Канібалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cannibals.23232.jpg

Канібалізм — поїдання одного або кількох членів виду представниками того ж самого виду. Канібалізм властивий майже всім представникам тваринного світу та людям. Термін «канібалізм» або «канібал» походить від назви «Каніба» або «каріб», назви вест-індіанського племені, в якого іспанці вперше спостерігали звичай людожерства. Хоча цей термін виник щодо людожерства, тепер він поширюється на весь тваринний світ.

Для людського канібалізму використовується термін антропофагія, або людожерство. Антропофагія походить від грецького слова антропос (людина) і фагеін (їсти).

Канібалізм серед тварин[ред.ред. код]

Канібалізм серед цвіркунів

В зоології канібалізм є звичайною екологічною взаємодією тварин. У тварин, як і в людей, канібалізм є засобом виживання і збереження життя. Деякі тварини їдять власних дітей, братів, сестер у разі голоду або конкуренції за життєвий простір (подібна поведінка була виявлена в експериментах Джона Келхуна). На відміну від попереднього уявлення про канібалізм, він не тільки є результатом екстремального браку їжі або поживи, а також зазвичай трапляється серед різних видів тварин за нормальних умов. Вчені погоджуються, що канібалізм є дуже поширеним серед багатьох видів тваринного світу. Канібалізм особливо поширений серед водяних популяцій, в яких аж до 90 % організмів, практикують канібалізм в тій чи іншій частині життєвого циклу. Канібалізм не обмежується м'ясоїдними видами, але й також спостерігається серед травоїдних тварин. Інша загальна форма канібалізму — дітовбивство. Класичні приклади дітовбивства трапляються серед шимпанзе, де групи дорослих самців нападають і споживають різних малюків; і також серед левів, де дорослі самиці звичайно вбивають левенят, коли переймають новий гарем після заміни попередніх домінуючих самців.

Загальніша форма канібалізму — споживання більшими тваринами деякого виду менших або молодших тварин того ж виду. Серед популяцій тварин, структурованих за розміром, канібалізм може бути причиною від 8 % до 95 % смертності, роблячи це істотним і дуже важливим чинником в динаміці росту популяції. Таким чином, структурований канібалізм звичайно спостерігається серед восьминогів, кажанів, жаб, риб, саламандр, крокодилів, павуків, ракоподібних, птахів, ссавців і серед великого ряду комах, таких як, наприклад, пірнаючі жуки та інші. Зоолог Ганс Хасс, досліджуючи популяціі акул, запропонував нову категорію тваринного канібалізму: внутрішньоматковий канібалізм.[1] Цим терміном описують живлення ненароджених ембріонів акули в лоні матері своїми братами й сестрами або іншими ембріонами. Такий вид канібалізму насправді є поширеним методом боротьби за виживання.

В тваринному канібалізмі виділяють таку форму канібалізму, як сексуальний канібалізм: споживання самицею самця після спаровування. Такий вид канібалізму спостерігається серед павуків, скорпіонів, богомолів та інших.

Крім тваринного світу, явище канібалізму також знайдене серед бактерій. Деякі види, такі як Bacillus subtilis та Myxococcus xanthus, мають складну генетичну систему, що дозволяє при нестачі їжі «з'їдати» частину популяції, щоб дозволити решті вижити до стадії, коли вони зможуть сформувати спори [2].

Людожерство (Антропофагія)[ред.ред. код]

Людожерство властиве багатьом племенам і етнічним групам в минулому. Поширення людожерства і сприйняття його окремими суспільствами — надзвичайно обговорювана тема в антропології. В сьогоденних суспільствах людожерство засуджується як морально, так і законодавчо. Окремі випадки людожерства в сучасних суспільствах як правило пояснюються екстремальними ситуаціями голоду, діями злочинців або людей з психічними вадами.

Фіджійський вождь Унре Унре, що жив у 19 ст., потрапив до Книги рекордів Ґіннесса за «найбільший канібалізм»: він з'їв від 872 до 999 осіб.

Людожерство в різних суспільствах світу[ред.ред. код]

  • В Німеччині деякі експерти знайшли 1891 р. в печерах поблизу річки Гйоне свідоцтва людожерства, датовані 1000 — 700 до н. е.
  • Людожерство також згадується в Біблії під час облоги Самарії (2 Царів 6:25-30). В цьому розділі йдеться про жінок, які домовилися з'їсти своїх дітей, але після того, як перша мати зварила свою дитину і з'їла її з іншою жінкою, та відмовилася зробити те ж саме. Майже про точно таку ж історію під час облоги Єрусалиму Римом в 70 р. н. е. повідомляє стародавній історик Йосиф Флавій.
  • Людожерство практикували учасники Першого Христового Походу. Деякі з хрестоносців харчувалися тілами їх мертвих супротивників після захоплення Арабського міста Маарат Аль-Нуман.
  • Історики також описують випадки людожерства під час походу на Єрусалим.
  • Під час Великого Голоду в Європі 1315—1317 рр., існувало багато свідчень про поширення людожерства всюди в Європі від Ірландії до Прибалтики.
  • Випадки людожерства траплялися в Мексиці, під час «війни квітів» Ацтекської імперії, яка розглядається як найбільший випадок людожерства. Ацтекські хроніки цього часу описують церемонію поїдання захоплених в полон бранців. Хоча полонених й варили і їхнє м'ясо як символ сили переможеного ворога дарували іншим воїнам і вождям, існує думка, що, незважаючи на поширені людські жертвоприношення, канібалізм як такий не був досить поширеним. Наприклад, при облозі Теночтітлану (Мехіко) багато ацтеків потерпало від голоду й хвороб, але випадків людожерства не було помічено.
  • Ацтеки вважали, що на півдні Мексики жили племена, які практикували людожерство. Єдиний документальний доказ — ілюстрація акту людожерства, споживання ацтека ворожим плем'ям.
  • Священик — отець Дієго де Ланда описує випадки людожерства на півострові Юкатан серед місцевого населення. Згідно з описами очевидців місцеві індіанці не тільки їли м'ясо померлих, а також плаценту новонароджених немовлят, а також абортованих дітей.
  • Серед американських колоністів найдавніша задокументована згадка про людожерство датується 1600-им роком, коли чоловік з м. Джеймзтаун, штат Вірджинія, вбив і засолив власну дружину.
  • В Голландії в 1672 р., задокументований випадок канібалізму — коли Франція і Англія напали на Республіку Семи З'єднаних Провінцій під час Франко-голландської та Англо-голландської Війни і вбили відомого голландського політичного діяча Йогана де Віта. Його тіло було розрізане і виставлене на показ. Його брата було застрелено, випотрошено живцем, повішено голим і тіло частково з'їдено.
  • Капітан Джеймс Кук — першопрохідець Австралії і Океанії, був вбитий на Гавайських островах, його тіло було спожито аборигенами.
  • Матроси затонулого французького човна Медуза були вимушені вдатися до людожерства після чотирьох днів безпритульного блукання по морю.
  • Чотири матроси англійського човна, які опинилися за бортом 1600 миль від мису Доброї Надії, вдалися до людожерства після того, як один із них захворів і знепритомнів від спраги й голоду. Після порятунку, три дні потому, вцілілі матроси буди віддані під суд. Згідно з «Морським Звичаєм» (The Custom of the Sea), який дозволяв канібалізм серед моряків в екстремальних умовах, на суді їх майже виправдали, аргументуючи так званий захист «крайньої потреби». Тільки те, що не всі брали участь у жеребкуванні на канібалізм, призвело до засудження матросів у вбивстві.
  • Під час військових дій 19601970 рр. в південно-східній Азії зареєстровано декілька випадків людожерства в Камбоджі. Згідно з багатьма спостереженнями війська кхмерів з'їдали частини тіл вбитих ворогів, зокрема печінку, в ритуальній церемонії. Цьому протирічать свідки біженців, які стверджують, що людожерство було викликано нестачею їжі, а не ритуальними вимогами.
  • Випадки людожерства були також зареєстровані під час збройних конфліктів у Африці, зокрема у Конго, Ліберії, Сьєрра-Леоне. Більшість цих випадків спричинені голодом, проте є свідчення, що деякі африканські шамани використовували частини тіла дітей у своїх церемоніях.
  • 13 жовтня 1972 р. під час перельоту уругвайського літака рейсу 571 через Анди він зазнав катастрофи високо в горах, між Чилі та Аргентиною. Після декількох тижнів голоду і боротьби за виживання декілька вцілілих пасажирів літака почали їсти тіла людей, які померли під час аварії. Споживання тіл померлих надало їм можливість вижити і врятуватися через два місяці. За мотивами цієї пригоди знято кінофільм «Живі».[3]
  • У 1981 році японський студент Іссей Саґава застрелив і з'їв свою однокурсницю Рене Гартевелт.

Канібалізм в Радянському Союзі[ред.ред. код]

Канібалізм під час голоду На Поволжі, 1921 р.

Випадки канібалізму в Радянському Союзі в 1930-ті роки траплялись неодноразово. Вони були поширеним явищем при спробах групової втечі з таборів системи ГУЛАГу, та з періодичними голодними катастрофами[1]. Але під час Назінської трагедії це явище відкрито заявило про себе порівняно швидко. Вже наступного дня після висадки депортовані повідомили відповідальним особам під керівництвом Цепкова про знайдені об'їдені тіла загиблих. Людське м'ясо пекли на вогні а потім їли. 23 травня 1933 року комісія в складі лікаря та двох офіцерів-медиків підготувала доповідь. Вони зазначили, що існують численні ознаки канібалізму. 21 травня на острові було зареєстровано 70 нових мерців, у п'яти тіл були вирізані печінки, легені, та м'які частини, як груди та гомілки. Одне тіло чоловіка було знайдено без статевих органів, голови, і частково без шкіри. Крім того, депортовані представили членам комісії трьох осіб, яких схопили заплямованими кров'ю та з людською печінкою в руках. Протягом наступних 14 днів медики підготували ще три доповіді схожого змісту. Багато тіл загиблих мали явні ознаки канібалізму. Вартові на ці випадки ніяк не відреагували. Ізоляція осіб, підозрюваних в канібалізмі, спочатку не практикувалась.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див. наприклад: Fanny Facsar: Als Stalin die Menschen zu Kannibalen machte, Spiegel Online, 21 лютого 2007 (переглянуто 23 березня 2010). Також: Werth, Cannibal Island, S. 141. Також: Верт, Государство против своего народа, в Чорна книга комунізму. Також: Applebaum, Гулаг. Паутина большого террора, с. 373. та Khlevniuk, The History of the Gulag, S. 54. Про випадки на Донбасі див Tanja Penter: Kohle für Stalin und Hitler. Arbeiten und Leben im Donbass 1929 bis 1953, Klartext-Verlag, Essen 2010, ISBN 978-3-8375-0019-6, S. 102–104. Широкий огляд Steven Bela Várdy, Agnes Huszar Várdy: Cannibalism in Stalin’s Russia und Mao’s China, in: East European Quarterly, XLI, No. 2, June 2007, S. 223–238, тут 226–233. (pdf, перглянуто 23 березня 2010).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]