Комунальна власність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Комунальна власність — одна з трьох форм власності (поряд з державною та приватною). Також, поряд з державною власністю це є одна з двох форм публічної власності.

За своєю суттю комунальна власність є колективною.

Поняття «комунальна власність» і «муніципальна власність» є синонімами[1].

В прикладному значенні, під комунальною власністю розуміють власність територіальних громад на належне їм майно, що використовується для спільних потреб громади і управляється відповідними органами місцевого самоврядування.

В економічному значенні термін вживається для позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності[1].

Право комунальної власності[ред.ред. код]

В об'єктивному значенні, під правом комунальної власності розуміється сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють комплекс відносин з приводу належності певного майна територіальним громадам.

В суб'єктивному сенсі право комунальної власності означає речове право — право громади на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цими речами.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає таке визначення суб'єктивного права комунальної власності: це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування[2].

Суб'єктами пра́ва комунальної власності є територіальні громади первинного рівня (тобто жителі сіл; добровільних об'єднань у сільську громаду жителів кількох сіл; селищ; міст), територіальні громади вторинного рівня (жителі районів, областей), а також органи місцевого самоврядування, що здійснюють права́ комунальної власності від імені територіальної громади — представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.

В іноземних країнах суб'єктами пра́ва муніципальної (комунальної) власності визнаються, як правило, тільки громади населених пунктів (а не районів, областей та аналогічних «об'єднавчих» муніципальних утворень).

Об'єкти пра́ва комунальної власності — це те майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

До об'єктів права комунальної власності, зокрема, належать: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, а також відумерла спадщина.

Інститут комунальної власності в Україні[ред.ред. код]

Історичний розвиток комунальної власності в Україні охоплює три основні етапи становлення:

І етап (кінець XVIII — початок ХХ ст.) — формування муніципальної власності як окремого інституту, спеціалізація фінансових інституцій у сфері муніципальної політики та поступове згортання цих процесів у 1920-х рр.;
ІІ етап (початок 1990-х рр.) — виокремлення комунальної як форми державної власності;
ІІІ етап (з 1996 р.) — розмежування державної та комунальної форм власності[3].

В сучасній Україні комунальна власність історично виокремилася з місцевої державної власності — власності адміністративно-територіальних одиниць.

Основні нормативно-правові акти, що реформували відносини комунальної власності:

№ з/п Тип Назва Дата прийняття Власний номер Чинність
1 Закон УРСР Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування 01990-12-07 7 грудня 1990 533-XII Не чинний
2 Закон УРСР Про власність 01991-02-07 7 лютого 1991 697-XII Не чинний
3 Постанова Кабінету Міністрів України Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю 01991-11-05 5 листопада 1991 311 Не скасована
4 Закон України Про приватизацію державного майна 01992-03-04 4 березня 1992 2163-XII Чинний
5 Закон України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) 01992-03-06 6 березня 1992 2171-XII Чинний
6 Закон України Про оренду державного та комунального майна 01992-04-10 10 квітня 1992 2269-XII Чинний
7 Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій 01995-11-06 6 листопада 1995 891 Не скасована
8 Постанова Кабінету Міністрів України Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності 01996-02-19 19 лютого 1996 222 Не скасована
9 Конституція Конституція України 01996-06-28 28 червня 1996 254к/96-ВР Чинна
10 Постанова Кабінету Міністрів України Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури 01996-12-02 2 грудня 1996 1443 Чинна
11 Закон України Про місцеве самоврядування в Україні 01997-05-21 21 травня 1997 280/97-ВР Чинний
12 Закон України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності 01998-03-03 3 березня 1998 147/98-ВР Чинний
13 Постанова Кабінету Міністрів України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності 01998-09-21 21 вересня 1998 1482 Чинна
14 Кодекс Земельний кодекс України 02001-10-25 25 жовтня 2001 2768-III Чинний
15 Кодекс Цивільний кодекс України 02003-01-16 16 січня 2003 435-IV Чинний
16 Кодекс Господарський кодекс України 02003-01-16 16 січня 2003 436-IV Чинний
17 Закон України Про розмежування земель державної та комунальної власності 02004-02-05 5 лютого 2004 1457-IV Не чинний
18 Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності 02012-09-06 6 вересня 2012 5245-VI Чинний

Основні законопроекти: [1], [2], [3], [4], [5], [6], [7], [8], [9], [10], [11], [12], [13], [14], [15], [16].

Також, розроблена Концепція комунальної власності в Україні[4].

« Правовий інститут комунальної власності в Україні переживає кризу, з якої його вивести може тільки нове покоління законодавства про місцеве самоврядування та оновлена практика його застосування і захисту. Це законодавство і практика повинні спиратись не на традиційний, а на ліберальний конституціоналізм...  »

— Ю.М. Тодика, Конституція України: проблеми теорії та практики

Набуття і реалізація права комунальної власності[ред.ред. код]

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають у комунальній власності, є надбанням територіальної громади.

Згідно зі статтею 142 Конституції України,

«Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.»

Ефективність місцевого самоврядування вимірюється наявністю у громади достатнього місцевого бюджету, а також ефективно працюючої комунальної власності. Майно комунальної власності громада може використовувати для підтримання життєдіяльності міста, селища чи села. Комунальна (муніципальна) форма власності, наприклад на нерухоме майно та землю, дозволяє органам місцевого самоврядування мати додаткові джерела доходів. Загалом, комунальна власність виражає суспільні, економічні, політичні та територіальні інтереси[1].

Процес створення комунальної власності описується за допомогою терміну «комуналізація». Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в числі підстав для набуття права комунальної власності називає наступні:

  1. передача майна територіальним громадам безоплатно державою (тобто «роздержавлення»);
  2. передача майна територіальним громадам безоплатно іншими суб'єктами права власності;
  3. створення майна органами місцевого самоврядування;
  4. придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом[5].

Крім того, органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори.

Місцевими податками в Україні є:

  1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
  2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

  1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
  2. збір за місця для паркування транспортних засобів;
  3. туристичний збір[6].
Комплекс прав власника майна, що перебуває в комунальній власності, встановлений статтею 143 Конституції: 

«Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.»

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з іншими формами власності.

Комунальна власність на землю[ред.ред. код]

Земля в Україні може перебувати у комунальній власності.

Право комунальної власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, що належать територіальній громаді. Зе́млі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є у комунальній власності.

У комунальній власності, згідно Земельного кодексу України, перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Pederson R. Establishing real estate asset management system / ICMA (International Citi Management Association). Wash. — Vol. 21. — № 4.
  • Азімов Ч. Н., Сібільов М. М., Борисова В. І. Цивільне право України. Частина перша (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти); За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с.
  • Алексеєв А. Комунальна власність: проблеми та перспективи // Зб.наук праць УАДУ / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. — К.: Вид-во УАДУ, 2002. — Вип. 1. — 464 с.
  • Бовсунівська І. В. Особливості розвитку комунальної власності в умовах ринкової економіки України // Науковий вісник Академії муніципального управління, серія «Економіка». — 2009. — № 7
  • Богачев С. Неналоговые поступления в местные бюджеты: опыт и проблемы // Экономист. — № 6. — 2005. — С. 70-72
  • Бьюкенен Дж. Политическая экономия государства благосостояния // МЭМО. — 1996. — № 5. — С. 46 — 52.
  • Бьюкенен Дж. Сочинения: Пер. с англ. Т. 1. — М.: Таурус Альфа, 1997. — 560 с.
  • Василишин М. М. Міжбюджетні відносини як важлива ланка соціально-економічного розвитку регіонів // Економіка АПК. — 2002. — № 9. — С. 109–114.
  • Вороненко Ю. В., Пащенко В. М. Фінансовий менеджмент з основами економіки охорони здоров'я: навчально-методичний посібник. — К.: Міжрегіональний видавничий центр «Медінформ», 2011. — 499 с. * Диаконов В. В. Гражданское право РФ (Общая часть): Учебное пособие // Allpravo.Ru — 2003.
  • Гірняк В. Джерела конституційно-правового регулювання комунальної власності в Україні // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. — 2003. — Вип. 38. — С. 182–190
  • Голикова Т. О. О структуре государственной и коммунальной собственности // Экономика Украины. −1995. — № 8. — С. 44-50.
  • Забаштанський М. М. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств комунального господарства // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 6. — С. 25-29
  • Кириченко Ю. М. Комунальна власність як джерело економічної самодостатності місцевого самоврядування // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. — 2011. — № 4 (55)
  • Клименко О. В. Оптимальні форми використання майна держави або муніципалітету в процесі реформування системи охорони здоров'я // Наукові розвідки з державного та муніципального управління: Збірник наукових праць. — 2011. — № 1
  • Ковальова О. М. Концепція розвитку комунальної власності в Україні // Теорія та практика державного управління в Україні. — 2010. — Вип. 1 (28)
  • Круш П. В., Кожемяченко О. О. Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень. Підручник. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 320 с.
  • Муховиков А. М., Новаковський Л. Я. Комунальна власність на землю. — Київ: Урожай, 2005.
  • Процків О. Комунальна власність: особливості, проблеми та пріоритети реалізації управлінських рішень // Галицький економічний вісник. — 2010. — № 2 (27). — С. 96-102
  • Сунцова О. О. Особливості реформування комунального сектору в умовах української моделі самоврядування // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 6. — С. 12-17
  • Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. — Харьков: Факт, 2000. — 608 с.
  • Толуб'як В. Підвищення ефективності підприємств комунальної власності у завданнях наповнення бюджетів місцевого самоврядування // Вісник НАДУ при Президентові України. — 2004. — № 1. — С. 257–264
  • Цивільне право України. Частина перша (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін.); За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с.
  • Чечетов М. Соціально-економічний аспект трансформації відносин власності // Економіка України. — 2004. — № 10. — С. 12-13.
  • Шинкаренко Т. П. Муніципальна власність і підходи до її формування // Актуальні проблеми управління територіями в Україні: матеріали наук.-практ. конференції 26-27 лист. 1992 р. — К., 1993. — С. 232–234.
  • Шляхи підвищення ефективності управління земельними ресурсами міст України. — Київ, 2005. — С. 43.
  • Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 384 с.
  • Юрій С. Еволюція власності в умовах становлення ринкових структур // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 2 (14). — С. 3-6.