Франц Кафка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франц Ка́фка
Franz Kafka
 Франц Кафка

Франц Кафка

Дата народження: 3 липня 1883(1883-07-03)
Місце народження: Прага, Австро-Угорщина
Дата смерті: 3 червня 1924(1924-06-03) (40 років)
Місце смерті: Відень, Австрія
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Flag of Austria.svg Австрія
Мова творів: німецька
Рід діяльності: письменник
Напрямок: модернізм, екзистенціалізм
Жанр: притча, роман, мала проза

Франц Ка́фка (нім. Franz Kafka; 3 липня 1883, Прага — 3 червня 1924, Відень) — один із найвизначніших німецькомовних письменників XX ст., більшу частину робіт якого було опубліковано посмертно. Його твори просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, вони здатні пробуджувати в читачеві відповідні почуття тривоги, що є унікальним явищем у світовій літературі.

Родовід[ред.ред. код]

Родовід Франца Кафки представляв дві сімейні лінії: з одного боку, сімейство Кафки, «зазначене силою, здоров'ям, гарним апетитом, сильним голосом, даром слова, самовдоволенням, почуттям переваги над усіма, завзятістю, дотепністю, знанням людей, певним благородством», з іншого — материнська лінія сімейства Леві, наділена такими якостями, як «завзятість, чутливість, почуттям справедливості, занепокоєння».[1]

Лінія батька[ред.ред. код]

Герман Кафка, батько Франца Кафки

Рід Кафки вирізнявся велетенським ростом та силою. Дід Якоб Кафка, м'ясник у Воссеці (Чехія), міг підняти зубами мішок з борошном. В цій родині всі мали великий зріст, навіть його сестри. Але сам Кафка соромився свого високого зросту, через який відчував себе не сильним, а кволим, незграбним і смішним.[1] Життя у Воссеці відрізнялося крайньою вбогістю. Родина діда проживала в хатині, критій соломою. Всі спали в одній кімнаті — Якоб Кафка, четверо його синів і дві дочки. Батько письменника неодноразово воскрешав у пам'яті важкі роки свого дитинства: голод, коли не вистачало картоплі; холод, який викликав на щиколотках незагойні відкриті рани; в сім років Герман Кафка змушений був ходити з села в село, штовхаючи ручний візок, його сестру Юлію відіслали в одну сім'ю кухаркою і їй доводилося ходити за дорученнями в найжорстокіші морози в мокрій спідниці, яка висихала тільки ввечері в ліжку. Герман Кафка пишався цим жалюгідним минулим, він ставив у докір своїм дітям те, що вони не знали цих страждань:

« «Хто знає про це сьогодні! Що можуть знати діти про це! Ніхто так не страждав! Як сучасна дитина може зрозуміти це?»[1]  »

Єдиним засобом вирватись із цієї убогості було місто, що й зробив Герман Кафка, відслуживши три роки в армії. Він приїжджає до Праги в 1881 році і роком пізніше одружується з Юлією Леві, дівчиною з сім'ї багатих провінційних сукнарів, які в той же час були власниками пивниці. Юлія Леві, безсумнівно, мала досить істотне придане, і важко уявити, щоб в цю заможну сім'ю взяли якогось дрібного комерсанта без коштів. З іншого боку, важко повірити, що завдяки ремеслу мандрівного торгівця Герман Кафка зміг за кілька років настільки радикально змінити своє становище. Очевидно, в його біографії була прогалина. Герман Кафка відкриває в 1881 році магазин модних речей на Цельтнерштрассе. Спочатку це була дрібна торгівля, що потім трансформується в оптову фірму, яка розташувалась на першому поверсі чудового палацу Кінскі на Великій площі Старого міста.[1] Герман Кафка «досягнув успіху», почавши з нуля і був найуспішнішим із шести дітей Якоба Кафки. Про старшу його дочку Анну невідомо нічого; про іншу дочку, Юлію Ехрман, що малою бігала по дорогах у своїй мокрій спідничці — теж. Один з чотирьох хлопчиків, Людвіг, спочатку працював у магазині, який належав Герману Кафці, а закінчив життя безвісним страховим агентом. Двоє інших, Філіп і Генріх, який помер молодим, мали невеликий бізнес в провінційних містах.[1]

Лінія матері[ред.ред. код]

Юлія Кафка, мати Ф.Кафки

Леві були вихідцями з середовища провінційних крамарів, але головне, в лінії Поріасів, тобто по жіночій лінії, відчутні сліди духовності, які зберігалися в родині подібно сакральним легендам. Це, зокрема, стосується прадіда Кафки, Йозефа Поріаса; це була, пише Кафка у своєму «Щоденнику», людина дуже вчена:

«(…)його шанували однаково й християни, і юдеї; одного разу під час пожежі завдяки його набожності сталося диво — вогонь перескочив через будинок прадіда, пощадивши його, тоді як решта будинків згоріли»[2]

Найбільше в сімействі Леві вражає нестійкість. Серед них багато неодружених. З п'яти братів чи зведених братів Юлії Кафки (її батько знову одружився незабаром після смерті своєї молодої дружини), тільки двоє створили сім'ю. Один з них, Йозеф, влаштувавши справи в Конго, одружився з француженкою і жив в Парижі. Про іншого брата, Річарда Леві, який був дрібним торговцем, не сказано нічого. Зате двоє інших дядьків, які багато значили для Кафки, не одружилися — ні один, ні інший. Один, дядько Альфред, директор залізниць в Мадриді, був сімейною знаменитістю і став в романі «Процес» прообразом дивного сатиричного «провінційного дядечка». Головним був дядько Альфред Леві — символ холостяка, у якого він брав уроки такого життя.[1] Останній брат Юлії Кафки, дядько Рудольф, теж залишився холостяком. Рудольф був невдахою, сімейним диваком, людиною смішною, «незрозумілим, надто люб'язним, занадто скромним, одиноким і тим не менш балакучим». Коли в дитинстві Франц робив якусь дурницю, його батько мав звичай говорити : «Викапаний Рудольф!»[1]

Мова спілкування[ред.ред. код]

Воссек — село на півдні Чехії. Воно населене чехами і євреями. Звідси походить версія, згідно з якою рідною мовою і мовою спілкування Германа Кафки була чеська, а до німецької він звернувся пізніше, тільки після переїзду до Праги, для того щоб приєднатися до вищого суспільства. Сам Кафка ніколи не приїжджав до Воссека, щоб покласти камінь на могилу своїх бабусі й дідуся, не існує жодного рядка, написаного його рукою, де б фігурувала назва цього села. Але найголовніше: робити Воссек центром своєї книги означало б прославити ті самі місця, де жив і страждав його батько, який знущався над сином і цим викликав у нього неприємні спогади.[1] Сам Кафка писав німецькою, хоча чеську знав чудово. Розмовляв він і французькою мовою. Будучи євреєм, Кафка практично не знав їдиш і почав виявляти цікавість до традиційної культури євреїв тільки в двадцятирічному віці під впливом театральних труп, що гастролювали в Празі; інтерес до вивчення івриту виник тільки в кінці життя.

Походження прізвища[ред.ред. код]

Прізвище «Кафка» за своїм звучанням має чеське походженя: Кафка — це галка, і галка буде служити емблемою торгового дому. Існує дві версії щодо походження прізвища: прізвище присвоєно родині при Йосипі II, у той час коли євреї отримали цивільний статус, або мова про давніше спотворення імені Якоб. Сам Франц Кафка ідентифікував себе з образом цього чорного птаха і завжди ненавидів обидва «К» в своєму прізвищі.[1] В інтерв'ю чеському музиканту і літератору Густаву Януху Франц Кафка пізніше скаже:

Я абсолютно безглуздий птах. Я — Kavka, галка. У вугляра в Тайнхофі є така…. Цій моїй родичці живеться краще, ніж мені. Правда, у неї підрізані крила. Зі мною цього робити не треба, бо мої крила відмерли. І тепер для мене не існує ні висота, ні далина. В сум'ятті я стрибаю серед людей. Вони поглядають на мене з недовірою. Адже я небезпечна птиця, злодійка, галка. Але це лише видимість…[3]

Біографія[ред.ред. код]

Народження[ред.ред. код]

Будинок, де народився Франц Кафка

Кафка народився 3 липня 1883 року в єврейській сім'ї, в Празі (Богемія, в той час — частина Австро-Угорської Імперії), в родині торговця галантерейними товарами Германа Кафки (18521931), який вийшов з чеськомовної єврейської громади та Юлії Кафки (Леві) (18561934), яка віддавала перевагу німецькій мові. Батько до свого одруження проживав у гетто, в облупленому будинку; будинок, в якому народився Франц Кафка, був красивою будівлею 18 століття, побудованою колись монахами Страхова, знаходився, власне, поза територією гетто — на місці, призначеному з часів середньовіччя для навернення євреїв в християнську віру. Будинок цей був зруйнований, потім реконструйований, і на ньому зараз існує меморіальна дошка.[4] У Кафки було два молодших брати та три молодші сестри. Обидва брати, не досягши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Сестер звали Еллі, Валлі та Оттла (всі троє загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польщі).

Виховання в родині[ред.ред. код]

Франц Кафка у віці 1 року

Життя в родині позначилось жорстокістю батька. Таке виховання мало плачевні наслідки для Франца: він втратив всяку довіру до себе, він відчував себе винуватим, втратив здатність вільно говорити. У листі до батька (листопад, 1919) він згадує:

«Великим оратором я, звісно, однаково б не став, проте звичайну, вільну людську розмову все ж опанував би. Але ти дуже рано позбавив мене слова. Твоя погроза: «Жодного слова всупереч!» — і водночас піднесена рука супроводжують мене з давніх-давен. Ти наділив мене (коли мова заходить про твої власні справи, ти — чудовий оратор) манерою розмовляти із запинками й заїканням, але тобі й цього було мало, зрештою я замовк — спершу, мабуть, через упертість, а згодом тому, що при тобі я не здатний був ні думати, ні розмовляти»[5]

Жорстокість, гнів, несправедливість Германа Кафки увійшли в літературну історію. Так, найбільшим красномовним епізодом став «балконний» епізод, коли за примхою, властивою маленьким дітям, Франц одного разу вночі попросив принести йому пити, в «Листі до батька» він це пояснює: «(…)вочевидь не через те, що вмирав від спраги — просто хотів трохи, мабуть, позлити вас, а трохи — розважитися самому»[6]. Батько прийшов, витяг його з ліжка, повів в одній нічній сорочці на дерев'яний балкон, який виходив у двір, і залишив його там, замкнувши за ним двері.[1]

Сестри Франца Кафки

Від цього страждав не тільки Франц. На дітей без кінця сипалися погрози, наприклад: «Я розірву тебе на частини», і вони були такі численні, що діти втратили їм рахунок. Друга дочка, Валлі, більш гнучка, пристосувалася до Германа Кафки схоже, без особливих зусиль. Але Еллі, старша з дочок, якщо і гнула спочатку спину, то в молодості поспішила вийти заміж, щоб уникнути сімейної тиранії. Про старшу, Еллі Франц говорить дуже уїдливо: «… Вона була такою незграбною, млявою, боязкою, похмурою, прибитою усвідомленням своєї провини, покірливою, злою, ледачою, охочою до ласощів, жадібною дитиною».[1] Що до Оттли, наймолодшої, то вона ще більше, ніж Франц, стала жертвою батьківського переслідування, звідки, безсумнівно, і виникають задушевність і дружній характер відносин, що склалися між нею і Францом.[7] Звісно, що при такому неприборканому батькові Кафка шукав заступництва в своєї матері. В «Щоденнику» за 1911 рік існує запис:

«Вже досить давно я нарікаю на те, що постійно хворий, ніколи, втім, не маючи конкретної хвороби, яка змусила б мене лягти в ліжко. Це бажання, звичайно, здебільшого виникає тому, що я знаю, якою мірою моя мати здатна втішити, коли, наприклад, вона виходить з освітленої вітальні, щоб увійти в напівтемряву кімнати, відведеної для хворого…».[8]

Кафка бачив матір мало: весь день вона працювала в магазині і з'являлась лише пізно до вечері. Юлія Кафка любила свого старшого сина, який був єдиним сином, так як два хлопчики, які народилися після нього, прожили недовго. Вона служила певним бар'єром між своїм чоловіком і сином. Але, що б вона не робила, вона завжди була ближчою до свого чоловіка, ніж до кого б то не було. «Зразкова пара, пише Кафка, яка могла б збентежити всіх тих, хто хотів би їй наслідувати».[1] «Моя мати, — каже він Феліції Бауер, — кохана рабиня мого батька, мого закоханого батька, який тиранить її».[7] У цієї доброї, слабкої, поступливої жінки (як показують кілька збережених її листів) найкращі наміри зводяться нанівець і поглиблюють біду: батько не міг простити своїх дітей, коли вони ставали між ним і дружиною.[1] Самотність навколо Кафки посилювалася, сестри також не допомагали йому вийти з неї.

Під час сімейних торжеств Кафки влаштовували маленькі театралізовані вистави, що доводить: якщо ця сім'я і справді була пеклом, то це пекло знало також періоди затишшя. Грали жартівливі п'єски, чиїм автором і постановником одночасно був Франц Кафка. Сам він не грав, актрисами були його сестри і в разі необхідності той чи інший слуга. Глядачами були батьки і дядько Ріхард Леві. Збереглися навіть назви деяких з цих комедій: «Жорж з Подібрада», «Жонглер», «Ті, що говорять фотографії», але самі тексти не збереглись.[9]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Кафка в 6 років

Нотатки Кафки про сімейні справи незліченні, а про школу, — навпаки, дуже рідкісні. Біографи письменника відчувають себе обділеними також при описі перших двадцяти років його життя, після цього періоду їм допомагають його власні записи. Довелося звертатися до свідчень сучасників, які близькі йому і були ще живі. Кафка-підліток, Кафка-юнак був з тих, хто є не надто помітним. Його товариш по навчанню Еміль Утіца, підтверджуючи це, пише:

«Те, що я можу розповісти про Кафку, не бозна що. Я знав про його людські якості, але на свій сором повинен визнати, що лише значно пізніше я пізнав в ньому поета. Якщо мені і слід щось сказати щодо характеристики Кафки, так тільки те, що в ньому не було нічого вражаючого».[9]

А в іншому випадку він повідомляє протилежне:

«Ми всі його любили і цінували, але ніколи ми не могли бути з ним повністю відвертими, він завжди ніби оточений якийсь скляною стіною. Зі своєю спокійною і люб'язною посмішкою він дозволяв світу приходити до нього, але сам був закритий для світу».[9]

У вересні 1889 року, коли Францу виповнилось шість років, його вперше ведуть в початкову німецьку школу на Флейшмаркт, поблизу м'ясного ринку. До школи його супроводжувала кухарка, щоб трохи налякати, вона постійно загрожувала йому, що розповість вчителю про всі дурниці, які були зроблені ним протягом дня. Ці погрози ніколи не виконувались, але з кожним днем ставали все правдоподібнішими.

«Я чіплявся за портали лавок, за кам'яні рекламні тумби на вулицях, я не хотів йти, поки вона мене не простить, я хапався за її спідницю (я теж ускладнював їй життя), але вона тягла мене, запевняючи, що розповість про все це вчителю …»[9]

Цю невинну історію Кафка буде з гумором розповідати пізніше, але історія, в той же час передає страхи його дитинства, почуття вини, невіри в себе. В кінці 1919 року він згадує слова одного зі своїх вчителів, Маттіаса Бека, який порадив його батькам, щоб їх син провчився рік у п'ятому класі початкової школи, перш ніж відправити його до гімназії: «Він дуже слабкий, такий надмірний поспіх потім буде даватись взнаки».[9] Цю думку Кафка висловлював пізніше сам:

«Дійсно, я ріс, як занадто швидко, як саджанець, який витягнувся про нього забули, з відомою артистичною витонченістю ухиляючись від протягів».[9]

Навчання в ліцеї[ред.ред. код]

До думки Маттіаса Бека все ж не прислухалися: Кафка вступив до ліцею в десять років. Оскільки він пропустив п'ятий клас початкової школи, треба було здати невеликий вступний іспит з німецької мови, релігії і математики. Це випробування, ймовірно, він витримав без вагомих зусиль і став навчатись в Державній гімназії з німецькою мовою навчання, розташованій в районі Старого міста, всередині палацу Кінскі, того самого, де пізніше його батько відкриє свій магазин.

Дім, де знаходилася гімназія, яку закінчив Кафка, а також пізніше знаходився магазин його батька

Кафка виявився одним з наймолодших: більшість його однокласників були на рік або два старші за нього. Контингент ліцею Старого міста здебільшого становили євреї: тридцять учнів на тридцять дев'ять першого року навчання, сімнадцять на двадцять чотири у випускному класі. Якщо, як пише про нього Еміль Утіца, Франц не підтримував ні з ким із своїх однокласників такої дружби, яка пов'язувала його пізніше з Максом Бродом, то у нього все ж були хороші відносини з більшістю з них.[9]

Гімназія Старого Міста була, безумовно, класичним ліцеєм, в якому акцент робився на вивченні літературних дисциплін і стародавніх мов. Рівень літературної освіти за часів Кафки не був вищим, ніж в епоху Гете. Цей «гуманізм» був настільки порожнім і неживим, що значно пізніше Кафка продовжив разом з Максом Бродом читати Платона в оригіналі. За рік учні повинні були вивчити напам'ять 467 віршів. Сам Кафка сумнівається в собі і відчуває постійно, ніби він знаходиться на грані провалу. Двічі — в одному з фрагментів «Щоденника» початому в 1912 році, потім в «Листі батькові» в 1919 році — він розповідає, що кожен рік був переконаний в тому, що провалиться на іспиті і не буде прийнятий в наступний клас, а так як нічого такого не відбувалося, він був упевнений, що на випускному іспиті його повне невігластво проявиться на очах у всіх. Це було життя у постійному страху. Наприклад, він розповідає в одному з листів до Мілени про жахи на уроках рахунку, коли викладач шукав його прізвище в своєму журналі, а потім викликав до дошки.[9]

Проте, переглянуті журнали гімназії свідчать, що ці страхи не мали під собою підстави: якщо Кафка і не входив до числа найкращих учнів класу, то у всякому разі він значився серед тих, кого називали «блискучими учнями», у нього ніколи не було посередніх оцінок з головних предметів. Лише в старших класах його слабкість в математиці стала більш відчутною і завдавала йому неприємностей. За песимістичними оцінками своїх інтелектуальних здібностей не слід бачити кокетство або позерство: таким він був усюди, таким він був у школі — одночасно слухняним і невпевненим у собі, покірним і нещасним, тремтячим як перед майбутнім, так і перед сьогоденням.

В останні роки навчання в ліцеї він почав писати, називаючи ці спроби в 1903 році «дитячими творами». Про це Кафка повідомляє в листі Оскара Поллака, з якого можна зробити висновок, що до того часу він свої твори ще не знищив: аутодафе будуть відбуватися пізніше. Можна також припустити, що ця літературна продукція була дуже багатою.[9]

Додаткові заняття[ред.ред. код]

Вдома, крім двох обов'язкових годин чеської мови, де він поповнював знання, і вивчення французької, яку йому викладала гувернантка мадемуазель Байі, його також змушували брати уроки музики: спочатку це було піаніно, потім скрипка. Це робилося марно, тому що він був абсолютно закритий для музики: «Мій учитель гри на скрипці, — розповідає він Феліції Бауер, — уведений у відчай повною відсутністю у мене музичного слуху, волів змушувати мене стрибати через палицю, яку тримав він сам, і мої успіхи в музиці полягали в тому, що від уроку до уроку він піднімав палицю трохи вище».[9]

Один час навіть постало питання про навчання його танцям, але від цієї ідеї довелося відмовитися. Що до малювання, до якого він відчував смак, то, схоже, він захопився ним тільки по завершенні середньої освіти. Відомі малюнки, які Кафка накидав на берегах своїх рукописів і в деяких своїх листах: схожі на карикатуру, їдкі та жартівливі одночасно, нескладні у виконанні, але свідчать про живу гостроту погляду, рідкісне відчуття динаміки та виразності.[9]

Формування особистості[ред.ред. код]

Франц Кафка був дитиною, яка швидко росла вгору: незабаром після досягнення отроцтва його зріст становив 1,80 м, а потім досягнув 1,82 м. Він соромився свого високого зросту, ходив, як говорив він сам, згорбившись, з перекошеними плечима, із нерозкутими рухами рук, він боїться побачити себе в дзеркалах — до такої міри відчуває себе потворним, але, додає він, дзеркала не показували повною мірою це каліцтво, в іншому випадку люди ще частіше оберталися б у його сторону. Насправді ж фотографії зображують дуже красивого юнака з сумним поглядом. «Я був худим — найхудішою людиною, яку я знав», — скаже він Феліції в одному зі своїх перших листів. Коли він збирався поплавати в міському басейні, він соромився свого жалюгідного тіла, свого «маленького скелета», який невпевнено рухався по помосту перед своїм батьком, чиїм прекрасним тілом він захоплювався, який був для нього «мірилом всіх речей» і з яким після купання він відправлявся випити кухоль пива. Цю чудову мить Кафка буде згадувати в останні дні, коли втратить голос і зможе лише нашкрябати на папері кілька слів.[9]

Батьки не дуже дбають про його гардероб: його одягають у посереднього кравця, і він постійно відчуває себе незручно. Ця зацикленість переросте згодом в одну зі стійких рис його долі: схильність до саморуйнування. Сексуальність у Кафки прокинулася дуже пізно, саме тут вплив батька, страхітливого і шанованого, мав найбільш паралізуючі наслідки. В останні гімназійні роки стався випадок, на який Кафка неодноразово натякає в «Щоденнику». Він знаходився в ліжку внаслідок легкого переохолодження, і мадмуазель Байі дала йому завдання прочитати «Крейцерову сонату». «Моя гувернантка, — пише він, — була згодна скористатися моїм збудженням».[7] Це не стало для нього згодом травмою, а лише втраченою можливістю. Після розмови з батьком на цю тему, у Кафки залишився неприємний осад. Батько, як завжди, був зразком недосяжної чистоти, назавжди занурюючи свого сина в бруд і це викликало страх перед стосунками між чоловіком та жінкою.[9]

Університетські роки[ред.ред. код]

Навчання[ред.ред. код]

У 1901 році Кафка без жодних зусиль здав іспит на атестат зрілості, якого так боявся. Нарешті для нього настав час обирати шлях подальшої освіти і, отже, частково закласти основи свого майбутнього. У гімназії він заявив, що збирається записатися на філософський факультет, ймовірно, щоб продовжити там вивчення германістики, але спочатку він абсолютно несподівано вирішує зайнятися хімією. Та цей бунт, якщо це був бунт, тривав недовго: через два тижні Кафка знову повернувся на пряму дорогу. Це саме повториться у другому семестрі, коли він, перенасичений юриспруденцією, почне відвідувати курси германістики, в якій скоро розчаровується: «ординарний професор» Август Зауер — серйозний вчений, німецький націоналіст, погано відносився до євреїв. Кафка, в пошуках життєвої дороги, навіть їде слідком за своїм товаришем Паулем Кішем в Мюнхен, але швидко звідти повертається без будь-яких відомих причин.

Пізніше він буде говорити про пазури матінки-Праги, яка не відпускає своєї жертви. В «Листі до батька» він не звинувачує його в тому, що той вплинув на його вибір, але батьківське виховання зробило його настільки байдужим в цьому плані, що він спонтанно вибирає легший шлях, що веде його до юриспруденції: «Справжньої свободи у виборі професій для мене не існувало, я знав: у порівнянні з головним мені все буде настільки ж байдуже, як всі предмети гімназичного курсу, мова, отже, йде про те, щоб знайти таку професію, яка найлегше дозволила б мені, не надто обмежуючи марнославство, виявляти подібну ж байдужість. Значить, дуже вдалу — юриспруденцію».

В цьому ж році Франц Кафка стає студентом юридичного факультету Празького Університету Карлов. Єдиним захопленням цього часу було вивчення англійської мови, він дуже добре знав чеську та французьку і збирався трохи пізніше вчити італійську. На цьому ґрунтувалась одна з граней його таланту і його знань. Навчаючись в університеті, на відміну від інших студентів, які брали участь у політичних демонстраціях, Кафка будь-яких політичних переконань не мав. 23 жовтня 1902 Кафка прийшов прослухати лекцію «Доля і майбутнє філософії Шопенгауера» і цей день став одним із найважливіших у його житті. Лекцію читав Макс Брод, який був на рік молодший від Франца Кафки. По закінченню лекції, Кафка, який в минулому трохи читав Ніцше, сказав, що лектор надмірно суворо обійшовся з філософом, тому вони пройшли по вулицях міста, сперечаючись один з одним, і це стало початком дружби, якій не судилося більше перерватися. Більш ніж на двадцять років саме Макс Брод стане «вікном на вулицю», яке було потрібно Кафці. В цілому, викладачі юридичного факультету не мали на нього великого впливу, декого з них, зокрема викладача цивільного права Краснопольського, він пригадує із жахом. Єдиним, кого він згадував пізніше, був Альфред Вебер, видатниий фахівець з політичної економії, який був запрошений в Празький університет той час, коли Кафка закінчував своє навчання. Він був призначений «опікуном», тобто референтом або головою докторського іспиту Кафки. Докторські іспити проходили з листопада 1905 по червень 1906 року. Кафка здав їх без особливого блиску, на «задовільно». Так закінчився один з найбільш безбарвних епізодів його життєвого шляху.

Дружба з Максом Бродом[ред.ред. код]

Між Максом Бродом і Францом Кафкою було мало спільного. Брод, журналіст, романіст, театрал (він закінчить своє життя на посаді художнього директора театру «Хабімах» в Тель-Авіві), філософ, керівник оркестру, композитор. Він настільки ж екстраверт, як Кафка замкнутий, настільки ж активний, як Кафка меланхолійний і повільний, настільки ж плодовитий в своїй письменницькій праці, як Кафка вимогливий і не рясний в своїй творчості. Перехворівши кіфозом в ранній юності, Брод був злегка викривлений, але компенсував свій недолік виключною жвавістю. Шляхетний, захоплений, він мав постійне бажання займатись якоюсь справою, і протягом життя у нього буде їх багато. Свою біографію він справедливо назвав «Бурхливе життя», бойове життя. Макса Брода не відносять до великих людей, але він мав неординарне літературне чуття: з перших письменницьких дослідів Кафки, ще невпевнених і незграбних, він зумів розпізнати його геній. Початок дружби з Максом Бродом став для Кафки початком періоду розваг та вечірок. Після канікул 1903 року він напише Оскару Поллаку, що набрався хоробрості. Стан його здоров'я покращився, він став сильнішим, він вийшов у світ навчився розмовляти з жінками. Найважливішим стало те, як напише Кафка сам, він відмовився від життя відлюдника. Десять років по тому, згадуючи ці перші роки юності, він написав Феліції Бауер:

« «Якби я знав тебе вже років вісім чи десять (адже минуле так само вірогідне, як і втрачене), ми могли б бути щасливі сьогодні без усіх цих жалюгідних вивертів, зітхань і без надійних замовчувань. Замість цього я сходився з дівчатами - тепер це вже далеке минуле, - в яких легко закохувався, з якими було весело і яких я ще легше кидав, ніж вони кидали мене, не завдаючи мені цим жодних страждань»  »

. В цей час Кафка пережив свій перший чуттєвий досвід з жінкою, яка була продавщицею магазину готового плаття. Цей досвід спочатку приніс вдоволення, а потім, після знайомства з іншими дівчатами, видався брудним. Це підкреслювало характер заборони, який висів відтепер для нього над усім, що стосується сексу. На деякий час — в 1903, в 1904 роках — рана була ще терпимою і, дозволяла любовні інтрижки юності. Але біль посилюється з кожним роком і повільно паралізує все його життя.

Перші проби пера[ред.ред. код]

Під час навчання в університеті Кафка продовжує писати та веде якщо не «Щоденник», то щонайменше записну книжку і зупинився лише в 1903 році, коли протягом шести місяців майже нічого більше не створив. В ці роки (1904–1905) було написано твір «Опис однієї боротьби», що уникнув вогню саме завдяки Максу Броду, якому Кафка дав його прочитати і той зберіг його в шухляді свого письмового столу, бо все інше, написане в цей період, було знищено. «Опис однієї боротьби» виступає проти фривольності, дурного кокетства, брехні, які заволоділи літературою. Але в той же час це найбільш химерний, найбільш манірний твір, найбільш зазначений смаком епохи, проти якого він направлений. Такий парадокс цього твору юності. Незабаром Кафка піде іншими шляхами.

Робота для письменника була заняттям другорядним та обтяжливим: у щоденниках та листах він буквально признається в ненависті до свого начальника, товаришів по службі та клієнтів. На першому ж плані завжди була література, «що реабілітувала все його існування». У 1917 після легеневого крововиливу розвився туберкульоз, від якого письменник помер 3 червня 1924 року в санаторії під Віднем.

Аскетизм, невпевненість в собі, самоосуд та хворобливе сприйняття навколишнього світу — всі ці якості письменника добре задокументовані в його листах та щоденниках, а особливо в «Листі батькові» — цінній інтроспективі стосунків між батьком та сином. Через ранній розрив з батьками Кафка був вимушений вести дуже скромний спосіб життя і часто міняти житло, що наклало відбиток на його ставлення до самої Праги та її мешканців. Хронічні хвороби дуже дошкуляли йому; окрім туберкульозу, він страждав від мігрені, запаморочення, наривів та інших захворювань. Він намагався протидіяти всьому цьому натуропатичними засобами, такими як вегетаріанська дієта, регулярна гімнастика та вживання великої кількості непастеризованого коров'ячого молока. Будучи школярем, він брав активну участь в організації літературних зустрічей, докладав зусилля до організації та просування театральних спектаклів. На оточуючих Кафка справляв враження своєю хлоп'ячою, акуратною, суворою зовнішністю, спокійною та незворушною поведінкою, а також своїм розумом і незвичайним почуттям гумору.

Могила Кафки на Новому єврейському кладовищі міста Праги. Надпис івритом говорить:
«Аншл син Гениха Кафки та Етл; нижче — батько: Гених син Якова Кафки та Фрадл, мати: Етл, дочка Якова Леві та Ґути»

Стосунки Кафки зі своїм деспотичним батьком є важливою складовою його творчості. У період між 1912-м та 1917-м роками він залицявся до берлінської дівчини Феліції Бауер, з якою двічі був заручений і двічі розривав заручини (наслідком цих стосунків стало написання роману «Процес»). Спілкуючись з нею головним чином через листи, Кафка створив її образ, який зовсім не відповідав дійсності. І справді вони були дуже різними людьми, що виявляється з їхнього листування. Другою нареченою Кафки стала Юлія Вохрицек, але заручини знову ж таки незабаром були розірвані. На початку 1920-х років він мав любовні стосунки із заміжньою чеською журналісткою, письменницею та перекладачкою — Міленою Есенською. У 1923 році Кафка, разом з дев'ятнадцятирічною Дорою Дімант, на декілька місяців переїхав у Берлін, в надії віддалитися від впливу сім'ї та сконцентруватися на письменництві; потім він повернувся до Праги. Здоров'я в цей час погіршувалося, і 3 червня 1924 року Кафка помер в санаторії під Віднем, ймовірно, від виснаження. Тіло перевезли до Праги, де воно і було поховане 11 червня 1924 на Новому єврейському кладовищі в районі Страшніце, в спільній сімейній могилі.

За життя Кафки опубліковано всього декілька коротких оповідань, що склали дуже малу частину його робіт, і його творчість не приваблювала багато уваги, доки посмертно не були видані його романи. Перед смертю він доручив своєму другу та літературному агенту — Максу Броду — спалити все ним написане без винятку. Його коханка Дора Дімант справді знищила рукописи, якими вона володіла, але Макс Брод не скорився волі покійного та опублікував більшу частину його робіт, які незабаром почали привертати до себе увагу. Вся його опублікована творчість, окрім декількох чеськомовних листів, була написана німецькою.

Бібліографія[ред.ред. код]

Сам Кафка опублікував чотири збірки — «Споглядання», «Сільський доктор», «Покарання» та «Голодар» — перший розділ роману «Америка» («Кочегар»), а також декілька інших коротких новел. Проте головні його твори — романи «Америка» (19111916), «Процес» (19141918) та «Замок» (19211922) — залишилися різною мірою незавершеними і побачили світ вже після смерті автора і всупереч його останній волі.

Новели та мала проза[ред.ред. код]

  • «Опис однієї боротьби» (Beschreibung eines Kampfes — 19041905)
  • «Весілля в селі» (Hochzeitsvorbereitungen auf dem Lande — 19061907)
  • «Вирок» (Das Urteil — 22-23 вересня 1912)
  • «Перевтілення» (Die Verwandlung — 1912)
  • «У виправній колонії» (In der Strafkolonie — 1914). Ця новела, разом з трьома попередніми, сформувала книгу «Кари»
  • «Шкільний вчитель» (Der Dorfschullehrer or Der Riesenmaulwurf — 19141915)
  • «Брюмфельд, старий холостяк» (Blumfeld, ein älterer Junggeselle — 1915)
  • «Сторож склепу» (Der Gruftwächter — 19161917), єдина драма Кафки
  • «Сільський доктор» (Ein Landarzt — 1917)
  • «Мисливець Гракх» (Der Jäger Gracchus — 1917)
  • «Як будувалася китайська стіна» (Beim Bau der Chinesischen Mauer — 1917)
  • «Голодар» (Ein Hungerkünstler — 1922), входить в одноіменний збірник
  • «Дослідження одного собаки» (Forschungen eines Hundes — 1922)
  • «Маленька жінка» (Eine kleine Frau — 1923), збірник «Голодар»
  • «Нора» (Der Bau — 19231924)
  • «Співачка Жозефіна, або мишачий народ» (Josephine, die Sängerin, oder Das Volk der Mäuse — 1924), збірка «Голодар»

Романи[ред.ред. код]

Листи[ред.ред. код]

  • Листи до Феліції та Гретти Блох
  • Листи Мілені
  • Лист батьку (виданий 1919 року)

Щоденники[ред.ред. код]

  • Щоденники 1910–1923[10]
  • Сині записники

Українські видання[ред.ред. код]

  • «Перетворення: оповідання» (Мюнхен: Сучасність, 1989; Львів: ЛА «Піраміда», 2005)
  • Щоденники 1910–1923 р.р. (Київ: Всесвіт, 2000)
  • «Процес» (Київ: Юніверс, 1999; Харків: Фоліо, 2005; Харків: Фоліо, 2009)
  • «Замок» (Харків: Фоліо, 2006)
  • «Зниклий безвісти: Америка» (Київ: Критика, 2009)
  • Романи, оповідання, щоденники, листи (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012) ISBN 978-617-585-0084

Про Кафку[ред.ред. код]

Музей Франца Кафки в Празі

Автором перших рецензій на творчість Кафки був угорський письменник Шандор Марай.

Літературні твори[ред.ред. код]

Фільми[ред.ред. код]

Екранізації творів[ред.ред. код]

Ідея розповіді «Перетворення» використовувалася в кіно багато разів:

В Україні за його творами знято фільми: «Людина К.» (1992) та «Співачка Жозефіна й мишачий народ» (1994, удостоєний призів на кінофестивалі «Кіношок-94» в Анапі, «Молодість-94» в Києві, Каїрському міжнародному кінофестивалі, кінофестивалі «Література і кіно» в Гатчині тощо).

Критика[ред.ред. код]

Безліч критиків намагалися пояснити сенс робіт Кафки виходячи з положень тих або інших літературних шкіл — модернізму, «магічного реалізму» та ін. Деякі намагалися відшукати вплив марксизму на його сатиру над бюрократизмом в таких творах як «У виправній колонії», «Процес» та «Замок». В той же час, інші розглядають його творчість через призму юдаїзму (оскільки він був євреєм і виявляв деяку цікавість до єврейської культури) — декілька зауважень із цього приводу зробив Борхес; через фройдиський психоаналіз (через напружене сімейне життя письменника); або через алегорії метафізичного пошуку Бога (прибічником цієї теорії був Томас Манн).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]