Зворотний бік Місяця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зворотний бік Місяця
Зворотний бік Місяця

Зворотний бік Місяця — частина місячної поверхні, яку ми не бачимо з Землі.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Період обертання Місяця навколо Землі дорівнює періоду його ж обертання навколо своєї осі, тому до Землі він звернений завжди однією стороною. Морів, на відміну від видимої сторони, майже немає. Іноді її помилково називають темною стороною Місяця (Dark side of the Moon), але це не так - Сонцем ця сторона висвітлюється, як зазвичай.

Ще один цікавий факт, що з Землі насправді видно більше ніж лише половину місячної поверхні. Оскільки орбіта руху Місяця довкола Землі еліптична, а не радіальна, швидкість його орбітального руху змінюється в залежності від того, наскільки близько він знаходиться до нашої планети. Швидкість обертання Місяця довкола своєї осі при цьому залишається постійною. У момент коли Місяць знаходиться щонайдалі від Землі, його орбітальна швидкість є невеликою, і цього достатньо, щоб швидкість обертання стала більшою. Це дає спостерігачам з землі можливість трохи "підглянути" і побачити зворотну половину. Цей ефект руху Місяця носить назву лібрація і дозволяє побачити до 59% поверхні Місяця із Землі.

Історія досліджень[ред.ред. код]

В серпні–вересні 1958 року США першими провели спробу сфотографувати зворотний бік Місяця близької відстані і відправили в космос перші невеликі зонди Pioneer. Нажаль, із-за несправностей ракет-носіїв жоден з літальних апаратів не вийшов на розраховану траєкторію. Але це стало стимулом для С.П. Королева і його соратників.

4 жовтня 1959 року. радянський союз здійснив запуск автоматичної міжпланетної станції (АМС) «Луна-3». Приблизно через три доби, 7 жовтня, у проміжку між 6:30 і 7:10 за московським часом станція виконала фотографування невидимої частини Місяця і передала знімки по телевізійному каналу на Землю. Сигнал з космосу отримували у Сімеїзькій обсерваторії, що знаходиться в Криму.

Для виконання знімків у науково-дослідному інституті телевізійної техніки (Санкт-Петербург), була створена спеціальна фототелевізійна апаратура "Енисей". Місяць знімали на плівку, яка оброблялась на борту автоматично. Для фотографування використовувалась «трофейна» американська кіноплівка шириною в 35 мм, яку отримали з американських розвідувальних аеростатів з фотоапаратурою у 1950-х роках, які були виявлені радянськими військами.

У 1968 році американські астронавти пролетіли над зворотною стороною Місяця на борту космічного корабля Аполлон-8. Командир Франк Борман (англ. Frank Borman), пілот командного модуля Джеймс Ловелл (англ. James Lovell), і пілот місячного модуля Вільям Андерс стали першими людьми, які подорожували за межами нижньої навколоземної орбіти.

В місіях на Місяць бере участь також і Японія. Дослідницький апарат Kaguya (SELENE - SELenological and ENgineering Explorer) був запущений на орбіту 14 вересня 2007 року. 10-го червня 2009 року він розбився і впав на поверхню Місяця, але маючи на борту два менші супутника Окіна і Оуна (Okina і Ouna), він зробив перші, найдетальніші на сьогодні карти гравітаційного поля Місяця.

18 червня 2009 року з космодрому на мисі Канаверал був здійснений запуск ще одного апарату для дослідження Місяця — Lunar Reconnaissance Orbiter (LBO, Місячний орбітальний розвідник). Зонд знаходиться на орбіті на відстані 50 км від поверхні місяця. За планами NASA, основна задача зонду — збір інформації про топологію Місяця та особливості середовища, для забезпечення подальшого освоєння Місяця і висадки на його поверхні.

Особливості рельєфу та структури[ред.ред. код]

На відміну від видимої частини, на зворотному боці Місяця переважно материковий рельєф і велика кількість кратерів. Тут немає великих за площею морів, їх всього два: Море Москви і Море Мрії. Тим часом в списку найбільших за діаметром місячних кратерів перші дев'ять розташовані саме на зворотному боці Місяця.[1].

Кора цієї частини Місяця тонша, а ось мантія навпаки ближче до кори і більш щільна, про це свідчать Японські дослідники. Гравітаційне поле у луни також не однорідне. На видимій стороні Місяця спостерігали зони збільшеної гравітації в формі чітких плям. Вони зумовлені виходами щільних порід і чітко локалізовані. А ось на зворотній стороні, зони підвищеної і меншої гравітації розкидані у вигляді концентричних кілець по поверхні.[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кратеры Луны — Gazetteer of Planetary Nomenclature
  2. Результати Японської місії SELENE на Місяць — Seeing the Missing Half, Gregory A. Neumann, Erwan Mazarico

Посилання[ред.ред. код]