Гендерна нерівність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ґендер - (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим смислом жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду.

Статистика[ред.ред. код]

рис1

1.96% громадян України погоджуються з фактом існування сексуальних домагань 2. 43% українців вважають проблему сексуальних домагань актуальною для України 3. 32% українських жінок стикались з ситуаціями, коли у чоловіків були переваги при прийомі на роботу, розмірі винагороди, кар'єрних перспективах тощо 4. 62% жінок та 38% чоловіків вважають, що "сексуальні домагання — це можливість просунутись по кар'єрних сходах " 5. на 4-6 годин більше працює жінка, ніж чоловік, праця в домашньому господарстві не враховується як продуктивна, а тому не оплачується й не враховується в пенсійних схемах.

Ґендерні відмінності[ред.ред. код]

Ґендерні відмінності на робочому місці залишаються значущими. Це можна бачити не тільки в структурі зайнятості — чоловіки та жінки не мають однакову роботу (серед чоловіків значно більше клерків, менеджерів продажу, чоловіків значно більше на професійних та управлінських посадах) — але й в межах однієї професії — чоловіки займають більше управлінських та вищих позицій.

Ґендерна нерівність спостерігається також при розгляді рівня заробітньої плати в межах однієї професійної групи, і це прямий наслідок відмінностей у сфері зайнятості. Жінки також значно менше можуть контролювати свій робочий час. арешті, подвійна зайнятість є й тепер основною рисою жіночого труда;— працююча жінка приймає значно більш активну роль у веденні домашнього господарства та вихованні дітей.

== Насильство та сексуальні домагання на роботі ==

рис3

Рівень показників різний в різних країнах ЄС (від 4% до 15%). Це залежить від різного відношення до цих питань в різних країнах та від того, чи є вони предметом публічному обговорення їх. В деяких країнах, безсумнівно, не вистачає дослідження цих питан

Організація праці чоловіків та жінок[ред.ред. код]

рис2

Можливості працевлаштування в майбутньому

В 1998 році Європейська фундація покращення життєвих умов та умов праці провела дослідження в країнах Євросоюзу та Норвегії. Хто бажає працювати, де, чому;— це були найголовніші питання дослідження.

Ключові положення[ред.ред. код]

  1. Дві третини працюючих— заміжні або живуть разом з партнером. Це означає, що рішення про працевлаштування та кількість робочих годин впливають не тільки на життя однієї людини, але й його чи її партнера.
  2. Разом партнери витрачають на роботу близько 62 годин. Пари, які мають фінансові труднощі, витрачають значно менше годин (53 години) на працю, ніж пари, які вважають себе заможними
  3. Наявність дітей відносно незначно впливає на час, який людина витрачає на роботу, однак, в кожній четвертій родині з дітьми, чоловік працює повний робочий день, в той час як жінка працює неповний робочий день.
  4. В 43% сімей гроші заробляє тільки одна людина - в більшості випадків це чоловік.
  5. 1/3 пар (31%) віддали б перевагу моделі життя, коли чоловік працює повний робочий день, а жінка неповний, хоча за такою моделлю зараз живуть тільки 20% пар.
  6. Значна частина пар (16%) проголошують, що хотіли б щоб обидва партнера працювали неповний робочий день, хоча реально так живуть тільки 2% пар.
  7. На відміну від існуючої ситуації, чоловіки та жінки бажають, щоб було більше рівності щодо участі обох партнерів у праці, за яку сплачують; більшість чоловіків та жінок вважають, що не тільки чоловіки, але й жінки мають працювати.

Гендерна нерівність в Україні[ред.ред. код]

В 80-х роках жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рівні. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок і визнали його своїм «високоприоритетним завданням». Масове використання зґвалтування було визнано за тактичну зброю у війні, його переслідування було включено до обов'язків спеціальних кримінальних трибуналів.

Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань.

Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.

Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:

1) необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати,

2) необхідність оприлюднювати випадки порушення прав на підставі гендеру та боротися з ними,

3) необхідність сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішуватиме питання загальнолюдських прав жінок.

На шляху до встановлення гендерної рівності у українському суспільстві стоять наступні чинники:

Стереотипи масової свідомості, які й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи, але виховання спроможне змінити гендерну ментальність.

Кризова економічна ситуація (i особливо безробіття, яке нерідко штовхає жінок на заробітчанство, що нерідко призводить до продажу жінок та подальшої сексуальної експлуатації)

Слаборозвинуте громадянське суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.

Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, які вважаються нормою у відносинах між керівниками-чоловіками та підлеглими-жінками.

Чинне законодавство de jure гарантує чоловікам та жінкам України рівні права та можливості, але наскільки вони реально допомагають жінкам відчути себе вільними та рівними в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, в працевлаштуванні та в повсякденному житті?

Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Стаття 3 Конституції закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми гендерної рівності торкаються ст.21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.

Окрім цього Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок 1979 року, Конвенція №156 про працюючих з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок, Конвенцію про громадянські та політичні права, Конвенцію про соціальні, економічні та культурні права (1976 року).

Автор:Папуша Інна