Гріхопадіння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гріхопадіння на стінах Систинської Капелли в Римі (картина Мікеланджело, 16 ст.): Спокушання Єви та вигнання з Раю

Гріхопаді́ння — так називається вчинок людини, яка грішить, тобто робить помилки, відступає від віри і порушує Божі заповіді, виступає проти Бога і інших людей. У якості прикладу гріхопадіння часто наводять перше гріхопадіння в історії людства (за думками віруючих), вчинок перших людей, предків людства, Адама і Єви, про який є згадки у св.Писанні.

Внаслідок своєї недосконалої гріховної природи, перші люди(за думками віруючих), порушуючи Божу заповідь, з'їли заборонений Богом плід райського дерева і через це втратили первинний безпосередній зв’язок із Богом та були вигнані з раю, втративши надію на спасіння і вічне життя.

З точки зору християнства гріхопадіння вважається найбільшою провиною, яку може вчинити і часто вчиняють люди по відношенню до Бога з часу свого вигнання з раю. Але християни також вірять, що Бог бувши милостивим по своїй природі, простив людям цю їхню помилку, втілившись в особі Спасителя, Ісуса Христа. Цей вчинок, на думку християнського віровчення, показує Божу милість і любов і отже дає можливість кожній людині, яка вірить у Бога-Спасителя, незважаючи на її фізичну, моральну і духовну недосконалість і обмеженість, надію на прощення, спасіння і життя вічне.

Вчителі Закону Божого, часто використовують історію про гріхопадіння як приклад гріховної природи людини, або як повчання дітям, які не слухають порад своїх батьків або порушують їх. Очевидно, що протягом життя кожна людина хоч інколи робить помилки, в т.ч. порушує зобов'язання, дані батькам, саме в цьому сенсі говорять про гріховну природу людини, наводячи як приклад історію перших людей, вигнаних з раю, за те, що порушили заповідь свого Батька-Бога.

Не відкидаючи християнське вчення в цілому, гуманісти розглядали людину не у вимірі її гріхопадіння і порятунку, а в аспекті її творчого ставлення до себе самої і до всього, що її оточувало.

Деякі богослови звертають також увагу на те, що Бог, бувши Всезнаючим, від самого початку знав про ослух і гріхопадіння перших людей, але дав їм право на свободу вибору, а після втілення в особі Спасителя - спасіння і надію на життя вічне.

В часи Відродження, через погане знайомство людей з старожитньою християнською традицією з'явилось також багато інших трактувань історії гріхопадіння, які пов'язували гріхопадіння з появою у перших людей статевих стосунків і статевого потягу одне до одного, що з точки зору традиції виглядає просто безглуздям. Можливим поясненням цього факту є те, що вчителі Закону Божого, яким в усі часи доводилося в школах звертати увагу на негативні наслідки ранніх статевих стосунків, в якості прикладу наводили саме історію гріхопадіння, що дало підстави людям, погано знайомим з християнським вченням, тлумачити біблійну історію по-своєму.

Біблійна історія гріхопадіння[ред.ред. код]

Оповісті в Корані та Біблії про гріхопадіння Адама та Єви здебільшого тотожні.

Святе Письмо нічого не говорить про те, як довго жили людські прародичі Адам та Єва щасливим життям в раю, а тільки сповіщає про страшну трагедію, яка сталася з вини людини і стала причиною завершення її щастя.

Єва прогулювалася по саду і раптово вона побачила змія. «Змій був хитріше за всіх звірів польових, яких створив Бог» (1М 3:1). Англійське слово «змія» в оригіналі звучить як nachash, що має ще одне значення сяючий. Сяючим називали херувима, ангела світла – люцифера в 14 розділі Ісаї і Книзі пророка Єзекіїля 28:13-17. Диявола або сатану пізніше називають «стародавнім змієм» (Об 12:9; 20:2). Таким чином, у вигляді змія в саду до жінки звертається, спокушаючи її, сам сатана. Змій запитав Єву: Чи «говорив тобі Бог, що якщо ти скуштуєш плодів з дерева пізнання добра і зла, ти помреш?» Єва відповіла йому: «так, Господь дійсно говорив нам не їсти плодів з дерева, що росте посередині саду, і не торкатися його, інакше ми помремо». «Ні, не помрете» - збрехав сатана (1М 3:4). «Якщо ви скуштуєте плодів з цього дерева, ваші очі відкриються, ви станете подібні до богів (елогім), що знають, що є добро і зло». З Біблії ми знаємо, що призначенням людини і було стати сином Бога подібно Христу і ангелам (див. Зах 12:8 і Пс 82:6). Якби Адам і Єва послухалися Бога, вони б не померли. Погрішивши, ти повинен померти, але можеш воскреснути з мертвих. Скуштувавши заборонений плід, Адам і Єва узяли на себе право вирішувати, що для них є добро, а що зло. Вони відкинули духовний Закон Бога, переступивши його. Вони вибрали для себе сторону Сатани в питанні, що є добро, а що зло, замість того, щоб прислухатися до того, що говорив Бог Отець, який знав це краще, ніж будь-хто.

Після того, як Адам і Єва скуштували від забороненого плоду, вони вперше відчули неприємне відчуття гнітючої вини. Вони усвідомлювали, що не послухалися Бога, вчинивши щось, що суперечить Його волі. Вони виразно відчули свою наготу, а разом з цим і сором. Їм захотілося прикрити себе, і вони зірвали інжирне листя, обв'язавшися ними на зразок фартуха. До того, як перші люди не скуштували від дерева пізнання добра і зла, нагота не заважала їм. Адам і Єва вчинили перший на землі гріх, зробивши те, що Господь повелівав їм не робити. Ця провина надалі змінила життя всього людства. Також як і архангел люцифер був покараний за те, що не послухався Божого Закону, так і люди будуть покарані за те, що, переступаючи закон, поступають по власному бажанню.

Після гріхопадіння, Адама і Єву виганяють із раю, де жили вони без турботи і смутку. Вони змушені перебратися на Землю, де долею чоловіка стало добувати хліб свій насущний у поту, а жінки — народжувати в муках. Майбутнє їм стало невідомим доти, доки воно не стане теперішнім, а райський сад став недосяжною далечиною. Єва стала причиною того, що «парадіз» — рай (або по-давньоіранському «звідусіль відгороджене місце») тепер можна заслужити лише ціною безгрішного, праведного життя.

Гріхопадіння в мистецтві[ред.ред. код]

Художники середньовіччя зображали сцену гріхопадіння, часто вкладали Єві в руку не яблуко, а гранат — така була символіка цієї епохи. З XVIII століття Єву зображають у кокетливій позі як втілення кохання, а наприкінці XIX століття все частіше з’являються картини, де Адам і Єва обнімаються, вперше відчувши невідому їм раніше пристрасть. На деяких полотнах Єву зображують так, що вона стоїть поряд зі змієм, який обвиває дерево пізнання.

Див. також[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.