Гуго Гроцій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуго Гроцій
Michiel Jansz van Mierevelt - Hugo Grotius.jpg
Народився 10 квітня 1583(1583-04-10)
Делфт
Помер 28 серпня 1645(1645-08-28) (62 роки)
Росток
Громадянство Республіка Об'єднаних провінцій Республіка Об'єднаних провінцій
Діяльність юрист, письменник, державний діяч
Відомий один із основоположників сучасного міжнародного права

Гу́го Гро́цій (Гуго де Грот, лат. Hugo Grotius, нід. Hugo de Groot, Huig de Groot, *10 квітня 1583 — 28 серпня 1645) — нідерландський юрист та поет, один із основоположників сучасного міжнародного права («Вступ до голандської юриспруденції», «Про право війни і миру»).

Трактат «Про право війни і миру» мав величезний успіх і до 1775 року витримав 77 видань переважно латиною, а також нідерландською, французькою, німецькою, англійською та іспанською мовами. У цій праці вперше було теоретично розглянуто та обґрунтовано саму ідею міжнародного права. Між іншим маючи сам досвід посланця Гуго Гроцій розробив положення про права посла, які в цілому й досі є загальноприйнятими.

Життєпис[ред.ред. код]

Гуго Гроцій був нащадком вихідця з Франції. Його дід, бурґундський шляхтич, одружився у Франкфурті-на-Майні з дочкою голландця де Грота, і від нього взяв прізвище Groot, а батько, Йоган, приїхав до Нідерландів і оселився у місті Делфті, де зайняв посаду бурґомістра. Тут 10 квітня 1583 року і народився Гуго Гроцій.

Гуго Гроцій належав до університетської інтелігенції: батько його був куратором, а дядько, Корнеліс, ректором Лейденського університету. Гуго Гроцій у вельми ранньому віці виявив виняткові наукові здібності і вже у 14 років вражав своїми знаннями вчених і правителів. Будучи у почті посланця Нідерландів Ольденбарневельде в Парижі, він так здивував своїми знаннями короля Генріха IV, що той вигукнув у присутності придворних: «От диво Голландії!».

Гроцій присвятив себе вивченню витворів давніх класиків та права і 1598 року, тобто в 15-річному віці, в Орлеанському університеті одержав ступінь доктора права. Займаючись виданням праць грецьких і латинських авторів під керівництвом видатних французьких гуманістів Скалігера й Казобона, він також працював адвокатом в Гаазі. У 1604–1604 роках Гроцій написав трактат «Про право здобичі» (De jure praedae), частину якого було надруковано 1609 року.

Зайнявши офіційну посаду радспенсіонарія, себто синдика Ротердама (1613 року), Гроцій спілкував у релігійно-політичній боротьбі між «гомаристами» й «армініанами» (за іменами професорів Лейденського університету — Гомара і Армінія, лідерів ворожих партій). Він приєднався до «армініанів».

Боротьба велася з великою жорстокістю і закінчилась перемогою «гомаристів». Гуго Гроція було засуджено на довічне ув'язнення (це сталося 17 травня 1618 року) в замку Левенстейн (на річці Маасі). Там він перебував близько двох років і звільнився за допомогою своєї дружини Марії. Він утік до Франції, де король Людовік ХІІІ призначив йому пенсію.

У Франції він написав свій знаменитий трактат «Три книги про право війни і миру», який було надруковано 1623 року. У дальшому Гроцій займався правом («Вступ до дослідження права Голандії», 1631), історією і частково релігійно-політичними питаннями.

Намагання по смерті Моріца Оранського здобути дозвіл повернутися на батьківщину без принизливого прохання про помилування виявилися даремними, і Гроцій 1632 року оселився в Гамбурзі. Він відмовився від голландського громадянства і 1634 року посів пост шведського посланця при французькому дворі. Але дипломатична діяльність його не була успішною, здебільшого внаслідок ворожого ставлення до нього з боку кардиналів Рішельє і Мазаріні.

Не зважаючи на добре ставлення до нього шведської королеви Христини, 1644 року гроцій звільнився з посади шведського посланця. Наступного року він поїхав до Швеції. Там він відхилив призначення його державним радником. Незабаром він виїхав до Любека. Судно, на якому він плив, зазнало аварії неподалік від Гданська. Гроцій застудився і захворів. Його перевезли до Ростока, де в серпні 1645 року він помер. Поховано Гроція в рідному Делфті, усипальниця розташована у Новій церкві (Нівекерк).

Основні твори[ред.ред. код]

Історичні та літературні твори[ред.ред. код]

Багато часу протягом всього свого життя Гроцій присвячував вивченню давніх авторів. Ним були, зокрема, видані «Збірник Стобея» (грецький текст з латинським перекладом Гроція, 1622), «Уривки з грецьких трагедій і комедій» (1625), твори Тацита зі своїми примітками (1640).

Великий інтерес мають також історичні праці Гроція. В ранньому трактаті «Про давнину і лад Батавської республіки» (1610) він не тільки викладає історію створення голландської держави, але головним чином прагне виправдати та навести підстави так званого «відокремлення» Сполучених Провінцій (Нідерландів) від іспанської монархії. В творі «Про походження американських народів» (1642–1643 рр.) Гроцій висловлює припущення про те, що американські народи пішли від північних норманів, що спускалися морем вздовж берегів Гренландії до Північної Америки. Як першоджерело для дослідження історії боротьби Сполучених Провінцій проти посягань на їхню незалежність з боку Іспанії може служити хроніка Гроція, що була опублікована посмертно (1657 року) під назвою «Annales et historiae de rebus Belgicis».

Гроцій також захоплювався богослов'ям та поезією. Смерть Христа він розглядав не як спокуту гріха, а як справедливу повчальну кару, яка свідчить про гнів Бога з приводу морального (а не фізичного) гріхопадіння. Ця тема, що знайшла відображення в його поемі «Адам-вигнанець», як вважається, надихнула Мільтона на створення поеми «Втрачений рай».

«Про право здобичі»[ред.ред. код]

Трактат «Про право здобичі» — одна з ранніх праць Гуго Гроція. ЇЇ було написано у 1604–1605 роках та частково опубліковано 1609 року під назвою «Вільне море, або про право, що належить голландцям у сфері торгівлі з Індією» (тому часто її називають просто «Вільне море»). Тут він захищав право вільного плавання кораблів під усіма прапорами у відкритому морі, доводячи безпідставність зазіхань на виключне морське панування спочатку Іспанії і Португалії, а згодом і Англії. Праця «Про право здобичі», яка містить викладення основ міжнародного права, є первинним нарисом системи, розвинутої Гроцієм в подальшому в його головному трактаті — «Про право війни і миру». Загалом, в цьому трактаті, проте як майже в усіх працях Великого голландця, неважко знайти основний її напрямок — захист інтересів Голландії, — молодої, але швидко прогресуючої морської держави.

«Три книги про право війни і миру»[ред.ред. код]

У посвяті, якою починається трактат Гуго Гроція «Про право війни і миру», вказано, що вона написана «задля захисту Справедливості». Виявити начала справедливості в міжнародних відносинах — ось та основна мета, якої він прагне, проводячи своє дослідження. Безглузді жорстокість і підступ, що супроводжують війни між сучасними йому державами, зокрема Тридцятирічну війну, зустрічають осуд з боку Гроція. Він заявляє, що серця людей «втомлені війною», прагнуть встановлення загального миру.

Оскільки війнам між державами з тих чи інших причини запобігти неможливо, то вони, за глибоким переконанням Гроція, повинні вестися відповідно до принципів права і гуманності. Гроцій вступає в суперечку з тими, хто стверджує, ніби в міжнародних відносинах все вирішує сила і що під час війни всі закони припиняють свою дію. Він намагається інакше вирішити проблему співвідношення війни і миру. Вирішення цієї глобальної проблеми стикалося з розв'язанням питання про те, чим узагалі є право. Працюючи над цим, Гроцій висловлює думку про існування двох видів права: норм, що виникли «шляхом встановлення», і норм, що випливають «із самої природи». Неважко зрозуміти, що Гроцій має на увазі ідею про існування так званого природного права. «Матір'ю природного права є сама природа людини», — стверджує Гроцій. Це право не залежить не тільки від людської сваволі, але й від волі бога.

Розвиваючи цю думку, Гроцій зауважує, що норми природного права не розходяться з волею бога. Більше того, бог вимагає їхнього виконання. Джерелом природного права Ґроцій вважає, як зазначалося вище, людську природу, а саме контрольоване розумом прагнення людини до спілкування. Принципи природного права відповідають основним потребам співжиття людей. Це право випливає зі здорового глузду, котрим та чи інша дія, в залежності від її відповідності або протиріччя розумній природі людини, визнається або морально ганебною, або морально необхідною.

Ця особливість поглядів Гроція обумовлює своєрідність його підходу до виявлення значення примусу для права. «Право не має свого зовнішнього здійснення, якщо воно позбавлене сили для приведення до життя». Однак, цьому певною мірою суперечитьчить інше твердження Гуго Гроція: «Не можна казати, що право, позбавлене підтримки силою, не мало б ніякої дії, адже дотримання справедливості надає совісті спокою, несправедливість же спричиняє страждання і муки, подібні до стану душ тиранів, що описаний Платоном». Гроцій в своєму трактаті не зміг вдало пов'язати ці два принципи. Одним з елементів примусу, як відомо, є покарання за вчинені людиною злочини. Гроцій висловлює в цієї галузі нові, прогресивні для свого часу тезиси. Зокрема, це твердження про відповідність міри покарання тяжкості вчиненого злочину. «Ніхто не має бути покараний понад свою провину», — говорить Ґроцій. Як бачимо, тут зачіпається і питання наявності вини. Гроцій ставить питання про кримінальну відповідальність виключно за винні дії. Гроцій також переконаний, що покарання не повинно бути метою існування права, це є лише міра профілактики проти злочинів. При виявленні цілей покарання, слід зважати на три аспекти: користь для злочинця, користь потерпілого і користь всього суспільства. Користь для злочинця полягає у тому, що покарання сприяє його виправленню і позбавляє злочиндля нього будь-якої «привабливості». Користю для потерпілого і суспільства в цілому є гарантія неповторення аналогічних злочинів з боку тієї ж особи або інших осіб.

Також Гроцій ставить собі таке питання: як же визнаються ці принципи, що вкоренилися в природі людині? Тобто, іншими словами, які правила можна і потрібно вважати природним правом? Даючи відповідь на це питання, Гроцій пише, що належність чогось до природного права доводиться або «з перших начал» (a priori), або з «випливаючих звідси наслідків» (a postreiori). Перше доведення складається за Гроцієм у виявлянні за допомогою тільки логічних міркувань відповідності цього правила поведінки до людської природи. Доведення же «від наслідків» полягає у виявленні дослідним шляхом того, що визнається природним правом. Загальнопоширений наслідок, як зауважується у праці, передбачає загальну причину, а такою причиною «загального переконання» може бути тільки «загальний сенс». Гроцій вважає, що тільки перший з наведених шляхів виявлення природного права дає можливість досягти найкращих результатів, адже користуючись доведенням «від наслідків» можна зробити висновки, що мають не абсолютну, а лише певну вірогідність. Однак Гроцій не зневажає і такий спосіб доказу. Як приклад, можна навести декілька правил поведінки, котрі, як стверждує Гроцій, випливають з природного права: утримання від чужого майна, повернення чужої речі та отриманої з неї вигоди, дотримання обіцянок, відшкодування збитків за наявності вини у особи, що спричинила їх, здійснення заслуженого покарання.

Гроцій відрізняв право волевстановлене. Воно «змінюється в часі і різне у різних місцях». За джерелом походження, вчений поділяв його на право божественне (встановлене волею бога) і право людське (встановлене людьми). Гроцій проголошує бога творцем законів божих, котрі викладені у священному писанні. Закон божий був тричі даний людям: одразу по створенні людини, потім для спасіння людини після потопу і востаннє — через Христа, заради остаточного очищення людського роду.

Людське ж право, за Гроцієм, має свої підрозділи. До нього входить право внутрішньодержавне, що встановлюється цивільною владою. З цього логічне постає питання про те, що собою являє держава. Гроцій дає вельми ґрунтовну відповідь. Виникнення держави він пояснює тією ж природною схильністю людини до спілкування. Люди первісно об'єдналися у державу, переконавшись на досвіді в неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій підкреслює, що люди вчинили це «не за божим велінням, а добровільно». Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією теорією, Гроцій так визначає державу: «Держава є досконалий союз вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі».

Однак, поряд із цим Гроцій висловлює думку про існування верховної влади, яка приводить до дії весь державний організм, яка не знаходиться під чиїмось контролем, окрім самого носія цієї влади. Ця влада зайнята досягненням загальнодержавного інтересу, тобто досягненням народного блага, проте не завжди в прийнятний для народу спосіб. В свою чергу, народ, за Гроцієм, повинен підкорятися владі, і не має права на виявлення в будь-якій спосіб невдоволення нею. Народ добровільно віддається під владу володаря, і не має права виходу з-під неї в подальшому. Таким чином, Гроцій заперечує тезу про верховенство народу. В цьому його твердженні відбивається побоювання революційних виступів народних мас, характерне для тих буржуазних кіл, представником яких він був.

Цікаво простежити, як пов'язує Гроцій природне право із внутрішньодержавним. Необхідність виконання вимог внутрішньодержавного права обумовлена суспільним договором. Але обов'язок виконання самого договору випливає з природного права, яке наказує дотримуватись даних обіцянок. Звідси виходить, що «природа може бути ніби прародителькою внутрішньодержавного права».

Другий елемент людського права — це право, обов'язкову силу якому надає воля усіх народів або багатьох з них. Його Гроцій називає правом народів. Звідки ж походить, за Гроцієм, цей вид права? Відповідь на це міститься також у творі «Про право війни і миру». Згідно з ним, права в галузі міжнародних відносин створюються за взаємною згодою держав із міркувань користі. Таким чином, тут ми стикаємось з таким самим мотивом, як і при встановленні внутрішньодержавного права. Вважаючи, що право народів набуває сили з угоди держав, Гроцій разом з тим в якості його джерел називає саму природу, закони божі і людську мораль.

Серед інститутів, безпосередньо впроваджених правом народів, Гроцій називає інститут посольства. Він присвятив посольській справі доволі велику частину в своїй праці. Гуго Гроцій закріпив за послами основні права, якими вони володіють і нині. Це дипломатична недоторканність, екстериторіальність послів і право бути прийнятим тим сувереном, до якого посланця було відряджено.

Дотримання права народів є не менш необхідним, ніж дотримання внутрішньодержавних законів. Неможливо погодитися, пише Гроцій, з тими, хто вважає, що під час війни припиняється дія будь-якого права.

Визначаючи війну як «стан боротьби силою», Гроцій стверджує, що під таке визначення підпадають і «приватні», і «публічні» війни. Приватні війни — це такі, котрі ведуться особами, не наділеними суспільною владою. Публічні ж війни є такими, що ведуться органами суспільної влади. Але в трактаті «Про право війни і миру» йдеться головним чином про публічні війни. Гроцій не виражає думки про недозволенність усякої війни, він навпаки визнає цей процес як природний. У Гроція ми зустрічаємо розділення війн на справедливі і несправедливі.

Справедливою визнається війна, що є відповіддю на правопорушення. Наприклад, Гроцій вважає оправданими воєнні дії, вживані народом з метою самооборони і захисту свого надбання. Такі війни, як вважає вчений, не суперечать природному праву, адже передбачливість і піклування про самих себе не суперечать природі суспільства. До несправедливих війн Гроцій відносить насамперед війни загарбницькі. Він вважає неправомірними напади, що здійснюються одними державами проти інших із егоїстичних міркувань власної користі, заради оволодіння чужими родючими землями та іншими багатствами, з метою підкорення і обертання на рабів іншоплеменних народів всупереч їхньої волі. Не можна вважати правомірними і військові дії і в деяких інших випадках, коли, наприклад, до них звертається якась держава через непевне побоювання зростаючої могутності сусідів, котрі нічим не виказують своїх агресивних намірів.

Якщо причини розв'язання війни не є поважними, тоді, як зазначено в трактаті, навіть, якщо війна була розпочата в належному порядку (з дотриманням формальностей), усі пов'язані з нею дії несправедливі за внутрішнім сенсом. Призвідники несправедливої війни відповідні за її наслідки.

Розглянувши питання про ті обставини, за яких держава починає справедливу війну, Гроцій зупиняється на припустимих способах ведення такої війни. Він наводить свої думки з приводу того, що дозволене щодо супротивника. Гроцій намагається пом'якшити жорстокість війн. Він радить уникати у війні вбивств, коли для цього є принаймні найменша можливість. Він пропонує виявляти милосердя до тих, хто виступає на боці ворога випадково або примусово. Що стосується людей, не винних ні в чому, то їх Гроцій радить не тільки не вбивати, але й всіляко запобігати створенню таких умов, за яких їхнє життя було б в небезпеці. Під час війни треба щадити дітей, жінок та старих, а також релігійних служителів, науковців, мирних землеробів, торговців і інших. Слід гуманно ставитися до полонених, вбивство яких є ганебною справою. Також Гроцій висловлюється і за встановлення цілої низки обмежень щодо знищення і загарбання під час війни майна, що належить ворожому народу, одержання влади над переможеними.

При висвітленні проблем війни і миру Гроцій торкається питання про договори, що укладаються державами, і про обіцянки, що даються одним одному. Гроцій відстоює святість таких договорів і обіцянок, сумлінність у взаєминах ворожих сторін і за додержання досягнутих ними домовленостей. Роздуми Гуго Гроція про те, що дозволено і чого не слід робити під час війни, цікаво поєднані з зауваженнями про позицію, якої слід додержуватись нейтральним країнам. Обов'язок цих країн полягає в утриманні від сприяння тому, хто веде несправедливу війну. В сумнівних випадках нейтральним державам рекомендовано надавати рівні послуги (окрім військової допомоги) обом сторонам.

Війна, за словами Великого голландця, несе великі нещастя. Тому коли нема впевненості у справедливості війни, що може розпалитися, треба віддати перевагу мирові. Як вважає Гроцій, існує три способи запобігання війни. Суперечка, що готова перетворитися на війну, може бути, по-перше, вирішена за допомогою переговорів. По-друге, сторони можуть обрати третейського суддю. По-третє, спір можна вирішити за допомогою жеребу. Навіть справедливі війни, заявляє Гроцій, треба починати обачно. Існують ситуації, за яких буває доцільно відмовитися від цих війн. Коли війна вже стала неминучою, то вона йде заради укладення миру. Про мир Гроцій неодноразово говорить на протязі всього свого твору, закликаючи до запобігання війни по мірі можливості. Закликами про дотримання сумлінності і миру він закінчує свій твір.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]