Обгороджування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Обгоро́джування (англ. enclosure) — будівництво огорож навколо ділянок землі. Як термін використовується на означення певного явища в земельних відносинах в Англії XIIXIX століть. Зараз історичною наукою теорія про обгороджування вважається застарілою і сучасними спеціалістами-дослідниками не розглядається. Обгороджування- процес насильницького захоплення дворянами селянських наділів і масового витіснення селян з їхньої землі, яку потім обгороджували й перетворювали на пасовиська

Класичний погляд[ред.ред. код]

Класичний погляд, в значній мірі сформований під впливом публіцистичних творів сучасника подій Томаса Мора. Згідно з цим поглядом огороджування полягало в тому, що великі землевласники перетворювали поля на пасовиська, та виганяли своїх арендаторів, адже вівчарстов вимагає значно менше робочих рук, ніж рільництво. Паралельно відбувався процес захоплення громадських земель, бо під час огороджування нерідко «прихоплювалися» і землі, що раніше вважалися громадською власністю. Усе це нібито було викликано зростанням цін на шерсть та розвитком мануфактурного виробництва. одночасно обгороджування позбавляло незаможних селян землі й праці, змушувало їх шукати роботи у промисловості. Карл Маркс вважав, що обгороджування відіграло велику роль у формуванні капіталізму.

Сучасний погляд[ред.ред. код]

Класичний погляд, був відображений в історичних роботах першої половини XIX століття. Саме на них спирався Маркс описуючи огороджування і саме ці матеріали використовували радянські історики, а часто лише на них досі спираються ліві дослідники. Однак в міру поглиблення вивчення історії та уведення в обіг усе більшої кількості архівних матеріалів стало зрозуміло, що картина яку малював у своїх публіцистичних творах Томас мор не відповідає дійсності. Занадто багато фактів не вкладалися в теорії обгороджування. До кінця XIX століття ця теорія постійно піддавалася ревізії і врешті була остаточно закинута істориками які вивчали предмет безпосередньо. Однак ліві, а особливо радянські вчені продовжували дотримуватися теорії. Оскільки в більшості вони не мали можливості ознайомитися з первинними архівними матеріалами, то їх праці спиралися, а часом і досі спираються головно на праці істориків першої половини – середини XIX століття.

По-перше, якраз в часи «обгороджування» хоч ціни на вовну і зростали, але ціни на зерно та інші продукти харчування збільшилися іще більше і співвідношення вартості шерсті до зерна зменшилося в кілька разів. Тобто економічно огороджування не мало сенсу. По-друге, після підняття архівів з’ясувалося, що масштаби обгороджування перебільшували – наприклад за все XVI століття, тобто в часи які так яскраво описав Томас Мор було обгороджено лише 2% земель. По-третє, бунти та виступи які традиційно вважалися направленими проти обгороджування як з’ясувалося чомусь відбувалися якраз в районах де обгороджування як такого майже або й зовсім не було.

Насправді в часи Мора в земельних відносинах в Англії відбувалися значні зміни й протікав ряд процесів чутки про які в далекій від них столиці й породили уявлення про огороджування в класичному сенсі цього слова.

Після чорної смерті в середині XIV століття населення Англії значно скоротилося через що було покинуто значну частину сільськогосподарських угідь. Майже два століття вільних земель було більше ніж робочих рук. Під час аграрного перенаселення кінця ХІІІ – початку XIV сторіч було освоєно багато малородючих ґрунтів які пізніше закинули. Якраз в часи Томаса Мора внаслідок росту населення поступово знову почався обробіток закинутих земель, що часто-густо навіть встигли зарости лісом. Лендлорди були раді здати такі пусті протягом поколінь землі в оренду великими шматками. Перш за все ці пустирі брали під пасовиська для овець. Таким чином дійсно часом колишні ниви перетворювали на вигони, але ниви, що понад сотню років узагалі не оброблялися. Окрім того в тодішній Англії існувала проблема так званих сквотерів. На закинутих необроблюваних угіддях самовільно поселялися найбідніші люди – вони жили полюванням, риболовлею, тимчасовими підробітками, мали підсобне господарство, але при цьому великого хазяйства не вели і орендної плати землевласникам не платили. Коли ж внаслідок росту населення на землі знову знаходилися орендатори, то вони звісно проганяли таких сусідів. Нерідко при укладанні договорів туди вносили спеціальний пункт про те, що землевласник має зігнати з землі сквотерів аби цим не довелося займатися орендарю.

Щодо бунтів проти огороджування, то виявилося, усі вони або не мають до нього ніякого стосунку, або ж є бунтами проти перетворення нив у пасовиська. Заворушення останнього типу траплялися в районах де ґрунти мало підходили для рільництва, а головним заняттям здавна було вівчарство. Внаслідок росту населення зростав попит на молоко та м’ясо і частину й так невеликих полів перетворювали на спеціальні пасовиська для великої рогатої худоби (не для овець). Оскільки одночасно росли ціни на продовольство, то найбідніші прошарки населення по яким цей ріст ударяв часом вважали, що уся справа саме у цих випадках перетворення полів на пасовиська, хоч насправді ціни на харчі росли по усій Європі.

Разом усі ці факти, а точніше чутки про них в Лондоні, як то предача в оренду під пасовиська закинутих земель, які в архівних документах кількасотрічної давнини числилися орними, зігнання з землі сквотерів, бунти фактично проти підвищення цін, а формально проти перетворення полів на пасовиська тощо і породили класичне уявлення про обгороджування.

Джерела[ред.ред. код]