Користувач:OlegB/Ватич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Костянти́н Єрофі́йович (Ієрофійович) Ва́тич (рос. Константин Ерофеевич (Иерофеевич) Ватич; близько 1854 — близько 1920) — подільський православний священик і церковний діяч за часів Російської імперії (останні десятиліття XIX — перші десятиліття XX століття) та Української Народної Республіки.

Біографія[ред. | ред. код]

Костянтин Ватич був сином Ієрофея та Христини Ватичів, що походили з Карпат, переїхали на Поділля та мали 14 дітей. Ольга Приходько писала в родинній хроніці «Прадід Ілія» [1]:

Пан-отець Костянтин не походив з попівського роду, як майже всі семінаристи. Доля його була незвичайна. Його батьки походили з Kapпат. Належали до дрібної, але заможної шляхти. Були греко-католицької віри. Внаслідок якихось непорозумінь з родиною, два брати з цього роду виділились, взяли приналежну їм частину майна і помандрували в світ шукати долі. Так мандрували аж на Поділля, де тоді було багато незаселених просторів. Сподобалась їм та земля, бо була родюча в порівнянні з гірським піскуватим ґрунтом прикарпатського краю. А ще більше сподобалось, що можна її набути за малі гроші. Не знали, бідаки, що тут при кордоні життя неспокійне та небезпечне. Накупили широких ланів, осіли і збудували хутір, де дуже скоро розгосподарювались. Старший брат Ієрофей привіз із собою жінку — Христину, молодший брат оженився вже на місці і дістав за жінкою ще добрий кусок поля. Добре велося працьовитим братам, прибувало не тільки майна, rpoшей і худоби, але й дітей. У старшого брата було їх аж 14. Давав Бог діти, давав і на діти.

Під час польського повстання 1863—1864 років, коли Костянтинові було 9 років, згорів хутір Ватичів, загинули всі його брати та сестри. Констянтин залишився в живих, бо з батьком і матір'ю працював на віддаленому від хутора полі. Дружина молодшого брата з немовлям на руках заховалася десь в яру, в болоті стояла цілий день серед очерету. Вона бачила, як горить хутір, як погнали худобу, бачила криваву різню. Перечекала те все, а як смеркло, втекла до своїх батьків, де лежала без пам'яті та маячила як непричетна. У примітці до цієї розповіді Ольга Приходько зазначила: «Немовля, що його врятувала бідна мати, якось вижило. Був це хлопчик, мав рідкісне ім'я — Неофіт. Завдяки великим здібностям, незважаючи на дуже несприятливі умови, здобув високу освіту і став професором університету в Александрії. Його виклади з вдячністю згадували колишні студенти. Ще перед Першою світовою війною робив якісь успішні наукові досліди на Сибіру». Мова йде про професора Неофіта Степановича Ватича. У 1920—1922 роках він завідував мінералогічним музеєм Харківського університету [2].

Прихисток родині Ватичів дав один із православних священиків. Костянтин подружився з його сином-однолітком. Восени 1867 року вони разом почали навчатися в Кам'янці-Подільському в духовному училищі, що розміщувалося в Старому місті.

У липні 1877 року Костянтин Ватич закінчив за першим розрядом зі званням студента Подільську духовну семінарію у Кам'янці-Подільському [3]. Разом із ним семінарію закінчили майбутній знаменитий шашкіст Павло Бодянський (теж за першим розрядом) і майбутній краєзнавець, настоятель церкви святого Георгія на Польських фільварках у Кам'янці-Подільському, тесть поета Володимира Свідзінського Йосип Сулковський (за другим розрядом). Наприкінці 1877 року Костянтина Ватича призначили псаломщиком в село Мала Карабчіївка Кам'янецького повіту (нині село Малий Карабчіїв Дунаєвецького району Хмельницької області) [4].

У травні 1878 року Костянтина Ватича призначили на місце псаломщика церкви святої мучениці Параскеви П'ятниці в селі Бурилова (за 7 верст від містечка Криве Озеро [5]) Балтського повіту Подільської губернії (нині село Бурилове Кривоозерського району Миколаївської області) [6].

Наприкінці 1878 року Костянтина Ватича було рукопокладено в священики в село Говори Ушицького повіту (нині Віньковецького району Хмельницької області) [7]. 1882 року священика села Говори Костянтина Ватича нагороджено епископом Подільським і Брацлавським Маркелом набедреником за старанну службу [8].

5 (17) жовтня 1883 року переміщений настоятелем Покровської церкви в селі Попова Ушицького повіту Подільської губернії (за три версти на схід від містечка Муровані Курилівці) [9][10], нині село Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області. 14 (26) липня 1893 року Костянтина Ватича перевели звідси на вакантне з квітня 1893 року місце [11] — настоятелем Хрестовоздвиженської церкви в містечку Карвасари — передмісті Кам'янця-Подільського [12]. До парафії входили сім приміських поселень: крім Карвасар, Підзамче, Видрівка (нині ці три поселення входять до складу Кам'янця-Подільського), Татариски, Кубачівка (нині ці два села становлять єдине село Смотрич), Янчинці (нині Колибаївка) та частина Кармеліт (нині Вільховець) [13]. 1896 року парафія дещо зменшилася: Кармеліти повністю увійшли до парафії села Довжок [14]. За даними на кінець XIX століття, парафіянами Хрестовоздвиженської були 576 чоловіків і 602 жінки. Крім того, на території парафії проживали 614 католиків, 18 лютеран і 784 євреї [15].

Костянтин Ватич був, за даними 1895 року, членом Кам'янець-Подільського відділення Подільської єпархіальної училищної ради[16], за даними 1900 та 1904 років — членом-скарбником управління каси взаємної допомоги духовенства Подільської єпархії та членом-скарбником управління Подільського єпархіального свічкового заводу (управління зі свічкових операцій) [17][18]. Залишаючись членом-скарбником цих двох управлінь, Ватич, за даними 1911 року, також став членом Подільського єпархіального попечительства та членом ревізійного комітету ради Кам'янецького Іоанно-Предтеченського православного братства [19].

Донька Ольга писала: «Становище о. Костянтина в парафії і взагалі в Кам'янці ставало дедалі певнішим і поважнішим, бо з часом парафіяни, особливо інтелігентні, оцінили скромну і лагідну вдачу, некорисливість, чесність і безмежну доброзичливість свого священика і його жертвенну службу людям. До нього приходили за порадою, за втіхою різні люди, що навіть не належали до його пapaфії, але поважали і цінили його, як правдивого слугу Бога» [20].

Ватич мав власний будинок на Підзамчі [21]. 1919 року в цьому будинку деякий час жив композитор Кирило Стеценко. Тут він, зокрема, працював над музикою до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» [22]. Гостем Ватичів був і композитор Микола Леонтович. Ольга Приходько в родинній хроніці «Прадід Ілія» згадувала:

Одного разу завітав і М. Леонтович. Це сталося в холодний осінній вечір, коли сік дрібний, докучливий дощ і коли людині особливо прикро залишатись без притулку. Хтось привів цього пізнього гостя в теплу хату о. Костянтина, де на канапі коло печі вигрівалися дві киці. Гість, після зимної сльоти, був зворушений цим затишком і потім все повторював, що там, де є коти, там завжди тепло і спокійно, бо ця тварина не зносить ні холоду, ні ґвалту.

Допомагаючи під час епідемії хворим, Костянтин Ватич заразився тифом. «Ця тяжка недуга, — писала його донька, — поборола кволе, вже старе тіло, і шляхетна, праведна душа відійшла до вічних обителів праведних…»

Сім'я[ред. | ред. код]

Костянтин Ватич із дружиною Наталією Василівною (уродженою Головацькою) виховали чотирьох доньок.

Найстарша Олена шість років, у 1890—1896 роках, навчалася в Кам'янці-Подільському в Подільському жіночому училищі духовного відомства. Усі шість класів закінчувала за першим розрядом, щороку нагороджувалася книгою за зразкову поведінку та відмінні успіхи. Закінчивши училище, отримала атестат з правом на звання домашньої вчительки [23]. За даними 1911 року, була помічницею виховательки в єпархіальному жіночому училищі в Тульчині [24].

Три молодші доньки закінчили в Кам'янці-Подільському Маріїнську жіночу гімназію: 1906 року — Ганна (народилася 28 липня (9 серпня) 1889 року), 1908 року — Ольга (народилася 12 (24) липня 1891 року), 1914 року — Євгенія (народилася 6 (18) жовтня 1897 року). Причому Ольга та Євгенія закінчили гімназію зі срібною медаллю [25].

За данними 1911 року, Ганна викладала французьку мову в приватному восьмикласному комерційному училищі Хорбковського, Станішевського та Тиновського, що розміщувалося в Кам'янці-Подільському на Бульварній вулиці (нині вулиця Шевченка) в будинку міської управи (нині в цьому будинку розміщується Кам'янець-Подільський коледж будівництва, архітектури та дизайну) [26]. 6 листопада 1918 року Ганну Костянтинівну прийняли на посаду лектора французької мови Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) [27]. Але невдовзі вона як перекладач виїхала на гастролі в Європу з Українською республіканською капелою, якою керував Олександр Кошиць.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Приходько Ольга. Прадід Ілія // Свобода. — 1968. — Число 85. — 7 травня. — С. 2.
  2. ↑ Музей природи Харківського національного університету(рос.)
  3. ↑ Разрядный список воспитанников шестого класса Подольской духовной семинарии, окончивших полный курс обучения, составленный в педагогическом собрании 11 и утверждённый его преосвященством, преосвященнейшим Феогностом 19 июля сего 1877 года // Подольские епархиальные ведомости. — 1877. — № 15. — 1 августа. — Официальная часть. — С. 261.
  4. ↑ Распоряжения и сведения по Подольскому епархиальному ведомству // Подольские епархиальные ведомости. — 1878. — № 1. — 1 января. — Официальная часть. — С. 9.
  5. ↑ Бурилова // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 88.
  6. ↑ Распоряжения и сведения по Подольскому епархиальному ведомству // Подольские епархиальные ведомости. — 1878. — № 11. — 1 июня. — Официальная часть. — С. 146.
  7. ↑ Распоряжения и сведения по Подольскому епархиальному ведомству // Подольские епархиальные ведомости. — 1879. — № 1. — 1 января. — Официальная часть. — С. 9.
  8. ↑ Местные распоряжения и известия // Подольские епархиальные ведомости. — 1882. — № 13—14. — 6 апреля. — отдел официальный. — С. 150.
  9. ↑ Местные распоряжения и известия // Подольские епархиальные ведомости. — 1883. — № 41. — 15 октября. — отдел официальный. — С. 636.
  10. ↑ Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 106.
  11. ↑ Вакантные места // Подольские епархиальные ведомости. — 1893. — Официальная часть. — № 17—28.
  12. ↑ Подольские епархиальные ведомости. — 1893. — № 31. — 31 июля. — Официальная часть. — С. 634.
  13. ↑ Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 106—109.
  14. ↑ Должок // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 338.
  15. ↑ Карвасары // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 339.
  16. ↑ Подольский адрес-календарь / Составил В. К. Гульдман. — Каменец-Подольский, 1895. — С.67—68.
  17. ↑ Управление взаимоспомогательной кассы духовенства Подольской епархии и соединенное с ним управление по свечной операции // Подольский адрес-календарь / Составил В. К. Гульдман. — Каменец-Подольский, 1900. — С.62.
  18. ↑ Адрес-календарь Подольской губернии / Составлен по сведениям, собранным к 15 сентября 1904 г. — Каменец-Подольский, 1904. — С. 61.
  19. ↑ Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год / Составил В. В. Филимонов. — Каменец-Подольск, 1911. — С. 52, 53.
  20. ↑ Приходько Ольга. Прадід Ілія // Свобода. — 1968. — Число 99. — 25 травня. — С. 2.
  21. ↑ Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год / Составил В. В. Филимонов. — Каменец-Подольск, 1911. — С. 52.
  22. ↑ Приходько Ольга. Прадід Ілія // Свобода. — 1968. — Число 106. — 6 червня. — С. 2.
  23. ↑ Подольские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1891. — № 28—29. — 20 июля. — С. 442, 446; 1892. — № 30. — 25 июля. — С. 587, 588; 1893. — № 29. — 17 июля. — С. 584, 585; 1894. — № 29. — 16 июля. — С. 581; 1895. — № 29. — 22 июля. — С. 473, 474; 1896. — № 28. — 13 июля. — С. 554, 555.
  24. ↑ Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год / Составил В. В. Филимонов. — Каменец-Подольск, 1911. — С. 113.
  25. ↑ Кам'янець-Подільська Маріїнська жіноча гімназія, 1864—1919 роки(рос.)
  26. ↑ Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год / Составил В. В. Филимонов. — Каменец-Подольск, 1911. — С. 59.
  27. ↑ Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С. 398.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:OlegB/Ватич&oldid=24619644