Led Zeppelin

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Led Zeppelin
логотип
фотографія
Led Zeppelin у 1969 році (зліва направо: Джон Бонам, Роберт Плант, Джиммі Пейдж, Джон Пол Джонс)
Основна інформація
Жанр Хард-рок[1]
Хеві-метал
Блюз-рок
Фолк-рок
Роки 19681980
Країна Велика Британія Велика Британія
Тематика Музика
любов
історія
Лейбл Atlantic Records,
Swan Song
Склад Джиммі Пейдж

Роберт Плант
Джон Бонам

Джон Пол Джонс
Офіційний сайт

Led Zeppelin (Лед Зе́ппелін, походить від англ. Lead Zeppelin — «свинцевий дирижабль») — британський рок-гурт, що вважається одним із засновників хард-року та хеві-металу[2][3].

Понад 30 років після розформування внаслідок смерті барабанщика Джона Бонама у 1980, Led Zeppelin досі високо оцінюється за художні досягнення, комерційний успіх і широкий вплив. Гурт продав понад 300 мільйонів альбомів у світі[4][5][6][7][8], включаючи 111.5 мільйонів у США[9], всі їхні студійні альбоми, що не були компіляціями, потрапили у Top 10 журналу Billboard (США) .[10] Led Zeppelin є першими у списку 100 найвизначніших хард-рокових виконавців від VH1.[11] Журнал Rolling Stone описує Led Zeppelin як «найважчий гурт усіх часів» і «найвизначніший гурт 70-их».[12]

Історія гурту[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Після остаточного розпаду гурту «The Yardbirds» 7 липня 1968 року гітарист Джиммі Пейдж мусив зібрати новий склад гурту. На той час за Пейджем склалася репутація гітариста, якого запрошують. Він вже зіграв у таких гуртах, як The Who, The Kinks, Donovan та багатьох інших. Другим до нового складу було запрошено бас-гітариста Джона Пола Джонса (Пейдж познайомився з ним у квітні 1968 року під час роботи у Donovan). Влітку того ж 1968 року Джиммі їде до Бірмінгема, щоб прослухати, а, може, і запросити, молодого вокаліста Роберта Планта, який тоді співав у власному гурті Band of Joy. Плант одразу погодився[13] і тепер для тріо був потрібен барабанщик. Плант порекомендував свого товариша із Band Of Joy — молодого Джона Бонама.

У вересні 1968 року четвірка провела свої перші репетиції у Лондоні. Тоді гурт ще називався «The New Yardbirds». Тоді ж гурт здійснив тур Скандинавією[14]. Свою назву Led Zeppelin гурт отримав з легкої руки Джона Ентвілста із The Who (інші стверджують, що це був ударник того ж гурту Кіт Мун). Якось він пожартував, що новий проект Пейджа "полетить, як «свинцевий дирижабль» (англ. Lead Zeppelin)[15]. Джиммі не довго думав і змінив назву гурту на «Led Zeppelin». Літеру «а» прибрали за порадою менеджера групи — Пітера Ґранта — оскільки, за його словами, «ці тупі американці прочитають назву гурту як Лід Зеппелін»[16][17].

У січні 1969 року гурт отримав величезний аванс у розмірі 200 000 доларів США від компанії Atlantic Records. Це була нечувана сума для музикантів-початківців[18]. Лейбл Atlantic у той час приділяв особливу увагу на блюз-рок та джаз-рок виконавців, але вже наприкінці 60-х років звернув свою увагу на прогресивний рок. З Лед Зепелін Atlantic зв'язалися за порадою дуже популярної співачки 60-х Дасті Спрінґфілд[19][20].

Ранні кроки (1968-70)[ред.ред. код]

Логотип гурту, що використовується з 1973 року

Робота над дебютним альбомом почалася восени 1968 року у лондонській студії Olimpic Studios. Гурт запозичив декілька пісень у The Yardbirds: «Dazed and Confused» та «How Many More Times». «Babe, I'm Gonna Leave You» за пропозицією Роберта Планта запозичили у Джоан Баез. Це породило масу пліток про плагіат Пейджа, але Джиммі був одним з авторів цих пісень. Оскільки гурт розпався, то він мав повне право включати ці композиції до свого репертуару. Окрім цих пісень були записані ще 6 композицій, які були написані під час запису. Альбом назвали просто — Led Zeppelin. Він вийшов 17 січня 1969 року у США та 28 березня 1969 у Великобританії.

Важкий блюз-рок, який вже до того часу грали Cream, The Jimi Hendrix Experience та ін., отримав абсолютно інше трактування[21] у цьому альбомі та отримав ще один шлях розвитку. На диво високий вокал Планта, новаторська робота Пейджа, який створив власний неповторний стиль загострено-забійного рифу, віртуозний бас та потужні барабани створили нову гілку рок-музики — хард-рок (англ. hard rock, важкий рок). Саме з цього альбому прийнято починати відлік років цього стилю.

Фотографія палаючого LZ 129 «Гінденбург» в 1937 році, подібного до того, який використовується на обкладинці дебютного альбому гурту

Вже після декількох концертів замовлення на платівку становили 50 тисяч екземплярів, а до 1975 його прибутки склали 7 мільйонів доларів. Дивовижна історія альбому вражає: записаний всього за 30 годин за 1750 фунтів стерлінгів, альбом став одним з найпопулярніших в історії, добрався до 10 місця у США та до 6 у Британії та став мультиплатиновим, як і майбутні твори гурту[22][23].

Курйозний випадок стався у Данії. Єва фон Зеппелін, дальня родичка винахідника першого дирижабля, погрожувала гуртові, що забере їхню назву через суд. Тому музиканти виступили під назвою The Nobs[24].

Критики зустріли альбом м'яко, хоча тижневик Rolling Stone прямо звинуватив гурт у плагіаті, що дало початок багаторічній війні гурту з пресою.

Найбільшої популярності набули такі пісні як: «Dazed and Confused» (Аудіо слухатиопис файлу), «Good Times Bad Times» (Аудіо слухатиопис файлу) та «Communication Breakdown»

За рік свого існування гурт вже провів чотири американських та чотири британських турне. Тріумфом став концерт у лондонському Роял Альберт-холі, після якого значно покращилося ставлення до гурту на батьківщині.

Альбом «Led Zeppelin II» записувався у декількох американських студіях, оскільки гурт безперестанно гастролював. Відчувалася нестача свіжого матеріалу, тому більшість пісень було перероблено з концертної програми, використовуючи блюзові та рок-н-рольні стандарти[25][26]. Проте вони насичені цікавими розгорнутими інструментальними соло, побудовані на простих та яскравих рифах, переробках класичних блюзових мелодій. Платівка вийшла важкою, брутальною та абсолютно прямолінійною.

В ній було як мінімум три хіти, які гурт виконував на всіх своїх концертах: «Whole Lotta Love», «Heartbreaker» та «Moby Dick». «Whole Lotta Love» (Аудіо слухатиопис файлу) стала першим хітом і займає 75 місце у списку найкращих п'ятисот пісень за всю історію музики. Джиммі Пейдж назвав її «грубою та некультурною піснею». Atlantic Records випустили скорочений варіант пісні для радіо, хоча на концертах вона виконувалася по 20 хвилин. Колектив та Пітер Ґрант не раз заявляли, що цей сингл офіційним релізом не вважають. «Heartbreaker» — потужна хард-рокова композиція з чудовим соло посередині. Під час свого інтерв'ю журналові Guitar World Джиммі Пейдж розповів, як з'явилося це соло: «Я хотів зробити щось незвичайне, несподіване. Проте найголовніше те, що це соло з'явило вже після запису „Heartbreaker“. Воно пішло, так сказати, навздогін. Я записав його в іншій студії та вставив до середини пісні. Мабуть ви помітили, що гітара звучить трохи інакше». Також, як далі каже музикант, «це соло було написано на місці», а не раніше. Пісня входить до п'ятисот найкращих пісень за всю історію музики, за версією журналу Rolling Stone. «Moby Dick» — цікаве барабанне соло. На початку та в кінці супроводжується гітарою Пейджа. Барабанні соло рідкість у музиці, тому ця композиція відноситься до одних з найкращих в історії «свинцевих дирижаблів». Дуже часто виконувалася на концертах та розтягувалася на 20 хвилин.

Файл:LedZepMontreaux.jpg
Виступ гурту у Монтре, 1970 рік.

У цьому ж альбомі свої здібності поета проявив соліст Роберт Плант. «What Is and What Should Never Be» та «Thank You» стали ліричними успіхами гурту. У «Ramble On» вперше вбачається зацікавленість Пейджа і Планта скандинавською міфологією, творчістю Толкіна та містикою.

Альбом вийшов 22 жовтня 1969 року, і вже наступного дня став золотим (було подано більше півмільйона замовлень). Через три тижні він посів 2-е місце у чартах «Білборду», а потім став першим, витіснивши бітлівський «Abbey Road», та протримався на верхівці сім тижнів. Альбом і досі займає місце у сотні найкращих рок-платівок «Білборду», та займає друге місце у списку альбомів, що найкраще продаються у США[27].

За підсумками року Led Zeppelin визнано найкращим гуртом року у Британії, а Роберт Плант став співаком року. Саму платівку визнано найкращою роботою року.

Провівши декілька коротких серій концертів у США, де кожний виступ тривав по 3-4 години через довгі імпровізації, гурт взяв відпустку для роботи над третім альбомом. Музиканти розмістились у котеджі Брон-ер-айр (англ. Bron-Yr-Aur, в перекладі з валійської «золоті груди». На конверті допущено помилку у назві треку «Bron-Y-Aur Stomp») на півночі Вельсу. Робота, яка тут почалася у мобільній студії Rolling Stones, була продовжена у маєтку Хелді Ґрейндж та завершилася у жовтні 1971 року.

Еклектичний (являє собою поєднання декількох стилів), частково акустичний Led Zeppelin III, увійшов у верхівки чартів США та Британії. Критики розгромили альбом, назвали його найгіршим. Проте, пізніше він був «реабілітований» та визнаний класикою. Шедеврами альбому вважаються «Since I've Been Loving You», «Immigrant Song» та «Tangerine». «Immigrant Song» (Аудіо слухатиопис файлу) являв собою справжню хард-рок машину, у якій вдало поєдналися високий вокал, глухий гуркіт бас-гітари та чергування ритм- та соло-гітари, та стала улюбленою піснею японських фанатів. Ця ж пісня оповила гурт ореолом загадковості: після цього вбивчо-моторошного «морського маршу» вікінгів (з погрозливим «we are you overlords…» («укр. ми ваші володарі»)), преса часто натякала на особливу зацікавленість гурту скандинавським фольклором, часто поєднуючи його з правими поглядами (які не зрозуміло чому тоді приписали музикантам гурту та їх менеджеру). У деякий момент Atlantic Records забажали випустити трек синглом, але Пітер Ґрант заявив: якщо повториться історія з «Whole Lotta Love», то лейбл втратить гурт назавжди, — і переміг.

19 вересня, завершивши американські гастролі концертом у Медісон Сквер Ґарден (англ. Madison Square Garden), гурт повернувся до Британії. Через тиждень тижневик Melody Maker проголосив Led Zeppelin переможцем у категорії «Найкращий гурт світу», де до цього шість років без зміни господарювали The Beatles. Проте, чим вище підіймався гурт до світової вершини, навколо нього наростала атмосфера пліток та домислів наймоторошнішого змісту. У 1971 році Джиммі Пейдж придбав особняк Болскін-хаус (англ. Boleskine House), де до 1913 року жив сканадально відомий Алістер Кроулі[28]. На той час Джиммі мав у Лондоні свій власний книжковий магазин, який спеціалізувався на оккультній літературі, та володів другою у світі за розмірами колекцією публікацій Кроулі[29]. Існує думка[30], що Пейдж був послідовником і практиком «секс-магії» (англ. Sex Magick), та загадковим чином використовував її у своїй музиці. Пізніше, коли учасники гурту пережили ряд особистих трагедій, з'явилися плітки про те, що таким чином постраждалі розплачувалися з «темними силами» за деякі містичні експерименти Пейджа, який дозволяв собі загравати з цими силами.

Led Zeppelin IV[ред.ред. код]

Докладніше у статті Led Zeppelin IV
Обкладинка альбому.
Саме такий набір піктограм складав назву альбому.

Ще до виходу четвертого альбому імідж гурту абсолютно змінився. Учасники з'являлися на сцені в розкішних костюмах та прикрасах, а замість гастрольних фургонів придбали собі літака («The Starship»[31]). Музиканти почали замовляти великі секції в готелях, замість окремих номерів (особливо у лос-анджелеському «Контінентал Хаят Хаус»), де під керівництвом Бонама та гастрольного менеджера Річарда Коула часто проводилися дикі та іноді зловісні оргії. Саме це стало підґрунтям для цілої маси пліток, а також цілої «галузі» цеппелінівської міфології. Це подавалося як «докази» того, що учасники гурту схильні до жорстокості, а також садизму. Навіть гастрольні тріумфи не змогли розсіяти ту зловісну атмосферу, яка згущувалася навколо гурту. Ось так це описав журнал Rolling Stone:

« Гастролі Led Zeppelin справляли дивне враження: з одного боку — багатотисячний натовп фанів, блискучі лімузини, найкращі готелі; з іншого — атмосфера підозрілості, недомовок, відчуження. У деякий момент на гурт повісили ярлик паршивої вівці англійського хард-року. Як тільки гурт вирушав у турне, у той же час їм напереріз відправляли Rolling Stones. Перші мали значну перевагу над іншими та в будь-який момент могли це довести, але… з газетних репортажів було важко про це здогадатися. У ті роки гурт штучно тримали в тіні.  »

[32]

Роботу над четвертим альбомом гурт розпочав у лондонській студії Island Studios, продовжив у Брон-ер-Айр та завершив у Хедлі Грейндж зі стоунівською Mobile Studio. Led Zeppelin IV (або ж: The Fourth Album, Four Symbols, Zoso, Runes, Sticks, Man With Sticks) вийшов 8 листопада 1971 року. Оформлення, у якому вийшла платівка, менеджер гурту Пітерг Ґрант декілька місяців відстоював у Atlantic. Замість назви альбому та імені виконавця на обкладинці було лише чотири рунічні символи. На те, що платівка належала саме Led Zeppelin вказувало ім'я продюсера — Джиммі Пейдж. Зі сторони гурту це був виклик ЗМІ, які створили дуже негативний образ гурту та вважали його популярність штучною.

Двогрифова електрогітара Gibson EDS-1275, яка використана для концертних варіантів «Stairway to Heaven».

Саме у цьому альбомі чітко відбилося захоплення музикантів фолк-музикою, наприклад у пісні «The Battle Of Evermore», яка була записана разом із Сенді Денні. Проте, розвиток отримали хард-рокові тенденції, особливо у піснях «Black Dog» (Аудіо слухатиопис файлу) та «When The Levee Breaks». Обидві лінії ідеально поєдналися у пісні, яка стала легендою — «Stairway to Heaven» (Аудіо слухатиопис файлу). Хоча вона не була випущена як сингл, проте вона займала перші місця у хіт-парадх англомовного радіо[33][34]. До сьогодняшніх днів у тексті пісні шукають зашифровані послання[35], однак текст композиції складений з фразеологічних уривків, начебто взятих з іншого, повнішого тексту. Окрім цікавої лірики кульмінаційним моментом пісні є чудове гітарне соло, яке вважається найкращим серед усіх за всю історію року[36].

Led Zeppelin IV вважається одним з найкращих альбомів всіх часів, а «Stairway to Heaven» (укр. «Сходи до небес») стала гімном рок-музики. Існує легенда, що якась американська радіостанція декілька діб передавала в ефір саме цю пісню, одразу ж після виходу альбому. Четвертий альбом — найуспішніша хард-рокова платівка в історії: лише у США було продано більше 23 млн екземплярів[37].

Наприкінці року Пітер Ґрант організував гуртові тур невеличкими англійськими клубами, сподіваючись віддати належне справжнім фанатам музикантів. Проте, ця ідея реалізувалася не повністю, оскільки гурт всюди опинявся у центрі істерії, яка переростала у масові правопорушення. З гастролями із цим альбомом гурт вперше відвідав Японію, та дав благодійний концерт у Хіросімі.

«Найвизначіший гурт світу»[ред.ред. код]

Houses of the Holy[ред.ред. код]

Докладніше у статті Houses of the Holy

У квітні 1972 року гурт завершив своє австралійське турне та почав роботу на п'ятим альбомом. Студійною базою став маєток Міка Джаґера Старгроув. Загальний легковажний настрій вплинув на зміст платівки. Цей альбом став стилістичним переломом гурту. Рифи Пейджа стали накладуватися, було помітно вплив блюзу у перших альбомах.


«Houses of the Holy» відкривається піснями «The Song Remains the Same» (Аудіо слухатиопис файлу)та «The Rain Song» (Аудіо слухатиопис файлу). Причому друга є своєрідним продовженням першої. В них чітко помітно, що Плант значно зменшив містичні та фантазійні елементи у текстах. Обидві виконані дивовижною гітарою Gibson EDS-1275. На цій платівці з'явилися стилі, які гурт до того ніколи не використовував. Наприклад, мелодія «D'yer Mak'er» (Аудіо слухатиопис файлу) заснована на реґі. «No Quarter» (Аудіо слухатиопис файлу) являла собою суміш всіх основних стилів музикантів, в ній багато клавішних партій. Ця пісня знов нагадала слухачам про зацікавленість гурту міфологією: у ній згадується Тор, хоча деякі схильні вважати її текстом про нічну діяльність гестапо. «The Crunge» (Аудіо слухатиопис файлу) — це фанк, у якому гурт віддає належне Джеймсу Брауну. Завершує альбом пісня «The Ocean», (Аудіо слухатиопис файлу) яка присвячена «океану» фанатів Led Zeppelin, які «наводнювали» його концерти.

Роберт Плант і Джиммі Пейдж на акустичному концерті в Гамбурзі, Березень 1973 року

Обкладинка альбому викликала величезний скандал. Саме через неї альбом заборонили на декілька років в Іспанії, а також в південних американських штатах, які належать до «біблійного поясу»[38][39]. Вона була оформлена за романом Артура Кларка «Кінець дитинства» (включає декілька оголених дітей, але не повністю і це нагадує людство у загальній формі)[40]. Являє собою колаж кількох фотографій Giant's Causeway (укр. Дорога Гіганта), що знаходиться в північноірландському графтсві Антрім. Цими сходами діти повзуть вгору до невидимого ідола на вершині. Моделями виступили всього дві дитини[41]. Зроблений дизайнером Обрі Пауелом із Hipgnosis (на їхньому рахунку обкладинки всіх альбомів Pink Floyd). За це оформлення гурт вів боротьбу з лейблом майже рік. Проте, це не завадило обкладинці посісти 6 позицію у рейтингу 50 найкращих обкладинок альбомів у 2003 році.

Саму пісню «Houses of the Holy» до альбому включено не було, так само як і «Walter's Walk», «The Rover» та «Black Country Woman». Альбом посів 149 місце у списку 500 найкращих альбомів всіх часів.

Критики зустріли альбом дуже жорстко, однак це не завадило йому очолити хіт-паради Британії та США. Вже на початку американського турне гурт встановив абсолютний світовий рекорд за касовими зборами, який до того належав The Beatles. У Атланті, Джорджія, Led Zeppelin отримали 250 тис. доларів за один концерт. Виступи у Тампі та Атланті зібрали понад 50 000 глядачів. Виступ у липні 1973 р. покладено в основу фільму «The Song Remains the Same», який випустили 1976 року. За Led Zeppelin вже закріпилася репутація «концертного гурту». Вони приносили із собою на сцену величезну кількість енергії, свій темперамент, влаштовували шоу тривалістю 3-4 години. Музиканти легко змінювали напрямок своїх мелодій: розтягували на 45 хвилин «Dazed and Confused» або «Whole Lotta Love», які переходили у мелодійні пісні типу «The Rain Song». Цей тріумф у Нью-Йорку зіпсувало викрадення 200 тис. доларів із сейфу музикантів.

Весь 1974 рік Led Zeppelin відпочивали від музики. Більшість часу вони присвятили наведенню порядку на своєму власному лейблі Swan Song (укр. Лебедина пісня, названий як інструментальна композиція Пейджа, яку він так і не завершив). Там же і проходили записи всіх наступних альбомів. Також на Swan Song Records проходили записи таких виконавців як Дейв Едмундс, Мегі Бел, Detective, Midnight Flyer, Bad Company та The Pretty Things[42].

Physical Graffiti[ред.ред. код]

Докладніше у статті Physical Graffiti
Обкладинка альбому.

Першим альбомом, який був записаний на власному лейблі гурту Swan Song, став подвійний «Physical Graffiti». Він вийшов 24 лютого 1975 року. На той час гурт повноправно володів званням «найкращого у світі», як за продажем платівок, так і за концертними досягненнями, а тому мав необмежений час для студійної роботи[43].

Запис почався у лютому 1974 року у Хейдлі Ґрейндж, тому самому, де записано Led Zeppelin IV. Музиканти записали 52 хвилини композицій. Це означало, що для одинарного альбому цього багато, а для подвійного — мало. Тому було вирішено взяти пісні, які не ввійшли у попередні альбоми[44]. Таким чином, гурт отримав достатньо матеріалу і випустив подвійний альбом, який містив декілька хітів, а сам займає 70 місце у списку 500 найкращих альбомів всіх часів.

Оригінальний конверт включав віконця-дірочки будівлі, які зображені на самій обкладинці. Оскільки «рукава» для самих платівок були з обох сторін, то різні об'єкти та люди з'являлися у цих віконцях, включаючи самих учасників гурту. Такий ефект став найдорожчим за всю історію року[45]. Будівля, яка зображена на обкладинці знаходиться у Нью-Йорку[46].

Альбом містив всі стилі, які гурт використовував. Так, наприклад, перша пісня «Custard Pie» (Аудіо слухатиопис файлу) — блюз-рокова композиція, яка за виконанням схожа на перший хіт гурту — «Whole Lotta Love». «The Rover» (Аудіо слухатиопис файлу) був записаний для «Houses of the Holy», проте ввійшов саме до цього альбому. Головна риса цієї пісні — особливий риф Пейджа та початковий біт Бонама. Трек «In My Time of Dying» (Аудіо слухатиопис файлу) став найдовшою альбомною роботою гурту. Його тривалість 11 хвилин і 5 секунд. Особливий вплив на музикантів справила версія Боба Ділана. Саме у цій пісні Джиммі показав свій «маніакальний» стиль гри на слайд-гітарі (ковзати предметом по струнах, щоб отримати особливий звук). «Houses of the Holly» (Аудіо слухатиопис файлу) взято з попереднього однойменного альбому. У ній дуже помітний бас Джонса. Слова пісні часто використовувалися в концертних імпровізаціях, проте саму пісню ніколи не виконували вживу. «Trampled Under Foot» (Аудіо слухатиопис файлу) стала однією з найпопулярніших пісень. Це суміш фанку, року, блюзу та ще декількох стилів. Такий жанр назвали «тераплейн блюз» (англ. Terraplane Blues). Тераплейн — це класична машина. У самій же пісні деталі машин використані як метаморфози сексу[47]. Композиція «Kashmir» (Аудіо слухатиопис файлу) стала найунікальнішою, екзотичною, піснею з усього репертуару гурту. Вона написана під впливом азіатського турне та подорожі Пейджа до Північної Африки. Вона стала ще одним прикладом еклектики музикантів: поєднання хеві-метала, блюзу, індійських та арабських мотивів. Записуючи її, Джимі проявив себе як вправний ситарист.

Як мелодійний клавішник проявив себе Джон Пол Джонс. Його чудова гра на органі прикрасила восьмихвилинну «In the Light» (Аудіо слухатиопис файлу). Були в альбомі пісні, які записувалися ще на початку 70-х. Так, серед них, «Bron-Yr-Aur» та «Down By The Seaside» повертають слухача у часи напівакустичного Led Zeppelin III. «Ten Years Gone» (Аудіо слухатиопис файлу) побудована на контрастах і є своєрідною піздньою «Stairway to Heaven» і стала класикою музикантів. Деякі вважають, що «Ten Years Gone» — це початок «Swan Song», яку Джиммі так і не завершив. «Night Flight» та «Boogie with Stu» записувалися у 1971 році для Led Zeppelin IV. Ефектним завершенням альбому є «Sick Again» (Аудіо слухатиопис файлу), яка показує те, як сильно можуть «дістати» групу дівчата-фанатки, які у той час просто переслідували музикантів.

Попередні замовлення на платівку складали суму в 15 мільйонів доларів[48]. Не дивно, що альбом посів перші місця у хіт-парадах Британії та США. Альбом став чотири рази «платиновим».

29 березня 1975 року у списках «Білборду» з'явилися одразу ж всі шість альбомів гурту[49]. Це досягнення досі не перевершено. Перед записом Джиммі Пейдж серйозно пошкодив середній палець на лівій руці. Як наслідок він мав відмовитися від складної технічної роботи на гітарі майже на рік.

У травні 1975 року Led Zeppelin дали п'ять концертів у лондонському Ерлс-корті — нарешті гурт міг використати свої світлові та звукові ефекти у себе вдома, в Англії. Записи цих виступів вийшли у 2003 році на Led Zeppelin DVD і вважаються найкращими виступами гурту.

Проте, такий шалений успіх закінчився трагедією: Роберт Плант потрапив у дуже серйозну автокатастрофу на острові Родос, де відпочивав[50]. Музикант зламав гомілку, а лікарі попереджали, що він може на все життя стати на милиці. Значно більше постраждала дружина співака, Морін Плант. Довгий час вона знаходилася в критичному стані, проте, вчасне переливання крові врятувало її. Перед цим її «викрали» з грецької лікарні та швидко доставили до Лондона.

Останні дні[ред.ред. код]

Presence[ред.ред. код]

Докладніше у статті Presence
Обкладинка альбому.

Незважаючи на серйозну травму, яку отримав Роберт Плант, він разом з іншими учасниками гурту працював над сьомим альбомом. Хоча він і приєднався до інших лише через півроку після аварії. Це була дуже важка робота для всього колективу: Плант записувався в інвалідному візку, а Джиммі Пейдж не виходив зі студії дві доби. Запис, який почався на голлівудській SIR, завершували в Мюнхені. Музиканти дуже поспішали, оскільки для роботи німецьку студію замовили Rolling Stones.

«Presence» вийшов 31 березня 1976 року та одразу очолив хіт-паради багатьох країн. Пейдж назвав альбом своїм улюбленим[51]. Роберт Плант відзначив альбом який той, що найбільше відповідає «Led Zeppelin»[52]. Критики спокійно ставилися до альбому та особливо відзначили десятихвилинну «Achiless Last Stand» (спогади Джиммі про Марокко), яка стала найважчою піснею за всю історію гурту. У ній Плант продемонстрував один з найкращих своїх вокальних виступів. За всю свою кар'єру «Achiless Last Stand» (Аудіо слухатиопис файлу) є найулюбленішою піснею гітариста гурту. Лірика треку «For Your Life» (Аудіо слухатиопис файлу) виражає відчуття Планта, коли він відлучився від року під час своєї травми. «Royal Orleans» (Аудіо слухатиопис файлу) має реальну основу. Це пісня про дивний випадок, який трапився з Джон Пол Джонсом у лос-анджелеському готелі «Royal Orleans» ще на початку 70-х. Найпопулярнішою піснею з альбому стала «Nobody's Fault But Mine» (Аудіо слухатиопис файлу). Більшість вважає, що вона розповідає про те, як у Джиммі «розквітала» звичка до вживання героїну. Ця пісня виконується на значно вищих октавах, а ніж всі інші пісні. «Candy Store Rock» (Аудіо слухатиопис файлу) — данина року 50-х років. Сам текст зібрано з пісень Елвіса Преслі. Потужною грою відзначився Джон Бонам. У «Hots on for Nowhere» (Аудіо слухатиопис файлу) Плант розповідає про своє розчарування у Пейджі та Ґранті. Остання пісня альбому «Tea for One» (Аудіо слухатиопис файлу) повертає слухача до самого початку існування гурту та відображує те, що гурт не забув про своє коріння: блюз. Пісня дуже схожа на «Since I've Been Loving You» з Led Zeppelin III.

На обкладинці зображено сім'ю, яка чекає на вечерю. Проте, на столі стоїть дуже дивний предмет, «The Object»[53]. Люди так зацікавилися його формою, що навіть забули про їжу. Автори обкладинки розповідають, що назву альбомові дали вже після розробки дизайну.[54]

Афіша виступу гурту в Окленді у липні 1977 року.

Проте, загальний успіх гурту зіпсували враження від фільму «The Song Remains the Same», який так і не отримав визнання. Ще гірше були справи у Пейджа, який зіпсував свої стосунки з відомим режисером Кеннетом Енгером (він, до речі, також був палким прихильником Кроулі), який замовив гітаристові саундтрек до свого фільму «Lucifer Rising». За словами режисера, він отримав 23 хвилини чистої музики[55].

Весною 1977 року Led Zeppelin почали своє мегатурне у Північній Америці. Концерт у Тампі було припинено через дуже сильний ураган, який призвів до масових правопорушень та арештів. Однак виступ у Понтіаку (передмістя Детройта) зібрав рекордну кількість слухачів: 76 229. Цю подію, яка відбулася 30 квітня 1977 року, занесено до Книги рекордів Гінесса[56]. Тоді ж учасники гурту (Пейдж, Плант і Джонс) отримали премію Ivor Novello («За видатні внески до розвитку музики»).

Негативний випадок трапився в Окленді. 23 липня 1977 року Ґрант, Бонам та координатор служби безпеки Джон Біндон були арештовані за побиття службовця, який (за версією ударника гурту) жорстоко повів себе по відношенню до сина Ґранта. 16 лютого 1978 року суд виніс всім трьом умовний термін покарання та штраф загальною сумою 2 мільйони доларів[50].

Хоча турне проходило фінансово успішно, з іншої сторони воно мало масу проблем. Його було припинено одразу після того як помер п'ятирічний син Планта Карак від ускладнення після інфекційного захворювання кишечника[50]. Соліст впав у тяжку депресію та більше року провів у селі. Його стан поступово покращувався після народження сина 21 січня 1979 року. Після цього Плант провів невеличке сольне турне клубами Британії, де виконував блюзові стандарти (щоб набрати форму). Тим часом Джон Бонам потрапив в аварію: він перекинувся на автомобілі та зламав 3 ребра.

In Through the Out Door[ред.ред. код]

Докладніше у статті In Through the Out Door
Обкладинка альбому.

У листопаді 1978 року гурт зібрався знову, цього разу в студії гурту ABBA Polar Studios у Стокгольмі, Швеція. Протягом трьох тижнів гурт записав свій восьмий, останній альбом. 20 серпня 1979 року під лейблом Swan Song вийшов альбом «In Through the Out Door». Це був перший альбом, де гурт активно використав клавішні інструменти.

Під час запису всі учасники, окрім Джона Пола Джонса мали серйозні проблеми зі здоров'ям. Тому басист надав більшість матеріалу для створення платівки. Прекрасно справлялися зі своєю задачею ударні Бонама, підтримуючи чіткий ритмічний малюнок тонких клавіш Джонса. Клавішні відкрили перед Led Zeppelin нові можливості, які їм так і не вдалося розкрити.

Фанати гурту, а також критики неоднозначно зустріли альбом. Вони пов'язували такий різкий спад енергетики музикантів зі зловживанням Джиммі героїном (він сильно боровся зі своєю залежністю), а також алкоголізмом Джона Бонама[57]. Більшість почала стверджувати, що це початок кінця Led Zeppelin. Проте, це не завадило альбомові стати платиновим у США протягом 2-х днів[58].

Частина статті з анонсом платівки. «Звуковая Дорожка» № 56 («Московский Комсомолец», 13 серпня 1979 року).

Відкриває альбом «In the Evening» (Аудіо слухатиопис файлу), яка стала класичною. Більшість роботи виконав Джон Пол Джонс, який зіграв клавішну та ударну партії (вступні). Тут же Джиммі використав скрипковий смичок для гри на гітарі. У створенні пісні «South Bound Saurez» (Аудіо слухатиопис файлу) Джиммі Пейдж участі не брав. Він дуже багато часу проводив з Бонамом, а працювали вони з пізнього вечора всю ніч до ранку. Композиція розповідає про регіон Суарез в Уругваї. «Fool in the Rain» (Аудіо слухатиопис файлу) написана в ритмах самби. Ця ідея прийшла до Джиммі під час чемпіонату світу з футболу в Аргентині у 1978 році. На те, що гурт не втратив почуття гумору вказує весела пісня «Hot Dog» (Аудіо слухатиопис файлу). У ній вокал Планта нагадує Елвіса. «Carouselambra» (Аудіо слухатиопис файлу) — майстерний приклад прогресивного року. Це друга за довжиною студійна пісня гурту. Виконана у дуже незвичній манері: гітара слугувала фоном, а синтезатор грав важку мелодію. Ще однією класичною піснею альбому є «All My Love» (Аудіо слухатиопис файлу), яку Плант присвятив своєму синові Караку, що трагічно загинув у віці 5 років. Це друга пісня, у створенні якої Пейдж не брав участі. Останній трек — «I'm Gonna Crawl» (Аудіо слухатиопис файлу) — виконаний у стилі американського соул-блюзу кінця 60-х. Вона також частково присвячена синові Планта. Бонам відмітив цю пісню як найкращу вокальну роботу Роберта Планта.

Цікавим явищем став конверт платівки. Він міститься у конверті з картону, на якому стоїть штамп з назвою колективу та альбому. В ньому знаходиться один з шести варіантів головного конверту: шість різних сцен в барі. Кожна з версій є поглядами шести різних людей, що знаходяться в барі на одну людину — «Джона». У цій обкладинці багато цікавих моментів. Такий підхід є чисто маркетинговим[59]. Справжній фанат-колекціонер не стримався б і придбав всі шість варіантів обкладинки, тим паче що кожна версія позначена літерами від «А» до «F».

Дуже несподіваним для преси став виступ гурту на фестивалі в Небворті (290 тисяч квитків розкупили за день). Всі відзначили позитивні зміни в грі та поведінці Пейджа. Подальші успіхи пов'язані зі звільненням гастрольного менеджера Річарда Коула[50].

У травні 1980 року гурт запланував європейське турне «LZ Over Europe 1980». Воно пройшло у червні-липні 1980 року у Німеччині, Голландії, Бельгії, Швейцарії та Австрії. На ньому роль лідера гурту взяв на себе Джон Пол Джонс, оскільки Пейдж виступав дуже нестабільно. Проте, найгірше себе почував Джон Бонам, який після концертів іноді непритомнів[50].

Смерть Джона Бонама[ред.ред. код]

Могила Джона Бонама, вересень 2007.

Всі надії на майбутнє були зруйновані 25 вересня 1980 року, коли помер Джон Бонам. За день до цього, 24 вересня, Бонам та асистент Рекс Кінг разом їхали на репетицію нового американського турне до Bray Studios. Дорогою барабанщик «поснідав» пляшкою горілки та закусив рулетом з шинкою. У студії музикант продовжив вживання алкоголю, а ввечері квартет відпочивав у маєтку Пейджа The Old Mill House. Після опівночі Бонам знепритомнів, його віднесли нагору до ліжка. Вранці, коли Плант, Пейдж та Джонс вже збиралися від'їжджати, Бонам не спускався. Тоді Джонс та Бен ЛеФевр (виконуючий обов'язки гастрольного менеджера) піднялися нагору, де і побачили мертвого Бонама. Пізніше встановили, що смерть настала рано вранці внаслідок задухи, яка була викликана попаданням блювотних мас до легень, і що напередодні він випив більше 2 літрів горілки.

7 жовтня 1980 року слідство встановило, що смерть настала внаслідок нещасного випадку. При тому, що в організмі знаходилися наркотики, вони не мали відношення до смерті[60]. Поховали музиканта 10 жовтня 1980 року у церкві неподалік від ферми Бонзо. Тіло було кремовано. На церемонії були присутні Пол Маккартні, Джеф Лін та ін.

Виникли чутки, що місце Бонама можуть зайняти Козі Пауел, Кармайн Епіс, Баррімор Барлоу, Саймон Кірк чи Бів Біван. Проте, вони швидко спростувалися. Через два дні після поховання учасники гурту вилетіли на острів Джерсі до Пітера Ґранта. Рішення про розпуск гурту було одностайним. Адже Пейдж свого часу заявив: Led Zeppelin буде існувати до тих пір, поки «один з нас не відкине копита». «Втративши друга, ми, у повній згоді та взаємопорозумінні дійшли до висновку, що не можемо продовжувати своє існування як гурт»[61], — про це йшлося в офіційній заяві.

Після розпаду[ред.ред. код]

Coda[ред.ред. код]

Докладніше у статті Coda
Обкладинка альбому.

19 листопада 1982 року троє учасників гурту випустили збірку пісень, які не ввійшли до попередніх альбомів — «Coda». До неї ввійшли композиції, починаючи з 1969 року. Першою є «We're Gonna Groove», яка записувалася для Led Zeppelin II. «Poor Tom» був готовий для випуску ще у 1970 році для Led Zeppelin III. «I Can't Quit You Baby» взято з концерту у Роял Альберт Хол (англ. Royal Albert Hall) 1970 року. «Walter's Walk» записували для Houses of the Holy. «Ozone Baby», «Darlene» та «Wearing and Tearing» записані під час сесії у Швеції для In Through the Out Door. «Bonzo's Montreux» — друге барабанне соло, яке записав Джон «Бонзо» Бонам у швейцарському Монтре у 1976 році. Готуючи альбом до випуску Пейдж додав до нього електронних ефектів. Пізніше альбом було доповнено чотирма треками: «Baby Come on Home», «Traveling Riverside Blues», «White Summer/Black Mountain Side» та «Hey Hey What Can I Do».

Пост-Led Zeppelin[ред.ред. код]

У тому ж 1982 році Роберт Плант випустив свій перший сольний альбом «Pictures At Eleven». Критики зустріли його тепло. Взагалі, з усіх членів гурту найуспішнішою є діяльність саме вокаліста. Джиммі часто змінював гурти, брав участь в благодійних концертах. Джон Пол Джонс зайнявся продюсерською діяльністю. У 1984 році Пейдж і Плант зустрілися в складі гурту Honeydrippers, який записав один міньйон «The Honeydrippers».

13 липня 1985 року музиканти взяли участь у благодійному концерті Live Aid у Філадельфії з ударниками Тоні Томпсоном та Філом Коллінзом. Коллінз продовжив свою роботу з Плантом і записав перші два сольних альбоми вокаліста. Пейдж описав це об'єднання як «чудовий хаос»[62]. Коли пізніше, у 2004 році, вийшов запис цього концерту на DVD, Led Zeppelin не дозволили розмістити запис їхнього виступу, оскільки це не відповідало рівню гурту[63]. Проте, щоб показати свою підтримку Пейдж і Плант передали Live Aid всі кошти з продажу свого Page and Plant DVD проекту. У той же час Джон Пол Джонс перерахував гроші для Live Aid від свого виступу разом з Mutual Admiration Society у США.

Троє учасників гурту зібралися знову на 40-річчя Atlantic Records у травні 1988. За ударну установки сів син Бонама — Джейсон. Цей виступ розкритикували за погану гру Пейджа.

23 жовтня 1990 вийшов перший Led Zeppelin бокс-сет, який включав треки, що перезаписувалися під персональним наглядом Пейджа. До нього ввійшли чотири композиції, які раніше не видавалися (вони ввійшли до реконструйованого альбому Coda). У США синглом став «Travelling Riverside Blues».

У 1992 вийшов трек-продовження «Immigrant Song» під назвою «Hey Hey What Can I Do», який одразу став синглом у США. Другий бокс-сет був випущений у 1993 році. Два бокс-сети містили всі відомі студійні записи гурту та декілька живих виступів. Тоді ж вийшов і Complete Studio Recordings, десятитомний бокс-сет.

У 1994 році гурт запросили для участі у програмі MTV Unplugged. Результатом став альбом Unledded та шалене світове турне з басистом Чарлі Джонсом та оркестром, який складався з арабських музикантів. У цей час почали виникати серйозні проблеми у відносинах з Джонсом. Коли у Планта спитали де їхній басист, Роберт відповів: «Паркує автомобіль».

Гурт на церемонії включення до Зали слави рок-н-ролу. Зліва на право: Джиммі Пейдж, Джон Пол Джонс, Зой Бонам, Джейсон Бонам, Роберт Плант.

12 січня 1995 року Led Zeppelin включили до Зали слави рок-н-ролу. Зробили це вокаліст та гітарист гурту Aerosmith Стівен Тайлер та Джой Перрі. На церемонії були присутні Джейсон та Зой Бонам, які представляли батька. Відносини з Джонсом були зіпсовані абсолютно, коли той заявив: «Спасибі, друзі, що нарешті згадали мій телефонний номер». У тоді всі помітили погляди Пейджа і Планта на свого басиста[64]. Після вручення нагороди музиканти зіграли невеличкий концерт з Тайлером та Перрі (на барабанах показали Джейсона Бонама) й Нейлом Янгом та Майклом Лі, який замінив Джейсона.

29 серпня 1997 року Atlantic Records випустила синглову версію «Whole Lotta Love» у США та Британії. Це був єдиний сингл-CD, який гурт випустив на батьківщині. До цього диску ввійшли такі пісні як «Baby Come on Home» and «Travelling Riverside Blues». Він зайняв 21 позицію. 11 листопада 1997 року вийшов у світ Led Zeppelin BBC Sessions, перший альбом гурту за 15 років. Дводисковий альбом містив переважно студійні записи гурту, які спеціально виконувалися для BBC.

У цей час лідери гурту завжди були на зв'язку. Дует Пейдж та Плант був успішним. У 1998 році він випустив альбом «Walking Into Clarksdale». Пісня «Most High» отримала «Греммі», як найкраща рок-пісня року. На підтримку нового матеріалу пройшло світове турне «Walking Into Everywhere».

29 листопада 1999 року RIAA (Recording Industry Association of America) заявила, що гурт став третім за всю історію музики, який має чотири чи більше Діамантових альбоми (продано більше 10 мільйонів екземплярів)[65].

У 2002 році покращилися стосунки з Джонсом. Тоді ж британська преса повідомила про те, що можна очікувати нового об'єднання гурту.

Протягом 2003 року гурт випустив «живий» альбом «How the West Was Won» та дводисковий Led Zeppelin DVD, який містив записи виступів гурту у різні роки. За рік було продано 520 000 копій DVD.

Журнал Rolling Stone у своєму випуску 2005 року «100 найкращих виконавців всіх часів» надав Led Zeppelin 14 позицію[66]. У листопаді того ж 2005 року Led Zeppelin та російський диригент Валерій Гергієв отримали премію Polar Music Prize. Король Швеції вручив Пейджу, Планту, Джонсу та доньці Бонама нагороди у Стокгольмі у травні 2006 року[67].

У листопаді 2006 року Led Zeppelin потрапили до британської Зали музичної слави. Телевізійна версія складалася з короткого вступу, виступів відомих фанатів, вручення премії Джимові Пейджу та його промови. Після цього гурт Wolfmother зіграв оду Led Zeppelin, а самі «дирижаблі» виконали один зі своїх перших хітів «Communication Breakdown»[67][68].

27 липня 2007 року Atlantic/Rhino, та Warner Home Video проголосили вихід трьох нових дисків. Першим став «Mothership», який вийшов 13 листопада 2007. Це збірка з 24 найкращих пісень гурту. Також завершено роботу над саундтреком для фільму The Song Remains the Same 20 листопада, і випущено новий DVD[69].

15 жовтня 2007 з'явилася стаття, яка вказувала на те, що Led Zeppelin заключить серію контрактів, які зроблять їхні пісні доступними у цифровому форматі, перш за все як рінгтони, та цифрове завантаження треків всіх восьми студійних альбомів та всього новогу матеріалу. Все це доступне через Verizon Wireless (одна з найбільший американських телерадіокомпаній) та iTunes[70].

3 листопада 2007 газета Daily Mirror заявила, що має світові права на шість невиданих треків через свій сайт. 8 листопада радіо XM Satellite Radio запустило XM LED, мережу, яка стала першою, що присвячена якомусь виконавцю. 13 листопада гурт завершив роботу над розміщенням свого матеріалу в iTunes.

Об'єднання 2007 року[ред.ред. код]

Докладніше у статті Ahmet Ertegün Tribute Concert
Led Zeppelin на Ahmet Ertegün Tribute Concert під час виконання «Whole Lotta Love».

Через два місяці після смерті Ахмета Ертігуна (14 грудня 2006), засновника Atlantic Records, вдова покійного звернулася до Планта з проханням: чи змогли б Led Zeppelin об'єднатися задля одного виступу, кошти з якого підуть до Ertegun's Education Fund, який займається фінансовою підтримкою студентів-музикантів Британії, США й Туреччини. Ця ідея вже обговорювалася на нараді фонду, до якого входять Міка Ертігун (вдова Ахмета), промоутер Харві Ґолдсміт та Біл Кьорбішлі, менеджер Планта. Пізніше Ґолдсміт зізнався, що він бажав повторити успіх Боба Ґелдофа, який зміг об'єднати Pink Floyd для виступу у Live 8. Кьорбішлі знав, з якою повагою ставився Плант до Ахмета і вважав його «другом, у деякій мірі спільником». У травні 2007 року Плант погодився і Кьорбішлі одразу зв'язався з Пітером Меншем та Річардом Чедвіксом — менеджерами відповідно Джиммі Пейджа та Джона Пола Джонса. Після цього до роботи залучили Джона Хадсона (юрист, якій вів всі справи про спадок Джона Бонама) та Джорджа Фірона, американського адвоката Led Zeppelin.

Тим часом у Нью-Йорку пройшов перший концерт пам'яті засновника Atlantic. У складі ансамблю рок-зірок виступив Джон Пол Джонс. Пейдж та Плант знаходилися в залі, проте, на прохання піднятися відповіли відмовою чим зіпсували і без того крихкі стосунки з басистом. На щастя перемовини менеджерів виявилися більш ніж ефективними, і вже через три тижні троє колишніх учасників гурту зустрілися у лондонському готелі та домовилися про першу репетицію. За барабанну установку запросили Джейсона Бонама. Син «Бонзо» вже не перший раз грав з Плантом і Пейджем, та за словами останнього не лише гарно знав всі композиції «дирижаблів», а навіть всі концерті варіанти кожної пісні. Після двох серій репетицій у червні та вересні, місце проведення яких тримали у таємниці, стало ясно, що об'єднанню «монстрів» хард-року бути.

12 вересня 2007 року було зроблено офіційну заяву, що Джиммі Пейдж, Роберт Плант, Джон Пол Джонс та Джейсон Бонам об'єднуються задля виступу на благодійному концерті пам'яті Ахмета Ертігуна, який відбудеться 26 листопада 2007 у лондонській O2 Arena. На одній з останніх репетицій Джиммі зламав мізинець на лівій руці та не міг грати протягом 2-х тижнів. Через це концерт перенесли на 10 грудня[71]. Придбані квитки залишилися в силі.

Організатори виступу передбачили ажіотаж навколо виступу: гурт не виступав цілих 19 років та жодних відомостей про майбутні виступи не було. Для цього і протидії спекулянтам квитки розігрувалися серед людей, що зареєструвалися на сайті Ahmettribute.com. В перші ж дні сервер не витримав перенавантаження та вийшов з ладу[72]. Всього зареєструвалося понад мільйона осіб[73]. Вартість квитка становила 125 англійських фунтів, або 250 американських доларів. Рекордною сумою, що виклав мешканець шотландського Глазго Кенет Донел за два квитки стали 83 000 фунтів[74] (приблизно 170 000 доларів). Придбати можна було не більше 2-х квитків в одні руки[75]. При цьому про спекуляцію можна було не говорити: на білеті вказувалися персональні дані щасливчика, які перевірялися на вході.

У листопаді проголосили, що в концерті візьме участь гітарист The Who Піт Тауншенд, колишній бас-гитарист Rolling Stones Біл Ваймен, Паоло Нутіні та гурт Foreigner. Прес-служба Rolling Stones спростувала відомості про виступ Міка Джаґера та Чарлі Вотса[76].

Двогодинне шоу, яке влаштували Led Zeppelin 10 грудня здивувало весь світ. Всі критики та огляди дали концертові найвищу оцінку. Особливо відзначили високий рівень гри Джейсона Бонама та нестаріючого Пейджа. Видання NME напише: «Те, що Led Zeppelin зробили цієї ночі доводить, що вони все ще можуть виступати на тому рівні, який забезпечив їм статус легенди. Залишається лише сподіватися, що це не останній раз, коли ми їх побачили»[77]. На концерті було чимало зірок та знаменитостей, серед них Дейв Грол (ударник гурту Nirvana), Девід Ґілмор (Pink Floyd), Пол Маккартні, Мік Джаґер, Мерлін Менсон, Чед Сміт (Red Hot Chili Peppers), Брайан Мей (Queen), брати Галахер з Oasis, участики Arctic Monkeys, Едж (U2), Бернард Самнер (New Order), Дейв Мастейн, Пітер Ґебріел, Річард Ешкрофт.

Джиммі Пейдж сподівався, що гурт почне роботу над новим матеріалом[78], та, можливо, попрацювавши вийде у світове турне[79]. Проте, Плант критично до цього поставився. 25 січня 2008 року у Токіо Пейдж презентував нову збірку Mothership. В інтерв'ю він заявив, що повністю готовий до світового турне, але остаточну відповідь зможе дати не раніше вересня, коли закінчиться сольний тур Планта[80]. Всі сподівання на остаточне об'єднання гурту розбив Роберт Плант, який заявив, що відмовляється від світового турне через свою роботу з Елісон Краусс[81]. На його думку возз'єднання не має сенсу, оскільки час гурту пройшов. За деякими даними всім учасникам гурту пропонували по 100 мільйонів доларів за турне, але Плант був непохитним.

Ймовірний тур 2008–2009[ред.ред. код]

Незважаючи на відмову Планта, інші учасники гурту мали намір провести світове турне. Так, на початку червня 2008 Джиммі Пейдж та Джон Пол Джонс виступили разом з гуртом Foo Fighters на стадіоні Уемблі. Музиканти виконали пісні «Rock and Roll» та «Ramble On» разом з Дейвом Ґролом та Тейлором Гокінсом. Після концерту Пейдж заявив, що можливе турне відбудеться не раніше осені 2009 року, оскільки деякі члени колективу зайняті сольними проектами.[82]

У цей час Плант був зайнятий своїм успішним турне з Елісон Краусс. Їхній спільний альбом Raising Sand став платиновим у березні 2008.[83] Пісні отримали декілька нагород, включаючи Ґреммі за композицію «Gone, Gone, Gone (Done Moved On)»[84], сам альбом визнано найкращою роботою року за версією Американської музичної асоціації.[85] Протягом своєї роботи з Краусс, Плант постійно уникав розмов щодо можливого турне Led Zeppelin.

На закритті літніх Олімпійських ігор в Пекіні Джиммі Пейдж виконав «Whole Lotta Love» разом з популярною британською співачкою Леоною Льюїс під час представлення Великої Британії.[86] 26 серпня 2008 вийшла стаття у газеті «The Guardian», яка стверджувала, що Джон Пол Джонс, Джиммі Пейдж та Джейсон Бонам пишуть нові пісні.[87] У зв'язку з цим виникло дуже багато чуток щодо нового туру Led Zeppelin, можливо з новим вокалістом.[88][89][90] 29 вересня Роберт Плант у своєму інтерв'ю відкинув будь-які варіанти співпраці зі своїми колишніми колегами. Він назвав ідею відновлення культового рок-гурту смішною. Після завершення свого туру з Краусс 5 жовтня, Плант не планує жодних виступів протягом, що найменше, двох років. Проте, екс-фронтмен гурту побажав своїм товаришам успіхів в усіх починаннях.[91]

Після заяви Планта офіційна, проте інша заява щодо майбутнього туру Led Zeppelin була озвучена басистом Джон Пол Джонсом та промоутером Гарві Ґолдсмітом. Наприкінці жовтня Джонс в інтерв'ю радіо BBC сказав, що він, Пейдж та Джейсон Бонам шукають нового вокаліста для туру. Він зазначив: «Ми слухаємо декількох вокалістів. Ми хочемо відправитися в тур. Це добра ідея, і ми хочемо наблизити цю подію».[92] Наступного дня Ґолдсміт прокоментував перспективу майбутнього туру Led Zeppelin, поставивши під сумніви можливість та мудрість такого рішення. В інтерв'ю BBC News промоутер заявив: «Я думаю, що вони самостійно повинні висловлювати свої думки. На мій погляд довге турне — не вихід для Led Zeppelin». Ґолдсміт також зазначив, що можливий проект Пейджа, Джонса та Бонама не буде носити назву Led Zeppelin.[93] Представник Джиммі Пейджа пізніше підтвердив цей факт, заявивши в інтерв'ю сайту журнала Rolling Stone, що сумісний проект басиста Джонса, гітариста Пейджа та барабанщика Джейсона Бонама не буде називатися Led Zeppelin, оскільки у ньому не бере участь Роберт Плант.[94]

7 січня 2009 Rolling Stone заявив, що всі плани щодо можливого концерту колишніх учасників Led Zeppelin без Роберта Планта скасовуються. Менеджер Джиммі Пейджа Пітер Менш в інтерв'ю цьому музичному виданню сказав: «Led Zeppelin більше немає! Якщо ви не бачили їхнього виступу у грудні 2007, то у вас вже немає шансів».[95]

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія Led Zeppelin

Студійні записи[ред.ред. код]

  • Led Zeppelin (LP, Atlantic Records, 12 січня 1969) — 6-е місце у Великобританії, 10-е місце у США (Billboard 200)
  • Led Zeppelin II (LP, Atlantic Records, 22 жовтня 1969) — 1-е місце у Великобританії та США
  • Led Zeppelin III (LP, Atlantic Records, 5 жовтня 1970) — 1-е місце у Великобританії та США
  • Led Zeppelin IV (LP, Atlantic Records, 8 листопада 1971) — 1-е місце у Великобританії США, 2-е місце в США
  • Houses of the Holy (LP, Atlantic Records, 28 березня 1973) — 1-е місце у Великобританії та США
  • Physical Graffiti (2 LP, Swan Song, 24 лютого 1975) — 1-е місце у Великобританії та США
  • Presence (LP, Swan Song, 31 березня 1976) — 1-е місце у Великобританії та США
  • In Through the Out Door (LP, Swan Song, 15 серпня 1979) — 1-е місце у Великобританії та США

Інші[ред.ред. код]

  • The Song Remains the Same (концертний, 2 LP, Swan Song, 21 вересня 1976) — 1-е місце у Великобританії, 2-е місце в США
  • Coda (LP, Swan Song, 19 листопада 1982) — 4-е місце у Великобританії, 6-е місце в США

Найпопулярніші пісні[ред.ред. код]

  • «Dazed and Confused» (1968)
  • «Communication Breakdown» (1968)
  • «Whole Lotta Love» (1969)
  • «Heartbreaker» (1969)
  • «Ramble On» (1969)
  • «Immigrant Song» (1970)
  • «Black Dog» (1971)
  • «Stairway to Heaven» (1971)
  • «No Quater» (1973)
  • «Trampled Under Foot» (1975)
  • «Kashmir» (1975)
  • «Achilles Last Stand» (1976)
  • «Nobody's Fault But Mine» (1976)
  • «In The Evening» (1979)
  • «All My Love» (1979)

Фільмографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. «Led Zeppelin» (англійською). Nolifetilmetal.com. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2010-05-17. 
  2. Heavy metal timeline
  3. BBC.com
  4. «Led Zeppelin brings down the house». CNN. 2007-12-10. Процитовано 2008-01-31. 
  5. «VH1 Welcomes the Return of the 'Third Annual UK Music Hall of Fame Induction Ceremony'». vh1.com. 2006-09-14. Процитовано 2006-09-21. 
  6. The Local
  7. The Telegraph
  8. The Mail & Guardian
  9. RIAA. «Top Selling Artists». Архів оригіналу за 2012-02-07. 
  10. Australian Broadcasting Corporation — Triple J Music Specials — Led Zeppelin (first broadcast 2000-07-12)
  11. 100 greatest artists of hard rock at vh1.com
  12. «Led Zeppelin: The Legend, the Classic Reviews, a Selection of Hot Photos and More», Rolling Stone [1]
  13. Billboard.com: біографія Led Zeppelin (англ.)
  14. Перший виступ гурту(дан.)
  15. Led Zeppelin The Story of a Band and their Music 1968–1980. — 2005. — С. 36, ISBN 100879308710.
  16. Hammer of the Gods (LPC). — 1995. — С. 32, 44, 64, 190, 225, 277 ISBN 0330438591.
  17. Jimmy Page Online (англ.)
  18. Wall, 2009, p. 84
  19. Welch, 1994, p. 31
  20. Fortnam, 2008, p. 43
  21. AMG, Led Zeppelin I (англ.)
  22. AllMusic, 2012
  23. Wall, 2009, pp. 147, 152
  24. Keith Shadwick Led Zeppelin 1968–1980: The Story Of A Band And Their Music (уривок — на Billboard.com)(англ.)
  25. Connollyco.com: Дискографія Led Zeppelin(англ.)
  26. AMG: Led Zeppelin II(англ.)
  27. Bestsellers(англ.)
  28. Алістер Кроулі та його маєток Болскін-хаус(англ.)
  29. Victorian Fortunecity (англ.)
  30. Lashtal.com (англ.)
  31. Led Zeppelin.org (англ.)
  32. Rolling Stone, 13 03 1975(англ.)
  33. www.classicbands.com (англ.)
  34. www.rockhall.com (англ.)
  35. Stairway to Heaven Backwards (англ.)
  36. About Guitar, 100 Greatest Guitar Solos(англ.)
  37. RIAA Top 100 Albums (англ.)
  38. Classic Rock Covers: Led Zeppelin; Houses of the Holy. Atlantic, 1973. Designer: Hipgnosis (Storm Thorgneson, Aubrey Powell) (англ.)
  39. Best albums with nude covers and the stories behind (англ.)
  40. Manning, Toby. «Broad Church», Q Led Zeppelin Special Edition, 2003.
  41. Solved: Mystery of the iconic Led Zeppelin album cover and its golden-haired children(англ.)
  42. VH1 Biography (англ.)
  43. Журнал «Classic Rock» № 8 январь/февраль 2002г. (рос.)
  44. «Their Time is Gonna Come», журнал «Classic Rock», грудень 2007
  45. «PHYSICAL GRAFFITI»: Рисунки будущего на стенах прошлого, или чем нас цепляет самый лучший рок-двойник 70-х (рос.)
  46. F.Y.I. The New York Times (англ.)
  47. Trampled Underfoot by Led Zeppelin Songfacts (англ.)
  48. Опис «Physical Graffiti» на ledzeppelin.ru (рос.)
  49. Біографія гурту за rockhall.com (англ.)
  50. а б в г д Stephen Davis (1995). Hammer of the Gods (LPC), 44, 64, 190, 225, 277 ISBN 0-330-43859-X.
  51. Led Zeppelin: The latter days, Bonham's death and break-up (1975–1980), анголомовна Вікіпедія. (англ.)
  52. З інтерв'ю шведській телевізійній передачі «Musikbyrån», у той час коли Led Zeppelin отримували Polar Music Prize.
  53. Історія Swan Song на ledzeppelin.ru (рос.)
  54. Журнал «Classic Rock», травень 2002.
  55. Енгер і Пейдж: Fortunecity (англ.)
  56. Dave Lewis (2003). Tight But Loose Files:Celebration II, 49
  57. Aizelwood, John, «Closing Time», Q Magazine Special Led Zeppelin edition, 2003, p. 94.
  58. Dave Lewis (2003). Tight But Loose Files:Celebration II, 80.
  59. Конверты альбома In Through The Out Door (рос.)
  60. Біографія Джона Бонама (англ.)
  61. Mick Wall (2005). «No Way Out»: 86. 
  62. «Jimmy Page says last Led Zeppelin reunion was a disaster», List.co.uk. (англ.)
  63. BBC News Report (англ.)
  64. Lewis, Dave Lewis and Simon Pallett (1997) Led Zeppelin: The Concert File, London: Omnibus Press. ISBN 0-7119-5307-4, p. 144.
  65. «Recording Industry Announces November Awards» RIAA (англ.)
  66. The Immortals: The First Fifty. Rolling Stone Issue 946. Rolling Stone.
  67. а б BBC News Article (англ.)
  68. Wolfmother live at Led Zep's induction (англ.)
  69. Led Zeppelin Readies Fall Reissue Bonanza (англ.)
  70. «Дирижабль вривається в iTunes»
  71. Офіційна заява про перенесення концерту(англ.)
  72. Фанаты Led Zeppelin обрушили сайт с билетами (рос.)
  73. Как я ходил на Led Zeppelin (рос.)
  74. Пара билетов на предстоящий концерт Led Zeppelin была продана за 83 000 фунтов стерлингов.(рос.)
  75. На каждый билет на концерт Led Zeppelin претендует по пятьдесят человек (рос.)
  76. Rolling Stones (англ.)
  77. Led Zeppelin reunion: the review | News |NME.COM (англ.)
  78. «Zeppelin may make new material» (англ.)
  79. «Jimmy Page hints at more shows» (англ.)
  80. Led Zeppelin Guitarist Wants World Tour (англ.)
  81. Роберт Плант предпочел старым товарищам молодую скрипачку (рос.)
  82. Участники Led Zeppelin сыграли вместе с Foo Fighters на «Уэмбли». Lenta.ru. Процитовано 9 січня 2009. (рос.)
  83. «Alison Krauss/Robert Plant go platinum». Country Standard Time. 2008-03-20. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-11-25. 
  84. «List of Grammy winners». CNN.com. 2008-02-10. Процитовано 2008-11-25. 
  85. «Krauss, Plant big winners at Americana awards». USA Today. 2008-09-19. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-11-26. 
  86. На закрытии Олимпиады прозвучит классика Led Zeppelin. Lenta.ru. Процитовано 9 січня 2009. (рос.)
  87. Led Zeppelin members working on new material. guardian.co.uk. Процитовано 9 січня 2009. (англ.)
  88. «Led Zeppelin plan to audition new singer». The Sun. 2008-09-20. Процитовано 2008-09-20. 
  89. «Led Zeppelin to reunite». Daily Telegraph Sydney. Процитовано 2008-09-26. 
  90. Chaytor, Rod (2008-09-27). «Zep's Jason sells up for 'world tour'». The Daily Mirror. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-09-27. 
  91. Роберт Плант опроверг воссоединение Led Zeppelin. Lenta.ru. Процитовано 9 січня 2009. (рос.)
  92. «Zeppelin to go back on the road». BBC Devon. 2008-10-27. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-10-30. 
  93. Youngs, Ian (2008-10-28). «Zep warned off «pointless» tour». BBC News. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-10-30. 
  94. «Could a Robert Plant-Free Led Zeppelin Tour Succeed?». rollingstone.com. 2008-11-13. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-11-25. 
  95. Тур Led Zeppelin без Роберта Планта отменен. Lenta.ru. Процитовано 9 січня 2009. (рос.)