Джордж Гамільтон-Гордон Абердін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джордж Гамільтон-Гордон
George Hamilton-Gordon, 4th Earl of Aberdeen
Джордж Гамільтон-Гордон
Прапор
34-й Прем’єр-міністр Великої Британії
19 грудня 1852 року — 30 січня 1855 року
Монарх: Вікторія
Попередник: граф Дербі
Наступник: віконт Пальмерстон
Прапор
Міністр закордонних справ Великої Британії
1841 — 1846
Прем'єр-міністр: Роберт Піль
Монарх: Вікторія
Прапор
Міністр закордонних справ Великої Британії
1828 — 1830
Прем'єр-міністр: Герцог Веллінгтон
Монарх: Георг IV
 
Партія: Торі,
з 1850 року — Піліти
Віросповідання: Протестантизм, англіканство
Народження: 28 січня 1784(1784-01-28)
Единбург, Шотландія
Смерть: 14 грудня 1860(1860-12-14) (76 років)
Лондон
Діти: Джордж (18161864)
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден підв'язки

Джордж Гамільтон-Гордон Абердін (Ебердін), 4-ий граф Абердінский (англ. George Hamilton-Gordon, 4th Earl of Aberdeen)(28 січня 1784 — 14 грудня 1860) — англійський політичний діяч, один з лідерів партії торі. В 18281830 і в 18411846 — міністр закордонних справ. У грудні 1852 — січні 1855 прем'єр-міністр Великобританії.

Біографія[ред.ред. код]

Джордж Гамільтон-Гордон походив зі старовинного шотландського дворянського роду Гордонів. Первинну освіту він здобував у Гарроу, а у 1801 році вирушив до Кембриджа й того ж року успадкував від свого діда титул графа Абердіна.

Джордж Гамільтон-Гордон брав участь у мирних перемовинах в Ам'єні, після чого відвідав Італію, Грецію та Малу Азію й повернувся з подорожі у 1804 році через Росію та Балтійське море.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

1806 — вступив до верхньої палати в якості шотландського представницького пера, граф Абердін долучився до партії торі, не беручи, втім, дієвої участі у політиці; з особливою пристрастю займався науковими дослідженнями, серед яких його твір сочинение «Inquiry into the principles of beauty in Grecian architecture» (Лондон, 1822).

1813 — проводив перемовини про приєднання Австрії до коаліції проти Наполеона I, уклав союзну угоду в Тепліце, схилив на бік союзників неаполітанського короля Мюрата.

1814 — брав участь у Шатільйонському конгресі; 31 березня вступив до Парижа з союзниками. 18 червня 1814 року отримав звання пера Великої Британії з титулом віконта Гордона.

Джордж Гамільтон-Гордон Абердін

До 1828 року займався майже виключно питаннями сільського господарства й того ж року був призначений спочатку канцлером герцогства Ланкастерського, а потім, за Веллінгтона, міністром закордонних справ. Займаючи цей пост, він діяв у дусі політики Меттерніха; ворожо ставився до греків, підтримував Дона Мігеля і висловлював симпатії до французького міністерства Поліньяка, хоча, втім, поспішив, не припиняючи дотримуватись політики невтручання, визнати після липневого перевороту воцаріння Луї-Філіпа.

1830 — 16 листопада після спричиненого реформеним рухом розпуску кабінету Веллінгтона і він склав із себе посаду. У короткий період проміжного торійського міністерства, з 14 листопада 1834 року до 8 квітня 1835 року, Абердін обіймав посаду міністра колоній.

1841 — у новому торійському кабінеті Піля повторно отримав портфель міністра закордонних справ; тут він почав висловлювати ліберальніші ідеї, проявивши у суперечці з Америкою багато миролюбства, але намагався також відновити колишні добрі стосунки з Австрією та Росією й під час відвідання у 1844 році Лондона імператором Миколою I не опирався, принаймні відкрито, його східній політиці. Торгові реформи Піля цілком були схвалені Абердіном, та, коли внаслідок їх введення міністерству довелось піти у відставку наприкінці червня 1846 року, Абердін очолив у верхній палаті середню партію, так званих пілітів.

1852 — наприкінці лютого він відхилив пропозицію вступити до знову утвореного міністерства Дербі й після розпуску останнього у грудні того ж року взяв на себе формування коаліційного уряду, в якому зайняли місця піліти, віги, радикали та ірландські ліберали. За кілька місяців настала Східна криза, під час якої Абердін спочатку намагався зайняти положення посередника; коли ж він виявився змушеним після Синопської битви оголосити війну Росії, то був визнаний відповідальним за її кволе ведення. До цього ще приєднались суперечки з Расселом і Пальмерстоном, які призвели до падіння уряду.

1855 — 1 лютого Абердін здав печатку королеві, яка нагородила його орденом Підв'язки й у подальшому часто зверталась до нього за порадами у державних і приватних справах. Довголітній досвід і чесний образ дій Абердіна як приватної особи посилили його вплив у верхній палаті парламенту. До кінця життя граф Абердін цікавився мистецтвом і наукою.

Спадкував графу Абердіну його старший син Джордж (28 вересня 1816 — 22 березня 1864).

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Balfour F., «Life of George, fourth earl of Aberdeen» v. 1-2. L., [1923]
  • Gordon, «The Earl of Aberdeen» (L., 1893).
  • «Correspondence between Dr. Chalmers and the Earl of Aberdeen» 1839—1840" (Edinburgh, 1893);
«Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона»: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — г. СПб.: 1890—1907 гг. (рос.)