Море Криз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Море Криз
лат. Mare Crisium
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 750 км)
Координати центра
 16°12′ пн. ш. 59°06′ сх. д. / 16.2° пн. ш. 59.1° сх. д. / 16.2; 59.1
Розмір
 560×420 км
Епонім
 кризи
Назву затверджено 1935
Море Криз. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Море Криз

 Море Криз на Вікісховищі
Мозаїка знімків, зроблених при високому Сонці
Карти (1965 та 1964 р.)
Карта гравітаційного поля Місяця з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери). Червоне — області посиленої гравітації (маскони); маскон Моря Криз — найправіший із 5 великих.
Західна частина Моря Криз
Частина гряди Оппеля. В центрі — маленький імовірний концентричний кратер. Розмір знімка — 13×18 км.
Безіменний кратер-привид на півдні Моря Криз. Повністю затоплений лавою і окреслений лише грядами, що пролягли над його валом. Діаметр — 16 км. Рельєф добре видно завдяки дуже низькому Сонцю (3,2°).

Мо́ре Криз (лат. Mare Crisium) — море на сході видимого боку Місяця. Розмір — 560×420 км[1], площа — біля 170 000 км2[2]. Найбільш ізольоване море видимого боку[3]: його оточують просторі височини, де трапляються лише маленькі морські ділянки. Лежить у величезному кратері (басейні), примітному значною витягнутістю. Має характерні для круглих морів маскон і кільце гряд, але не має кільця грабенів[4][1][5].

За Морем Криз зручно спостерігати лібрацію Місяця: його відстань від краю місячного диска невелика й завдяки лібрації змінюється в кілька разів[6], що видно навіть неозброєним оком[7][8].

Назва[ред. | ред. код]

Сучасну назву цього моря, як і більшості місячних морів, запропонував[9] Джованні Річчолі в 1651 році. 1935 року її затвердив Міжнародний астрономічний союз[10].

В давнину це море мало й кілька інших назв. Ймовірно, колись його називали Каспійським морем, бо це ім'я незалежно один від одного зафіксували Томас Герріот (1610), П'єр Гассенді (1635–1637) та Міхаель ван Лангрен (1645)[11][12]. Каспійське море згадував і давньогрецький письменник Плутарх, проводячи аналогію земних об'єктів із місячними[11]. Однак Ян Гевелій 1647 року назвав це море Меотійським болотом (Palus Moeotis або Palus Mæotis) — давнім ім'ям Азовського моря[13][14]. Крім того, близько 1600 року Вільям Гільберт — автор першої відомої карти Місяця, де було запропоновано імена для деталей його поверхні, — назвав його Британією (Brittannia)[15].

Розташування й суміжні об'єкти[ред. | ред. код]

Координати центра Моря Криз — 17°00′ пн. ш. 59°06′ сх. д. / 17.0° пн. ш. 59.1° сх. д. / 17.0; 59.1[10]. На захід від нього лежить Море Спокою з Болотом Сну, на південний захід — Море Достатку, на схід — Море Крайове. Між морями Криз та Крайовим є група маленьких озер із неофіційною назвою «Озера Котячої Посмішки» (лат. Lacus Risus Felis)[16].

У ближніх околицях Моря Криз, у зовнішній частині його басейну[17][5], теж є чимало невеликих морських ділянок. Деякі з них отримали назву: Озеро Наполегливості (на півдні), Море Піни та Море Хвиль (на південному сході), Море Змії (на північному сході) та Озеро Справедливості (на північному заході). Крім того, там розташовані великі залиті лавою кратери Клеомед (на півночі), Кондорсе та Фірмік (на південному сході). Море Змії та безіменна морська ділянка на північному заході Моря Криз сполучаються з ним вузькими протоками[18].

Біля західного краю Моря Криз лежить дуже яскравий променястий кратер Прокл. Інші сусідні з морем найменовані кратери — Макробій, Тіссеран, Глейшер, Фредгольм та Кріль на заході, Дельмот та Еймарт на півночі, Ібн ал-Хайсам та Ганзен на сході, Озу, Ван Альбада, Шеплі та Теббат на півдні.

Басейн[ред. | ред. код]

Як і багато інших місячних морів, Море Криз лежить у гігантському кратері — імпактному басейні. Воно займає його внутрішню, найглибшу, частину, оточену гірським кільцем. Це кільце витягнуте з заходу на схід і має розмір біля 630×500 км. На заході воно майже суцільне, а на сході сильно переривчасте. Окрім того, у цього басейну прослідковують і інші, слабше виражені, кільця — і меншого, і більшого діаметра. Найменше з них, ймовірно, лежить у межах моря під кільцем гряд і має діаметр близько 380 км, а найбільше, можливо, сягає близько 1000[19][20] або навіть 1600 км[21].

Басейн Моря Криз — один із найбільш витягнутих великих кратерів Місяця. Крім того, він примітний поганою розвиненістю зовнішніх кілець (гіршою, ніж, наприклад, у басейнів морів Нектару та Східного)[5].

Викиди, що розлетілися при появі басейну Моря Криз, найкраще виражені на південному сході та північному сході. Подібні метеликоподібні ореоли викидів утворюються при ударах під малим кутом до горизонту[19]. Також навколо цього басейну розкидані його вторинні кратери, що трапляються на відстані до 1100 км від його центра[22]. Подекуди вони утворюють ланцюжки або й зливаються в суцільні долини[19].

Згідно з гравіметричними даними, басейн Моря Криз — одне з місць із рекордно малою товщиною місячної кори: вона там наближається до нуля. Це наслідок того, що при його появі породи кори були викинуті геть[23].

Лавовий покрив[ред. | ред. код]

Для товщини лавового покриву Моря Криз існують отримані різними методами оцінки 1,9 та 2,9 км[21]. Біля берегів лава найтонша, і там над нею подекуди височіють рештки затоплених нею кратерів[24]. Крім того, там трапляються не залиті лавою «острівці», де на поверхню виходить застиглий розплав, утворений при появі басейну моря[25]. Радарне зондування з «Аполлона-17» показало, що на глибині 1,4 км у цьому морі лежить шар порід із дещо відмінною густиною (ймовірно, реголіт чи пірокластичні породи)[26][27].

Поверхня Моря Криз лежить нижче за поверхню всіх сусідніх морських ділянок: приблизно на 3 км нижче за Море Спокою та Море Хвиль, на 2 км нижче за Море Піни, Озеро Справедливості та Озеро Наполегливості й на 1 км нижче за Море Змії та Море Достатку. Абсолютна висота поверхні Моря Криз знаходиться в межах 3,2–3,8 км нижче нульового рівня. Мінімуму вона сягає всередині кільця гряд. Гори, що оточують море, височіють над ним на 3–5 км[28].

У морі спостерігається маскон (область збільшеної сили тяжіння), де гравітаційне прискорення збільшене на 0,095 Ґал[21]. Як і в деяких інших морях, він лежить у межах кільця гряд, а головною причиною його існування, ймовірно, є висока густина морської лави[27].

Деталі поверхні[ред. | ред. код]

Західний берег моря відносно рівний, а східний порізаний численними затоками й утворює багато мисів, півостровів та островів. Найбільший мис розташований на південному сході моря й має власне ім'я: мис Агар (лат. Promontorium Agarum). Він є майже островом, бо відділений від «материка» затокою, але ця затока світла і тому малопомітна[28]. Отримав назву й один невеликий острівець неподалік — гора Усова (Mons Usov).

Маленький розрив є й на заході гірського кільця. Його обмежують виступи з неофіційними нині назвами «мис Олівій» (Promontorium Olivium, північний) та «мис Лавіній» (Promontorium Lavinium, південний)[29][8]. Гра світла та тіней на заході Сонця може створити враження, що вони з'єднані мостом. Ця ілюзія відома як міст О'Нілла[ru][30][20].

Кільце гряд Моря Криз більш кругле, ніж саме море. Воно має розмір 390×360 км і проходить у кількох десятках кілометрів від берегів. У ньому розрізняють кілька частин: гряда Оппеля (Dorsum Oppel) на заході, гряди Тетяєва (Dorsa Tetyaev) на північному сході, гряди Харкера (Dorsa Harker) на південному сході та гряда Терм'є (Dorsum Termier) на півдні. За точними альтиметричними даними в цьому морі виявлено й багато низьких гряд, що не входять до складу кільця (всього більше 170)[2].

Найбільші кратери Моря Криз частково залиті лавою. Це 35-кілометровий кратер Єркс і 32-кілометровий Лік біля західного берега та 23-кілометровий Еймарт C біля північного. Розташування деяких гряд вказує на існування в морі й ще більших (до 95 км), але цілком вкритих лавою кратерів[2]. Наступні за розміром кратери Моря Криз — Пікар (22 км), Пірс (19 км), Грівз (14 км), Клеомед F (12 км) та Свіфт (10 км). Всі вони з'явилися вже після лавового покриву. Окрім перерахованих, назви в цьому морі отримали кратери Фаренгейт (7 км), Кертіс (3 км), Еккерт (3 км), Лев (0,06 км) та кілька сателітних. На півночі гряди Оппеля лежить імовірний концентричний кратер розміром 3 км[31]. Ще кілька таких кратерів є в південно-східних околицях моря[32].

Західну частину моря перетинають яскраві промені недалекого кратера Прокл. Менш помітних променів різних кратерів багато і на решті поверхні моря[33].

Геологічна історія[ред. | ред. код]

Басейн Моря Криз з'явився в нектарському періоді[34]. Його вік із деякою невпевненістю оцінюють у 3,8–3,9 млрд років (дані радіоізотопного датування доставлених «Луною-20» зразків, що інтерпретують як його викиди)[35][22]. Він молодший за басейни сусідніх морів Спокою, Достатку та Нектару, але старший за басейни морів Дощів і, ймовірно, Гумбольдта. Чи старший він за басейн Моря Ясності, неясно[34][35].

Судячи з витягнутої форми басейну, поганої вираженості його східного краю та картини розподілу його викидів, він утворений ударом із заходу під малим кутом до горизонту[22][19] — ймовірно, менше 15°[5]. За іншою версією, витягнутість цього басейну значною мірою є наслідком того, що його східний край утворився поверх великого кратера або зруйнувався потім[36].

Базальтова лава, що утворила саме Море Криз, виверглася пізніше. Сучасна його поверхня складена пізньоімбрійською та ератосфенівською лавою. Радіоізотопний вік базальту, доставленого звідти «Луною-24», лежить у межах 2,5–3,5 млрд років. Вік поверхні різних ділянок моря, визначений за концентрацією кратерів, варіює в межах 2,7–3,6 млрд років (найстарші ділянки розташовані біля західного берега)[37]. Вік лавового покриву сусідніх маленьких морів та озер оцінюють як пізньоімбрійський, але дещо більший, ніж у Моря Криз[1][38].

Після утворення басейну, але до остаточного залиття його лавою там з'явилися такі кратери, як Єркс і Лік. Метеоритне бомбардування продовжувалося й після застигання лави, створивши Пікар, Пірс та численні менші кратери. Крім того, застигла лава, просівши під дією власної ваги, вкрилася грядами («зморшками»).

Приземлення космічних апаратів[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // [1] — 1987. — P. 241–242. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 29 вересня 2013
  2. ↑ а б в Byrne, P. K.; Klimczak, C.; Solomon, S. C. (2013). Investigating the Tectonics of Mare Crisium with Topographic Data (PDF). American Geophysical Union, Fall Meeting 2013, abstract #P23E-1832. Bibcode:2013AGUFM.P23E1832B. Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  3. ↑ Richard Handy (23 лютого 2007). Flat Black Crisium. lpod.org. Архів оригіналу за 23 березня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  4. ↑ Wilhelms D. Plate 5A. Structural features // [2] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 8 квітня 2014
  5. ↑ а б в г Wichman R. W., Schultz P. H. The Crisium basin: Implications of an oblique impact for basin ring formation and cavity collapse // Large Meteorite Impacts and Planetary Evolution / B.O. Dressier, R.A.F. Grieve, V.L. Sharpton. — Geological Society of America, 1994. — P. 61–72. — (Geological Society of America Special Paper 293) — ISBN 9780813722931.
  6. ↑ Vandenbohede A. [3] — 2005. — P. 7. Архівовано з джерела 8 травня 2014
  7. ↑ Schaaf F. The 50 Best Sights in Astronomy and How to See Them. — John Wiley & Sons, 2007. — P. 186. — ISBN 9780470128312.
  8. ↑ а б Lacroux J., Legrand C. Discover the Moon. — Cambridge University Press, 2003. — P. 40. — ISBN 9780521535557.
  9. ↑ Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651)
  10. ↑ а б Mare Crisium. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 4 квітня 2012. Процитовано 28 червня 2015.
  11. ↑ а б Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 6–7, 17, 33, 45. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  12. ↑ Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  13. ↑ Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 233. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Palus Mæotis — у списку назв на с. 233 [Архівовано 30 червня 2015 у Wayback Machine.])
  14. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 205. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  15. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  16. ↑ Chuck Wood (9 жовтня 2004). Marginal Maria. lpod.org. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  17. ↑ Wilhelms D. Plate 4A. Maria // [4] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 8 квітня 2014
  18. ↑ Head, J. W.; Adams, J. B.; McCord, T. B.; Pieters, C.; Zisk, S. Regional stratigraphy and geologic history of Mare Crisium // Mare Crisium: The view from Luna 24; Proceedings of the Conference, Houston, Tex., December 1-3, 1977. — New York : Pergamon Press, 1978. — P. 43–74. — Bibcode:1978mcvl.conf...43H.
  19. ↑ а б в г Ambrose, W. A. (2010). Origin, Distribution and Chronostratigraphy of Asymmetric Secondary Craters and Ejecta Complexes in the Crisium Basin (PDF). 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.1061. Bibcode:2010LPI....41.1061A. Архів оригіналу (PDF) за 15 січня 2021. Процитовано 28 червня 2015.
  20. ↑ а б Chu A., Paech W., Weigand M. 2a - Mare Crisium // The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 34–37. — ISBN 9781107019737. — DOI:10.1017/CBO9781139095709.006.
  21. ↑ а б в Wood C. A. (14 серпня 2004). Impact Basin Database. lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 28 червня 2015.
  22. ↑ а б в Wilhelms D. Chapter 9. Nectarian System // [5] — 1987. — P. 170–171. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 3 вересня 2014
  23. ↑ Wieczorek, M. A.; Neumann, G. A.; Nimmo, F. та ін. (2013). The Crust of the Moon as Seen by GRAIL (PDF). Science. 339 (6120): 671—675. Bibcode:2013Sci...339..671W. doi:10.1126/science.1231530. PMID 23223394. Архів оригіналу (PDF) за 30 березня 2015. Процитовано 28 червня 2015. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка) (додатки [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.])
  24. ↑ Chuck Wood (30 березня 2006). No Crisis In Crisium. lpod.org. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  25. ↑ Spudis, P. D.; Sliz, M. U. (2016). Impact Melt from the Lunar Crisium Multi-Ring Basin (PDF). 47th Lunar and Planetary Science Conference, held March 21-25, 2016 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1903, p.1463. Bibcode:2016LPI....47.1463S. Архів оригіналу (PDF) за 8 серпня 2020. Процитовано 29 квітня 2017.
  26. ↑ Peeples, W. J.; Sill, W. R.; May, T. W.; Ward, S. H.; Phillips, R. J.; Jordan, R. L.; Abbott, E. A.; Killpack, T. J. (1978). Orbital radar evidence for lunar subsurface layering in Maria Serenitatis and Crisium. Journal of Geophysical Research. 83 (B7): 3459—3468. Bibcode:1978JGR....83.3459P. doi:10.1029/JB083iB07p03459.
  27. ↑ а б Watters T. R., Johnson C. L. Lunar Tectonics // Planetary Tectonics / T. R. Watters, R. A. Schultz. — Cambridge University Press, 2010. — P. 134–136, 167. — ISBN 978-0-521-76573-2.
  28. ↑ а б За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  29. ↑ Promontorium Olivium. The-Moon Wiki. 2010. Архів оригіналу за 9 лютого 2013. Процитовано 28 червня 2015.
  30. ↑ O'Neill's Bridge. The-Moon Wiki. 2014. Архів оригіналу за 27 червня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  31. ↑ Concentric crater. The-Moon Wiki. Архів оригіналу за 4 листопада 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  32. ↑ Fitz-Gerald, B. (December 2012). Concentric Craters (PDF). The Moon. Occasional papers of the Lunar Section of the British Astronomical Association. 2: 1—13. Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  33. ↑ Chuck Wood (13 березня 2010). Rays, Rays Everywhere. lpod.org. Архів оригіналу за 24 червня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  34. ↑ а б Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 28 червня 2015.
  35. ↑ а б Stöffler D., Ryder G., Ivanov B. A., Artemieva N. A., Cintala M. J., Grieve R. A. F. (2006). Cratering History and Lunar Chronology. Reviews in Mineralogy and Geochemistry. 60: 519—596. doi:10.2138/rmg.2006.60.05.
  36. ↑ Spudis P. D. 5. A modified basin: Crisium // The Geology of Multi-Ring Impact Basins. — Cambridge University Press, 2005. — P. 89–108. — ISBN 9780521619233. — DOI:10.1017/CBO9780511564581.006.
  37. ↑ Hiesinger, H.; van der Bogert, C. H.; Reiss, D.; Robinson, M. S. (2011). Absolute model ages of basalts in Mare Crisium (PDF). EPSC-DPS Joint Meeting 2011, held 2-7 October 2011 in Nantes, France. Bibcode:2011epsc.conf.1095H. Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  38. ↑ Wilhelms D. Plate 9A. Upper Imbrian Series // [6] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 8 квітня 2014

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Море_Криз&oldid=36848430