Зоря (Луганськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Зоря» (Луганськ)
емблема
Повна назва ФК «Зоря» Луганськ
Прізвисько Чорно-білі
Коротка назва Зоря
Рік заснування 1923
Місто Луганськ, Україна
Стадіон «Авангард»
Вміщує 22 288
Президент Україна Євген Геллер
Головний тренер Україна Юрій Вернидуб
Ліга Прем'єр-ліга
2013-14 7
Домашня
Виїзна
Запасна

«Зоря» — український футбольний клуб з міста Луганська, заснований у 1923 році. Протягом своєї історії клуб виступав під назвами «Металіст», «Дзержинець», «Трудові резерви» та «Зоря-МАЛС»[1]. Найвищим досягненням команди за історію стало здобуття титулу Чемпіона СРСР 1972 року. Двічі в 1974 та 1975 роках «Зоря» грала у фіналах Кубку СРСР, крім того клуб тричі здобував титул чемпіона УРСР[1].

Після розпаду Радянського Союзу «Зоря» опинилася в еліті вітчизняного футболу, проте через фінансові труднощі вибула спочатку в першу, а потім і в другу лігу чемпіонату України. В сезоні 2006–2007 команда повернулася до вищої ліги2008 — Прем'єр-ліга), де виступає й нині. Найвищим здобутком клубу в Прем'єр-лізі є 7 місце сезону Чемпіонат України з футболу 2013—2014.

Домашні матчі клуб проводить на стадіоні «Авангард», що здатний вмістити понад 22 тис. глядачів.

В різні роки за команду виступали відомі радянські та українські футболісти, такі як Йожеф Сабо, Ігор Гамула, Олександр Заваров, Тимерлан Гусейнов, Анатолій Куксов, Олег Кононов, Геннадій Зубов, Володимир Онищенко, Олег Шелаєв, Ігор Шуховцев, Володимир Єзерський, Сергій Андрєєв, Сергій Юран.

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Протягом своєї історії луганський клуб виступав під такими назвами: «Металіст» (19231936), «Дзержинець» (19371947 та 19521953), «Трудові резерви» (19481951 та 19571963), «Зоря» (19641991 та з 1995), «Зоря-МАЛС» (19921995)[1].

Луганський футбол на початку ХХ століття[ред.ред. код]

За свідченням істориків розвиток футболу на Луганщині веде свій лік з 1908 року, коли на паровозобудівному заводі Гартмана було створено «Товариство розумних розваг». Однією з дисциплін товариства стала гра у м'яч ногами, тому на прохання керівництва товариства викладач гімнастики міністерського училища заводу — Генріх Држевіковський — привіз з Праги шкіряний футбольний м'яч.

Перша футбольна команда паровозобудівників проводила свої тренування на пустирі поблизу заводу, свої ж матчі — на стадіоні, спорудженому на місці теперішньої площі Героїв Великої Вітчизняної війни. Тогочасний стадіон являв собою поле, обрамлене канавою, воротами слугували два стовпи, що з'єднувалися між собою мотузкою, що заміняла поперечину[2].

На початку XX століття виникають футбольні команди в Алчевську, Брянці, Лозовій Павлівці, на Криворізькому та Кадіївському рудниках. З 1911 року почали проводитися регулярні зустрічі між командами міст та селищ Луганської округи, а в 1913 році в Костянтинівці створено футбольну лігу Донбасу[3]. В 1913 році відбулася пам'ятна зустріч молодіжних команд Луганська і Алчевська, що завершилася вольовою перемогою лугаських спортсменів з рахунком 3:1. До Жовтневої революції луганська команда регулярно проводила ігри з суперниками з інших міст регіону. В роки Першої світової війни, Жовтневої революції та громадянської війни футбол у Луганську занепав.

Відродження луганського футболу припадає на початок 1920-х років, коли в місті починають проводитися товариські матчі між збірними командами вулиць міста. Створюються команди Катеринославської, Миколаївської, Конюшенної вулиць та Гусинівки. Ігри між командами проводилися на Миколаївській площі, біля Воскресенської церкви або ж на Гусинівці[2]. Кожна з цих команд мала власні традиційні кольори: гравці Катеринославської вулиці мали біло-зелені майки та сині труси, команда Конюшенної вулиці виступала в червоно-чорних кольорах, гусинівські футболісти грали в білій формі, гравці з Миколаївської — в синій.

У 1920-х роках створюються футбольні команди в інших містах теперішньої Луганської області: в 1920 — «Гасло» (Старобільськ), 1923 — «Шахтар» (Кадіївка).

Створення клубу та перші виступи[ред.ред. код]

Команда «Металіст» 1923 року

1923 року в на Паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції створюється команда «Металіст». Свої домашні ігри команда проводила на стадіоні імені Леніна, відкритого в 1922 році.

В 1924 році стартував перший розіграш чемпіонату Луганської округи з футболу, який розігрувався між 8 командами. У фінальному матчі зіграли команди Луганська та Сніжного, в якому перемогу здобули луганські футболісти.

1927 року команда Луганської округи, яку представляли футболісти з Кадіївки, взяла участь в IV Всеукраїнській Спартакіаді. В першому матчі була обіграна Старобільська команда — 3:0. У фінальній стадії турніру кадіївська команда переграла команди з Дружківки та Ніжина та зазнала поразки в матчі з командою Сталіного, яка виборола звання чемпіона Донбасу. В фіналі, що проходив 19-31 серпня 1927 року у Харкові, команда Луганської округи посіла п'яте місце. В тому ж році в Луганську було проведено першу міжнародну товариську гру, в якій збірна міста поступилася робітничій команді з Австрії[2].

В 1928 році проходить розіграш Всеукраїнської першості з футболу. В першому матчі збірній команді Луганська було зараховано технічну перемогу через відсутність команди зі Старобільська, в другому матчі луганську команду було розгромлено збірною Миколаєва з рахунком 1:8, яка зайняла третє місце в чемпіонаті.

Луганський «Металіст» та австрійська команда перед матчем (1927 рік)

У 1930 році в Луганську було проведено чемпіонат міста, в якому перемогу здобула об'єднана команда будівельного і машинобудівного технікумів.

Протягом 6-16 серпня 1932 року було проведено чемпіонат Донецької області, який був відбірним етапом до чемпіонату УРСР. В розіграші взяли участь 8 найсильніших команд регіону з Кадіївки, Горлівки, Сталіно, Луганська, Лисичанська, Чистякового, Костянтинівки та Краматорська. Луганський "Металіст"в півфінальному матчі програв команді Сталіного — 1:7, яка разом з командою Горлівки здобула право виступати в чемпіонаті УРСР.

1933 року луганське «Динамо» зайняло друге місце в чемпіонаті Донбасу, пропустивши вперед лише футболістів зі Сталіно[2].

«Дзержинець» — переможець чемпіонату УРСР 1938 року

Протягом 1934 року в регіоні створюється мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, починають проводитися змагання між дитячими командами. В жовтні 1934 року пройшла перша Спартакіада студентів Донбасу, в якій у фінальному матчі футбольного турніру луганська студентська команда поступилася студентській команді Сталіно — 0:4[2].

У чемпіонаті УРСР 1935 року всі команди були розбиті на три групи, команда Ворошиловграда опинилася в третій групі, де стала переможницею. На шляху до фіналу луганці здолали команди Кам'янського — 3:1 та Житомира — 5:0. У фінальному поєдинку ворошиловградська команда перемогла команду Запоріжжя — 2:1. Однак, результат матчу було анульовано через наявність у складі луганців воротаря Павлова, якого було заграно за команду Кадіївки. Повторний матч між цими командами знову завершився перемогою ворошиловградських футболістів з рахунком 3:1. Команда Ворошиловграда здобула право виступати в другій групі наступного сезону.

В 1936 році на Паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції було утворено нове спортивне товариство під назвою «Дзержинець». У Ворошиловграді з'явилася одноіменна команда, що утворилась шляхом об'єднання «Металіста» та «Динамо». Вибір назви для новоствореної команди зумовлювався тим, що в той період на заводі випускався паровоз марки ФД (Фелікс Дзержинський)[4]. В іграх другої групи чемпіонату України «Дзержинець» посів третє місце.

1937 року «Дзержинець» здобув право виступати в першій групі чемпіонату УРСР, ставши чемпіоном другої групи, дійшов до 1/8 фіналу Кубку УРСР та 1/16 Кубку СРСР з футболу. В складі ворошиловградської команди виступали Гребенюк, Свідинський, Мазанов, Морозов, Красюк, Носко, Мовчан, Бровенко, Чернявський, Волощенко, Локотош, Ситніков, Євдокимов, Мирошніков, Іщенко. Граючим тренером був Кладько.

У 1938 році «Дзержинець» провів 11 матчів, 9 з яких виграв і 2 звів у нічию, ставши чемпіоном УРСР та здобувши право виступати в групі «Б» чемпіонату СРСР.

Сезон 1939 року в дивізіоні Б «Дзержинець» завершив 16-м (з 23-х), набравши 19 очок, в Кубку СРСР команда дійшла до 1/16 фіналу.

У 1940 році кількість команд у групі «Б» було зменшено до 14-ти, тому «Дзержинець» знову опинився в першій групі чемпіонату УРСР. Через своє пониження у класі ворошиловградці втратили кількох провідних гравців, серед яких Г. Мазанов, Н. Красюк та П. Юрченко. В 1940 році «Дзержинець» зайняв п'яте місце в чемпіонаті[5].

Післявоєнне відродження[ред.ред. код]

В 1944 році у Ворошиловграді створюється команда «Динамо», що складалася переважно з харківських футболістів, запрошених до міста керівником НКВС міста полковником Садовніковим[2]. Першим післявоєнним турніром на території УРСР став Кубок республіки, в якому взяли участь 34 команди. «Динамо» в першому турі кубку перемогли «Трактор» з Харкова, в другому — «Сталь» з Костянтинівки. В третьому турі суперником ворошиловградської команди став харківський «Локомотив», який завдав луганцям найбільшої поразки за всю історію існування команди 0:11[2]. В 1945 році через незадовільний стан стадіонів міста «Динамо» зіграло всього три поєдинки. 1 червня в товариській грі у Ворошиловську динамівці здолали місцеву «Сталь» — 4:1, 14 жовтня на своєму полі поступилися команді Балтійського флоту. Єдиний офіційний поєдинок ворошиловградського «Динамо» відбувся у Дніпропетровську в рамках 1/32 розіграшу Кубку УРСР, де динамівці поступилися місцевій «Сталі» з рахунком 3:4[2].

В 1946 році ворошиловградське «Динамо» взяло учать в чемпіонаті УРСР, де в своїй підгрупі стало другим. За регламентом турніру команди, що зайняли другі місця в своїх підгрупах мали провести турнір між собою. Ворошиловградська команда, програвши всі три поєдинки, опинилась на останньому четвертому місці. Ворошиловградський «Дзержинець» цього року став першою командою Ворошиловградської області, що взяла участь в чемпіонаті УРСР серед юнацьких команд.

Протягом 19471948 років ворошиловградське «Динамо» грало в другій групі чемпіонату СРСР. В 1948 році команда виграла Кубок Центральної Ради спортивних товариств «Динамо»[2].

В 1948 році за ініціативою обкому партії було заново створено команду «Трудові резерви», куди були запрошені найкращі футболісти Ворошиловградської області[2]. В чемпіонаті СРСР сезону 1949 у другій групі новостворена команда опинилася на три рядки вище динамівців, які зайняли останню 18 позицію.

В 1950 році більша частина гравців «Динамо» перейшла до «Трудових резервів», що дозволило команді виграти турнір у третій групі Чемпіонату УРСР та зайняти підсумкове друге місце за результатами фінального турніру у Києві[6]. В сезоні 1951 року «Трудові резерви» знову виграли турнір в своїй підгрупі, але у фіналі були лише шостими[7].

З 1952 року відповідно до рішення керівництва міста Ворошиловград у футбольних турнірах мала представляти команда «Дзержинець». За підсумками сезону команда посіла шосте місце[7].

Протягом 19531956 років Ворошиловград в чемпіонатах УРСР представляла команда «Авангард», яка усі сезони завершувала в середині турнірної таблиці[7].

Клас «Б»[ред.ред. код]

Після чергової реорганізації чемпіонату СРСР право на участь в зональному турнірі класу «Б» здобула й команда «Трудові резерви». Ворошиловградська команда була фактично заново сформована з гравців футбольної школи молоді Ленінградського технікуму фізичної культури і спорту. В 1957 році до команди прийшли Віктор Трусов, Леонід Лампасов, Віктор Гурєєв, Анатолій Бєляєв, Геннадій Макаркін. 31 березня 1957 року на стадіоні ім. К. Ворошилова «Трудові резерви» зіграли з харківським «Авангардом»: матч закінчився нульовою нічиєю[7]. За перше коло турніру в складі «Трудових резервів» на поле вийшов 31 футболіст, середній вік команди склав 20 років. В період літньої перерви команду очолив Олексій Водягін. За підсумками сезону з 22 очками «Трудові резерви» випередили кадіївський «Шахтар» та ставропольський «Трудові резерви» та посіли 16 місце.

Знак в пам'ять про участь гравців клубу в Кубку незалежності Бразилії

Наприкінці 1957 року у Ворошиловграді відбулася перша міжнародна футбольна зустріч. Суперниками «Трудових резервів» стала фінська команда «Гака»[7]. Перемогу в матчі з рахунком 7:2 здобула місцева команда, дублем в матчі відзначився Олександр Гулевський.

В сезоні 1958 року луганська команда обійняла шосту сходинку в турнірній таблиці. Протягом сезону «Трудові резерви» здобули 12 перемог, 10 матчів звели у нічию та 8 програли[8]. Незважаючи на значний прогрес в порівнянні з попереднім сезоном, виступи команди були так само нерівними.

Сезон 1959 року «Трудові резерви» розпочали перемогами в товариських зустрічах з одноіменними командами з Липецька та Ленінграда та нічиєю з командою ветеранів Москви. Старт чемпіонату луганська команда провалила. Причиною невдач стали травми лідерів, а також проблеми з адаптацією в колективі молодих футболістів. Однак, за підсумками сезону «Трудові резерви» спромоглися зайняти четверте місце, здобувши 15 перемог, у тому числі 6 з розгромним рахунком[8].

Протягом трьох наступних сезонів «Трудові резерви» підіймалися на одну сходинку в чемпіонаті і в 1962 року стали переможцями другої групи класу «Б», завоювавши право наступного сезону виступати в класі «А».

Друга група класу «А»[ред.ред. код]

Перший секретар обкому партії у 1961–1973 роках Володимир Шевченко опікувався розвитком футболу у Луганську

В 1963 році луганські «Трудові резерви» дебютували в дивізіоні «А» і зайняли в підсумковій турнірній таблиці п'яте місце з вісімнадцяти. З 34 ігор луганські футболісти виграли 15, ще 11 звели у нічию. Найкращим бомбардиром у складі «Трудових резервів» став Валентин Гришин з 13 голами в своєму активі. 1963 рік став останнім для команди «Трудові резерви», з сезону 1964 року Луганськ представляла команда під назвою «Зоря». В тому ж 1963 році у Ворошиловграді відбувся товариський матч між «Трудовими резервами» та бразильським «Флуміненсе», який завершився перемогою гостей — 2:0[9]. В 1964 році «Трудові резерви» було передано фізкультурному колективу тепловозобудівного заводу імені Жовтневої революції — товариству «Зоря»[9]. Роком раніше команда тепловозобудівників здобула титул чемпіона Луганської області та здобула право на участь в дивізіоні «Б». Чемпіонат в класі «А» 1964 року відбувався за схемою, де всі команди були розділені на дві підгрупи по 13 команд в кожній. Ставши четвертою в своїй підгрупі «Зоря» здобула право брати участь в розіграші місць з 1 до 14. Друга частина сезону виявилась менш успішною для луганської команди: набравши 23 очки, «Зоря» фінішувала одинадцятою.

В 1965 році «Зорю» очолив Костянтин Бєсков[10], колишній тренер збірної СРСР, що здобула срібні медалі чемпіонату Європи 1964 року. Під керівництвом нового тренера луганська команда в першому колі попереднього турніру не програла жодного матчу, здобувши 9 перемог та зігравши 6 разів у нічию. Стабільність виступів дозволила «Зорі» посісти друге місце попереднього турніру. Однак, до кінця сезону команда втратила сили, опинившись за підсумками сезону лише на сьомому місці.

В 1966 році знову змінилась процедура проведення чемпіонату. Тепер за єдину путівку до вищого дивізіону сперечались переможці трьох підгруп. «Зоря», очолювана тренером Євгенієм Горянським, стала переможницею своєї підгрупи і у фінальному турнірі мала зустрітися з литовським «Жальгірісом» та узбецьким «Політотдєлом»[10]. В іграх з цими командами «Зоря» здобула 2 перемоги та 2 нічиї і з 6 очками стала переможницею фінального турніру, що означало вихід до вищої ліги СРСР[10].

Виступи у вищій лізі СРСР[ред.ред. код]

В 1967 році луганська «Зоря» вперше дебютувала серед найсильніших команд Радянського союзу. В першому ж матчі у вищій лізі луганські спортсмени здолали титулований московський «Спартак»: вже на першій хвилині нападник «Зорі» Богдан Кесло забив єдиного переможного м'яча[11]. Загалом в сезоні 1967 року луганська команда посіла 16 місце з 19 можливих[11], що дозволило їй продовжити свої виступи у вищому дивізіоні наступного року. Наступного сезону «Зоря» вже була тринадцятою.

Вболівальники «Зорі» в чемпіонському сезоні 1972 року

Сезон 1969 року проходив за новою формулою, де всі 20 команд вищої ліги були розділені на дві підгрупи по 10 команд в кожній. після групового етапу по 7 найкращих колективів розігрували медалі, а 6 гірших команд мали сперечатися за 2 місця у вищій лізі наступного року. У своїй підгрупі луганська команда посіла п'яте місце[11]. Однак, на наступному етапі, здобувши лише 5 перемог у 26 матчах, «Зоря» спромоглася зайняти лише 11 місце[11].

На початку 1970 року Зорю підсилив відомий футболіст київського «Динамо» Йожеф Сабо[12]. Сезон 1970 року виявився найуспішнішим з усіх років виступу команди у вищій лізі СРСР. Здобувши низку перемог над іменитими суперниками, наприкінці сезону Зоря могла претендувати на призове місце, проте з 34 очками в активі посіла п'яту сходинку в підсумковій турнірній таблиці. Сезон 1971 року «Зоря» завершила більш вдало, зупинившись за крок від медалей на четвертому місці[12].

На початку 1972 року з різних причин ворошиловградську команду залишила низка провідних гравців: Анатолій Лисаковський, Сергій Шкляр, Михайло Фоменко, Володимир Фурсов, Анатолій Шакун, Валерій Горнушкін[13]. Однак, незважаючи на втрати «Зоря» з перших ігор захопила лідерство в чемпіонаті. В першому ж матчі сезону ворошиловградські футболісти розгромили київське «Динамо» — 3:0. В наступних іграх проти грандів «Зоря» також святкувала перемоги: московський «Спартак» був переграний з рахунком 3:1, московські «Динамо» та ЦСКА 1:0, ленінградський «Зеніт» та єреванський «Арарат» 2:1 тощо[13]. За три тури до завершення чемпіонату 29 жовтня на стадіоні Авангард «Зоря» зіграла у нічию з московським «Торпедо» та достроково стала чемпіоном країни[14]. Церемонія нагородження команди золотими медалями відбулася в приміщенні Луганського цирку, на церемонії нагородження був присутній Перший секретар обкому партії Володимир Шевченко, який підтримував команду[14]. Після завершення переможного для себе сезону «Зоря» провела турне в Пакистані, де здобула 5 перемог у 5 товариських іграх з місцевими футбольними командами[14].

Чемпіони 1972 року

Наступні сезони «Зоря» проводила менш вдало. 1973 року команда фінішувала сьомою[15], в сезоні 1974 року залишилася у вищій лізі тільки завдяки кращій різниці забитих і пропущених м'ячів[15]. Сезон 1975 року «Зоря» завершила дев'ятою[16]. Незважаючи на невдалі виступи в чемпіонаті країни, ворошиловградці двічі в 1974 та 1975 роках дійшли до фіналу кубку СРСР, де поступилися київському «Динамо» 0:3 та єреванському клубу «Арарат» 1:2.

В 1976 році задля найкращої підготовки збірної СРСР до міжнародних турнірів було вирішено провести два чемпіонати, весняний й осінній. У весняній частині медалі розігрували 16 команд, однак, дві гірші не вибували до нижчого дивізіону. Весняний чемпіонат «Зоря» завершила останньою, осінній — дванадцятою[16].

Наступні два сезони «Зоря» займала дев'яту позицію. Сезон 1979 року став останнім для «Зорі» у вищій лізі радянського футболу[17]. Набравши лише 20 очок та опинившись на передостанньому 17 місці, команда змушена була покинути вищий дивізіон та перейти до першої ліги.

Перша та друга ліги[ред.ред. код]

1980 рік ознаменувався кадровими втратами «Зорі»: завершив свою спортивну кар'єру один з лідерів команди Віктор Кузнецов, до інших команд перейшли перспективні молоді гравці, як Ігор Гамула, Олександр Заваров, Олександр Полукаров, Сергій Журавльов, Олександ Сорокалет, Микола Князев та Володимир Кобзарєв. Після 20 ігор першого для себе сезону у першій лізі «Зоря» перебувала лише на 19 позиції. За 46 ігор чемпіонату футболісти «Зорі» забили у ворота своїх суперників 68 м'ячів, що стало третім показником результативності серед команд першої ліги. З 46 очками в своєму активі ворошиловградська команда посіла 10 місце в підсумку[18].

Чемпіони УРСР 1986 року

На початку сезону 1981 року до команд вищої ліги з «Зорі» перейшло ще кілька основних гравців[18]. Протягом усього сезону «Зоря» залишалася в другій частині турнірної таблиці, фінішувавши у підсумку на 15 місці[18].

В сезоні 1982 року відбулися кадрові перестановки: команду очолив тренер Юрій Ращупкін[18], повернулися Олександр Заваров та Ігор Гамула, до команди прийшли молоді перспективні гравці. Сезон «Зоря» завершила шостою[18]. В сезоні 1983 року «Зоря» опустилася на 13-ту сходинку, а вже наступного сезону вибула до другої ліги[18].

В другій лізі чемпіонату СРСР «Зоря» залишалась недовго. Вже у сезоні 1986 року команда посіла друге місце в своїй шостій групі та повернулася до першої ліги[19].

Сезоні 1987 року ворошиловградський колектив завершив 16-м[20], а наступного року знову вибув до другої ліги, де став четвертим за підсумками сезону 1988 року[20].

В сезоні 1990 року «Зоря» виступала в західній групі буферної зони чемпіонату СРСР[20]. Підсилена досвідченими гравцями, «Зоря» в підсумку стала лише сьомою. Наступного року команда, очолювана відомим у минулому ворошиловградським футболістом Анатолієм Куксовим, зайняла друге місце, що означало повернення до першої ліги чемпіонату СРСР[21].

Сучасність[ред.ред. код]

Талісман «Зорі»

Після розпаду СРСР луганська команда опинилася в скрутному фінансовому становищі. Спонсором команди стало науково-виробниче комерційне об'єднання МАЛС, а першим президентом клубу став Володимир Тарасенко — очільник об'єднання. Протягом 19921996 років клуб виступав під назвою «Зоря-МАЛС».

16 лютого 1992 року відбувся перший офіційний матч в новітній історії клубу. В 1/32 розіграшу Кубку України «Зоря» зустрілася з очаківським «Маяком» і перемогла 3:1. Голи забивали Тимерлан Гусейнов, Володимир Фурсов та Олександр Севідов[21]. Першим матчем луганської «Зорі» в чемпіонатах України стала виїзна зустріч з дніпропетровським «Дніпром», яка завершилася перемогою господарів з рахунком 2:0. Першу ж свою перемогу «Зоря» здобула в четвертому турі чемпіонату, перегравши вдома «Нафтовик» з Охтирки — 3:0. Загалом в своїй (другій) підгрупі «Зоря» стала сьомою з десяти команд[21].

Наступні три сезони луганська команда балансувала в нижній частині турнірної таблиці аж доки не залишила вищу лігу в сезоні 19951996 років.

Впродовж двох сезонів «Зоря» утримувалась серед першолігових команд, але сезон 19981999 розпочала вже у другій лізі українського чемпіонату. Протягом наступних п'яти сезонів «Зоря» трималася у першій частині турнірної таблиці. Перше місце в сезоні 20022003 років дозволив команді повернутися до першої ліги.

Перший сезон після повернення до першої ліги знаходилась у зоні вильоту або ж поблизу неї. З 37 очками у своєму активі луганський клуб завершив сезон на безпечному для себе 15-у місці. На початку сезону 2004–2005 років керівництво клубу поставило перед командою завдання посісти місце не нижче сьомого. Задля цієї мети в клубі відбулися радикальні зміни: був запрошений новий головний тренер Юрій Коваль, до команди прийшли нові гравці. В підсумку «Зоря» перевиконала поставлені завдання, зайнявши третє місце.

В новому сезоні «Зоря» знову зіткнулася з фінансовими проблемами. Однак, незважаючи на труднощі, команда здобула малі золоті медалі, а з ними й право виступати у вищій лізі наступного сезону.

З 2006 року «Зоря» виступає в українській Прем'єр-лізі. У сезонах 2006–2007 та 2007–2008 років команда двічі посідала 11 місце.

У 2009 році після смерті президента клубу Валерія Букаєва «Зоря» знову опинилася у скрутному фінансовому становищі. 18 вересня клуб було передано на баланс Федерації футболу Луганської області, а президентом клубу став Маноліс Пілавов[22]. В листопаді 2009 року президентом клубу став Євген Гєллєр[23].

Найвищим здобутком клубу часів незалежної України є 7 місце сезонів 2013–2014, а також вихід до 1/4 фіналу розіграшів Кубка України сезонів 2010–2011 та Кубка України 2011–2012 років. Вагомим досягненням клубу є також перемога дублюючого складу команди у молодіжній першості сезону 2012–2013[24].

Стадіон[ред.ред. код]

Стадіон «Авангард»

Домашні матчі чемпіонату і кубку України луганська «Зоря» проводить на стадіоні «Авангард», який здатний вмістити 22 288 глядачів; розміри поля 105 на 68 метрів[25]. Стадіон місткістю 7 477 місць введений в експлуатацію в 31 травня 1951 року[26]. Протягом 11 років носив ім'я Климента Ворошилова, з 1962 року — «Авангард»[26]. У 2000, 2003 та 2011 роках знаходився на реконструкції. До 2000 року стадіон перебував на балансі виробничого об'єднання «Луганськтепловоз», з 2002 — в комунальній власності[27].

В ході реконструкції 2000 року проведено ремонт роздягалень. 2003 року було укріплено залізобетонні конструкції стадіону, проведено гідроізоляцію трибун, відремонтовано головний вхід, встановлено нові пластикові сидіння та введено в дію нове звукове обладнання[27]. Бюджет реконструкції склав близько 10 млн гривень[26]. У 2011 році на стадіоні було проведено заміну дренажної системи та системи освітлення, прокладено підігрів та введено в дію сучасну систему поливу[28]. Стадіон відповідає усім вимогам ФФУ та Прем'єр-ліги.

На стадіоні розташовано кілька спортивних секцій (аеробіка, фехтування, важка атлетика, боротьба, велоспорт тощо), діє кафе, а також магазин спортивної атрибутики. На території стадіону також знаходиться мале футбольне поле з трав'яним та два зі штучним покриттям[27].

Уболівальники[ред.ред. код]

Найвідданіші фани збираються на сьомому секторі

Згідно з опитуванням, проведеним у 2011 році Київським міжнародним інститутом соціології, «Зоря» входить до десятки найпопулярніших команд України — її підтримує понад 1% всього населення України, зокрема близько 5% мешканців східного регіону[29]. Середня відвідуваність домашніх ігор клубу становить близько 5 тис. глядачів, що є 12 показником в Прем'єр-лізі[30].

Активні вболівальники розміщуються на сьомому секторі стадіону. Найстарішим об'єднанням фанів луганської «Зорі» є Black-White Ultras, роком заснування якого вважається 1985 рік, коли відбувся перший офіційний виїзд луганського фан-клубу на матч у Стаханові[31][32]. Крім того існують об'єднання Wild Cats[33] та Loyals[34]. Основною метою діяльності усіх угруповань фанів є сприяння об'єднанню усіх вболівальників клубу та організація візуальної і звукової підтримки, а також популяризація футболу.

Достатньо приязні стосунки луганські фани підтримують з фанами запорізького «Металурга», «Іллічівця» та свердловського «Шахтаря», неприятелями вважаються вболівальники донецьких «Шахтаря» та «Металурга», «Ворскли», «Арсеналу» та алчевської «Сталі»[35]. Принциповим вважається протистояння з алчевською «Сталлю» (Луганське обласне дербі), яка нині виступає в першій лізі.

Одне з графіті на залізничному паркані на в'їзді до міста
Одне з графіті на залізничному паркані на в'їзді до міста

Відвідування[ред.ред. код]

Середня відвідуваність домашніх матчів «Зорі» у чемпіонаті країни:

  • Чорний — вища ліга
  • Сірий — перша (1984, 1987–1988, 1996/97 — 1997/98, 2003/04 — 2005/06) чи друга (1985–1986, 1989–1991, 1998/99 — 2002/03) ліга

Участь в міжнародних турнірах[ред.ред. код]

Єврокубки[ред.ред. код]

Луганська «Зоря» провела 4 матчі в рамках Кубку європейських чемпіонів сезону 1973–1974 року. В 1/16 фіналу розіграшу «Зоря» здолала кіпрський «АПОЕЛ» з загальним рахунком 3:0 (2:0 вдома та 1:0 на виїзді), однак, в 1/8 поступилася команді «Спартак» (Трнава) 0:1 (0:0 на виїзді та 0:1 вдома).

Турнір Ігри Виграно Нічиї Поразки Забито Пропущено Очки Досягнення
КЄЧ 1973–1974 4 2 1 1 3 1 5 1/8
Ліга Європи 2014—2015 1 1 0 0 3 0 3 -

Матчі[ред.ред. код]


19 вересня 1973
19:00 EEST
«Зоря» Ворошиловград 2:0 «АПОЕЛ» «Авангард», Луганськ
Глядачів: 20 000
Арбітр: Гельмут Бадер
Гол 24' Білоусов
Гол 27' Кузнецов
Протокол

3 жовтня 1973
15:00 EEST
«АПОЕЛ» 0:1 «Зоря» Ворошиловград «ГСП», Нікосія
Глядачів: 1 885
Арбітр: Любен Радунчев
Протокол Куксов Гол 58'

24 жовтня 1973
14:30 EEST
«Спартак» Трнава 0:0 «Зоря» Ворошиловград «Антон Малатинський», Трнава
Глядачів: 20 000
Арбітр: Маріуш Сродецький
Протокол

7 листопада 1973
16:30 EEST
«Зоря» Ворошиловград 0:1 «Спартак» Трнава «Авангард», Луганськ
Глядачів: 40 000
Арбітр: Ніколае Райня
Протокол Мартинкович Гол 60'

17 липня 2014
17:00 EEST
«Лачі» 0:3 «Зоря» Луганськ «Стадіон Лачі», Лачі
Арбітр: Петер Кралович
Протокол Шета Гол 23' (аг)
Любенович Гол 47'
Болі Гол 75'

Кубок 150-річчя Незалежності Бразилії[ред.ред. код]

Влітку 1972 року в Бразилії проводився турнір, присвячений 150-річчю незалежності країни, на який було запрошено і збірну Радянського Союзу. Через завантаженість основних гравців збірної в міжнародних турнірах Федерація футболу СРСР вирішила відправити на турнір у вигляді збірної країни тодішню найкращу клубну команду — ворошиловградську «Зорю». Серед 19 гравців збірної СРСР 15 представляли «Зорю», по одному гравцю було викликано з московських «Спартака» і ЦСКА, київського та тбіліського «Динамо».

Збірна СРСР за результатами жеребкування опинилася в другій півфінальній групі разом зі збірними Португалії, Уругваю і Аргентини. В першому матчі проти команди Уругваю радянські футболісти здобули перемогу з мінімальним рахунком — 1:0. Два наступні матчі збірна СРСР програла з таким самим рахунком (0:1) спочатку збірній Аргентини, а потім і збірній Португалії. Таким чином, за підсумком трьох ігор радянська збірна посіла у своїй групі третє місце.

Досягнення[ред.ред. код]

Flag of the Soviet Union.svg СРСР[ред.ред. код]

Flag of Ukraine.svg Україна[ред.ред. код]

Командні призи[ред.ред. код]

  • «За справедливу гру»: 1967[36].
  • «Справедливої гри»: 1976 (весна), 1978, 1979[37].
  • «Великого рахунку»: 1972[38].
  • Федерації футболу СРСР: 1972[39].
  • Приз редакції журналу «Старт»: 1972[39].
  • «За найкращу різницю м'ячів»: 1972[40].
  • «Кубок прогресу»: 1972[41].
  • «За найкрасивіший гол»: 1973 (Володимир Онищенко)[39].
  • «Рубіновий кубок»: 1962, 1989[39].

Усі сезони[ред.ред. код]

СРСР СРСР[ред.ред. код]

Чемпіонат СРСР[ред.ред. код]

Кубок СРСР[ред.ред. код]

Бомбардири[ред.ред. код]

Найбільші перемоги[ред.ред. код]

Найбільші поразки[ред.ред. код]

Статистика виступів[ред.ред. код]

Ліга У І В Н П МЗ МП О
Клас «Б» 6 200 96 49 55 312 211 241
Клас «А» 4 156 67 56 33 171 104 190
Вища ліга 13 412 125 135 152 416 469 385
Перша ліга 7 302 105 77 120 387 412 287
Друга ліга 3 136 69 34 33 217 138 172
Буферна зона другої ліги 2 84 46 14 24 141 78 106
Загалом: 35 1290 508 365 417 1644 1412 1381

Україна Україна[ред.ред. код]

Чемпіонат України[ред.ред. код]

Кубок України[ред.ред. код]

Бомбардири[ред.ред. код]

Найбільші перемоги[ред.ред. код]

Найбільші поразки[ред.ред. код]

Статистика виступів[ред.ред. код]

Ліга У І В Н П МЗ МП О
Вища ліга
(Прем'єр-ліга)
13 388 107 82 199 352 614 223
Перша ліга 5 190 81 39 70 256 243 282
Друга ліга 5 144 88 17 39 269 141 281
Загалом: 23 722 276 138 308 877 998 786

Ювілейні матчі[ред.ред. код]

№ матчу Дата Місце Суперник Рахунок Голи в складі «Зорі»
1 12 травня 1938 Дніпропетровськ «Сталь» 1:0 Гоцелюк
100 3 липня 1959 Горький «Торпедо» Г 1:2 Олександр Гулевський
200 7 липня 1962 Краматорськ «Авангард» 3:2 В'ячеслав Першин—2, Валерій Галустов
300 25 квітня 1965 Луганськ «Даугава» 3:1 Ігор Балаба, Ігор Греков, Владислав Проданець
400 28 серпня 1967 Єреван «Арарат» 0:2
500 13 липня 1970 Ворошиловград «Пахтакор» 1:0 В'ячеслав Семенов
600 15 вересня 1973 Ворошиловград «Торпедо» М 0:0 (пен. 5:2)
700 2 травня 1977 Ворошиловград «Шахтар» Д 0:0
800 12 травня 1980 Ворошиловград СКА Одеса 3:0 Анатолій Оленєв, Анатолій Куксов, Валерій Зубенко
900 12 липня 1982 Смоленськ «Іскра» С 0:2
1000 23 вересня 1984 Хабаровськ СКА Хабаровськ 1:1 Юрій Бобков
1100 3 травня 1987 Ворошиловград «Котайк» 1:0 Сергій Ярмолич
1200 26 червня 1989 Тернопіль «Нива» Т 1:3 Юрій Ярошенко
1300 12 вересня 1991 Полтава «Ворскла» 0:1
1400 15 серпня 1994 Луганськ «Темп» 2:0 Олексій Коробченко, Михаїл Поцхверія
1500 11 травня 1997 Луганськ «Верес» 3:0 Едуард Мор, Микола Ризун, Михайло Олефіренко (аг)
1600 3 червня 2000 Кременчук «Кремінь» 2:0 Дмитро Мащенко, Руслан Педченко
1700 29 серпня 2003 Красилів «Красилів-Оболонь» 1:3 Сергій Козюберда
1800 19 серпня 2006 Луганськ «Динамо» К 1:2 Вадим Кирилов
1900 29 листопада 2009 Луганськ «Чорноморець» 0:1

Символіка[ред.ред. код]

Емблеми клубу[ред.ред. код]

Гімн клубу[ред.ред. код]

Гімн клубу написаний російською мовою. Автором слів є відомий луганський поет Володимир Спектор, автором музики — композитор Родіон Дерій.

Тренерський штаб[ред.ред. код]

Головний тренер команди Юрій Вернидуб
Головний тренер Україна Юрій Вернидуб
Асистент головного тренера Україна Юрій Коваль
Асистент головного тренера Україна Ігор Фокін
Тренер воротарів Україна Олександр Ногін
Тренер з фізичної підготовки Україна Ігор Касьяненко

Усі тренери[ред.ред. код]


Тренери з найбільшою кількістю матчів[ред.ред. код]

Нижче наведено 10 головних тренерів, що провели на тренерській роботі в «Зорі» найбільше матчів[42].

Тренер І В Н П ГЗ ГП Найкращі результат
1 Вадим Добіжа 259 114 55 90 358 331 10 з 24 (Перша ліга 1987)
2 Герман Зонін 178 77 62 39 241 149 Чемпіон СРСР (1972)
3 Анатолій Куксов 105 52 18 35 154 117 7 з 10 (Вища ліга 1992)
4 Юрій Захаров 94 25 30 39 111 143 9 з 16 (Вища ліга 1975, 1978)
5 Юрій Ращупкін 84 33 20 31 131 119 6 з 22 (Перша ліга 1982)
6 Юрій Коваль 81 48 18 15 137 55 Чемпіон (Перша ліга 2004/05)
7 Анатолій Байдачний 78 34 20 24 119 93 20 з 22 (Перша ліга 1988)
8 Євгеній Горянський 74 26 27 21 64 58 16 з 19 (Вища ліга 1967)
9 Олексій Водягін 65 29 17 19 95 68 4 з 14 (Клас «Б» 1959)
=10 Віктор Гурєєв 62 16 20 26 45 67 11 з 14 (Вища ліга 1969)
=10 Анатолій Чанцев 62 13 16 33 53 96 12 з 16 (Прем'єр-ліга 2010/11)

Склад команди[ред.ред. код]

Основний склад[ред.ред. код]

Склад «Зорі» у весняній частині Чемпіонату України сезону 2013–2014

Склад команди станом на 1 квітня 2014 року[43].

Позиція Гравець
1 Хорватія ВР Кршеван Сантіні
4 Україна ПЗ Ігор Чайковський
6 Україна ПЗ Микита Каменюка Kaptan logo.svg
7 Україна НП Павло Худзік
8 Україна ЗХ Максим Малишев
9 Бразилія НП Данило
10 Грузія НП Джаба Ліпартія
11 Нігерія НП Лакі Ідахор
12 Україна ВР Віталій Постранський
14 Боснія і Герцеговина ЗХ Тоні Шунич
15 Україна ЗХ Віталій Вернидуб
16 Україна ЗХ Григорій Ярмаш
Позиція Гравець
17 Сербія ЗХ Нікола Ігнатьєвич
18 Україна ПЗ Руслан Малиновський
19 Україна ПЗ Ярослав Олійник
22 Сербія ПЗ Желько Любенович
25 Україна ЗХ Максим Білий
28 Україна НП Пилип Будківський
30 Україна ВР Микита Шевченко
34 Україна ПЗ Іван Петряк
35 Україна ПЗ Олександр Грицай
37 Україна ПЗ Дмитро Хомченовський
45 Україна ЗХ Артем Гордієнко
94 Кот-д'Івуар НП Яннік Болі

Молодіжний склад[ред.ред. код]

Молодіжна команда «Зорі» є незмінним учасником Молодіжних чемпіонатів України з сезону 2006–2007 років. Найвищим досягненням команди-дубля є чемпіонство у сезоні 2012—2013 років, а також друге місце сезону 2011–2012.

Позиція Гравець
34 Україна ПЗ Іван Петряк
36 Україна ВР Андрій Полтавцев
42 Україна ВР Антон Рибальченко
42 Україна ЗХ Богдан Рудюк
43 Україна ЗХ Олександр Сухаров
45 Україна ЗХ Артем Гордієнко
46 Україна НП Ярослав Квасов
47 Україна ПЗ Семен Жарий
48 Україна ПЗ Максим Банасевич
49 Україна НП Дмитро Луканов
Позиція Гравець
52 Україна ЗХ Микита Каррільо
53 Україна ЗХ Павло Мягков
56 Україна НП Олександр П'янов
57 Україна ПЗ Олег Бородай
61 Україна ПЗ Олександр Ігнатенко
62 Україна ПЗ Гіулі Манджгаладзе
64 Україна ПЗ Андрій Кузьмін
67 Україна ЗХ Вадим Парамонов
83 Україна ВР Віталій Чіжиков

Літні трансфери[ред.ред. код]

Прийшли:

Позиція Гравець
4 Україна ПЗ Ігор Чайковський (оренда в «Іллічівця»)
9 Бразилія НП Даніло (оренда в «Сьйона»)
19 Україна ЗХ Ярослав Олійник (оренда в «Шахтаря»)
22 Сербія ПЗ Желько Любенович (вільний агент з «Олександрії» )
88 Бразилія НП Майкон (оренда в «Шахтаря»)

Пішли:

Позиція Гравець
1 Україна ВР Юрій Мартищук (вільний агент)
3 Словаччина ЗХ Лукас Тесак (вільний агент в «Торпедо»)
4 Україна ЗХ Євгеній Лозінський (вільний агент)
7 Україна ПЗ Артем Семененко (вільний агент)
8 Сербія ПЗ Михайло Цакич (в оренду до Славії-Мозир)
21 Бразилія ПЗ Бруно Ренан (повернення з оренди в «Шахтар»)
22 Україна ПЗ Вадим Мілько (вільний агент)

Зимові трансфери[ред.ред. код]

Прийшли:

Позиція Гравець
1 Хорватія ВР Кршеван Сантіні «Інтера» Запрешич)
8 Україна ЗХ Максим Малишев «Шахтаря»-3)
94 Кот-д'Івуар НП Яннік Болі «Чорноморця» Бургас)

Пішли:

Позиція Гравець
5 Україна ЗХ Ігор Коротецький (до «Металурга» Запоріжжя)
20 Гана ЗХ Даніель Аддо (оренда в «Кайрат»)
27 Україна НП Сергій Сілюк (до «Ворскли»)
30 Україна ВР Дмитро Козаченко
88 Бразилія НП Майкон (повернення з оренди в «Шахтар»)

Футболісти[ред.ред. код]

У складі «Зорі» виступала низка відомих радянських та українських футболістів, як-от: Йожеф Сабо, Володимир Онищенко, Анатолій Куксов, Михайло Фоменко, Тимерлан Гусейнов, Геннадій Зубов, Олег Шелаєв, Володимир Єзерський. За луганську команду виступали відомі нині тренери Ігор Гамула та Олег Кононов. Вихованцями клубу є таку гравці, як Сергій Юран та Олександр Заваров.

15 гравців луганської «Зорі» виступали за збірну Радянського союзу на турнірі, присвяченому 150-річчю незалежності Бразилії. Крім того Юрій Єлисеєв, Анатолій Куксов, Володимир Онищенко та В'ячеслав Семенов у складі олімпійської збірної СРСР здобули бронзові медалі Літніх Олімпійських ігор 1972 року.

Володимир Онищенко став срібним призером Чемпіонату Європи 1972 року[44].

За версією порталу Football.ua найкращим футболістом «Зорі» усіх часів став Анатолій Куксов, другим є Олександр Журавльов, третім — Олександр Ткаченко[45].

Окрім вихованців українського футболу кольори «Зорі» захищали вихідці з інших країн. За час існування клубу в його складі виступало понад 70 гравців із 24 держав світу[46]. Найбільше легіонерів представляли Грузію (11 гравців) та Росію (10 гравців).

Футболісти-учасники міжнародних змагань[ред.ред. код]

Рік Турнір Гравці
1972 ФРН Олімпійські ігри СРСР Юрій Єлисеєв Bronze medal icon.svg
СРСР Анатолій Куксов Bronze medal icon.svg
СРСР Володимир Онищенко Bronze medal icon.svg
СРСР В'ячеслав Семенов Bronze medal icon.svg
1972 ФРН Чемпіонат Європи СРСР Володимир Онищенко Silver medal icon.svg
2011 Данія Чемпіонат Європи (U-21) Україна Максим Ів. Білий
2014 Бразилія Чемпіонат світу Боснія і Герцеговина Тоні Шуніч

Рекордсмени[ред.ред. код]

Гравці з найбільшою кількістю голів[ред.ред. код]

Футболіст Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Загалом
1 Олександр Малишенко 1978—1980, 1982–1985, 1988–1991, 1996 121 3 0 124
2 Анатолій Куксов 1969—1985 89 7 1 97
3 Юрій Колесніков 1977—1988, 1990–1992 81 7 0 88
4 Тимерлан Гусейнов 1985—1986, 1989–1990, 1992–1993 66 2 0 68
5 Олекснадр Гулевський 1957—1961 61 0 0 61
6 Віктор Кузнецов 1968—1979 40 10 1 51
7 Юрій Ярошенко 1982-1990 47 1 0 48
8 Ігор Балаба 1960—1968 42 2 0 44
9 Юрій Єлисеєв 1970—1977 36 7 0 43
10 Євгеній Волченков 1961—1964 40 1 0 41

Гравці з найбільшою кількістю матчів[ред.ред. код]

Футболіст Період Чемпіонаті Кубку Єврокубках Загалом
1 Анатолій Куксов 1969—1985 424 89 4 517
2 Юрій Колесніков 1977—1988, 1990–1992 382 81 0 461
3 Олександр Ткаченко 1967—1978, 1981–1984, 1986, 1987 370 33 4 407
4 Олександр Журавльов 1965—1979 316 34 2 352
5 Олександр Малишенко 1978—1980, 1982–1985, 1988–1991, 1996 318 18 0 336
6 Віталій Тарасенко 1982—1990 323 10 0 333
7 Валерій Галустов 1959—1968 326 4 0 330
8 Віктор Кузнецов 1968—1979 272 42 4 318
9 Юрій Ярошенко 1982—1990 304 11 0 315
10 Сергій Ярмолич 1984—1990, 1992, 1994, 1996 306 5 0 311

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Зоря на сайті 12players.com(рос.)
  2. а б в г д е ж и к л Зоря в 1908–1940
  3. «Зоря» футбольної Луганщини
  4. Луганский футбол
  5. зоря в 1940–1948(рос.)
  6. Зоря в 1949–1950(рос.)
  7. а б в г д Зоря в 1951–1960(рос.)
  8. а б Зоря в 1958–1960(рос.)
  9. а б Зоря в 1963–1964(рос.)
  10. а б в Зоря в 1965–1966(рос.)
  11. а б в г Зоря в 1967–1969(рос.)
  12. а б Зоря в 1970–1971(рос.)
  13. а б Зоря в 1972 (частина 1)(рос.)
  14. а б в Зоря 1972 (частина 3)(рос.)
  15. а б Зоря в 1973–1974(рос.)
  16. а б Зоря в 1975–1976(рос.)
  17. Зоря в 1977–1979(рос.)
  18. а б в г д е Зоря в 1980–1983(рос.)
  19. Зоря в 1984–1986(рос.)
  20. а б в Зоря в 1987–1990(рос.)
  21. а б в Зоря в 1991–1992(рос.)
  22. Главным тренером луганской «Зари» назначен Юрий Коваль(рос.)
  23. Евген Гєллєр(рос.)
  24. Зоря виграла чемпіонат серед молодіжних команд(рос.)
  25. «Авангард» на stadionov.net(рос.)
  26. а б в Авангард.Football.ua(рос.)
  27. а б в Стадіон на фан-сайті ФК «Зоря»(рос.)
  28. Стадіон «Авангард» на сайті zarya.lg.ua
  29. За які клуби вболівають українські любителі футболу
  30. Чемпионат Украины: Посещаемость в сезоне 2011–2012(рос.)
  31. Футбольні клуби зі сходу на захід(рос.)
  32. Black-White Ultras
  33. Wild Cats
  34. Loyals
  35. Зоря. Стосунки з клубами (ultras.org.ua)
  36. Володарі призу «За справедливу гру»(рос.)
  37. Володарі призу «Справедливої гри»(рос.)
  38. Володарі призу «Великого рахунку»(рос.)
  39. а б в г Візитка ФК «Зоря»(рос.)
  40. Володарі призу «За найкращу різницю м'ячів»(рос.)
  41. Володарі призу «Кубок прогресу»(рос.)
  42. Главные тренеры(рос.)
  43. Склад команди (рос.)
  44. Найкращі українські клуби
  45. 50 лучших. Заря(рос.)
  46. Легионеры «Зари»(рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]