Ацтеки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Імперія Ацтеків
The Aztec empire in Mesoamerica
Столиця ?-1325 Чапультепек
1325-1521 Теночтітлан
Офіційна мова Науатль
Уряд
Голова держави
Великий радник
Виборна рада
Погоджуюча рада
Імперія
Тлатоані (монарх)
Радник
Представники аристократії
80+ старійшин
Дата заснування
Дата занепаду
Населення
1248
1521
близько 25 млн (1520)

Ацте́ки — найбільший народ американських індіанців Мексики, що прийшов у центральну частину країни з півночі в 12 столітті. Інша автентична назва ацтеків — мешіка[1]. Вважається, що в 1325 вони почали будувати свою столицю — Теночтітлан (на місці сучасного Мехіко). Теночтітлан поступово став столицею імперії, яка розкинулася далеко за межі Мексиканської долини.

За власною легендою, ацтеки прийшли в Мексиканську долину з місцини, що за легендою називалася Ацтлан — звідси і назва народу. Ацтекська культура мала широку і складну мережу міфологічних і релігійних традицій, високорозвинене мистецтво, глибокі знання в різних галузях науки. Ацтеки доби імперії розмовляли мовою науатль, яку прийнято визначати як класичний науатль. Ацтеки створили велику кількість пам'яток власної літератури, більшість з котрих була знищена під час та після іспанського завоювання.

Імперія ацтеків була зруйнована під час Конкісти — вторгнення іспанців на чолі з Ернаном Кортесом у 1521. Мова ацтеків — науатль — належить до юто-ацтекської родини мов. У теперішній час мовою науатль розмовляє більш ніж 1,5 мільйона людей, і деякі з них продовжують називати себе ацтеками, однак традиційно ацтеками називають тільки представників доколоніальної цивілізації.

Джерелами знань про культуру та історію ацтеків є археологічні знахідки в розкопках, ацтецькі кодекси, записані на папері (який виготовлявся з кори різних видів фікусів і на мові ацтеків називався «аматль»)[2], свідчення очевидців на зразок Ернана Кортеса та Бернала Діаса дель Кастільйо, а також із описів 16 та 17 століть, написаних іспанськими священиками й самими ацтеками іспанською мовою або мовою науатль, як наприклад, флорентійський кодекс францисканського ченця Бернардіно де Саагуна.

Термінологія[ред.ред. код]

Існує розбіжність у значенні терміну ацтеки. З одного боку, в широкому сенсі, ацтеками називають всі народи науа Мексиканської долини, культура яких до іспанського завоювання мала спільні риси й корені. У вужчому сенсі ацтеками називають народ мешіка, який створив Потрійний союз, відомий як Імперія ацтеків. Самі мешіка називали ацтеками всі народи, не обов'язково народи науа, що вийшли з легендарного Ацтлану.

Історія[ред.ред. код]

Зображення орла, що розриває змію на колючому кактусі, на гербі Мексики

У XII ст. ацтеки прийшли з півночі; в XV ст. створили свою державу, завойовану іспанськими колонізаторами в XVI ст.

Народи науа почали переселятися в Долину Мехіко в 6 ст., поступово витісняючи народи інших мовних груп. До 12 ст., коли в долину прийшли мешіка, там уже існувало кілька міст-держав. Спочатку мешіка зупинилися на пагорбі Чапультепек на західному березі озера Тескоко, але їх звідти витіснили. Їм дозволили поселитися на острові посеред озера, де вони 1325 року заснували місто Теночтітлан. За легендою на острові вони побачили орла, який упіймав змію, що було сприйнято як знамення, оскільки бог Уїцилопочтлі пророкував їм таку землю. Батьківщина мешіка до заснування Теночтітлана достовірно невідома. Вони прийшли або з півночі Долини Мехіко, або ще далі з півночі, з території, яка в сучасну епоху належить США.

У 1376 мешіка вибрали свого першого тлатоані Акамапічтлі. До 1427 вони платити данину Ацкапотцалько, наймогутнішому на той час місту-державі в долині. У 1427 утоврився Ацтецький потрійний союз, який здолав Ацкапотцалько наступного, 1428 року. Саме Потрійний союз відомий як Імперія ацтеків.

Потрійний союз утворився після вбивства тлатоані мешіка Чимальпопоку правителем Ацкапотцалько Мекстла. Наступник Чимальпопоку Іцкоатль об'єднав свої сили з вигнанцем Незауалькойотлем та тепанеками Тлакопана. Після перемоги над Ацкапотцалько Потрійний союз правив Долиною Мехіко до іспанського завоювання у 15201521. Він поступово розширив свою владу на великі території від Мексиканської затоки до тихоокеанського побережжя. Водночас, дедалі більше зростало значення в союзі Теночтітлана.

Ернан Кортес прийшов до Теночтітлана на чолі великого війська, в якому іспанці складали тільки невелику частину. Кортес об'єднався із ворогами ацтеків із Тласкали.

Падіння Теночтітлана не означало миттєвої загибелі мезоамериканської культури, але загін Кортеса був лише невеликим авангардом, за яким послідувало песелення в Америку значної кількості європейців. Європейці привезли з собою нові хвороби, до яких у індіанців не було імунітету. Епідемії віспи й тифу призвели до значного зменшення населення.

До колонізації ацтеки досягли високого рівня розвитку культури — мали піктографічне письмо, користувались сонячним календарем, створили визначні архітектурні споруди в містах. У ацтеків було розвинуте землеробство (на зрошуваних землях) і ремесла (гончарство, ткацтво тощо). Від ацтеків європейці довідалися про культури кукурудзи, какао, помідорів. Сучасні ацтеки не мають єдиної етнічної території. Більшість сучасних ацтеків — селяни, дрібні орендарі й наймити-пеони, які працюють у великих поміщицьких господарствах, частина зайнята на промислових підприємствах. Ацтеки належать до найменш оплачуваних і найбільш визискуваних верств мексиканського пролетаріату.

Ацтекська імперія[ред.ред. код]

Ацтекська імперія
Еволюція територіальних володінь ацтеків

Ацтекська імперія, подібно до більшості європейських імперій, етнічно була дуже різноманітною; це була радше єдина система збору данини, ніж єдина система управління. У цьому контексті Арнольд Тойнбі проводить аналогію з Ассирійською імперією.

Хоча міста під владою ацтеків обкладалися великою даниною, розкопки показують стійке зростання добробуту простих людей після підпорядкування цих міст центрові. Торгівля велася навіть з ворожими містами. Єдиний народ, який отримав перемогу над ацтеками, — пурепеча (ацт. purépecha) — був головним виробником мідних сокир.

Основним внеском ацтеків в розвиток управління стала система комунікацій між завойованими містами. В Месоамериці не було тяглових тварин і колісних транспортних засобів, а дороги будувалися для пересування пішки. Зазвичай будівництво доріг фінансувалося частиною данини. За дорогами постійно стежили, так що навіть жінки могли подорожувати поодинці; мандрівники могли відпочити й попоїсти в особливих упорядкованих для цього місцях, розташованих кожні 10-15 кілометрів. Також цими шляхами постійно курсували гінці (пайнані), що тримали ацтеків в курсі останніх подій.

Створення імперії ацтеків призвело до одного з найбільших демографічних вибухів: населення Месоамерики збільшилося з 10 до 15 мільйонів чоловік.

Найважливішого чиновника уряду Теночтитлану європейці зазвичай називають ацтекським імператором. З мови науатль титул імператора Уей тлатоані (ацт. Huey Tlahtoani) перекладається приблизно як «Великий Оратор»: тлатоке (ацт. tlatoque , «оратори») були аристократією, вищим класом суспільства. Влада тлатоани росла з піднесенням Теночтитлану. На час правління Ахвіцотля титул «тлатоані» вже можна вважати аналогом імператорського, але, як і в Священній Римській імперії, він не передавався у спадок.

З 1397 до 1487 року імперію очолював Тлакаелель ( Tlahcaélel з науатль — «відважне серце»). Він міг стати тлатоані (ацт. tlahtoani), але вважав за краще залишитися в тіні циновки ягуара. Тлакаелель був племінником тлатоані Іцкоатля (ацт. Itzcoatl) і братом Чімальпопокі (ацт. Chimalpopoca) та Мотекусома Ільуїкаміни (ацт. Motecuhzoma Ilhuicamina) і носив титул «Сіуакоатль» (Чіуакоатль; ацт. Cihuacóatl, на честь богині Чіуакоатль, еквівалент радника); як написано в рукописі Раміреса, «що наказував Тлакаелель, те здійснювалося щонайшвидше». Це був жорсткий реформатор, він створив нову структуру управління країною, наказав спалити більшість ацтекських книг, стверджуючи, що всі вони брехливі, й сам переписав історію ацтеків. Крім того, Тлакаелель реформував релігію, поставивши племінного бога Уїцилопочтлі на один рівень з давніми богами Тлалоком, Тескатліпокою та Кетцалькоатлем. Йому також приписують запровадження звичаю « квіткових воєн» та встановлення постійних людських жертвоприношень для того, щоб Сонце продовжувало рухатися по небу[3].

На початок Конкісти держава ацтеків займала територію від Мексиканської затоки до Тихого океану, від гирл річок Бальсас і Панукодо до земель майя. Окремі колонії існували на землях сучасних держав Гватемали, Перу, Колумбії та Венесуели. З іншого боку, місто-держава Тласкала на півночі долини Пуебло не підкорилася ацтекам.

Релігія[ред.ред. код]

Людське жертвопринесення із кодексу Мальябек'яно

Ацтеки вірили у багатьох богів і вважали себе обраним народом. За легендою боги, які коли-то зібралися у Теотівакані принесли себе в жертву, щоб прояснити світ. Для відновлення космосу, ацтеки постійно приносили богам людські жертви, намагаючись не допустити повернення Темряви. Церемонія проходила у верхній частині великого храму на жертовному камені. Люди, яких приносили в жертву могли бути військовополоненими, захопленими під час квіткових війн, раби, або вибрані представники ацтеків.

Жертви мали економічні та політичні функції. Вони повинні були забезпечити регулярне повернення дощу на сільськогосподарські угіддя, а також зберегти панування ацтеків за допомогою фізичного знищення ворогів. Ці ритуали жахали іспанців, які, як католики, інтерпретували жертви як збочення і зло, а не як священний акт.

Навчання[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта ацтеків

До чотирнадцяти років навчання дітей було в руках їхніх батьків. Існував усний переказ (збірка мудрих настанов), званий уеуетлатоллі (ацт. huehuetlatolli) («вислови старих»), де були описані морально-етичні ідеали ацтеків. У збірці були особливі вислови на кожен випадок: для привітання, побажань при народженні дитини, слова прощання при смерті. Батьки нагадували дочкам про необхідність бути привабливими, але не користуватися косметикою надмірно, щоб не виглядати, як ауїані (ацт. ahuiani). Матері радили своїм дочкам підтримувати свого чоловіка, навіть якщо він виявиться скромним селянином. Хлопчиків навчали бути скромними, слухняними і працьовитими.

Юнаки йшли в школу з 15 років. Існувало два типи освітніх установ: в училищах, що називалися «тепочкаллі» (ацт. tepochcalli), навчали історії, релігії, військовому мистецтву, а також торгівлі або ремеслу (селянському або майстровому); в школах « кальмекак» (ацт. calmecac), куди переважно ходили сини пиллеї, зосереджувалися на навчанні вождів («тлактоків»), жерців, учених і вчителів «тлатінімі» (ацт. tlatinimi) та переписувачів «тлакуїло»(ацт. tlacuilo). Вони навчалися ритуалам, грамоті, літочисленню, поезії та бойовим мистецтвам.

Не до кінця з'ясоване призначення школи «кальмекак». Припускають, що вона існувала виключно для нащадків «пиллеїв», проте, за деякими джерелами, молодь мала можливість вибирати, де саме навчатися. Цілком можливо, що звичайний народ вважав за краще послати дітей до «тепочкаллі», адже незаможному було легше піднятися, використовуючи свої військові здібності, тоді як кар'єра жерця чи « тлакуїло» (ацт. tlacuilo) не могла забезпечити юнакові такого швидкого зростання в суспільстві.

Дівчат навчали переважно домашнім ремеслам і прийомам виховання дітей, писати і читати їх не вчили.

Для обдарованих дітей існували дві основні можливості: одних відправляли в будинок пісень і танців, а інших — в будинок гри в м'яч. Обидва роди занять мали високий соціальний престиж.

Розваги та ігри[ред.ред. код]

Попри те, що дозволялося пити «пульке» (pulque), зброджений напій з невисоким вмістом алкоголю, ацтекам до досягнення сімдесятирічного віку заборонялося напиватись; порушення цієї заборони каралося смертю.

Як і в сучасній Мексиці, ацтеки були пристрасними гравцями в м'яч, але в їхньому випадку це був «тлачтлі» (ацт. tlachtli), ацтекський варіант стародавньої месоамериканської гри «Улама». В цю гру грали цільним ґумовим м'ячем розміром з людську голову. М'яч називали «оллі» (ацт. olli), звідки походить іспанське «Уле» (ісп. hule), що означає ґуму.

У ацтекських містах зазвичай були два спеціальні комплекси для гри в м'яч. Гравці могли бити по м'ячу стегнами; метою гри було прокинути м'яч крізь кам'яне кільце. Гравцеві, якому вдавалося це зробити, надавалося право забрати ковдри у публіки, тому перемога супроводжувалася біганиною, криками й сміхом. Люди робили ставки на результати гри. Жебраки могли ставити свою їжу, піллеї могли ставити свої багатства, «текутлі» (ацт. tecutli, власники) могли поставити на кон своїх наложниць або навіть цілі міста, а ті, у кого нічого не було, ставили свою свободу і ризикували стати рабами.

Ритуальна гра в м'яч закінчувалася жертвопринесенням кращого гравця або капітана команди переможців (проте за іншими джерелами — капітана і гравців команди, що програла).

«Гра» в м'яч спочатку була своєрідним релігійним ритуалом, в якому кожна деталь була сповнена символізму. Наприклад, м'яч уособлював небесне світило, місяць або сонце, в залежності від типу кидка. Учасники перекидали м'яч один одному, і його траєкторія асоціювалася з траєкторією небесних світил. Жертвопринесення учасника, що забив «гол», було великою честю як для нього самого, так і для всієї його родини. Учасники, які не проявили достатньо спритності під час гри, залишалися жити, але разом зі своїми сім'ями опускалися до найнижчого соціального прошарку суспільства.

Харчування[ред.ред. код]

Докладніше: Ацтекська кухня

Ацтеки створили штучні острови, або чінампа, на озері Тескоко; на цих островах вирощували зернові та садові культури. Основними продуктами харчування ацтеків були маїс (кукурудза), боби і гарбузові. Чінампа були дуже ефективні і давали до семи врожаїв на рік, на основі поточних врожаїв чінампа було підраховано, що 1 гектар чінампа може прогодувати 20 чоловік, а з 9000 гектарів чінампа збирали продовольства на 180 000 чоловік.

У наукових публікаціях часто йшла мова про нестачу білків в харчуванні ацтеків як аргумент на підтримку теорії існування у них канібалізму, але ці твердження не мають серйозних доказів: харчування маїсом і бобами дає необхідну норму найважливіших амінокислот, що знімає проблему нестачі білків. Ацтеки вирощували різноманітні сорти кукурудзи з великим набором амінокислот, крім того, вони вирощували амарант, в зернах якого міститься багато білку. До того ж у ацтеків було велике розмаїття іншої їжі: вони ловили акоцилів, маленьких креветок, що їх багато водиться в озері Тескоко, збирали водорость спіруліну, багату на флавопротеїни, яка використовувалася в різних видах випічки; також вони вживали в їжу комах: цвіркунів, хробаків, мурашок і личинок. Відомо. що в комахах міститься більше білків, ніж у м'ясі, і вони досі є делікатесами в деяких районах Мексики. Ацтеки тримали домашніх тварин, припускають, що це були індики (ацт. guajolote) та іцкуїнтлі (ацт. itzcuintli — порода м'ясних собак), хоча зазвичай м'ясо цих тварин призначалося для особливих випадків — ситуацій вираження подяки і поваги. Ще одним джерелом м'яса було полювання — лані, кабани, качки тощо.

Дослідження Монтеналло показали, що середня тривалість життя месоамериканців становила 37 років (± 3 роки).

Ацтеки широко використовували агаву (Магей); з неї отримували їжу, цукор, напої (пульке) та волокна для мотузок і одягу. Бавовна була доступна тільки для еліти. Зерна какао[4] використовували як гроші.

Після іспанського завоювання деякі харчові культури, — наприклад, амарант, — опинилися під забороною, що призвело до скорочення харчового раціону і хронічного недоїдання жителів.

Правителі ацтеків[ред.ред. код]

  1. Акамапічтлі (1375–1395)
  2. Уіціліуітль (1395–1405)
  3. Чимальпопоку (1405–1428)
  4. Іцкоатль (1428–1440)
  5. Монтесума Перший (1440–1468)
  6. Ашайакатль (1468–1483)
  7. Тісок (1483–1486)
  8. Ахвіцотль (1486–1502)
  9. Монтесума II (1502–1520)
  10. Кунтлаулак (1520–1520)
  11. Куаутемок (1520–1521)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Власне від цього слова походить сучасна назва країни та народу Мексики.
  2. Месоамериканские кодексы (рос.)
  3. Вірування в необхідність приношення богам «душі-серця» і «душі-крові» заради підтримки існування світу відносяться до найархаїчніших; Тлакаелель затвердив їх у ранзі офіційної релігії. Мабуть, обряд жертвопринесення був запозичений у тарасків, що жити на заході.
  4. Р. Кинжалов. Какао в культуре индейцев Месоамерики

Бібліографія[ред.ред. код]

Астекська група джерел[ред.ред. код]

Іспанські джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]