Дієприкметник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дієприкметник — особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом і поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника.

Із дієслівних граматичних ознак дієприкметник має вид — доконаний або недоконаний та час — теперішній або минулий.

Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого він утворений. Порівняйте: планувати — планований (недоконаний вид), запланувати — запланований (доконаний вид).

Час дієприкметника зумовлений тим, коли появилася ознака, на яку він вказує, – у минулому чи тепер: посивілий (минулий час), сивіючий (теперішній час).

Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені — множина), відмінками (Н.: почорнілий; P.: почорнілого; Д.: почорнілому і т. д.); залежить від іменника (порівняйте: жовте листя; пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (Неподалік чорніє щойно зоране поле. Поле зоране вчасно.).

На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією. Порівняйте: тихий куток — стихаючий гомін; біла стіна — побілена стіна.

Зміст 1 Дієприкметниковий зворот 2 Відмінювання дієприкметників 3 Активні і пасивні дієприкметники 4 Творення дієприкметників 4.1 Примітка 5 Перехід дієприкметників у прикметники та іменники 6 Написання дієприкметників 7 Уживання дієприкметників 8 Безособові форми на -но, -то 9 Послідовність розбору дієприкметника

[ред.] Дієприкметниковий зворот

Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом. Наприклад: На шляху розвитку кожної мови позначились історичні події, пережиті її народом. (Антоненко-Давидович.) Події (які? –>), пережиті її народом

Дієприкметниковий зворот, що стоїть після пояснюваного слова (у нашому прикладі — події), виділяється з-поміж інших частин речення комою або, якщо після нього речення продовжується, — двома комами: Історичні події, пережиті народом, позначилися на шляху розвитку його мови. В усному мовленні — відповідно одною або двома паузами.

Якщо дієприкметниковий зворот стоїть перед пояснюваним словом, він ні паузою в усному мовленні, ні комою на письмі не виділяється: На шляху розвитку кожної мови позначились пережиті її народом історичні події.

[ред.] Відмінювання дієприкметників

Дієприкметники відмінюються так само, як прикметники твердої групи, — за родами (в однині), числами і відмінками:

Однина

• Чоловічий і середній рід
  • Н. вічний (вічне), керований (кероване)
  • Р. вічного, керованого
  • Д. вічному, керованому
  • Зн. вічний (вічне), керований (кероване)
  • О. вічним, керованим
  • М. (на) вічному/вічнім, (на) керованому/керованім
• Жіночий рід
  • Н. вічна, керована
  • Р. вічної, керованої
  • Д. вічній, керованій
  • Зн. вічну, керованій
  • О. вічною, керованою
  • М. (на) вічній, (на) керованій
• Множина
  • Н. вічні, керовані
  • Р. вічних, керованих
  • Д. вічним, керованим
  • Зн. вічні, керовані
  • О. вічними, керованими
  • М. (на) вічних, (на) керованих

Примітка

Подвійні форми знахідного відмінка зумовлені назвою істоти (тоді Зн. = Р.) чи неістоти (тоді Зн. = Н.). Вибір форми місцевого відмінка диктується законами милозвучності: якщо наступне слово починається з голосного звука, тоді використовується закінчення -ім, якщо з приголосного – -ому: на замерзлім озері — на розмоклому ґрунті .

[ред.] Активні і пасивні дієприкметники

Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв'язана задача, пошитий костюм.

[ред.] Творення дієприкметників

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни – -ач- (-яч-):

• Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,
• пала[ють] + юч(ий) → палаючий,
• леж[ать] + ач(ий) → лежачий,
• го[ять] + яч(ий) → гоячий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти- за допомогою суфікса -л-:

дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми (минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -т-:

• виконати + н(ий) → виконаний,
• пошити + т(ий) → пошитий,
• обговорювати + н(ий) → обговорюваний.

[ред.] Примітка

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -й-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачити + ен(ий) => побачений

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п],[в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:

висловити + ен(ий) —> висловлений.

Від деяких дієслів утворюються пасивні дієприкметники і з суфіксом -т-, і з суфіксом -ен- (тоді голосний перед -ти- опускається):

загорнути –> загорнутий—> загорнений;

розколоти—> розколений.

[ред.] Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку (перше з них не має, зокрема, ознаки недоконаного виду і теперішнього часу, друге — доконаного виду і минулого часу). Це — прикметники.

Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: керуючий, командуючий, завідуючий, учений:

Керуючий провів нараду;

Орденами нагороджено багатьох учених.

Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку.

У ряді випадків дієприкметник і утворений від нього прикметник розрізняються тільки наголосом:

печена картопля (пор.: спечена) — дієприкметник;

печена картопля — прикметник.

[ред.] Написання дієприкметників

У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одне н: згаданий, втілений.

Із двома н пишуться прикметникові суфікси -енн-, -анн-, що вказують на можливість чи неможливість дії (невблаганний, нескінченний) або на високу міру ознаки (височенний). На відміну від дієприкметникових, такі суфікси завжди наголошені. Порівняйте: неоцінений товар (дієприкметник); неоціненний скарб (прикметник).

У написанні не з дієприкметниками керуються такими правилами:

• не пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має залежних слів:

Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами. (Павличко).

• але за наявності протиставлення не пишеться окремо:

Тільки мав талан до віршів не позичений, а власний (Леся Українка).

Не пишеться окремо, якщо:

• у реченні є залежні від дієприкметника слова:

Жайворонки робили свій перший засів на ще не зораних плугом нивах. (Коцюбинський).

• дієприкметник є в реченні присудком:

Поле не міряне, вівці нелічені, пастух рогатий. (народна творчість).

[ред.] Уживання дієприкметників

Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко.

До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються здебільшого в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.)

Активні дієприкметники теперішнього часу вживаються рідко, тоді, коли немає залежних від них слів. Здебільшого їх замінюють підрядними реченнями: замість Наступаючі на цій ділянці частини досягли успіху — Частини, які наступають на цій ділянці, досягли успіху. Активних дієприкметників минулого часу з суфіксами -ш-, -вш- в українській мові немає (рідко вживаний виняток — дієприкметник перемігший).

[ред.] Безособові форми на -но, -то

Українській мові властиві утворені від пасивних дієприкметників форми на -но, -то: відзначено, здобуто, наказано. Це — незмінні слова, які виконують роль головного члена в безособових реченнях (у них немає підмета):

Хай буде вік прожито як належить (Л. Костенко).

Речення з пасивними дієприкметниками і з формами на -но, -то часто близькі за змістом (синонімічні):

Поле було зоране ще восени. — Поле було зорано ще восени.

Різниця ж у тому, що дієприкметник вказує на ознаку за дією, а безособова форма на -но, -то — на результат дії.

Зверніть увагу: кінцеве -О в цих формах є не закінченням, а суфіксом.

[ред.] Послідовність розбору дієприкметника

Назва частини мови, її форма. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду). Активний чи пасивний. Доконаного чи недоконаного виду. Час — теперішній чи минулий. Число. Рід (в однині). Відмінок. Синтаксична роль. Особливості вимови та написання.

Наприклад:вивчений (вірш), освітлена (кімната), замерзлі (руки).