Потосі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Потосі
Potosí
Potosi1.jpg
Прапор Потосі
Прапор
Координати: 19°35′ пд. ш. 65°35′ зх. д. / 19.583° пд. ш. 65.583° зх. д. / -19.583; -65.583
Країна Болівія
Департамент Потосі
Засноване 1 квітня 1545 року
Висота над р.м. 4090 м 
Населення (2005)
 - Усього 134 281
Потосі (Болівія)
Потосі
Потосі
Розташування міста на мапі Болівії

Потосі́ (ісп. Potosí) — місто в Болівії, столиця департаменту Потосі. Місто розташоване на висоті 4090 м, часто стверджується, що це найвище місто у світі. Місто розташоване у підніжжя гори Серро-де-Потосі або Серро-Ріко («багата гора») — гора дійсно багата срібними рудами — висотою 4824 м над рівнем моря, що домінує над містом.

Походження назви[ред.ред. код]

Ciudad de Potosí Bolivia.jpg

Надійних етимологічних даних щодо назви міста не існує. Згідно з легендою, біля 1462 року Уайна Капак, одинадцятий Сапа Інка (правитель Тауантінсую) «відправився до Кколке-Порко і Андаккауа, багатих шахт, з яких були видобуті незчисленні арроби (міра ваги, біля 10 кг) срібла». По дорозі він побачив гору (майбутню Потосі) і вражений її красою сказав придворним: «Ця гора без сумніву повинна мати срібло в своєму серці» та наказав принести сюди знаряддя та розпочати роботу. Слуги зробили це та вибравшися на гору знайшли срібні жили та намагалися розколоти їх, але в цю мить громоподібний шум струсонув гору і гучний голос наказав: «Не беріть срібло з цієї гори, воно призначене для інших господарів». Інки повернулися до царя та розповіли про цю подію, їх мовою громоподібний шум звучав як «потоксі» (potocsí), що і дало (після зміни одної букви) назву горі, а потім і місту.

Вважається, що назва походить з мови кечуа. Але цією мовою словосполучення «громоподібний шум» не звучить схоже на «потосі», проте саме це означає слово «потох» (p'otoj) мовою аймара. В такому випадку, якщо назва пов'язана з шумом, вона аймарського походження, а не кечуанського. Проте, саме слово «потосі» звучить нехарактерно ні для кечуа, ні для аймара.

Історія[ред.ред. код]

Шахтарі за роботою
Місто потосі
City of Potosí
a
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
Potosi2.jpg
Вузькі вулички Потосі
Країна Болівія Болівія
Тип Культурний
Критерії ii, iv, vi
Ідентифікатор 420
Регіонb Латинська Америка і Вест-Індія

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1987
11-та сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Іспанці, що отримали відомості про цю гору від індіанців, відшукали її у 1544 р., але самостійно виявити руду не змогли. На поверхневі виходи срі-бних покладів їм вказав індіанець-пастух Уальпа (Гуалчі). Офіційний титул «першовідкривача й засновника» найбагатшого срібного рудника всіх часів і народів отримав хазяїн індіанця, конкістадор Хуан де Вільяроель, який за-вдяки цій великій знахідці був призначений віце-королем Нового Світу. У 1545 р. Вільяроель привів до Багатої Гори 170 іспанських поселенців та 3 тис. індіанців і заснував тут місто Потосі.

Місто було засноване в 1546 році як шахтарське селище, що скоро швидко розбагатіло. Завдяки незліченним скарбам срібної гори вже за чверть століття населення міста досягло 120 тис. осіб, а к середині XVII ст. — перебільшило 180 тис., що становило понад третину всього європейського населення Америки тих часів. Місто Потосі стало одним з найбільших міст Південної Америки. У XVII ст. Потосі було найбільшим і найвпливовішим містом Нового Світу, до якого зверталися погляди усієї Європи. Багатства Потосі притягу-вали сюди найвідоміших архітекторів, скульпторів, художників, поетів, мо-нахів і подвижників церкви. Тут діяло 86 християнських храмів, а багато ву-лиць являли собою шедеври іспанської колоніальної архітектури (місто зане-сене до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, хоча значна части-на автентичних пам'яток була втрачена).

Мануель Рівера-Ортіс: Вдова шахтаря, Потосі, Болівія (2004)

У іспанській мові все ще зберігається вислів «бути вартим потосі» (valer un potosí), маючи на увазі велике багатство. Для європейців віце-королівство Перу (до якого належало місто) було казковою країною багатств. Потосі став символом багатства, і в такому значенні вживається, наприклад, в романі «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса (друга частина, глава LXXI). За одною з теорій, знак монетного двору Потосі (переплетені букви «PTSI») став прообразом знака долара.

Саме з Потосі походила більша частина срібла, що відправлялося до Іспанії з Південної Америки. За офіційними даними, з 1556 по 1783 роки тут було здобуто 45 тис. тонн чистого срібла, з яких 7 тис. тонн досягли Іспанії. За наказом Франсиско де Толедо на шахті використовувалася праця індіанців у вигляді міти, тобто суспільних робіт. На шахті загинули тисячі індіанців, не стільки через важку працю, скільки через отруєння ртуттю: в «процесі патіо», що використовувався для очищення срібла, руда роздріблялася, змішувалася зі ртуттю із утворенням амальгами, процес перемішування здійснювався голими ногами індіанців[1]. Після цього ртуть усувалася нагріванням та випаровуванням, з утворенням великих кількостей смертоносних парів. За всі часи тут загинуло біля 8 млн індіанців[2].

Із значним скороченням індіанського населення та зменшенням числа придатних для робіт працівників, в 1608 році адміністрація колонії запросила метрополію надсилати 1500–2000 африканських рабів на рік. Запит був задоволений частково, і всього було завезено біля 30 тис. рабів. Африканські раби навіть заміняли мулів, бо виявилися дешевшими за цих тварин[3].

Після 1800 року запаси срібла були виснажені, і головним продуктом видобутку стало олово, при цьому прибутки впали і місто почало приходити в занепад. У відносно невеликих кількостях срібло продовжує видобуватися і зараз. Умови роботи і зараз залишаються не дуже добрими, методи, що використовуються тут, застарілі, захисного обладнання прити пилу практично немає, і шахтарі мають дуже коротку середню тривалість життя, помираючи від силікозу у віці біля 40 років.

Потосі з повітря

Під час війни за незалежність Болівії (18091825) Потосі багато разів переходив з рук у рукі. Помилки командування Першої Армії роялістів з Буенос-Айреса (під командою Хуан Хосе Кастеллі) привели до ворожнечі місцевого населення, збільшення опору та підтримки незалежності. Таке відношення робило захист міста роялистами дуже важким. Командувач Другої Армії, Мануель Бельграно, значно покращив ставлення до роялистів. Проте і йому довелося відступити, відступаючи він наказав підірвати монетний двір міста, і лише місцеві мешканці на дали йому можливості це зробити. Пізніше ще дві експедиції з Буенос-Айреса брали місто, і обом довелося відступити.

Місто Сан-Луїс-Потосі в Мексиці було названо на честь цього міста. В США назва Потосі була надана шахтарському містечку Потосі, де добувається свинець, в штаті Вісконсін[4], містечку Потосі в штаті Міссурі і Потосі в штаті Невада.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Вуличка міста із Серро-Ріко на задньому плані
  1. Fernand Braudel, The Wheels of Commerce 1982, vol. II of Civilization and Capitalism illustrates the process (p. 326) in an eighteenth-century drawing in the library of the Hispanic Society of New York.
  2. Davidson, K. and Ladkani, R. (Directors; Producers). (2005). The Devil's Miner [Film].
  3. Angola Maconde, Juan. «Raíces de un pueblo: cultura afroboliviana.» La Paz: Producciones CIMA, 1999.
  4. wisconsin History
  • Arzáns de Orsúa y Vela, Bartolomé. Historia de la Villa Imperial de Potosí. Edición de Lewis Hanke y Gunnar Mendoza. Providence, R.I.: Brown University Press, 1965.
  • Cobb, Gwendolin Ballantine. «Potosí, a South American Mining Frontier.» Greater America: Essays in Honor of Herbert Eugene Bolton. Freeport, N.Y.: Books for Libraries Press, 1968, © 1945, pp. 39-58.
  • Hanke, Lewis. The Imperial City of Potosí. The Hague: Nijhoff, 1956.

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 19°35′ пд. ш. 65°45′ зх. д. / 19.583° пд. ш. 65.750° зх. д. / -19.583; -65.750