. Віктор Серебряников 70 1959—1971
4. Андрій Біба 69 1957—1967
5. Павло Віньковатов 63 1946—1955


Найбільше забитих м'ячів у чемпіонаті України

Станом на 22 квітня 2012 року

Місце Футболіст Голи Роки виступів
1. Сергій Ребров 113 1992—2000, 2005–2008
2. Максим Шацьких 97 1999—2009
3. Андрій Шевченко 82 1994—1999, 2009–2012
4. Віктор Леоненко 61 1992—1998
5. Артем Мілевський 57 2002—


Ювілейні голи в незалежній Україні

В офіційних турнірах

на 2002 рік[57]

Гол Футболіст Суперник Дата
1 Ахрік Цвейба «Скала» 28 лютого 1992
100 Сергій Шматоваленко «Верес» 23 квітня 1993
200 Павло Шкапенко «Дніпро» Д 15 червня 1994
300 Юрій Калитвинцев «Миколаїв» 15 червня 1995
400 Юрій Калитвинцев «Кремінь» 25 серпня 1996
500 Юрій Максимов «Барселона» 22 жовтня 1997
600 Олександр Хацкевич «Зірка» 6 серпня 1998
700 Олег Венглинський «Нива» Т 21 червня 1999
800 Андрій Гусін «Металург» Д 6 травня 2000
900 Валентин Белькевич «Поліграфтехніка» 7 липня 2001
1000 Леандро Машаду «Пюнік» 31 липня 2002


У чемпіонатах України

на березень 2013 року[58]

Гол Футболіст Суперник Рахунок Дата
1 Юрій Грицина «Металіст» (д) 2:1 7 березня 1992
100 Сергій Ребров «Металіст» (г) 2:1 28 серпня 1993
200 Віктор Леоненко «Шахтар» Д (д) 3:1 10 березня 1995
300 Андрій Шевченко «Дніпро» Д (д) 5:1 9 червня 1996
400 Юрій Максимов «Нива» Т (д) 4:2 9 листопада 1997
500 Андрій Шевченко «Ворскла» (г) 2:0 10 травня 1999
600 Василь Кардаш «Металіст» (г) 5:0 16 червня 2000
700 Лакі Ідахор «Карпати» (г) 2:0 8 квітня 2002
800 Тіберіу Гіоане «Металург» З (г) 2:2 17 серпня 2003
900 Максим Шацьких «Металург» Д (г) 2:1 25 квітня 2005
1000 Діого Рінкон «Металург» Д (г) 1:1 9 вересня 2006
1100 Артем Кравець «Таврія» (д) 3:0 12 квітня 2008
1200 Андрій Ярмоленко «Кривбас» (г) 3:1 1 серпня 2009
1300 Огнєн Вукоєвич «Карпати» (г) 2:1 7 травня 2011
1400 Денис Гармаш «Волинь» (г) 2:0 10 березня 2013


У домашніх матчах чемпіонату

на листопад 2010 року[59]

Гол Футболіст Суперник Рахунок Дата
1 Юрій Грицина «Металіст» 2:1 7 березня 1992
100 Віктор Леоненко «Таврія» 2:1 28 жовтня 1994
200 Олександр Головко «Торпедо» З 2:1 18 квітня 1997
300 Андрій Гусін «Зірка» 3:0 25 вересня 2000
400 Валентин Белькевич «Металург» З 5:2 22 липня 2002
500 Діого Рінкон «Дніпро» Д 2:0 30 квітня 2005
600 Тіберіу Гіоане «Металург» З 2:1 8 березня 2008
700 Андрій Ярмоленко «Іллічівець» 9:0 31 серпня 2010


Усі сезони

СРСР Радянський Союз

Україна Україна

Цікаві факти

  • Офіційним символом клубу є бобер[61][62]. Вперше прізвисько «бобри»[63] з'явилось у 1989 році. Символ клубу розробляла[64] італійська компанія Telemundi Group. За зовнішнім виглядом бобер нагадував Валерія Лобановського (художники додали бобрику золотистий чубчик). Офіційно[65] бобер став талісманом клубу лише у 1995 році, коли було детально розроблено дизайн екіпіровки гризуна. Тоді ж організували конкурс серед уболівальників на найкраще ім'я для бобра і переможцем було визнано ім'я «Дік» (від рос. ДИнамо Київ).

Посилання

Виноски

  1. Трофеї Динамо (Київ)
  2. Київ
  3. СЕГОДНЯ.ua спорт: Рейтинг количества фанов у европейских клубов(рос.)
  4. http://ukrainian-football.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1592&Itemid=51
  5. ЛЕТОПИСЬ Акселя ВАРТАНЯНА. 1954 год. Часть пятая
  6. Інститут історії НАНУ: Цей день в історії
  7. Газета «Советский спорт» 19 октября 1961 года
  8. Сегодня 40-летний юбилей первого чемпионства «Динамо» в СССР
  9. 45 ЛЕТ НАЗАД КИЕВСКОЕ «ДИНАМО» ПРОРУБИЛО ОКНО В ЕВРОПУ
  10. Андрей БИБА: «Нас использовали, как подопытных кроликов»
  11. Кубок Обладателей Кубков — 1965/1966 1/4 финала. 26.01.1966
  12. Мы помним!!!! Кубок Чемпионов «Динамо»-Селтик 1:1 1967год
  13. КОРОЛИ ПРОШЛОГО Виктор КОЛОТОВ
  14. Евгений РУДАКОВ
  15. Розмова з Володимиром Мунтяном (офіційна сторінка «Динамо», 6 жовтня 2005)(рос.)
  16. European Footballer of the Year («Ballon d'Or») 1975
  17. Список заслуженных мастеров спорта СССР (футбол)
  18. Лобановський Валерій Васильович
  19. http://fcdynamo.kiev.ua/ua/dynamo/news/28940.html
  20. http://www.fpl.ua/ukr/protocol/2009_2010/scup/13/38/
  21. http://white-blue.kiev.ua/news/1521.htm
  22. http://white-blue.kiev.ua/news/1522.htm
  23. http://white-blue.kiev.ua/news/1669.htm
  24. http://white-blue.kiev.ua/news/2020.htm
  25. http://www.champion.com.ua/football/2011/07/30/452388/
  26. http://www.champion.com.ua/football/2011/12/12/473936/view_print/
  27. http://www.champion.com.ua/football/2012/05/10/491278/
  28. Історія літери «Д»
  29. а б «Динамо» подарили две звезды
  30. Динамо меняет эмблему
  31. Литера преткновения
  32. И. Суркис: «Люди просят новую эмблему»
  33. Легенды Динамо о смене эмблемы
  34. Нова емблема
  35. http://files.korrespondent.net/persons/surckis
  36. http://files.korrespondent.net/projects/top50/2008/504849
  37. Суркіс назвав бюджет київського «Динамо»
  38. Бюджет «Динамо» на 2009-й год — 51 млн евро
  39. transfermarkt.de
  40. Коломойський більше не буде спонсором київського "Динамо". Champion.com.ua. 03.06.2013.
  41. Офіційно: банк "Надра" - генеральний спонсор "Динамо". Champion.com.ua. 06.06.2013.
  42. В "Динамо" сказали, що банк Фірташа дає більше грошей, ніж банк Коломойського. Українська правда. 06.06.2013.
  43. Форма Динамо (Київ) від Юрія Марковича
  44. За які клуби вболівають українські любителі футболу (kiis.com.ua, 06.07.2011)
  45. В тумане. Football.ua продолжает подводить итоги первой части чемпионата Украины 2010/11(рос.)
  46. Ультрасліга на ultras.org.ua Процитовано 14 березня 2011
  47. Далі без фан-клубу
  48. Найбільші фанатські рухи в Україні
  49. Dynamo Ultras (Ультрас «Динамо» Київ)
  50. Святослав Хоробрий (Ультрас «Динамо» Київ)
  51. Динамівські вболівальники найкращі! (Фан клуб «Динамо» Київ)
  52. Игры радикалов (football.ua)(рос.)
  53. Дніпро — Динамо (ultras.org.ua)
  54. Динамо — Карпати 1:1 (31.10.2009) Звіт на ultras.org.ua
  55. Профіль на ultras.org.ua Процитовано 14 березня 2011
  56. За даними довідників Юрія Ландера і веб-сторінок fc-dynamo.ru, fpl.ua та junik.lv/~dynkiev/
  57. Офіційний сайт «Динамо» — Леандро Машаду вошел в историю «Динамо»
  58. «Динамо забило свій 1400-й м'яч у Прем'єр-лізі» (рос.). «Динамомания». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2013-03-10. 
  59. 700-Й ДОМАШНИЙ ГОЛ «ДИНАМО»
  60. Клуб «Памір» (Душанбе) вийшов у півфінал.
  61. Офіційний сайт ФК «Динамо» Київ: Динамовский бобер в суворовской фуражке!(рос.)
  62. Сувенір. БОБЕР символ Динамо Київ
  63. Прозвища футбольных клубов мира и их происхождение(рос.)
  64. «Динамо» Киев: так «бобры» или «сурки»?(рос.)
  65. Прозвища. «Динамо» (Киев), «Шахтёр», «Бешикташ», «Фенербахче», «Галатасарай»(рос.)