Зґвалтування під час окупації Німеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наказ всім військовим прокуратурам 48 армії вжити заходи щодо недопущення актів насилля радянських військовослужбовців щодо цивільного населення Східної Прусії

Масові зґвалтування німецьких жінок відбувалися у 1944-45 роках, коли війська Червоної Армії та Західного альянсу торували собі шлях у Третій Рейх.[1]

Кількість жертв[ред.ред. код]

Більшість злочинів було скоєно в зоні радянської окупації, кількість зґвалтувань, скоєних радянськими солдатами оцінюється числами від десятків тисяч до 2 млн.[2][3][4][5][6] Враховуючи кількість абортів у наступні місяці та сучасних медичних досліджень вважається, що близько 100 000 жінок були зґвалтовані в Берліні, [4] і близько 10 тисяч жінок загинули у наслідку.[7] Британський історик Бівор Ентоні описує трагедію як «найбільший феномен масових зґвалтувань в історії», і робить висновок про те, що принаймні 1,4 мільйони жінок були зґвалтовані тільки у Східній Прусії, Померанії і Сілезії.[8] Згідно з Наталією Гессе, воєнним кореспондентом, «російські солдати ґвалтували кожну німецьку жінку у віці від 8 до 80.»[9]

В Угорщині починаючи з лютого 1945 року командування армій пробує стримати сексуальні злочини. До того часу вже тисячі угорських жінок зґвалтовано солдатами червоної армії. Окремі містечка та села, в яких був спротив, було віддано червоноармійцям на три дні на грабунок та насилування [10]. Тільки у визволеному Будапешті за оцінкою істориків було згвалтовано понад 50 тисяч жінок[11].

Після літа 1945 року радянські солдати, що ґвалтували цивільних, підлягали покаранню в деякому ступені,[12] проте гвалтування тривали до зими 1947-48 років, коли радянські окупаційні власті, нарешті, обмежили присутність радянських військ лише для охорони постів і таборів,[13] повністю відділивши їх від місцевого населення в радянській зоні окупації Німеччини.

Полеміка істориків[ред.ред. код]

В пострадянських країнах існує суперечка щодо оцінки цих злочинів.[14] Російські історики і російський уряд гостро критикують спроби звинувачення радянських солдат у ґвалтуваннях.[15] Вони вважають, що оцінка кількості жертв базується на невірній методиці підрахунку й сумнівних джерелах. Вони вважають, що хоча і були ексцеси і випадки жорстокості, в цілому червоноармійці ставилися до населення колишнього Рейху з повагою і лояльністю. Зокрема, російський історик О. А. Ржешевський вважає, що Бівор у своїй книзі Berlin: The Downfall 1945 лише воскрешає расистські погляди нео-нацистських істориків, що зображують радянські війська як нелюдів «азіатської орди». [16] В інтерв'ю BBC News Online, Ржешевський однак зізнався, що він тільки читав уривки і не вчитувався у джерела. Також Ржешевський намагався виправдати радянські репресії проти німців тим, що німці, мовляв, могли очікувати «лавину помсти».[14]

Англійський історик Річард Овері піддав критиці відмову російських істориків визнавати військові злочини червоноармійців, скоєні під час війни. На думку історика «частково це відбувається тому, що вони відчувають їх як виправдану помсту ворогові, що вчинив набагато гірше, а частково й тому, що вони писали історію переможців.»[14]

У повоєнній Німеччині, особливо Західній, оповідання про зґвалтування воєнних часів стали невід'ємною частиною політичного дискурсу.[2] Зґвалтування німецьких жінок (разом з вигнанням німців зі Східної Пруссії) були універсальним способом представити німецьке населення в якості жертв.[2] Проте з кінця 1960-х років лівими німецькими політиками проводилася політика, спрямована на засудження нацистського минулого, і критику прагнень зобразити себе в якості жертви, а не як злочинців[17].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Perry Biddiscombe. Dangerous Liaisons: The Anti-Fraternization Movement in the U.S. Occupation Zones of Germany and Austria, 1945—1948. Journal of Social History, Vol. 34, No. 3 (Spring, 2001), pp. 611—647. Stable URL: http://www.jstor.org/stable/3789820
  2. а б в Elizabeth Heineman. The Hour of the Woman: Memories of Germany's «Crisis Years» and West German National Identity. The American Historical Review, Vol. 101, No. 2 (Apr., 1996), pp. 354—395. Stable URL: http://www.jstor.org/stable/2170395
  3. Kuwert, P., & Freyberger, H. (2007). The unspoken secret: Sexual violence in World War II. International Psychogeriatrics, 19(4), 782—784. doi:10.1017/S1041610207005376.
  4. а б http://www.bbc.co.uk/history/worldwars/wwtwo/berlin_01.shtml
  5. Hanna Schissler The Miracle Years: A Cultural History of West Germany, 1949—1968 [1]
  6. http://www.npr.org/templates/story/story.php?storyId=106687768
  7. Atina Grossmann. A Question of Silence: The Rape of German Women by Occupation Soldiers October, Vol. 72, Berlin 1945: War and Rape «Liberators Take Liberties» (Spring, 1995), pp. 42-63 MIT Press. Stable URL: http://www.jstor.org/stable/778926
  8. http://www.smh.com.au/articles/2003/05/16/1052885399546.html
  9. http://www.guardian.co.uk/books/2002/may/01/news.features11
  10. Krisztián Ungváry: Sowjetische Verbrechen nach der Besetzung Ungarns, in: Franz W. Seidler, Alfred M. de Zayas: Kriegsverbrechen in Europa und im Nahen Osten im 20. Jahrhundert, Verlag Mittler, Hamburg, Berlin, Bonn 2002, ISBN 3-8132-0702-1, S. 126–128.
  11. James Mark: Remembering Rape: Divided Social Memory and the Red Army in Hungary 1944–1945, Past & Present – Number 188, August 2005, S. 133 f.
  12. Norman M. Naimark. The Russians in Germany: A History of the Soviet Zone of Occupation, 1945—1949. Cambridge: Belknap, 1995 p. 92 ISBN 0-674-78405-7
  13. Naimark. The Russians in Germany, p. 79
  14. а б в Summers, Chris (29 April 2002). «Red Army rapists exposed». BBC News Online. Процитовано 27 May 2010. 
  15. telegraph.co.uk
  16. Review of Berlin: 1945 (рос.))
  17. Pascale R . Bos, Feminists Interpreting the Politics of Wartime Rape: Berlin, 1945; Yugoslavia, 1992—1993 Journal of Women in Culture and Society 2006, vol. 31, no. 4, p.996-1025

Джерела[ред.ред. код]