Золочене століття піднесення економіки США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Золочене століття піднесення економіки США(англ. Gilded Age) — історично короткий період піднесення економіки США між 1865 та 1893 роками, котрий закінчився економічною депресією. Назва періоду умовна і вельми неточна та охоплює лише тридцять років.


Назва[ред.ред. код]

Палац родини мільйонерів Вандербілт в Ньюпорті (Род-Айленд), зразок пишної архітектури «позолочених років».

Назву «Золочене століття» запропонував роман, котрий створили письменники Марк Твен та Чарльз Дадлі Ворнер 1873 року.В романі сатирично обіграні історії тої пори в сенсі категорії «золоте століття». Справжню і повну назву роману модна перекласти як «Золочене століття. Оповіді про сьогодення ».

Назву роману перенесли на історичний період піднесення економіки та блискучої «піни», пов'язаної зі швидким збагаченням декотрих верств населення, не обтяжених культурою чи культурними традиціями. Доба характеризувалась шаленими витратами нуворішів на розкоші, побудову пишних особняків з парками і скульптурами, що і породило уяву про золоченість і фінансову успішність.

Фінансове піднесення дійсно мало місце, але двічі за тридцятирічний термін закінчувалось економічної депресією, що спричинили паніку у 1873 та у 1893 роках.

В Сполучених Штатах Америки друга промислова революція зазвичай асоціюється з електрифікацією, а насамперед з такими світилами наукової думки, як Нікола Тесла, Томас Алва Едісон та Джордж Вестінгауз та видатним американським інженером, засновником наукової організації праці і менеджменту Фредеріком Уінслоу Тейлором.

Аби задовольнити зростаючі потреби промисловості США в кваліфікованих працівниках, заснували велику кількість інженерно-технічних коледжів. Виникає складний бюрократичний апарат з власною ієрархією та звітністю. Вперше він був створений для управління залізницями США, і як ефективний на той час — перенесений у інші галузі економіки[1]. В крупнхх корпораціях виникає система кар'єрного росту і перспективи на збільшення зарплатні і прибутку. Менеджери (управлінці) і чиновництво на порівняно великих посадах за рівнем прибутків зрівнялись з володарями дрібного бізнесу. Виникли умови для появи і зміцнення среднього класу[2].

В добу «золочених років» США перехопили у Великобританії лідерство в Другій промисловій революції. Низка нових технологій, швидко запроваджених в реальність, не оминаючи і електифікацію, та активнсть бізнесових ділків сприяли індустріалізації та промисловому засвоенню природних ресурсів країни. За 1880-і роки валовий внутрішній продукт подвоївся, а національне багатство зростало на 3,8 % на рік[3][4].

Історія[ред.ред. код]

Урочистості з приводу закінчення будівництва трансконтинентальної залізниці у США. Травень 1869 року. Фото Ендрю Рассела.

За висновками істориків, могутність економіки США була закладена в добу «Золоченого століття». В 1870-і та 1880-і роки як економіка в цілому, так і зарабітня платня, збагачення, національний продукт та капитали в США зростали найбільшими темпами в недальній історії крїни[5]. Панівні позиції в організації бізнесу посіла корпорація. На цей період прийшлося створення індустріальних гігантів на північному Сході США та використання всіх можливостей технічно-інженерних досягнень. Прибуток на душу в США вдвічі перебільшив той же в Німеччині та у Франції, на 50 % він був більшим ніж у Великій Британії [6].

Політичне життя в країні коливало між боротьбою великих республікнської та демократичною партій. Лише іноді в ньому брали участь дрібні партії. Саме тоді була закладена двопартійна виборча система. Практично всі впливові особи в американській політиці належали чи то одної, чи то до другої великої партії[7]. Найбільш забезпечений класс американського суспільства почав витрачати велетенські грошові суми на розкішний спосіб життя і розкішні приватні резиденції.

Аби приховувати рівень власного багатства і зменшувати тим соціальну напругу, широко використовують филантропію, давню традицію якої заклали ще в Британії. Це система відкупу від мільйонів бідняків і мало забезпечених в країнах, де державний уряд не опікується багатьма проблемами соціального захисту мешканців.

Система філантропії і відкупу від мільйонів бідняків стане важливим важилем ( разом із прихованим використанням криміналітету і, відкритим, поліції ) в системі протидії народним завоушенням і протестам. Виникає і теоретичне підгрунтя системи протидії народним завоушенням і протестам, котру мільйонер Ендрю Карнегі називав «Евангелием від багатства».

Отримані велетенські прибутки в руках небагатьох нібито добровільно повертались суспільству у вигляді філантропії. Завдяки цьому фінансово підтримували тисячи учбових закладів (шкіл і коледжів), лікарень і шпиталів, академій, театрів і театральних шкіл, а також музеїв і бібліотек, оркестрів та благодійних товариств[8]. Розголосу набуло те, що Джон Рокфеллер на благодійністьь передав більш ніж 500 мильйонів долярів, що становило половину його прибутків.

В архітектурі Сполучених Штатів запанувала архітектура стилів неоренесанс, бозар і неоготика. Була мода на розкішні садиби і резиденції з мармуровими скульптурами, фонтанами і парками. Цей химеричний світ нервовості і бізнесової метушні, швидкого поглинання багатств, гонитви за дворянськими титулами, світ марнославства відображений в картинах низки художників Сполучених Штатів, від ... до Джозефа Крістіана Леєндекера (1874-1951).

На цей же період прийшовся і розвиток в живопису Сполучених Штатів імпресіонізму. В невеселому мистецитві протестантської країни американський імпресіонізм відкрив сторінку мистецтва усміхненого, приємного за настроями, нехай обмеженого і поверхневого, неглибокого за змістом.

Кінець «золочених років» збігся з економічною кризою 18931897 років. Економічна депресія суттєво вплине на президентськіе вибори в США 1896 року. Країна перевалила в нову добу, що отримала назву прогресивизму.

Хвиля еміграції[ред.ред. код]

На так звану добу Золоченого століття прийшлася велика хвиля еміграції у США. Вона отримала назву «нова» на відміну від «старої еміграції» 17911849 років. В країну прибуло близько 10 000 000 емігрантів. Аби прийняти, відсортувати здорових від хворих та облаштувати новоприбулих з Європи і Російської імперії, федеральний уряд організував відповідний центр на острові Елліс в Нью-Йорку, там, де 28 жовтня 1886 року встановили статую Свободи.

Лише невелика частка «нових» емігрантів була економічно успішними фермерами, котрі прагнули оримати більше землі під власні господарства. Але серед фермерів США парадоксальним чином не було надто багатих чи мільйонерів... Тисячі бідних емігрантів-селян були приваблені американською мрією і прагненням швидко розбогатіти. Але у випадках невдач вони покидали землеробство і влаштовувались на працю в млини, шахти бо малі виробництва чи фабрики і стають бідним пролетаріатом. Більшість оселялсь в північних штатах. Лише мала частина оселялась в південних штатах, де економічна ситуація погіршилась і не дуже покращувалась після громадянської війни 1861-1865 рр.

Дискримінація китайських емігрантів[ред.ред. код]

Широке коло обмежуючих настанов було використано до китайських емігрантів. Первісно їх наймали на некваліфіковану працю по створенню Центральної Тихоокеанської залізниці, особливо на ділянці Каліфорнія — штат Юта. За переписом 1870 року в країні нараховували 63.000 китайських емігрантів. Вже через 10 років їх чисельність збільшилась до 106 000 у 1880 році. Мешканці США негативно реагували на китайських емігрантів через суттєві відмінності в побуті і соціальній організації з ознаками клановості і феодалізму. В них вбачали небезпечних конкурентів, позаяк вони зголошувались на низьку зарплатню і цим сприяли зниженню зарплатні інших. Негативізм ставлення дійшов до краю, коли голова профспілок Семюел Гомперс категорично відмовив китайським емігрантам ставати членами профспілок і мати профспілкову допомогу.

Конгрес США заборонив китайську еміграцію в країну законом від 1882 року. Частка емігрантів повернулась в Китай, але не всі. Створилась і китайська діспора в США. Емігрантам з Китаю не дозволяли отримувати громадянство до 1950 року, коли було нарешті прийнято рішення Верховного суду про надання громадянства всім нащадкам китайських емігрантів.

Зміни в містах США[ред.ред. код]

Панорама центральної забудови Нью-Йорка з даху Рокфеллер Центр, фото 1932 року
Потяг нью-йоркського метро на поверхні взимку.

Золочене століття піднесення економіки сутєво змінило низку старих міст, серед яких були Нью-Йорк, Бостон, Філадельфія, Чикаго, декілька інших індустрільних центрів країни. Так, забудова міста Нью-Йорк складалася спочатку нерегулярною. Містобудівного плану в сучасному розумінні не існувало. Район Грінвіч-Віллидж почав забудовуватися в західно-східному напрямку. 1811 року двопалатний законодавчий орган штату Нью-Йорк прийняв «Комісійний» план забудови та продажу землі на території штату від сучасної 14-ї стріт до північного краю Мангеттена. План передбачав суворо ортогональну орієнтацію вулиць по всій незабудованій території острова. Таким чином, місто Нью-Йорк не отримувало одного яскраво вираженого центру і його створенням нихто не опікувався і надалі. Хоча план піддавався справедливій критиці за монотонність, подальший розвиток містобудування підтвердив його більшу принадність для транспорту: автомобільний рух по регулярно розподіленим вулицям значно менш схильний до дорожніх заторів, ніж у старих європейських містах радіально-кільцевої структури. Проблему дорожніх заторів частково зняло і будівництво метро.

Кількість мешканців деяких міст швидко перетнула кордон у один мільйон. Навіть американська будівельна промисловість не була готова до цих процесів. Збільшення мешканців міст потягло за собою зміни в інженерних, будівельних і транспортних галузях, але наражалось на приватну власність земельних ділянок. В той період закладені контрасти між забудовою центральних та багатих кварталів і кварталами індустріальними, де тисячами оселялась біднота і пролетаріат. Піанером в забудові бізнесових центрів міст хмарочосами став архітектор Луїс Генрі Салліван (1856-1924). Візки і коні були витіснені з вузьких вулиць міст і замінені на автівки, трамваї та залізниці. Частка міст отримала метро в естетично спрощених формах. Забудова в містах не була позбавлена хаотичного розланування, важкої стилістичної неузгодженості, ознак потворного урбанізму.

Розпочалось активне будівництво і в малих містах, де власники дешевого житля здавали його в аренду, маючи стабільний прибуток без участі в промисловому виробництві. Дрібну забудову підживлювала постійна еміграція, що досягла вищого щаблю у 1910 році. Первісно люди оселялись поруч, керуючись спільною неанглійською мовою, національною та релігійною приналежністю, спільними витоками з колишніх батьківщин. Значною була еміграція з Німеччини, що зберігала в діаспорі і німецьку мову і німецькі традиції. Але вже діти емігрантів були двомовними і налаштованими на постійне поселення в Сполучених Штатах. Мало прив'язаними до США були емігранти з Італії і Греції, котрі розглядали перебування в країні як тимчасове, як період заробітку при некваліфікованій праці з метою повернення на колишню батьківщину.

Особливо невтішною була забудова в бідняцьких районах, де панували перенаселення, криміналітет, низкі стандарти життя і безперпективність. Все це заклало жмут болючих проблем, не розв'язаних і в 20 столітті.

Соціальний дарвінізм[ред.ред. код]

Серед наукових теорій, що набули поширення в 19 ст., була і теорія англійського науковця Чарльза Дарвіна про природний добір.Термін був введений Чарльзом Дарвіном в його інноваційній книзі 1859 року «Походження видів»[9] у якому природний відбір був описаний аналогічно селекції (штучному відбору), процесу, у якому для розмноження систематично відбираються тварини із рисами, корисними для людини. Поняття природного добору спочатку розвивалося у відсутності дійсної теорії спадковості; за часів Дарвіна сучасна генетика ще не була відома.

Теорія Дарвіна та Альфреда Рассела Воллеса вийшла за межі наукових дискусій, позаяк мала атеістичні аспекти і зачіпала економічні і світоглядні позиції широких і впливових кіл европейської церкви. Дарвін походив із нонконформістського середовища. Хоча деякі члени його сім'ї були вільнодумцями, відкрито заперечували традиційні релігійні вірування, він сам спочатку не піддавав сумніву буквальну істинність Біблії.[10] Він ходив до англіканської школи, потім у Кембриджі вивчав англіканську теологію, щоб стати навіть пастором.Проте його віра почала коливатися під час подорожі на «Біглі». Він піддавав сумніву побачене, дивуючись, наприклад, чарівним глибоководним створінням, створеним у таких глибинах, в яких ніхто не зміг би насолодитися їх виглядом, здригаючись при вигляді оси, паралізуючих гусениць, які повинні послужити живою їжею для її личинок. В останньому прикладі він бачив явне протиріччя уявленням Пейлі. Подорожуючи на «Біглі», Дарвін все ще дотримувався цілком ортодоксальних поглядів і цілком міг посилатися на авторитет Біблії в питаннях моралі, проте поступово почав розглядати історію творіння, в тому вигляді, в якому вона представлена ​​в Старому Завіті, як помилкову і таку, що не заслуговує довіри: «… усвідомив те, що Старий Завіт з його до очевидності хибною історією світу, з його вавилонською вежею, веселкою як знамення завіту і т. д. і т.ін.,… заслуговує довіри не більшою мірою, ніж священні книги індусів чи вірування якогось дикуна».[10] Його віра поступово слабшала з часом і, зі смертю його дочки Енні 1851 року, Дарвін, нарешті, втратив всяку віру у християнство. Він продовжував надавати підтримку місцевій церкві та допомагав парафіянам у загальних справах, однак по неділях, коли вся сім'я прямувала до церкви, йшов на прогулянку. Пізніше, коли його запитували про релігійні погляди, Дарвін писав, що ніколи не був атеїстом, у тому сенсі, що не заперечував існування Бога, і що загалом «було б більш правильно описати стан мого розуму як агностичний».

Атеїзм Чарльза Дарвіна не виходив за межі його приватного життя і не носив агітаційного чи агресивного характеру.

Але запропонована теорія викликала підзри і спротив в консервативних колах по обидві боки Атлантичного океану. Наслідками спротиву були числені спроби заборони теорії та її вивчення. Ідеї Дарвіна та Воллеса були автоматично перенесені на суспільство і використані без відома науковців, аби виправдати несправедливий устрій суспільств, спробами виправдати експлуатацію народів і пригноблення небагатьма багатими і впливовими — всіх інших «виживанням найбільш пристосованих». Ідеї соціального дарвінізму поєднували теорію Дарвіна з теоріями вільного ринку і принципами невтручання держав в економіку. Незважаючи на недоліки соціального дарвінізму, він був прийнятий на озброєння і у США в питаннях виправдовування соціальної несправедливості.

На противагу теорії Дарвіна були створені косметичні ідеї допомоги знедоленим класам феодальних і буржуазних держав. Так філантропія і широка, але дрібна благодійність запобігали народним заворушенням і революційним спробам змінити несправедливий устрій. Нові ідеї зміцнення існуючих політико-економічних настанов запропонувала низка буржуазних теоретиків.

До розмаїття непрактичних або обмежених буржуазних теорій відносились і религійні настанови типу «социальне евангеліє», прибічники якого перейшли до практичного заснування спілок і товариств типу YMCA та Армія порятунку, але без кардинального рішення болючих проблем експлуатації, бідності і бесперспективності того ж пролетаріату. Джейн Аддамс та інші соціальні працівники в той період добровільно взяли на себе клопоти по організції детячих садків, малих бібліотек, пансіонів для молодих працівниц та старих і немічних, в заснуванні благодійних закладів для найбідніших мешканців міст[11]. Всі заходи лише ненадовго зменшували соціальне невдоволення і соціальну напругу, але перекладали розв'язання невирішених проблем на майбутнє, роблячи його некерованим і непередбачувано небезпечним.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Alfred D. Chandler, Jr., The Railroads: Pioneers in Modern Corporate Management, "" Business History Review Vol. 39, No. 1, Special Transportation Issue (Spring, 1965), pp. 16-40 in JSTOR
  2. Walter Licht, Working for the Railroad: The Organization of Work in the Nineteenth Century (1983)
  3. U.S. Bureau of the Census, Historical Statistics of the United States (1976) series F1-F5.
  4. Milton Friedman, Anna Jacobson Schwartz, A monetary history of the United States, 1867—1960 (1971) p. 93
  5. Edward C. Kirkland, Industry Comes of Age: Business, Labor, and Public Policy, 1860—1897 (1961) pp 400—405
  6. Kennedy, The Rise and Fall of the Great Powers (1987) p. 243
  7. Joel Silbey, The American Political Nation, 1838—1893 (1991)
  8. Neil Harris, "The Gilded Age Revisited: Boston and the Museum Movement, " American Quarterly Vol. 14, No. 4 (Winter, 1962), pp. 545—566 in JSTOR
  9. Darwin C (1859) On the Origin of Species by Means of Natural Selection, or the Preservation of Favoured Races in the Struggle for Life John Murray, London; сучасний репринт Charles Darwin, Julian Huxley (2003). The Origin of Species. Signet Classics. ISBN 0-451-52906-5.  Опублікована онлайн на The complete work of Charles Darwin online: On the origin of species by means of natural selection, or the preservation of favoured races in the struggle for life.
  10. а б Чарльз Дарвин. Воспоминания о развитии моего ума и характера. Сочинения, т.9, стор.. 166–242, Видд-во АН СРСР, Москва, 1959
  11. Charles Howard Hopkins. The Rise of the Social Gospel in American Protestantism, 1865—1915. (1940) online edition


Див. також[ред.ред. код]