Лозовий Василь Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Лозовий.
Лозовий Василь Якович
Народження 5 січня 1926(1926-01-05)
Волоська Балаклія, Куп'янська округа, Українська СРР, СРСР
Смерть 24 грудня 1999(1999-12-24) (73 роки)
  Харків, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство, пейзаж, натюрморт і портрет
Навчання Харківське державне художнє училище (1952) і Харківський художній інститут (1958)
Діяльність художник, викладач
Вчитель Бесєдін Сергій Фотійович, Косарєв Борис Васильович, Єгоров Євген Павлович, Овчаренко Дмитро Павлович, Любимський Олександр Павлович, Хмельницький Олександр Анатолійович і Рибальченко Михайло Андрійович
Відомі учні Лисов Олександр Іванович і Спіцевич Євген Андрійович
Працівник Харківський художній інститут і Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Член Спілка радянських художників України
Учасник німецько-радянська війна
Вчене звання професор
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден «Знак Пошани» Орден Слави 3 ступеня медаль «За відвагу»
Заслужений діяч мистецтв України
Сайт vasiliylozovoy.com

Василь Якович Лозови́й (5 січня 1926, Ловейківка — 24 грудня 1999, Харків) — український живописець і педагог; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1967 року. Заслужений діяч мистецтв України з 1993 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 січня 1926 року на хуторі Ловейківці (нині у складі села Волоської Балаклії Куп'янського району Харківської області, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні, служив у артилерії. Нагороджений медаллю «За відвагу» (2 березня 1945), орденами Слави III ступеня (2 березня 1945), Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[1]. Став інвалідом II групи[2].

1952 року з відзнакою закінчив Харківське художнє училище[2]; 1958 року — Харківський художній інститут, де навчався у Сергія Бесєдіна, Бориса Косарєва, Євгена Єгорова, Дмитра Овчаренка, Олександра Любимського, Олександра Хмельницького, Михайла Рибальченка.

Після здобуття вищої освіти працював у Харківському художньому інституті; з 1963 року — у Харківському художньо-промисловому інституті: з 1992 року — професор кафедри живопису. Одночасно, на громадських засадах, керував творчою школою робітничої молоді при Палаці культури Харківського електромеханічного заводу. Педагогічна і творча діяльність відзначені орденом «Знак Пошани»[2]. Серед учнів: Азаркіна Марина Анатоліївна, Александрова Владмира Іванівна, Гладкий Андрій Володимирович, Грицюк Володимир Борисович, Кочанова Ірина Миколаївна, Кузнецов Михайло Юхимович, Лисов Олександр Іванович, Надєждіна Лариса Георгіївна, Спіцевич Євген Андрійович.

Мешкав у Харкові в будинку на вулиці Поліни Осипенко, № 23 та у будинку на проспекті Косіора, № 92[3]. Помер у Харкові 24 грудня 1999 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкового живопису (у реалістичному стилі писав тематичні композиції, портрети, пейзажі, натюрморти) та книжкової графіки. Працював олією, темперою, аквареллю, пастеллю, олівцем, вугіллям[2]. Серед робіт:

  • «Катерина» (1959, картон, темпера);
  • «Мати» (1959)[4];
  • «Зимовим ранком» (1959)[4];
  • «Перша зелень» (1960);
  • «Вони боролися за Батьківщину» (1960—1970, полотно, олія);
  • «Червоні тюльпани» (1961)[4];
  • «Ярема і Оксана» (1964, за мотивом Тараса Шевченка);
  • «Дорогами війни» (1965);
  • «Сталевари» (1965—1967);
  • «Нова хата» (1968);
  • «Воля» (1972);
  • «Бійці» (1975);
  • «Українка» (1980);
  • «Засідання сільради» (1983);
  • «Пієта» (1985);
  • «Старий Салтів» (1980-ті, полотно, олія);
  • «Зима» (1990, картон, олія);
серії
  • «Ар­­тилеристи» (1985—1986);
  • «Дівчата» (1988—1996);
  • «Відродження України» (1990—1996).

Створив ілюстрації до книги «Від Барселони до Прохорівки» Георгія Семенова (1967) та інші.

Брав участь у республіканських, всесоюзних, міжнародних і зарубіжних художніх виставках з 1956 року. Персональні виставки відбулися у Харкові у 1958 році, Римі у 1995 році, Сан-Вене­дет­то у 1995—1996 роках, Рипатрансоне у 1996 році, Порто-Сан-Джорджо у 1997 році, Порто-Сант'Ельпідіо у 1997 році.

Вшанування[ред. | ред. код]

25 грудня 2001 року в Харківській державній академії дизайну та мистецтв втановлена меморіальна дошка присвячена пам'яті Василя Лозового[5][4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Лозовой Василий Яковлевич / Память народа. (рос.)
  2. ↑ а б в г Валентина Мызгина. Василий Лозовой. О художнике. (рос.)
  3. ↑ Лозовий Василь Якович / Художники Харківщини.
  4. ↑ а б в г Харьков: Энциклопедический словарь, 2014, с. 420.
  5. ↑ Казанцева Н. Ю. Нові пам'ятники історії та культури Харківської області (1999—2001 роки) / Харківська обласна універсальна наукова бібліотека.

Література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лозовий_Василь_Якович&oldid=42163788