Магічний реалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Магічний реалізм — це художній метод, в якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу.

У сучасному значенні цей термін скоріше описовий, ніж точний і використовується як умовна назва модерністської течії переважно в літературі Латинської Америки.

Спочатку термін «магічний реалізм» використовувався німецьким критиком Францем Рохом для опису «нової матеріальності» - жанру живопису.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

«Магічний реалізм» – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм притаманний передовсім латиноамериканській культурі.

Основами латиноамериканського магічного реалізму є література, вірування, мислення доколумбових індійських цивілізацій, таких як: ацтеки, майя, чибча, інки. Вже у творах, що мають індіанське коріння, написані чи то самими індіанцями, чи то іспанськими письменниками-істориками, священиками, солдатами, зустрічаються всі складові "чудесної реальності". Найбільш значущими авторами були:

  • де Авіла, Франсиско – перуанський священик, який писав мовою кечуа і зібрав багатий етнографічний матеріал народів кечуа.
  • Симон, Педро – розробник міфу про Ельдорадо.
  • Бартоломе Арсанс де Орсуа-і-Вела – житель найбільшого мегаполісу Старого і Нового Світу - Потосі, що розробив з'єднання історії та міфу.

У 1950-60-х роках латиноамериканська література пережила справжній «бум». З’явився навіть спеціальний термін «карибське чудо» в літературі. Вона стала загальновідомою в усьому світі, виникла ціла плеяда прекрасних письменників, і поєднувала їх схильність до «магічного реалізму». Вперше застосували термін "магічний реалізм" Мігель Анхель Астуріас та Алехо Карпентьєр. У традиціях магічного реалізму творили такі письменники як Жорже Амаду «Мертве море», «Жубіаба», Габріель Гарсіа Маркес «Сто років самотності», «Стариган із крилами» Алехо Карпентьєр «Екуе-Ямба-о!», «Царство від світу того», М. А. Астуріас «Маїсові люди» та інші.

Ця літературна течія багато чим завдячує міфопоетичному світосприйняттю аборигенів Латинської Америки. Беззастережна віра в існування добрих і злих духів, олюднення сил природи, віра в існування потойбічних світів і сприйняття смерті й життя як двох сторін однієї монети, віра в можливості перевтілення однієї живої істоти в іншу – це все невід’ємні складові свідомості індіанців. Уже в самому терміні криється поєднання двох протилежних категорій: «реалізм» (матеріальне, те до чого можна доторкнутися, буденне, звичайне) і «магічний» (фантастичне, несподіване, незвичайне, містичне, нез’ясовне). Звичайно, письменники в своїх творах не прагнули відтворити повною мірою міфологічну свідомість, та взяли від неї, як найголовніший, художній принцип – зображення казкового, фантастичного як реально сущого, й тому, зрозуміло, буденного. Реальність і фантазію тісно переплетено в їхніх творах і фантазія така ж реальна, як і сама реальність.

Відомим усьому світові «магічний реалізм» став завдяки роману «Сто років самотності» Габрієля Гарсіа Маркеса. Риси «магічного реалізму» помітні й в інших творах письменника. Так, в оповіданні «Стариган із крилами» розповідається про старого, що несподівано з’явився на подвір’ї звичайної сім’ї. Місце дії (селище) та дієвих осіб (сім’я, сусіди) зображено реально, з великою кількістю побутових деталей. Фантастичним є факт появи в селищі старого, адже в нього на спині крила, а також його можливість одночасно з’являтися в різних місцях. Люди прагнуть пояснити для себе це незвичайне явище, класифікувати якимось чином старого. Сусідка каже, що це – ангел (магічне), з іншого боку це звичайний старий (реалізм), але в нього незвичайні крила (магічне), тому його садять … до курника! Отже реальність і фантастика переплітаються вже в самій особі старого. Старий залишає селище тоді, коли до нього звикають, як до звичайного, тоді він піднімається в небо й летить.

Загалом, магічний реалізм – це явище не тільки латиноамериканської літератури, він має великі традиції європейського та світового письменства (Франсуа Рабле, Е. Т. А. Гофман, Микола Гоголь, Михайло Булгаков тощо). В українському химерному романі («Марко Пекельний» Олекси Стороженка, «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки, прекрасної Альчести, по Слобожанській Швайцарії» Майка Йогансена, «Лебедина зграя», «Зелені млини» Василя Земляка тощо). простежується чимало рис «магічного реалізму».

Елементи магічного реалізму[ред.ред. код]

  • Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливі, але їх ніколи не пояснювано.
  • Герої приймають та не заперечують логіки магічних елементів.
  • Численні деталі сенсорного сприйняття.
  • Часто використовувано символи та образи.
  • Емоції та сексуальність людини як соціальної сутності описувано дуже докладно.
  • Викривлюється течія часу, так що він стає циклічним або вбачається відсутнім. Ще один засіб - колапс часу, коли сучасне повторює чи нагадує минуле.
  • Причина та наслідок міняються місцями - наприклад, персонаж може страждати "до" трагічних подій.
  • Широко використовують фольклор і міфологію.
  • Події передавано з альтернативних поглядів - голос оповідача перемикається з третьої на першу особу, часто трапляються переходи між топоглядами різних персонажів та внутрішнім монологом стосовно до загальних взаємин та спогадів.
  • Минуле контрастує із сучасним, астральне - з фізичним, персонажі - один з одним.
  • Ясний фінал твору дозволяє читачеві визначитися, що ж насправді відповідає до дійсного перебігу подій - фантастичне чи повсякденне.

Автори, що писали в стилі магічного реалізму[ред.ред. код]

Магічний реалізм у кінематографі[ред.ред. код]

Хоча термін рідко вживається в теорії кінематографії, багато фільмів слідують канонам магічного реалізму. Наприклад у фільмі Тіма Бертона «Велика риба», більш ранні фільми котрого наближенідо фантастики, сюжет близький до реальності і тільки історії та спогади містять магічні елементи, які, в більшості віпадків, могли б статись в реальності. Іншіми класичними прикладами магічного реалізму в кіномистецтві можуть слугувати фільми Акіри Куросави «Сни», «Мрії Арізони» Еміра Кустуріци, «Амаркорд» Федеріко Фелліні, «Лабіринт фавна» Гільєрмо дель Торо, а також фільм Девіда Фінчера «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». У радянському кінематографі магічний реалізм уявлень представлений притчами грузинського режисера Олександра Рехвіашвілі («Грузинська хроніка XIX століття», «Шлях додому», «Ступінь», «Наближення»).

У кіно, як і в інших жанрах мистецтва, можна простежити зв'язок магічного реалізму з експресіонізмом.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Матеріали Міжнародної науково-мистецької конференції «Вплив магічного реалізму Ґ. Ґарсіа Маркеса на світовий та український культурні процеси» [Текст] = Papers of the participants of the International conference on literature and art «Influence of the magic realism of G. García Márquez on the world and Ukrainian culture processes». — К. : [б. в.], 2008. — 259 с. — Текст укр. та англ. — Бібліогр. в кінці ст.

Посилання[ред.ред. код]