Державний кордон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Держа́вний кордо́н — лінія і уявна вертикальна поверхня, що проходить через цю лінію, визначає межі державної території, — суходолу, вод, надр, повітряного простору — тобто межі розповсюдження державного суверенітету.

Державний кордон — це політична й економічна межа, лімітована державним ладом, національною відособленістю, митним контролем, правилами зовнішньої торгівлі та іншими критеріями. Першим позначенням кордону вважається встановлення у Давній Греції прикордонної колони між Пелопоннесом і Аттикою.

Деякі державні кордони позначені тільки знаками; на них немає митного контролю та вони не охороняються. Такі "кордони без кордонів" існують між країнами Шенгенської зони.

Види встановлення кордонів[ред.ред. код]

В залежності від походження й тривалості існування державні кордони ділять на антецедентні та субсеквентні.

Антецедентні кордони встановлюються перед остаточним заселенням і розвитком тих регіонів, які вони оточують. Таким кордоном є поділ між Канадою і США, який провели в період 1782–1846, по 49-й паралелі, яка розділяла мало заселені території.

Субсеквентні кордони протилежні антецедентним у тому, що вони проводяться після заселення території. Прикладом є кордони між європейськими країнами.

Концепції кордонів[ред.ред. код]

Концепції формування кордонів сформувалися у міждержавних відносинах у XIX ст. Встановлення кордонів визначалося з географічних або етнічних принципів.

Природні кордони встановлювалися по природних рубежах, які забезпечували умови для розвитку держави і його оборони (гори, ріки і т. д.).

Штучні кордони виникали внаслідок створення на рубежах ліній військово-інженерних укріплень. (Наприклад Велика китайська стіна).

Згідно з теорією етнічних чи мовних меж проведення кордонів має відбуватися згідно з перевагою тієї чи іншої мови. Сучасні державні кордони сформовано переважно за цим принципом. На Версальській мирній конференції цей принцип був вирішальним при розмежуванні країн, що виникали після закінчення Першої світової війни. Аналогічно у 1948 був проведений кордон між Пакистаном та Індією.

Етапи встановлення кордонів[ред.ред. код]

Державний кордон встановлюється в договірному порядку. Є два основних етапи встановлення державного кордону — делімітація і демаркація.

Делімітація — це визначення (за згодою між урядами сусідніх держав) загального напряму проходження державного кордону з позначенням її на географічних картах.

Демаркація — це проведення лінії державного кордону на місцевості та позначення її спеціальними прикордонними знаками. Робота з демаркації полягає в перенесені на місцевість результатів делімітації державного кордону.

Проходження кордонів на місцевості[ред.ред. код]

Проходження кордону встановлюється на суші по прямій або по характерних лініях рельєфу, природних і штучних контурах місцевості від однієї точки повороту до наступної. На морі кордон встановлюється по зовнішній межі територіальних вод.

На судноплавних річках — посередині головного фарватеру, на несудноплавних річках — по їх середині або по середині головного рукава річки. На озерах та інших водоймищах, звичайно, по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону до берегів озера або іншого водоймища, чи згідно з державними документами. На меліоративних каналах — по середині каналу або по одному з берегів, залежно від належності каналів або меліоративної системи.

Острови на прикордонних річках, озерах та інших водоймищах територіально належать тій або іншій договірній стороні, залежно від їхнього розташування щодо державного кордону. Повітряний кордон — вертикальна площина, що встановлюється по лінії проходження сухопутного та водного державного кордону (110 км).

Види кордонів[ред.ред. код]

Види кордонів за своєю природою:

  • природні, або орографічні (від гр. oros — гора + grapho — опис конфігурації різних елементів рельєфу), кордони, які встановлені з урахуванням рельєфу місцевості (наприклад, за річищами річок або каналів, берегами озер, гірськими хребтами та ущелинами тощо).
  • геометричні кордони, тобто кордони, проведені по прямій, яка перетинає місцевість від однієї точки до іншої, незважаючи на характер місцевості (але оминаючи поселення).
  • Особливим видом геометричних кордонів є так звані астрономічні кордони, тобто такі, лінія яких збігається з паралеллю або меридіаном земної географічної сітки.

У більшості випадків держави мають комбіновані кордони. Типовим прикладом цього є африканська країна Ботсвана, яка має орографічні, геометричні та астрономічні кордони.

Функції кордонів[ред.ред. код]

Державні кордони виконують кілька функцій. Їх можна об'єднати в три групи: бар'єрні, контактні та фільтруючі.

Бар'єрна функція полягає в достатньому відокремленні однієї країни від іншої. При цьому таке відокремлення може бути близьким до абсолютного, скажімо в колишньому Радянському Союзі, де кордон був «на замку», а сусідні країни відділялися контрольно-слідовою смугою, колючим дротом і прикордонниками з автоматами по всьому периметру. Максимізована бар'єрна функція кордону і між Південною та Північною Кореєю з суцільною п'ятиметровою стіною, струмом високої напруги тощо. Для більшості нинішніх держав характерна так звана м'яка бар'єрна функція відкритих кордонів.

Контактна функція кордону полягає у створенні на межі декількох держав спільних природних заповідників, відкритих економічних зон. Таким чином прикордонні райони двох або кількох держав стають контактною зоною, яка дає змогу постійно поглиблювати двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Фільтрувальна функція кордону полягає в тому, що він має виконувати роль своєрідної мембрани або фільтра, який пропускає все корисне та потрібне для певної держави з інших країн і затримує все вороже, шкідливе, негативне тощо.

Цікаво[ред.ред. код]

Кордон між США і Канадою завдовжки 8893 км є найпротяжнішою в світі лінією поділу двох держав.

Кордон США та Канади.jpg

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Туристичне країнознавство. Європа Навч. посіб. / М. П. Мальська, М. З. Гамкало, О. Ю. Бордун. — 2-ге вид. — К.: ЦУЛ, 2010. — 224 с.
  2. Масляк П. О. Країнознавство — К.: Знання, 2008. — 292 с.