Дієприкметник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дієприкметник — дієслово, що виражає ознаку за дією або станом і поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника.Відповідає на питання - який?, яка?, яке?, які?.Особлива форма закінчення на -но,-то.

Із дієслівних граматичних ознак дієприкметник має: вид — доконаний або недоконаний; і час — теперішній або минулий.

Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого він утворений. Порівняйте: планувати — планований (недоконаний вид), запланувати — запланований (доконаний вид).

Час дієприкметника зумовлений тим, коли з'явилася ознака, на яку він вказує, — у минулому чи тепер: посивілий (минулий час), сивіючий (теперішній час).

Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені — множина), відмінками (Н.в.: почорнілий; P.в.: почорнілого; Д.в.: почорнілому і т. д.); залежить від іменника (порівняйте: жовте листя - пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (1. Неподалік чорніє щойно зоране поле. 2. Поле зоране вчасно.).

На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією. Порівняйте: тихий куток — стихаючий гомін; біла стіна — побілена стіна.

Дієприкметниковий зворот[ред.ред. код]

Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом. Дієприкметник є означенням або присудком (наприклад: трава не скошена. У даному разі не скошена - присудок) Наприклад, означенням: На шляху розвитку кожної мови позначились історичні події, пережиті її народом.) (Антоненко-Давидович.) Події (які? ->), пережиті її народом.

Дієприкметниковий зворот, що стоїть після пояснюваного слова (у нашому прикладі — події), виділяється з-поміж інших частин речення комою, або якщо після нього речення продовжується, — двома комами: Історичні події, пережиті народом, позначилися на шляху розвитку його мови. В усному мовленні — відповідно одною або двома паузами.

Якщо дієприкметниковий зворот стоїть перед пояснюваним словом, він ні паузою в усному мовленні, ні комою на письмі не виділяється: На шляху розвитку кожної мови позначились пережиті її народом історичні події.

Або ще: Безмежний степ, укритий снігом, спав. (М. Старицький)

Відмінювання дієприкметників[ред.ред. код]

Дієприкметники відмінюються так само, як прикметники твердої групи, — за родами (в однині), числами і відмінками:

Однина

  • Чоловічий і середній рід
    • Н. вічний (вічне), керований (кероване)
    • Р. вічного, керованого
    • Д. вічному, керованому
    • Зн. вічний (вічне), керований (кероване)
    • О. вічним, керованим
    • М. (на) вічному/вічнім, (на) керованому/керованім
  • Жіночий рід
    • Н. вічна, керована
    • Р. вічної, керованої
    • Д. вічній, керованій
    • Зн. вічну, керовану
    • О. вічною, керованою
    • М. (на) вічній, (на) керованій
  • Множина
    • Н. вічні, керовані
    • Р. вічних, керованих
    • Д. вічним, керованим
    • Зн. вічні, керовані
    • О. вічними, керованими
    • М. (на) вічних, (на) керованих

Примітка

Подвійні форми знахідного відмінка зумовлені назвою істоти чи неістоти . Вибір форми місцевого відмінка диктується законами милозвучності: якщо наступне слово починається з голосного звука, тоді використовується закінчення -ім, якщо з приголосного — -ому: на замерзлім озері — на розмоклому ґрунті .

Активні і пасивні дієприкметники[ред.ред. код]

Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв'язана задача, пошитий костюм.

Творення дієприкметників[ред.ред. код]

Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують, але були утворені за зразком російських. Ті в свою чергу, також не мали їх, а запозичили з церковнослов'янської мови: "горящий" проти питомого "горячий", що стало прикметником, як і українське "гарячий". Тому в сучасній мові вживаються дуже обмежено. Утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-) словоформи:

  • Ріж[уть] + уч(ий)ріжучий,
  • пала[ють] + юч(ий)палаючий,
  • леж[ать] + ач(ий)лежачий,
  • го[ять] + яч(ий)гоячий і т.і. — одна з найуживаніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві. Їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи - невід'ємна частина мови. В українській мові вживається форма той, що... чи такий, що... - що ріже, що палає, що лежить і т.і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:

дозрі[ти] + л[ий]дозрілий.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:

  • виконати + н(ий)виконаний,
  • пошити + т(ий)пошитий,
  • обговорювати + н(ий)обговорюваний
  • бачити + ен(ий)бачений.

Примітка[ред.ред. код]

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачити + ен(ий) => побачений

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:

висловити + ен(ий) —> висловлений.

Від деяких дієслів утворюються пасивні дієприкметники і з суфіксом -т-, і з суфіксом -ен- (тоді голосний перед -ти- опускається):

загорнути -> загорнутий—> загорнений;
розколоти—> розколений.

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники[ред.ред. код]

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку (перше з них не має, зокрема, ознаки недоконаного виду і теперішнього часу, друге — доконаного виду і минулого часу). Це — прикметники.

Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: учений:

Орденами нагороджено багатьох учених.

Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку.

У ряді випадків дієприкметник і утворений від нього прикметник розрізняються тільки наголосом:

пе́чена картопля (пор.: спе́чена) — дієприкметник;
пече́на картопля — прикметник.

Написання дієприкметників[ред.ред. код]

У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одне н: згаданий, втілений.

Із двома н пишуться прикметникові суфікси -енн-, -анн-, що вказують на можливість чи неможливість дії (невблаганний, нескінченний) або на високу міру ознаки (височенний). На відміну від дієприкметникових, такі суфікси завжди наголошені. Порівняйте: неоцінений товар (дієприкметник); неоціненний скарб (прикметник).

У написанні не з дієприкметниками керуються такими правилами:

  • не пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має залежних слів:
Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами. (Павличко).
  • але за наявності протиставлення не пишеться окремо:
Тільки мав талан до віршів не позичений, а власний (Леся Українка).
    • для простоти, якщо між часткою не і дієприкметником можна поставити дієслово є, не змінюючи значення, тоді пишеться окремо.

Не пишеться окремо, якщо:

  • у реченні є залежні від дієприкметника слова:
Жайворонки робили свій перший засів на ще не зораних плугом нивах. (Коцюбинський).
  • дієприкметник є в реченні присудком:
Поле не міряне, вівці нелічені, пастух рогатий. (загадка - небо, зірки та місяць).

Уживання дієприкметників[ред.ред. код]

Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко.

До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу. Проте слід зазначити, що активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш-, -вш- в українській мові не існує, тому чимало дієслів не мають відповідних дієприкметників.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються головно в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.). Також у цих стилях уживаються активні дієприкметники теперішнього часу, особливо в науковому мовленні для позначення пов'язаних з дією властивостей об'єкта (біжуча константа зв'язку, взаємодіючі поля).

Активні дієприкметникові звороти в українській мові є небажаними, а в художньому стилі — неприпустимими. Як правило, їх замінюють підрядними реченнями: замість Наступаючі на цій ділянці фронту частини досягли успіху — Частини, що наступали на цій ділянці фронту, досягли успіху.

Безособові форми на -но, -то[ред.ред. код]

Українській мові властиві утворення від пасивних дієприкметників форми на -но, -то: відзначено, здобуто, наказано. Це — незмінні слова, які виконують роль головного члена в безособових реченнях (у них немає підмета):

Хай буде вік прожито як належить (Л. Костенко).

Речення з пасивними дієприкметниками і з формами на -но, -то часто близькі за змістом (синонімічні):

Поле було зоране ще восени. — Поле було зорано ще восени.

Різниця ж у тому, що дієприкметник вказує на ознаку за дією, а безособова форма на -но, -то — на результат дії.

Зверніть увагу: кінцеве в цих формах є не закінченням, а суфіксом.

Послідовність розбору дієприкметника[ред.ред. код]

Назва частини мови, її форма.
Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду).
Активний чи пасивний.
Доконаного чи недоконаного виду.
Час — теперішній чи минулий.
Число.
Рід (в однині).
Відмінок.
Синтаксична роль.
Особливості вимови та написання.