Жан-Марк Еро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Марк Еро
Jean-Marc Ayrault
Жан-Марк ЕроJean-Marc Ayrault

Час на посаді:
15 травня 2012 — 31 березня 2014
Президент   Франсуа Олланд 
Попередник Франсуа Фійон
Наступник Мануель Вальс

Народився 25 січня 1954(1954-01-25) (60 років)
Молевріє (департамент Мен і Луара, Франція
Політична партія Соціалістична партія (Франція)
Дружина  Бріжітт Терр'єн

Жан-Марк Еро (фр. Jean-Marc Ayrault [ɛʁo]; нар. 25 січня 1950, Молевріє, департамент Мен і Луара[1], Франція) — французький державний та політичний діяч. Член Соціалістичної партії. Міський голова Сен-Ерблена з 14 березня 1977 до 20 березня 1989 року. Мер Нанта з 20 березня 1989 року. Прем'єр-міністри Франції з 15 травня 2012 року до 31 березня 2014 року. 

Біографія[ред.ред. код]

Жан-Марк Еро народився 25 січня 1950 року,[2] в Молевріє, що в департаменті  Мен і Луара[2], син Жозефа Еро, колишнього сільськогосподарського робітника, який згодом працював на текстильній фабрики, та Жоржетти Узено, колишньої швачки, яка пізніше стала домогосподаркою. 

Ранню освіту здобув в католицькій початковій школі Святого Йосипа в Молевріє, після чого, в період між 1961 та 1968 роками, навчався в ліцеї Кольбера, в Шоле.[3] Згодом вивчав німецьку мову в Нантському університеті. У 1969–1970 роки провів рік навчання в Вюрцбурзькому університеті в Південній Німеччині. 1972 року отримав диплом вчителя німецької мови. Він залишився в районі Нанта на рік випробувального терміну учительства, який провів у Резе. 

Еро виріс в католицькій родині, у юності брав участь у Русі сільської християнської молоді. Був близький до доктрини теології визволення, тож незабаром вступив до спілки Християнської робітничої молоді. Після з'їзду в Епіне (1971) вступив 1972 року до Соціалістичної партії Франції.

З 1973 року й до обранням в Національні збори в 1986 року він працював в учителем німецької мови в сусідньому Сен-Ерблені.[4]

1977 року у 27-річному віці був обраний мером Сен-Ерблена. На цій посаді пропрацював дванадцять років. До 1991 року входив до лівого крила соціалістичної партії (так звані попереністи). 1989 року соціалістична партія здобула шанс виграти вибори мера у Нанті, оскільки колишній правий мер відмовився від повторного балотування. З грудня 1988 року Еро став офіційним кандидатом на посаду мера. Його виборча кампанія мала потужну підтримку від тодішнього президента Франсуа Міттерана та прем'єр-міністра Мішеля Рокара. 12 березня 1988 року Еро у першому турі набрав 50,19% голосів (його суперник Данієль Ожро одержав 40%). 1995, 2001 і 2008 Еро був переобраний на посаді мера Нанта.

Після перемоги на президентських виборах 2012 року Франсуа Олланда розглядалися дві кандидатури на посаду прем'єр-міністра: Мартін Обрі та Еро[5]. На думку швейцарського журналіста Матьє фон Рора, вибір на користь Еро свідчить про технократичний характер уряду, окрім того — це жест назустріч Німеччині, оскільки Еро володіє німецькою та має добрі контакти з німецькими соціал-демократами[6].

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Депутатська Кар'єра[ред.ред. код]

Національні збори Франції[ред.ред. код]

Голова парламентської фракції соціалістів в Національних Зборах Франції в 1997–2012 роках. Переобирався головою фракції в 2002, 2007 роках. 

Член Національних Зборів Франції від департаменту Атлантична Луара (3-й виборчий округ): в 1986–2012. Вперше обраний 1986 року, переобраний в 1988, 1993, 1997, 2002, 2007 роках.   

Генеральна рада[ред.ред. код]

Генеральний радник департаменту Атлантична Луара: 1976–1982 роках. 

Муніципальна рада[ред.ред. код]

Мер міста Нанта: Починаючи з 20 березня 1989 року. Переобраний в 1995, 2001, 2008 роках. 

Муніципальний радник Нанта: Починаючи з 20 березні  1989 року. Переобраний в 1995, 2001, 2008 роках. 

Мер Сен-Ерблена: в 1977–1989 роках. Переобраний 1983 року. 

Муніципальний радник Сен-Ерблена: в 1977–1989. Переобраний 1983 року. 

Міське співтовариство[ред.ред. код]

Президент міської спільноти Нант-Метрополь: починаючи з 2002 року. Переобраний 2008 року. 

Член ради спільноти Нант-Метрополь: починаючи з 2002 року. Переобраний 2008 року. 

Урядова кар'єра[ред.ред. код]

15 травня 2012 року призначений прем'єр-міністром Франції новим президентом Франції Франсуа Олландом[7]

Перший склад уряду Жана-Марка Еро: 16 травня  — 18 червня 2012[ред.ред. код]

Прем'єр-міністр[ред.ред. код]

Міністри[ред.ред. код]

  • Лоран Фабіус  — міністр закордонних справ;
  • Венсан Пейон  — міністр національної освіти; 
  • Крістен Тобіра — хранитель печаток, міністр юстиції;
  • П'єр Московічі  — міністр економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі;
  • Марісоль Турень — міністр соціальних справ та охорони здоров'я; 
  • Сесіль Дюфло — міністр житлового будівництва та рівності територій; 
  • Мануель Вальс — міністр внутрішніх справ;
  • Ніколь Брик — міністр екології, енергетики та сталого розвитку; 
  • Арно Монтебур — міністр промислової модернізації; 
  • Мішель Сапен  — міністр праці, зайнятості та соціального діалогу; 
  • Жан-Ів Ле Дріан  — міністр оборони;
  • Орелі Філіппетті  — міністр культури та масових комунікацій; 
  • Женев'єв Фьоразо  — міністр вищої освіти та науки; 
  • Нажа Валле-Белькасем — міністр з прав жінок та прес-секретар уряду; 
  • Стефан Ле Фоль  — міністр сільського господарства та агропромислового комплексу; 
  • Маріліз Лебраншу — міністр державної реформи, децентралізації та державної служби; 
  • Віктор Люрель — міністр заморських територій; 
  • Валері Фурнерон  — міністр у справах спорту, молоді, народної освіти та суспільного життя. 

Міністри-делегати[ред.ред. код]

  • Жером Каюзак — міністр-делегат бюджету (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
  • Жорж По-Ланжевен — міністр-делегат успішної освіти (в підпорядкуванні міністра національної освіти);
  • Ален Бачили — міністр-делегат зі зв'язків з парламентом (в підпорядкуванні прем'єр-міністра);
  • Дельфін Бато — міністр-делегат у справах юстиції (в підпорядкуванні міністра юстиції);
  • Франсуа Ламі  — міністр-делегат у справах міст (в підпорядкуванні міністра житлового будівництва та рівних територій); 
  • Бернар Казенно — міністр-делегат з європейських справ (в підпорядкуванні міністра закордонних справ); 
  • Мішель Делоне — міністр-делегат у справах людей похилого віку та залежності (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
  • Сільвія Пінель — міністр-делегат ремесел, торгівлі і туризму (в підпорядкуванні міністра промислового відновлення);
  • Бенуа Амон — міністр-делегат у справах економічної та соціальної солідарності (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
  • Домінік Бертінотті — міністр-делегат з питань родини (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
  • Марі-Арлетт Карлотта — міністр-делегат у справах інвалідів (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
  • Паскаль Канфом — міністр-делегат у справах розвитку (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);

 * Яміна Бангігі — міністр-делегат у справах французьких громадян за кордоном та франкофонії (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);

  • Фредерік Кюв'є — міністр-делегат транспорту та морського господарства (в підпорядкуванні екології, енергетики та сталого розвитку);
  • Флер Пеллере — міністр-делегат у справах малого та середнього бізнесу, інновацій та цифрової економіки (в підпорядкуванні міністра промислового відновлення); 
  • Кадер Аріф — міністр-делегат у справах ветеранів (в підпорядкуванні міністра оборони). 

Другий склад уряду Жана-Марка Еро: 21 червня 2012 —[ред.ред. код]

Нині чинний прем'єр-міністр Жан-Марк Еро був повторно призначений прем'єр-міністром 18 червня 2012. Це його другий уряд призначений президентом Республіки Франсуа Олландом. 

Прем'єр-міністр[ред.ред. код]

Міністри[ред.ред. код]

  • Лоран Фабіус  — міністр закордонних справ;
  • Венсан Пейон  — міністр національної освіти; 
  • Крістен Тобіра — хранитель печаток, міністр юстиції;
  • П'єр Московічі  — міністр економіки та фінансів;
  • Марісоль Турень — міністр соціальних справ та охорони здоров'я; 
  • Сесіль Дюфло — міністр житлового будівництва та рівності територій; 
  • Мануель Вальс — міністр внутрішніх справ;
  • Дельфін Бато — міністр екології, енергетики та сталого розвитку; 
  • Арно Монтебур — міністр промислового відновлення; 
  • Ніколь Брик — міністр зовнішньої торгівлі; 
  • Мішель Сапен  — міністр праці, зайнятості, професійної підготовки та соціального діалогу; 
  • Жан-Ів Ле Дріан  — міністр оборони;
  • Орелі Філіппетті  — міністр культури та масових комунікацій; 
  • Женев'єв Фьоразо  — міністр вищої освіти та науки; 
  • Нажа Валле-Белькасем — міністр з прав жінок та прес-секретар уряду; 
  • Стефан Ле Фоль  — міністр сільського господарства та агропромислового комплексу; 
  • Маріліз Лебраншу — міністр державної реформи, децентралізації та державної служби; 
  • Віктор Люрель — міністр заморських територій; 
  • Сільвія Пінель — міністр у справах ремесел, торгівлі та туризму; 
  • Валері Фурнерон  — міністр у справах спорту, молоді, народного освіти та суспільного життя. 

Міністри-делегати[ред.ред. код]

  • Жером Каюзак — міністр-делегат бюджету (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
  • Жорж По-Ланжевен — міністр-делегат успішної освіти (в підпорядкуванні міністра національної освіти);
  • Ален Бачили — міністр-делегат зі зв'язків з парламентом (в підпорядкуванні прем'єр-міністра);
  • Франсуа Ламі  — міністр-делегат у справах міст (в підпорядкуванні міністра житлового будівництва та рівних територій);
  • Бернар Казенно — міністр-делегат з європейських справ (в підпорядкуванні міністра закордонних справ); 
  • Мішель Делоне — міністр-делегат у справах людей похилого віку та залежності (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
  • Бенуа Амон — міністр-делегат у справах економічної та соціальної солідарності (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
  • Домінік Бертінотті — міністр-делегат з питань родини (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
  • Марі-Арлетт Карлотта — міністр-делегат у справах інвалідів (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
  • Тьєррі Репентен — міністр-делегат з підготовки кадрів та навчання (в підпорядкуванні міністра праці, зайнятості, професійної підготовки та соціального діалогу);
  • Паскаль Канфом — міністр-делегат у справах розвитку (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);
  • Яміна Бангігі — міністр-делегат у справах франкофонії (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);
  • Фредерік Кюв'є — міністр-делегат транспорту, у справах моря та рибальства (в підпорядкуванні екології, енергетики та сталого розвитку);
  • Флер Пеллере — міністр-делегат у справах малого та середнього бізнесу, інновацій та цифрової економіки (в підпорядкуванні міністра промислового відновлення); 
  • Кадер Аріф — міністр-делегат у справах ветеранів (в підпорядкуванні міністра оборони). 

Родина[ред.ред. код]

Жан-Мішель Еро з 1971 року одружений з Бріжітт Терр'єн, також уродженкою Молевріє. Дружина закінчила філологічний факультет і з 1974 року працює вчителькою в коледжі. З 1982 до 2001 року обиралася генеральною радницею кантону Сен-Ерблен-Західний Ендр. Подружжя має двох дочок.

Література[ред.ред. код]

  • Philippe Goulliaud: Jean-Marc Ayrault, la rançon de l'expérience. In: Le Figaro. 26. Juni 2007.
  • Alain Besson: Jean-Marc Ayrault. Une ambition nantaise… Editions Coiffard, Nantes 2004, ISBN 2-910366-49-9.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Jean-Marc Ayrault, le "réformiste décomplexé " ",Ле-Монд, 15 травня 2012 року
  2. а б Roger, Patrick (15 травня 2012 року). «Jean-Marc Ayrault, le "réformiste décomplexé». Le Monde.  (фр.).
  3. (фр.) «Jean-Marc Ayrault». le site de France Info. Архів оригіналу за 2012-09-21. Процитовано 2012-05-15. 
  4. «Biographical note on the website for Nantes». Архів оригіналу за 2012-09-21. Процитовано 2012-05-15. 
  5. Michaela Wiegel: Hybrid statt Hybris. auf faz.net vom 10. Mai 2012
  6. Unsicher auf der Bastille на сайті Spiegel Online 7 травня 2012
  7. Portrait. Jean-Marc Ayrault, fils d'ouvrier épris d'Europe à Matignon