Граматика латинської мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Латинська мова має широку систему відмінювання, особливо це проявляється у дієвідмінюванні. Словозміна відбувається шляхом приєднання суфіксів, словотворення – шляхом приєднання префіксів та суфіксів.

Дієслово[ред.ред. код]

Детальніше: Латинське дієвідмінювання.

Латинське дієслово (verbum) відмінюється за певними правилами, які визначає його дієвідміна. Дієслова поділяються на дієвідміни за своїми закінченнями в інфінітиві теперішнього часу: перша -āre, друга -ēre, третя -ere, четверта -īre. Дієслово має три способи (дійсний, умовний, наказовий); два стани (активний і пасивний); два числа (однина і множина); три особи (перша, друга і третя); відмінюється у шести головних часах (теперішній, минулий недоконаний, минулий доконаний, давноминулий, майбутній недоконаний, майбутній доконаний). Зокрема має форми умовного способу для теперішнього, минулого недоконаного, минулого доконаного та давноминулого часів; утворює дієприкметники теперішнього, майбутнього (активні) та минулого (активні і пасивні) часів; має форми наказового способу для теперішнього і майбутнього часів. Неозначена форма дієслова також має категорію часу і стану (три часи, два стани).

В латинській мові є шість часів (tempus), які також присутні в українській мові:

  • Теперішній (praesens): дія відбувається у час мовлення:
    Раб несе вино до маєтку.
    Servus vinum ad villam portat.
  • Минулий недоконаний (imperfectum): дія відбувалася у минулому впродовж певного часу:
    Раб ніс (або носив) вино до маєтку.
    Servus vinum ad villam portabat.
  • Минулий доконаний (perfectum): діє вже відбулася в минулому:
    Раб приніс вино до маєтку.
    Servus vinum ad villam portavit.
  • Давноминулий (plusquamperfectum): дія відбувалася/відбулася в минулому перш ніж почалася наступна дія:
    Раб ніс носив (або ніс чи приніс) вино, яке (після цього) пив господар.
    Servus vinum ad villam portaverat, quid dominus bibit.
  • Майбутній недоконаний (futurum primum): дія відбуватиметься в майбутньому:
    Раб носитиме (або нестиме чи буде нести) вино до маєтку.
    Servus vinum ad villam portabit.
  • Майбутній доконаний (futurum secundum): дія відбудеться в майбутньому перед іншою дією:
    Раб не питиме (дія 2) вина, доки не принесе його (дія 1) до маєтку.
    Servus non bibet vinum, dum hoc ad villam portaverit.

В латинській мові є три способи (modus):

  • Дійсний (indicativus), який описує факти:
    Раб несе вино.
    Servus vinum portat.
  • Умовний (coniunctivus), який описує припущення, заклик до дії, побажання про її виконання, вагання, сумнів:
    Хай раб принесе вино!
    Servus vinum portet!
    Сподіваємося, раб принесе вино.
    Speramus, ut servus vinum portet.
  • Наказовий (imperativus), який описує прямий наказ (чи зобов’язання третьої сторони):
    Неси вино до маєтку!
    Porta vinum ad villam!

В латинській мові є два стани:

  • Активний (activum): виконавець дії (суб’єкт дії) є підметом:
    Раб приніс вино.
    Servus vinum portavit.
  • Пасивний (passivum): прямий додаток (об’єкт дії) є підметом:
    Вино було принесено (рабом).
    Vinum a servo portatum est.

В українській мові ця конструкція вживається лише тоді, коли виконавець дії неважливий; в латинській мові пасивний стан є рівнозначний активному (активна форма «навиворіт»).

Дієприкметник[ред.ред. код]

Детальніше: Латинське дієвідмінювання.

В латинській мові є три види дієприкметника (participium):

  • Пасивний дієприкметник минулого часу (participium perfectum passivi):
    dare (давати) – datus (даний);
    videre (бачити) – visus (побачений);
    dicere (казати) – dictus (сказаний);
    audire (чути) – auditus (почутий).
  • Активний дієприкметник теперішнього часу (participium praesentis activi)
    dare (давати) – dans (той, що дає);
    videre (бачити) – videns (той, що бачить);
    dicere (казати) – dicens (той, що каже);
    audire (чути) – audiens (той, що чує).
  • Активний дієприкметник майбутнього часу (participium futuri activi)
    dare (давати) – daturus (той, що має намір давати);
    videre (бачити) – visurus (той, що має намір бачити);
    dicere (казати) – dicturus (той, що має намір казати);
    audire (чути) – auditurus (той, що має намір чути).

Слово абітурієнт походить від активного дієприкметника майбутнього часу abiturus – той, що має намір прийти.

Ґерундій[ред.ред. код]

Детальніше: Латинське дієвідмінювання.

Ґерундій (gerundium) – віддієслівний іменник, що виражає тривалу дію. Поняття віддієслівного іменника не існує в українській мові, оскільки іменники зі значенням тривалості дії, утворені від дієслів, не виносяться в окрему категорію (зокрема такі слова як навчання, побачення, вірування), належачи до іменників другої відміни. В латинській мові такі слова відмінюються як іменники другої відміни, маючи в називному відмінку інфінітив дієслова:

  • scribere – писати, писання
    ars scribendi – мистецтво писати (мистецтво писання)

Ґерундив[ред.ред. код]

Детальніше: Латинське дієвідмінювання.

Ґерундив (gerundivum) - віддієслівний прикметник. В латинській мові залежно від конструкції, в якій він уживається, має два основних значення:

  • Якщо вживається як означення іменника, то відповідає пасивному дієприкметнику недоконаного виду української мови: videndus – бачений, legendus – читаний;
  • Якщо вживається у поєднанні із дієсловом-зв’язкою esse (бути), то виступає у ролі іменної частини складеного присудка, виражаючи необхідність виконання дії (виконавець дії передається давальним відмінком): мені треба прочитати книгу – liber mihi legendus est.

Супін[ред.ред. код]

Детальніше: Латинське дієвідмінювання.

Супін (supinum) – це віддієслівний іменник, що має форму іменника четвертої відміни і вживається лише у двох відмінках – знахідному і орудному. Від основи супіна утворюють пасивні дієприкметники та дієприкметники майбутнього часу.

Іменник[ред.ред. код]

Детальніше: Відмінювання в латинській мові.

Іменники (як і прикметники та займенники) у латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus), відмінка (casus) та відміни (declinatio): три роди: чоловічий (masculinum), жіночий (femininum), середній (neutrum). два числа: однина (singularis) і множина (pluralis). шість відмінків: називний (nominativus), родовий (genetivus), давальний (dativus), знахідний (accusativus), орудний (ablativus) та кличний (vocativus).

Запитання відмінків у латинській мові збігаються з відповідними в українській мові. Відкладний відмінок поєднує в собі орудний і місцевий відмінки української мови.

Займенник[ред.ред. код]

Детальніше: Відмінювання в латинській мові.

Латинський займенник (pronomen) має такі ж розряди, як і український: особові, зворотний, присвійні, вказівні, відносні, питальні, неозначені, заперечні, а також прикметникові займенники (в українській мові – означальні).

В латинській мові немає особових займенників третьої особи (він, вона, воно, вони). Натомість вживають вказівні займенники: is, ea, idвін, вона, воно); рідше в цьому значенні: hic, haec, hoc (цей, часом мій), ille, illa, illud (той).

Прикметник[ред.ред. код]

Детальніше: Відмінювання в латинській мові.

Прикметник (adiectivum) в латинській мові узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку. Відмінювання прикметника відбувається за трьома відмінами. Прикметники, що в чоловічому роді мають закінчення -us та -er, в середньому -um, а в жіночому -a, складають групу прикметників першої-другої відміни, відмінюючись у чоловічому та середньому роді за другою, а в жіночому за першою відміною (відмінкові закінчення збігаються з відповідними закінченнями першої та другої відмін іменника). Усі інші прикметники належать до третьої відміни і парадигма їх відмінювання збігається з відмінюванням іменників третьої відміни голосної групи. Як і в українській мові, у латинській якісні прикметники мають вищий і найвищий ступені порівняння:

  • Marcus est fortis miles. – Марк сильний воїн.
  • Marcus est fortior miles quam Flavius. – Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано порівняльний сполучник quam.)
  • Marcus est fortior miles Flavio. – Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано відкладний відмінок – аблатив порівняння, Ablativus comparationis.)
  • Marcus est fortissimus miles omnium. – Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано частковий родовий відмінок, Genitivus partitivus)
  • Marcus est fortissimus miles ex/inter omnibus. – Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано конструкцію ex/inter + відкладний відмінок.)
Звичайні прикметники
ЗВИЧАЙНИЙ ВИЩИЙ НАЙВИЩИЙ
exterus, -a, -um exterior, -ius extrēmus, -a, -um
novus, -a, um novior, -ius novissimus, -a, -um
posterus, -a, -um posterior, -ius postrēmus, -a, -um
pulcher, -chra, -chrum pulchrior, -ius pulcherrimus, -a, -um
superus, -a, -um superior, -ius suprēmus, -a, -um
Неправильні прикметники
ЗВИЧАЙНИЙ ВИЩИЙ НАЙВИЩИЙ
bonus, -a, -um melior, -ius optimus, -a, -um
magnus, -a, -um māior, -ius maximus, -a, -um
malus, -a, -um pēior, -ius pessimus, -a, -um
multus, -a, -um plus; pl. plūres, plūra plūrimus, -a, -um
parvus, -a, -um minor, -us minimus, -a, -um

Прислівник[ред.ред. код]

Детальніше: Відмінювання в латинській мові.

Прислівник (adverbium) у латинській мові, як і в українській називає ознаку дії, процесу, стану та якості. Прислівники, утворені від прикметників першої-другої відміни, мають суфікс -e (іноді -o), який додається до основи (malus – male, tener – tenere, citus – cito, pulcher – pulchre); утворені від третьої відміни мають суфікс -iter (acer – acriter, felix – feliciter). Якщо основа прикметника закінчується на -nt, то прислівник набуває кінцівки -er (sapiens – sapienter). Вищий ступінь порівняння прислівників збігається із середнім родом вищого ступеня порівняння прикметників. Найвищий ступінь порівняння прислівників утворюється шляхом заміни прикметникових закінчень -us, -a, -um на -e.

Числівник[ред.ред. код]

Детальніше: Відмінювання в латинській мові.

У латинській мові розрізняють чотири розряди числівників (numeralium):

В якості цифр в Римі (а потім і в Європі) використовували літери латинського алфавіту. Детальніше: Римська система цифр.

Джерела[ред.ред. код]

  • Яковенко Наталя, Миронова Валентина. Латинська мова: Підручник. Видання друге, доповнене. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2002.
  • Литвинов Володимир Дмитрович. Довідник з граматики латинської мови. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2008.