Мілорад Павич

Мілорад Павич
серб. Милорад Павић
Мілорад Павич, 2007
Дата народження:	15 жовтня 1929
Місце народження:	Белград
Дата смерті:	30 листопада 2009
Місце смерті:	Белград
Національність:	серб
Громадянство:	Сербія
Рід діяльності:	письменник, історик, літературознавець, перекладач
www.khazars.com

Мілора́д Па́вич (серб. Милорад Павић; *15 жовтня 1929, Белград — 30 листопада 2009, Белград) — сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури XVII—XIX ст.ст., сербського бароко та поезії символізму. Однин з найбільш читаних письменників екс-Югославії ХХ століття, його твори перекладено 30 мовами.

Письменника вважають одним з найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття. Свій найбільш знаменитий роман «Хозарський словник», який Павич видав 1984 року, приніс авторові всесвітню відомість. Серед інших його творів — «Пейзаж, намальований чаєм», «Ящик для письмового приладдя», «Зоряна мантія» та інші. Свою останню книгу, «Мушка», письменник видав в 2009 році.

М.Павич викладав у багатьох європейських університетах (в Парижі, Відні, Фрайбурзі, Реґензбурзі, Белграді), переклав сербською Байрона і Пушкіна, був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури у 2004 році.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

З біографії

Мілорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім'ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв'ю віддавав їм належне.

Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися з солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999-му, письменнику довелося пережити третього в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».

У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Незважаючи на те, що Павич не залишав письменництва, за родом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником. Так було до 1973 року, коли в Югославії була опублікована його перша книга — збірка оповідань «Залізна завіса». Втім, навіть після цього Павич, як він скаже пізніше, був «найбільш нечитабельним письменником своєї країни».

У світову літературу Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник», що вийшов в 1984 році. Цей роман, перший для письменника, став європейським відображенням магічного реалізму, гіпертекстової фантазією на тему Борхеса. Влаштований так, щоб кожен мав читати його по-своєму, роман без початку і кінця вийшов ідеальним втіленням того, що передбачив Борхес у своєму «Саді, де розбігаються стежки». Критики, не чекали появи настільки сильного автора в тому місці, де, здавалося, не існувало літературної традиції, захоплено прийняли роман, назвавши його першим зразком нелінійної прози, а самого Павича — першим письменником XXI століття.

Книги, опубліковані після «Хозарського словника», не мали такого успіху, але й письменником одного роману Павич не став. Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі-клепсидри («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм») та романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Константинополі»). Зрештою Павич завернув свій творчий досвід в ультимативну літературну форму — «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

Сербський класик, за його власним визнанням боявся набриднути читачеві, зумів підкорити читача, зробивши його співавтором своїх творів. Експерименти з інтерактивністю, персонажі і місця, що час від часу міняють агрегатний стан, де розходяться сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним критиком.

Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.

Бібліографія

• Залізна завіса (Гвоздена завеса) 1973
• Хозарський словник (Хазарски речник) 1984
• Пейзаж, намальований чаєм (Предео сликан чајем) 1988
• Внутрішня сторона вітру (Унутрашња страна ветра) 1991
• Вивернута рукавиця (Изврнута рукавица) 1993
• Остання любов у Царгороді (Последња љубав у Цариграду) 1994
• (Кутија за писање) 1999
• Зоряна мантія (Звездани плашт) 2000
• Сім смертних гріхів (Седам смртних грехова) 2002
• Унікат (Уникат) 2004
• (Свадба у купатилу) 2005

Українські переклади

• Еротичні історії (Харків, Фоліо, 2008) — зібрання творів
• Хозарський словник (Львів, Класика, 1998; Харків, Фоліо, 2004)
• Остання любов в Царгороді (Львів, Класика, 1999)
• Зоряна мантія (Львів, Класика, 2002)

Посилання

• Офіційний сайт письменника (серб.)
• Перелік посилань, сторінок на тему «Мілорад Павич» на сайті сербської електронної бібліотеки www.rastko.org.rs (серб.)
• Йован Делич. Хозарська призма — Часопис «Ї», №15, 1999.