Дієприкметник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дієприкме́тник (рос. причастие, англ. participle) — форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники). Наприклад: активу́ючий, зелені́ючий, за́мкнений, напи́саний, наро́джений пожо́вклий, посиві́лий.

Дієприкметник поєднує в собі деякі граматичні ознаки як дієслова, так і прикметника, що відбито й в назві: дієприкметник буквально означає прикметник, що діє, перебуває в дії. Із дієслівних рис йому властиві такі: категорія часу[1] (минулийзамерзлий, посивілий; теперішнійдіючий, сивіючий), категорія виду й стану (доконанийпрочитаний, недоконанийнароджуваний). Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого його утворено. Порівняйте: планувати — планований (недоконаний вид), запланувати — запланований (доконаний вид). Як прикметник, дієприкметник виражає ознаку предмета та змінюється за родами, числами та відмінками. Наприклад, дієприкметник написаний в однині матиме таку ж саму парадигму, що й прикметник твердої групи зелений.

Називний написана стаття
Родовий написаної статті
Давальний написаній статті
Знахідний написану статтю
Орудний написаною статтею
Місцевий на (у) написаній статті

Утім, на відміну від прикметника, який називає сталу, постійну ознаку предмета (зелений сад — сад зелений завжди чи певний відтинок часу), дієприкметник називає ознаку за дією, тобто динамічну (зеленіючий сад — він зеленіє в момент мовлення, зараз)

У реченні дієприкметник, як і прикметник, найчастіше виступає в ролі означення (другорядного члена речення). Наприклад, Долітають завмираючі гуки[2] музики (І. Нечуй-Левицький). Дієприкметник може субстантивуватися, виконуючи синтаксичну роль підмета та додатка. Наприклад: Завідуючий зайшов до кафедри (підмет).

Дієприкметниковий зворот[ред.ред. код]

Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами. Дієприкметниковий зворот у реченні завжди виконує роль поширеного означення. Наприклад, Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка). У наведеному реченні дієприкметниковим зворотом є приспане тихою ласкою ночі, де дієприкметником виступає слово приспане. Дієприкметниковий зворот може стояти як перед означуваним словом, так і після нього. Від цього залежить вживання при ньому розділових знаків, а саме коми. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (іменника), то цей зворот на письмі виділяють комою (або комами), а в усному мовленні — паузою та інтонацією: Безмежний степ, укритий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом (у препозиції), комами зазвичай не виділяють: Край моря сонце золотить укриті лісом гори (Н. Забіла).

Дієприкметниковий зворот у реченні може стояти не безпосередньо після пояснюваного слова, а бути відділеним від нього іншими членами речення. У такому разі його відокремлюють комами: Ходить хмараОзначуваний іменник у ролі підмета над березами, блискавками підперезанаВіддалений дієприкметниковий зворот (В. Кочевський).

Відмінювання дієприкметників[ред.ред. код]

Дієприкметники відмінюються так само, як прикметники твердої групи, — за родами (в однині), числами і відмінками:

Однина

  • Чоловічий і середній рід
    • Н. вічний (вічне), керований (кероване)
    • Р. вічного, керованого
    • Д. вічному, керованому
    • Зн. вічний (вічне), керований (кероване)[3]
    • О. вічним, керованим
    • М. (на) вічному/вічнім, (на) керованому/керованім
  • Жіночий рід
    • Н. вічна, керована
    • Р. вічної, керованої
    • Д. вічній, керованій
    • Зн. вічну, керовану
    • О. вічною, керованою
    • М. (на) вічній, (на) керованій
  • Множина
    • Н. вічні, керовані
    • Р. вічних, керованих
    • Д. вічним, керованим
    • Зн. вічні, керовані
    • О. вічними, керованими
    • М. (на) вічних, (на) керованих

Активні і пасивні дієприкметники[ред.ред. код]

Дієприкметники бувають активні та пасивні. Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує означуваний (пояснюваний) іменник: атакуючий загін (тобто загін, що атакує), дозрілий плід (плід, що дозрів).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яка спрямована на означуваний іменник: розв'язана задача (задача, яку розв'язали), пошитий костюм (костюм, який пошили).

Творення дієприкметників[ред.ред. код]

Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують, але були утворені за зразком російських. Ті в свою чергу, також не мали їх, а запозичили з церковнослов'янської мови: "горящий" проти питомого "горячий", що стало прикметником, як і українське "гарячий". Тому в сучасній мові вживаються дуже обмежено. Утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-) словоформи:

  • Ріж[уть] + уч(ий)ріжучий,
  • пала[ють] + юч(ий)палаючий,
  • леж[ать] + ач(ий)лежачий,
  • го[ять] + яч(ий)гоячий і т.і. — одна з найуживаніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві. Їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи - невід'ємна частина мови. В українській мові вживається форма той, що... чи такий, що... - що ріже, що палає, що лежить і т.і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:

дозрі[ти] + л[ий]дозрілий.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:

  • виконати + н(ий)виконаний,
  • пошити + т(ий)пошитий,
  • обговорювати + н(ий)обговорюваний
  • бачити + ен(ий)бачений.

Примітка[ред.ред. код]

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачити + ен(ий) => побачений

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:

висловити + ен(ий) —> висловлений.

Від деяких дієслів утворюються пасивні дієприкметники і з суфіксом -т-, і з суфіксом -ен- (тоді голосний перед -ти- опускається):

загорнути -> загорнутий—> загорнений;
розколоти—> розколений.

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники[ред.ред. код]

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку (перше з них не має, зокрема, ознаки недоконаного виду і теперішнього часу, друге — доконаного виду і минулого часу). Це — прикметники.

Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: учений:

Орденами нагороджено багатьох учених.

Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку.

У ряді випадків дієприкметник і утворений від нього прикметник розрізняються тільки наголосом:

пе́чена картопля (пор.: спе́чена) — дієприкметник;
пече́на картопля — прикметник.

Написання дієприкметників[ред.ред. код]

У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одне н: згаданий, втілений.

Із двома н пишуться прикметникові суфікси -енн-, -анн-, що вказують на можливість чи неможливість дії (невблаганний, нескінченний) або на високу міру ознаки (височенний). На відміну від дієприкметникових, такі суфікси завжди наголошені. Порівняйте: неоцінений товар (дієприкметник); неоціненний скарб (прикметник).

У написанні не з дієприкметниками керуються такими правилами:

  • не пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має залежних слів:
Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами. (Павличко).
  • але за наявності протиставлення не пишеться окремо:
Тільки мав талан до віршів не позичений, а власний (Леся Українка).
    • для простоти, якщо між часткою не і дієприкметником можна поставити дієслово є, не змінюючи значення, тоді пишеться окремо.

Не пишеться окремо, якщо:

  • у реченні є залежні від дієприкметника слова:
Жайворонки робили свій перший засів на ще не зораних плугом нивах. (Коцюбинський).
  • дієприкметник є в реченні присудком:
Поле не міряне, вівці нелічені, пастух рогатий. (загадка - небо, зірки та місяць).

Уживання дієприкметників[ред.ред. код]

Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко.

До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу. Проте слід зазначити, що активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш-, -вш- в українській мові не існує, тому чимало дієслів не мають відповідних дієприкметників.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються головно в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.). Також у цих стилях уживаються активні дієприкметники теперішнього часу, особливо в науковому мовленні для позначення пов'язаних з дією властивостей об'єкта (біжуча константа зв'язку, взаємодіючі поля).

Активні дієприкметникові звороти в українській мові є небажаними, а в художньому стилі — неприпустимими. Як правило, їх замінюють підрядними реченнями: замість Наступаючі на цій ділянці фронту частини досягли успіху — Частини, що наступали на цій ділянці фронту, досягли успіху.

Морфологічний розбір дієприкметника[ред.ред. код]

Морфологічний розбір дієприкметника, як правило, виконують у такій послідовності:

  1. Назва частини мови, її форма.
  2. Початкова форма (як і у прикметника: називний відмінок однини чоловічого роду).
  3. Активний чи пасивний.
  4. Доконаного чи недоконаного виду.
  5. Час — теперішній чи минулий.
  6. Рід (зазначають лише для однини).
  7. Число.
  8. Відмінок.
  9. Синтаксична роль.
  10. Особливості вимови та написання.

Зразок розбору[ред.ред. код]

Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава (Т. Шевченко)

  1. Пожовклая — дієприкметник.
  2. Пожовклий.
  3. Активний.
  4. Доконаний вид.
  5. Минулий час.
  6. Жіночий рід[4].
  7. Однина.
  8. Називний відмінок.
  9. Означення.
  10. У реченні дієприкметник пожовклий вжито в нестягненій формі, яка характерна для прикметника. Порівняйте: хорошії гості, зеленеє жито тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. На відміну від дієслів дійсного способу, дієприкметник не має майбутнього часу.
  2. Тобто звуки.
  3. Подвійні форми знахідного відмінка зумовлені назвою істоти чи неістоти
  4. Рід, число та відмінок треба визначати за означуваним іменником

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови. Частина І : підруч. / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – 3-те вид. – К. : Радянська школа, 1965. – 423 с.
  • Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.

Посилання[ред.ред. код]