Дієприкметник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дієприкме́тник (рос. причастие, англ. participle) — форма дієслова[1], що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Дієприкметники можуть виражати ознаку предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники). Наприклад: активу́ючий, зелені́ючий, за́мкнений, напи́саний, наро́джений, пожо́вклий, посиві́лий.

Дієприкметник поєднує в собі деякі граматичні ознаки як дієслова, так і прикметника, що відбито й в назві: дієприкметник буквально означає прикметник, що діє, перебуває в дії. Із дієслівних рис йому властиві такі: категорія часу[2] (теперішнійдіючий, сивіючий; минулийзамерзлий, посивілий), категорія виду й стану (доконанийпрочитаний; недоконанийнароджуваний). Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого його утворено. Порівняйте: запланувати — запланований (доконаний вид), планувати — планований (недоконаний вид). Як прикметник, дієприкметник виражає ознаку предмета та змінюється за родами, числами та відмінками. Наприклад, дієприкметник написаний в однині матиме таку ж саму парадигму, що й прикметник твердої групи зелений.

Називний написана стаття
Родовий написаної статті
Давальний написаній статті
Знахідний написану статтю
Орудний написаною статтею
Місцевий на (у) написаній статті

Утім, на відміну від прикметника, який називає сталу, постійну ознаку предмета (зелений сад — сад зелений завжди чи певний відтинок часу), дієприкметник називає ознаку за дією, тобто динамічну (зеленіючий сад — він зеленіє в момент мовлення, зараз)

У реченні дієприкметник, як і прикметник, найчастіше виступає в ролі означення (другорядного члена речення). Наприклад, Долітають завмираючі гуки[3] музики (І. Нечуй-Левицький). Дієприкметник може субстантивуватися, виконуючи синтаксичну роль підмета та додатка. Наприклад: Завідуючий зайшов до кафедри (підмет).

Активні і пасивні дієприкметники[ред.ред. код]

Дієприкметники бувають активні та пасивні. Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує означуваний (пояснюваний) іменник: атакуючий загін (тобто загін, що атакує), дозрілий плід (плід, що дозрів).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яка спрямована на означуваний іменник: розв'язана задача (задача, яку розв'язали), пошитий костюм (костюм, який пошили).

Творення дієприкметників[ред.ред. код]

Як активні, так і пасивні дієприкметники творяться від дієслів.

Творення активних дієприкметників[ред.ред. код]

Активні дієприкметники можуть утворюватися і від перехідних, і від неперехідних дієслів. Активні дієприкметники мають форму теперішнього й минулого часу. Активні дієприкметники теперішнього часу недоконаного виду творяться від дієслівної основи теперішнього часу недоконаного виду (основа утворюється відкиданням закінчень -ать (-ять) і -уть (-ють) у дієслів у третій особі множини теперішнього часу) за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) для дієслів, які належать до І дієвідміни, і суфіксів -ач- (-яч-)[4] для дієслів ІІ дієвідміни. Наприклад: керуватикеру|ютькеру- + -юч- і закінчення -ий = керуючий; лежатилеж|атьлеж- + -ач- і закінчення -ий = лежачий.

Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива (така основа утворюється відкиданням суфікса -ти) дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-. При цьому суфікс основи -ну- в процесі словотворення випадає. Наприклад, посивітипосиві|типосиві- + -л- і закінчення -ий = посивілий.

Творення пасивних дієприкметників[ред.ред. код]

Пасивні дієприкметники доконаного та недоконаного виду творяться від інфінітивної основи за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -єн- і -т-. Наприклад: битиби|тиби- → + -т- і закінчення -ий = битий. Інші приклади: записаний, прочитаний, принесений, заклеєний, митий, шитий.

На відміну від прикметників, дієприкметники не мають короткої форми. Порівняйте короткі форми прикметників: дрібен, повен, зелен, ясен та ін.

Відмінювання дієприкметників[ред.ред. код]

Дієприкметники відмінюються так само, як прикметники твердої групи: за родами (в однині), числами і відмінками. Для прикладу порівняємо відмінювання прикметника вічний і пасивного дієприкметника керований.

Однина

  • Чоловічий і середній рід
    • Н. вічний (вічне), керований (кероване)
    • Р. вічного, керованого
    • Д. вічному, керованому
    • Зн. вічний (вічне), керований (кероване)[5]
    • О. вічним, керованим
    • М. (на/у) вічному/вічнім, (на/у) керованому/керованім
  • Жіночий рід
    • Н. вічна, керована
    • Р. вічної, керованої
    • Д. вічній, керованій
    • Зн. вічну, керовану
    • О. вічною, керованою
    • М. (на/у) вічній, (на/у) керованій
  • Множина
    • Н. вічні, керовані
    • Р. вічних, керованих
    • Д. вічним, керованим
    • Зн. вічні (вічних), керовані (керованих)
    • О. вічними, керованими
    • М. (на/у) вічних, (на/у) керованих

Написання дієприкметників[ред.ред. код]

В українських дієприкметниках, утворених за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-) завжди пишемо одну літеру н. У російській же мові часто пишуть дві н. Порівняйте рос. написанный, прочитанный, сделанный і укр. написаний, прочитаний, зроблений.

У прикметниках дієприкметникового походження в наголошених суфіксах -анн- (-янн-), -енн- (-єнн-) пишуть дві букви н: невблага́нний, нездола́нний, недоторка́нний, неоціне́нний. Від таких прикметників слід відрізняти дієприкметники з наголосом на корені (неоці́нений), у яких пишуть одну н. Крім того, вони відрізняються значенням: прикметник неоціненний означає «якому не можна скласти ціни; дуже цінний», а дієприкметник неоцінений — «той, якого ще не оцінили».

Дієприкметниковий зворот[ред.ред. код]

Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами. Дієприкметниковий зворот у реченні завжди виконує роль поширеного означення. Наприклад, Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка). У наведеному реченні дієприкметниковим зворотом є приспане тихою ласкою ночі, де дієприкметником виступає слово приспане. Дієприкметниковий зворот може стояти як перед означуваним словом (препозиція), так і після нього (постопозиція). Від цього залежить вживання при ньому розділових знаків, а саме коми. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (іменника), то цей зворот на письмі виділяють комою (або комами), а в усному мовленні — паузою та інтонацією: Безмежний степ, укритий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами зазвичай не виділяють: Край моря сонце золотить укриті лісом гори (Н. Забіла).

Дієприкметниковий зворот у реченні може стояти не безпосередньо після пояснюваного слова, а бути відділеним від нього іншими членами речення. У такому разі його відокремлюють комами: Ходить хмараОзначуваний іменник у ролі підмета над березами, блискавками підперезанаВіддалений дієприкметниковий зворот (В. Кочевський).

Уживання дієприкметників в українській мові[ред.ред. код]

Питання вживання активних дієприкметників у сучасній українській літературній мові досі залишається складним і дискусійним. Одні вчені вважають ці форми такими, що не властиві українській мові, а тому заперечують їх нормативність. Інші вважають, що в певних випадках активні дієприкметники потрібні. У граматиках зазначено, що активні дієприкметники вживають зрідка, на відміну від російської мови, у якій активно використовують дієприкметники теперішнього часу старослов'янського походження на -щ(ий) (наприклад, знающий, пишущий, читающий). Російські активні дієприкметники залежно від контексту потрібно перекладати українською або іменниками (Заведующий зашел в кабинетЗавідувач зайшов до кабінету), або прикметниками (действующие законычинні закони), або означальними реченнями (Дети, сидящие за партамиДіти, які сидять за партами. Крім того, в українській мові активні дієприкметники не утворюються від дієслів із постфіксом -ся (грітися, сміятися), як у російській мові. Порівняйте в російській мові смеющийся від смеяться. Російські активні дієприкметники на -ся українською належить передавати описово: смеющийся человеклюдина, яка (що) сміється.

На відміну від російської мови, в українській немає активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш-, -вш-. Порівняйте російські дієприкметники писавший, читавший,. Такі форми в українській мові передають описово, тобто той, що писав, той, що читав. У розмовному мовленні іноді вживають форму бувший, яка, однак, суперечить літературній нормі. Замість неї потрібно вживати колишній. Немає в українській мові й дієприкметників на -мий, які досить поширені в російській мові. Наприклад, рос. непреодолимый.

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники[ред.ред. код]

Деякі активні і пасивні дієприкметники, утративши такі дієслівні ознаки, як категорія часу і виду, можуть переходити в прикметники (ад'єктивація) або іменники (субстантивація). Низка активних дієприкметників ще в народнорозмовній мові стали означати не динамічну, тимчасову ознаку, а постійну, тобто перейшли в прикметники. Наприклад, стояча вода, пекучий біль. Так, словосполучення стояча вода не означає *вода, що стоїть. Насправді, це непроточна вода.

Утім, нерідко буває, що ті самі слова в одних випадках можуть бути дієприкметниками, а в інших — прикметниками дієприкметникового походження. Розрізнити їх досить легко. Дієприкметники можуть мати пояснювальні слова та керувати непрямими відмінками іменників (непрямі відмінки всі, крім називного й кличного). Прикметники — ні. Скажімо, смажена на маслі риба — дієприкметник та смажена риба — прикметник дієприкметникового походження.

Прикметники від дієприкметників іноді розрізняють за наголосом: у прикметників наголос, як правило, припадає на суфікс, а у дієприкметників здебільшого на корінь. Наприклад, пече́на картопля (прикметник, бо наголос припадає на суфікс -ен-) і пе́чена картопля (дієприкметник, тому що наголос припадає на корінь печ-), варе́не м'ясо і ва́рене м'ясо та ін.

Дієприкметники зрідка можуть переходити в іменники, тобто субстантивуватися. У таких випадках вони називають не ознаки предметів за дією, а самі предмети, у реченні виступаючи або в ролі підмета, або в ролі додатка.

Морфологічний розбір дієприкметника[ред.ред. код]

Морфологічний розбір дієприкметника, як правило, виконують у такій послідовності:

  1. Назва частини мови, її форма.
  2. Початкова форма (як і у прикметника: називний відмінок однини чоловічого роду).
  3. Активний чи пасивний.
  4. Доконаного чи недоконаного виду.
  5. Час — теперішній чи минулий.
  6. Рід (зазначають лише для однини).
  7. Число.
  8. Відмінок.
  9. Синтаксична роль.
  10. Особливості вимови та написання.

Зразок розбору[ред.ред. код]

Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава (Т. Шевченко)

  1. Пожовклая — дієприкметник.
  2. Пожовклий.
  3. Активний.
  4. Доконаний вид.
  5. Минулий час.
  6. Жіночий рід[6].
  7. Однина.
  8. Називний відмінок.
  9. Означення.
  10. У реченні дієприкметник пожовклий вжито в нестягненій формі, яка характерна для прикметника. Порівняйте: хорошії гості, зеленеє жито тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У шкільних підручниках визначають як особливу форму дієслова
  2. На відміну від дієслів дійсного способу, дієприкметник не має майбутнього часу.
  3. Тобто звуки.
  4. Форми -юч-, -яч- не є окремими суфіксами, а лише орфографічними варіантами суфіксів -уч-, -ач-.
  5. Подвійні форми знахідного відмінка зумовлені назвою істоти чи неістоти
  6. Рід, число та відмінок треба визначати за означуваним іменником

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови. Частина І : підруч. / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – 3-те вид. – К. : Радянська школа, 1965. – 423 с.
  • Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.

Посилання[ред.ред. код]