Паразитизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гніздовий паразитизм як форма паразитизму.

Паразитизм — це вид взаємозв'язків між різними видами, за якого один із них (паразит) більш-менш тривалий час використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення та середовище існування, частково чи повністю покладає на нього регуляцію своїх взаємовідносин з довкіллям. Паразитизм трапляється серед різних груп організмів: тварин (найпростіші, плоскі, круглі, кільчасті черви, молюски, членистоногі), бактерій, грибів (борошнисто-росяні, трутовики, ріжки, сажки) і навіть у квіткових рослин (повитиця).


В сфері медицини паразитами звичайно називають еукаріотичні організми — тобто інфікуючі людину найпростіші вважаються паразитами, а бактерії — ні. При цьому звичайно в медичній літературі не визначаються в якості паразитів і гриби, хоч вони і є еукаріотами.

Типи паразитизму[ред.ред. код]

Паразити, котрі живуть всередині тіла хазяїна, називаються ендопаразитами (наприклад, аскариди в кишечнику коня або людини); ті паразити, що живуть на зовнішніх покривах хазяїна, називаються ектопаразитами (наприклад, блохи та кліщі). Епіпаразити, або надпаразити — це паразити, що паразитують на інших паразитах. Зазвичай, ендопаразити в пошуках хазяїна покладаються на пасивні механізми (розповсюдження яєць або личинок для випадкового поїдання твариною-хазяїном, і т.ін.), а ектопаразити розповсюджуються активно: так, наприклад, у вагітних самок кролей перед пологами помітно збільшується кількість блох, котрі потім переходять на потомство.

Паразити-некротрофи використовують хазяїна, призводячи до його смерті від нестачі поживних речовин або побічних ефектів від життєдіяльності паразита (наприклад, таким паразитом для людини є бактерія-збудник чуми). Паразити-некротрофи у випадку, коли вони можуть виживати після смерті хазяїна, називаються паразитоїдами.

Паразити-біотрофи звичайно не призводять до смерті хазяїна і не можуть вижити у випадку його смерті. Такими паразитами, наприклад, є чисельні віруси.

Соціальні паразити отримують вигоди від взаємодії із співтовариствами соціальних тварин (наприклад мурах або термітів), використовуючи особливості їхньої суспільної організації (такими є, наприклад, кілька видів жуків, що живуть в мурашниках, харчуючись на «складах» продуктів всередині них, та отримуючи від мурах захист від ворогів). Клептопаразитизм виявляється в крадіжці їжі, матеріалів для гнізд, і т. ін. одними видами у інших. Клептопаразитами є, наприклад, тропічні птахи фрегати, котрі самі майже не можуть добувати рибу, але відбирають її в інших птахів. Специфічний гніздовий паразитизм характерний для багатьох видів зозуль: в цьому випадку птахи-паразити підкладають свої яйця в гнізда іших птахів, котрі потім вигодовують чужих пташенят.

Біологічне шахрайство, як тип паразитизму, звичайно розвивається в ситуаціях генералізованого неспецифічного мутуалізму між широкими спектрами організмів — таких, наприклад, як утворення мікоризи між грибами та рослинам. Деякі види рослин виробили пристосування до утворення «мікоризоподібної» структури з гіфами грибниці, при цьому не постачаючи в грибницю поживні речовини в обмін на мінеральні (як це відбуваєтся в нормальній, симбіотичній грибниці), а висмоктуючи їх звідси — при цьому гриб, що утворив мікоризу, отримує їх з іншої рослини.

Еволюційні аспекти[ред.ред. код]

Біотрофічний паразитизм звичайно є вельми успішним пристосуванням. Залежно від системи визначень, близько половини відомих видів тварин мають щонайменше одну паразитичну стадію в своєму життєвому циклі; також паразитизм досить часто зустрічається серед рослин та грибів. З іншого боку, практично всі вільноживучі види тварин є хазяями одного чи більше таксонів паразитів.

Організми-хазяї зазвичай в ході еволюції також виробляють захисні механізми проти паразитів. Рослини часто продукують токсини, що можуть одночасно завдавати ефективного впливу на паразитичні гриби, бактерії та рослинноядних тварин. Імунна система хребетних здатна нейтралізовувати більшість паразитів (особливо мікропаразитів) при їхньому контакті з рідинами організму.

З іншого боку, більшість паразитів, особливо мікроорганізмів, еволюційно надбали адаптації для захисту від протидії хазяїв. Такими адаптаціями можуть бути потовщені клітинні стінки бактерій, клещеві захвати на кінцівках, що запобігають вичесуванню блох та кліщів з волосяного покриву, і т.ін.

При описаному типі взаємодії обидва види (хазяїн та паразит) звичайно спільно еволюціонують до більш-менш стабільного стану, коли їхній вплив на чисельність один одного стає мінімально можливим (але з цього правила можуть бути і винятки — див. паразитоїд).

Інколи дослідження паразитів допомагає виявити родинні зв'язки між їхніми хазяями. Наприклад, довготривалий диспут орнітологів відносно систематичного положення фламінго — чи є вони більш спорідненими з рядом Ciconiiformes (Лелекоподібні), або Anseriformes (Гусеподібні) — було вирішено завдяки дослідженню їхніх паразитів, які виявились спільними з такими у Гусеподібних (втім, дослідження ДНК в останні роки показало, що фламінго не є дуже близькими родичами і цього ряду).

Важливо відмітити, що такі визначення як «надбання» та «шкода» при використанні їх відносно паразитизму відносяться не до окремих осіб, а до таксона в цілому. Наприклад, якщо при враженні паразитом особа стає сильнішою та витривалою, але втрачає функцію розмноження (як це буває при враженні равликів деякими пласкими червами), цей організм треба вважати таким, що в еволюційному сенсі зазнав шкоди від даного паразита.

Сама по собі шкода, завдана паразитом хазяїну, може варіювати в дуже широких межах: від різного типу тканинних вражень, таких як кастрація або розчин (розчинення) кісток, до набагато витонченіших, таких як зміна поведінки хазяїна.

Посилання[ред.ред. код]