Кустодієв Борис Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Кустодієв
Борис Михайлович Кустодиев
Boris Kustodiev self-portrait.jpeg
Автопортрет, на полюванні.
Дата народження 23 лютого (7 березня) 1878(1878-03-07)
Місце народження Астрахань
Дата смерті 26 травня 1927(1927-05-26) (49 років)
Місце смерті Ленінград
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Жанр живопис, сценографія
Навчання Петербурзька академія мистецтв
Роки творчості 1880- 1926
Вплив Рєпін, імпресіонізм
Твори портрети, жанрові композиції

Борис Михайлович Кустодієв (рос. Борис Михайлович Кустодиев; 23 лютого (7 березня) 1878(18780307), Астрахань — 26 травня 1927, Ленінград) — російський художник зламу 19-20 століть. Працював в жанрах портрету, побутової картини, створив декорації до деяких вистав в театрі. Деякий час співпрацював в буржуазних періодичних виданнях початку 20 століття.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в місті Астрахань. Батько помер, коли хлопцю виповнилося 2 роки. Планував стати священиком, закінчив духовне училище, поступив до духовної семінарії. Захоплення мистецтвом змінило його наміри. У 1896 році він покидає семінарію, їде до Петербургу, де стає учнем Академії мистецтв.

В Академії мистецтв[ред.ред. код]

Академія мистецтв того часу послабила свої позиції в академізмі і запросила на посади викладачів деяких відомих майстрів, серед яких Серов Валентин, Ілля Рєпін.

В майстерню Іллі Рєпіна і потрапив молодий Кустодієв. Художні здібності учня привернули увагу голови майстерні і той залучив Кустодієва до помічників у виконанні державної замови — велетенського групового портрету — членів Державної Ради Російської імперії. Кустодієв зробив усе можливе, аби наблизитися до художньої манери Рєпіна.

Портретний жанр[ред.ред. код]

Водночас відкрилися його особисті здібності портретиста. Перебуваючи учнем Рєпіна, Кустодієв створив свої перші вдалі спроби в портретному жанрі -

Останнього — Кустодієв подав в великій майстерні, в чорному, буржуазному фраку, що контрастувало з порожнім інтер'єром та вишуканою позою моделі. В молодику важко було роспізнати художника, бо майже ніщо не натякало на фах персони. Але глибина фарб при обмеженні їх кількості вигідно відрізняла твір. Декоративність взагалі стане характерною відзнакою творчості художника.

Короткий закордонний період[ред.ред. код]

Ілля Рєпін « Демонстрація 17 жовтня 1905 року».

1903 р. він закінчив Академію мистецтв з золотою медаллю та отримав право на закордонне відрядження для удосконалення художньї освіти та навичок. Перебування за кордоном та в Парижі художник обмежив сам. І через шість місяців повернувся в Петербург, де вирувало життя і де розгорталися бурхливі події 1-ї російської ліберально-буржуазної революції 1905–1907 рр. На актуальну, політичну тему відгукнувся і його вчитель Рєпін картиною « Демонстрація 17 жовтня 1905 року». Кустодієв почав працювати з декількома періодичними виданнями в якості карикатуриста (сатиричні журнали «Жупел», « Пекельна пошта» тощо).

Власна майстерня[ред.ред. код]

Портрет співака Ф. Шаляпіна

З 1905 р. художник побудував власну майстерню, але далеко від столиць — на Волзі біля Кінешми, провінційна глибинка якої нагадувала йому його дитинство і вабила його дорослим. Окрім портретів, художник створює декоративно-побутові картини, підсилюючи саме декоративні якості сюжетів — «Ярмарок», «Сільське свято». Перегукуванням з побутовими картинами стають і портретні твори цього періоду, персонажі яких російські, провінційні мешканці — «Священик та диякон», «Чорниця», «Дівчина з Волги», «Купчиха». Потроху художник стає прибічником дрібної буржуазії та купецтва, а їх представники суттєво переважають в його картинах. Декоративно сприйнята російська провінція отримує в творах художника ідеалізацію, штучну позбавленість від драм та трагедій заради святковості, поверхнево зрозумілої народності.

Декоративне сприйняття російської глибинки найбільше відбилося в численних «Ямарках» та в портреті оперного співака Ф. Шаляпіна, якого художник подав на широкому тлі чергового провінційного свята. Та й співак в коштовній шубі з мопсом контрасто поєднаний з засніженим пейзажем, катанням на конях, пістрявими подробицями, гідними базару та балагану.

Автопортрет 1912 р.[ред.ред. код]

Автопортрет 1912 р. Уффіці.

Дрібним російським буржуа постав художник і на власному автопортреті 1912 р. Автопортрет на пістрявому тлі будівель Троїце-Сергієвої лаври перейде до почесної збірки автопортретів Уффіці у Флоренції. Поряд з автопортретами інших художників, цей автопортрет контрастував зимовим пейзажем, хутром шуби та капелюха, екзотичною для Європи російською середньовічною архітектурою. Художник на автопортреті — як черговий російський купець, заможний та пихатий.

Книжкова графіка[ред.ред. код]

Кустодієв належав до майстерних графіків доби. Працював він і як книжковий графік. Він створив світлини до видань російських поетів та письменників, серед яких -

  • збірка «Шість віршів Некрасова», 1922
  • повісті І. Лескова.

Твори для театру[ред.ред. код]

Початок 20 ст. в Петербурзі відбився в новому захопленні театром. Спроби робити для театру роблять різні поети та художники, серед останніх і Кустодієв. Він створив декорації до одинадцяти (11) вистав. Але особливості художньої манери та яскраві фарби викликали несхвальні відгуки чи мали тематичне обмеження. Прихильником театру був і сам художник як глядач.

Сухоти[ред.ред. код]

Кустодієв захворів на туберкульоз хребта, що призвело до інвалідності. З 1916 р. був прикутий до інвалідського візка. Відчуття, що життя покидає його, призводило до сплесків активності. Художник наважувався навіть на подорожі, незважаючи на інвалідний стан.

Ностальгічні твори[ред.ред. код]

Незважаючи на нову, більшовицьку дійсність, і після 1917 року художник продовжував відтворювати сцени короткого капіталістичного періоду в російській провінції. Ці сцени виникали і кустодіївських малюнках, і в акварелях, і в живопису — «Балагани», 1918, " Масляна ", 1919, «Зима. Свято на Масляну», 1921.

До цього ж періоду відноситься і серія акварелей " Російські типи ", 1920, а також " Автобіографічні малюнки ", 1923.

Смерть[ред.ред. код]

Художник помер у Ленінграді і був похований на цвинтарі в Олександро-Невській лаврі.

Галерея[ред.ред. код]

Пейзажі[ред.ред. код]

Жіночі портрети[ред.ред. код]

Сцени ярмарку та гулянь[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

Російська провінція[ред.ред. код]

Ностальгічні твори[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]