Північно-Донецька залізниця

Північно-Донецька залізниця

Станція Бахмут
Історія будівництва українських залізниць.gif
Статус	історична. приємниці: Південні залізниці; пізніше Донецька залізниця та Південна залізниця
Штаб-квартира	Харків, Слобожанщина;  Бахмут
Роки функціонування	1908—1930 1937—1953
Країна	Українські губернії →  УНР →  УРСР
Ширина колії	1520 мм
Кількість станцій	36
Північно-Донецька залізниця у Вікісховищі

1908. Облігація Північно-Донецької залізниці.

Північно-Донецька залізниця (також Сєвєродонецька та Сіверсько-Донецька; рос. дореф. Сѣв.-Дон. жел. дор. / рос. Северо-Донецкая железная дорога) — історична магістраль Льгов—Харків—Родакове—Лиха, з гілками на Краматорську, Микитівку, Бежанівку та інші.

Північно-Донецька залізниця поєднувала Донбас та Слобожанщину з Московією, для вивозу вугілля до центру імперії, також приєднувалася до Харківсько-Азовської лінії щоб мати доступ до морських портів Приазов'я. Утворена у 1908 році.

Акція товариства Північно-Донецької залізниці.

Облігація Північно-Донецької залізниці. Презентована на виставці в Донецьку. 2013 рік

Розташування залізничного управління: місто Харків, в українських губерніях Російської імперії, згодом перенесено в м. Бахмут.

Передумова

Щоб збільшити вивіз кам'яного вугілля в північно-західні райони Російської імперії і витиснути іноземне вугілля з Балтійського узбережжя, вирішено було побудувати Північно-Донецьку залізницю. Підприємці С. С. Хрулєв і Ф. Є. Єнакієв організували для цієї мети акціонерне товариство.

Історія

Трасу нової магістралі запропонували покласти від станції Льгов Московсько-Києво-Воронезької залізниці через Харків до станції Лиха Південно-Східної залізниці з перетинанням лінії Попасна—Куп'янськ біля станції Комишуваха і лінії Дебальцеве—Міллєрове Катерининської залізниці по роз'їзду Мамай (між станціями Мілова та Слов'яносербськ).

Роботи велися швидко. Тисячі робітників зводили насип, мости, зруби, укладали баласт, шпали, рейки. У вересні 1911 року на три місяці раніше терміну були виконані роботи першої черги. В експлуатацію здані ділянки Льгов—Основа—Лиман—Родакове, а також Лиман—Слов'янськ та Лиман—Краматорська.

У результаті Північно-Донецька залызниця з'єдналася з Південною і Катерининською магістралями.

На новій залізниці було збудовано 36 станцій, серед них: Святогірськ, Лиман, Яма (Сіверськ), Ниркове (у селищі Ниркове), Сентянівка, Микитівка, Шипілове, Бежанівка, Родакове, тощо. Пізніше на станціях Лиман, Краматорська, Ниркове й Родакове було засновано паротягові депо (нині — локомотивні депо).

Через два роки, 7 вересня 1913 року, було закінчено будівництво лінії Яма—Микитівка, і перший потяг зі станції Микитівка пішов на станцію Яма (тепер Сіверськ).

Акціонери залізниці побудували до соляних шахт під'їзні колії, а станцію Сіль зробили основним 'перевалочним пунктом'. У 1913 році шахти Бахмутського повіту добували щодоби 1310 тонн кам'яної солі, це майже одна четверта частина виробленої в імперії.

Нова магістраль стала прибутковим підприємством. У 1912 році кожна верста залізниці давала по 18 тисяч рублів дивідендів на рік. Щоправда, власники ставилися до залізниці виключно як для способу легкого заробітку, як наслідок — залізницю побудували з багатьма недоробками і відхиленнями від технічних норм. У ряді місць в колії був відсутній баласт, а шпали лежали на землі.

Північно-Донецька залізниця 1911—1921

• 1908 — почалося будівництво Північно-Донецької залізниці (Харків—Ізюм—Донбас  та  Харків—Льгов).
• 1909 — відкрито тимчасовий вантажно-пасажирський рух між станціями Слов'янськ та Ізюм, на першій ділянці залізниці що будується.
• 1910 — збудована залізнична лінія Основа—Лиман (довжиною 166 верст), на якій був відкритий тимчасовий рух поїздів, а також гілкою Лиман — Слов'янськ (26 верст), залізниця продовжує будуватися.
• 1911 — Введена в експлуатацію лінія Льгов II — Харків — Родакове  Північно-Донецької залізниці, яка пройшла через Суджу. Виконуються пасажирські перевезення й гілками: Лиман — Слов'янськ, Синтянівка — Орловська, Ниркове — Камишеваха, Льгов (Моск.-Києво-Вор.) — Льгов (Півн.-Дон).

Готня стає вузловою станцією.

• 15 вересня 1911 — Відкриття паровозного депо «Основа» (нині ТЧ-3 «Основа» Південної залізниці). Депо обслуговувало лінії Основа—Готня  та  Основа—Лиман.
• 20 (7) серпня 1913 — відкрита лінія Північно-Донецької залізниці (Льгов II—Харків—Лиха) 572 версти — управління в м. Харкові.
• 1913 введені до експлуатації гілки Яма — Микитівка та Бахмут — Ступки, вугле- і солевозні під'їзні гілки.
• 1916 завершується будівництво продовження основної лінії від ст. Родакове до станції Лиха.
• 1917 відкривається рух гілкою Гришине — Рутченкове.
• У 1918—1919 роках у вітчизняній периодиці, на ряду з традиційною назвою, інколи згадувалась як «Північно-Донська залізниця».
• 1 червня 1925 — Сѣв. Дон.ж.д. скорочена, слобожанська частина залізниці увійшла до Південних залізниць, інша частина об'єднана з частиною Катерининської залізниці у Донецьку.

Наприкінці 1920-х рр. до складу Південних введена «вуглевізна» лінія: Красний Лиман(Лиман-1)–Основа(Харків)—Льгов II, та дільниця Харків—Куп'янськ, яка виведена зі складу Південно-Східних залізниць. У такій конфігурації магістралі Південних залізниць мали найбільшу у своїй історії протяжність.

Донецькі залізниці 1921—1930

• 1 січня 1921 р. — отримала назву «Донецькі залізниці».
• 1921 р. — відкрито гілку Луганськ—Лутугине.
• 1 січня 1931 р. — відповідно до Наказу НКШС №1957 від 22.12.1930 «Донецькі залізниці» увійшли до складу Південних залізниць.

Північно-Донецька залізниця 1937—1953

• 1931 — на рівні НКШС було прийнято рішення про розукрупнення ряду залізниць мережі СРСР з метою створення умов для підвищення ефективності управління перевізним процесом та підвищення провізної здатності залізничного транспорту на найважливіших напрямах. У результаті загальна протяжність Південних залізниць значно скоротилася внаслідок відторгнення лінії Лозова—Севастополь, дільниць Безлюдівка—Красний Лиман(Лиман-1)  та  Готня—Льгов. У такій конфігурації система ліній була офіційно затверджена у 1934 році під назвою «Південна залізниця».
• травень 1937 — Північно-Донецька залізниця відтворена внаслідок реорганізації Донецької у Північно-Донецьку та Південно-Донецьку  — управління нової Північно-Донецької залізниці розташовується в Бахмуті.
• 15 травня 1953 — знову скасована, більша частина приєднана до Південно-Донецької залізниці під загальною назвою Донецька залізниця.

інженери

• В. А. Розанов (?–?) — головний інженер, досвідчений будівельник, він також будував ділянку Житомир—Новоград-Волинський залізничної лінії Гришине–Рівне (1914—1918)..
• Сергій Тимошенко — заступник головного інженера Управління Північно-Донецької залізниці, архітектор.

Керівники залізниці

• 1908–1915 — Федір Єнакієв (директор акціонерного товариства Сѣв. Дон.ж.д.);
• 1917–1922? — Близниченко Андрій Омелянович (комісар);
• 1924–1928 — Лизарєв Федір Семенович (голова правління);
• 1928–1930 — Уланов-Зінов'єв Гаврило Данилович (голова правління);

• 1937–1937 — Яковлєв М. В. (начальник);
• 1937–1939 — Єгоров В'ячеслав Петрович (начальник);
• 1939–1946 — Кривонос Петро Федорович (начальник);
• 1946–1947 — Даниленко Костянтин Іванович (начальник);
• 1947–1948 — Шахрай Петро Касянович (начальник);
• 1948–1953 — Кривенко Яків Миколайович (начальник), він і став керівником об'єднаної мережі на ДонБасі — Донецької залізниці.

Управління

Перша будівля Управління Північно-Донецької залізниці розташовувалася на Вознесенській площі у місті Харкові.
Будівництво Управління почалося 1910 а завершилося 1913 року. Автор проєкту — цивільний інженер С. П. Тимошенко у співавторстві з архітекторами П. І. Ширшовим та П. В. Соколовим при консультації академіка архітектури Олексія Миколайовича Бекетова. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію та центральне водяне опалення.

У 1930 році в будівлі колишнього Управління було розташовано щойно створений (на базі Харківського об'єднаного технікуму шляхів сполучень) Харківський експлуатаційно-тяговий інститут інженерів залізничного транспорту (ХііТ). Сучасна адреса будинку: майдан Фейєрбаха, 7. (Пам. арх. «Управління Північно-Донецької Залізниці»).

• 
• 
  будівля Управління Північно-Донецької залізниці (фрагмент центральної частини фасаду)
• 
• 
  "другий" корпус УкрДУЗТ, арх.: С.П.Тимошенко, В.П.Ширшов, за консультації А.Н.Бекетова, 1910-13.

Сучасність

Наприкінці 2014 року до Південної залізниці було заплановано приєднати північну частину Донецької залізниці, а саме ділянки: Лозова–Слов'янськ–Костянтинівка, Костянтинівка–Майорська, Костянтинівка–Скотувата (смт.Верхньоторецьке), Лиман–Майорська, Сватове–Попасна–Світлодарське, Сіверськ–Шипилове, Вуглегірськ–Депрерадівка, Дебальцеве–Чорнухине, Дебальцеве–Боржиківка(ім. Крючкова), Кіндрашівська–Лантратівка та Дубове–Вітерець, але таке роспорядження у повній мірі так і не було здійснене, хоча Південна залізниця активно допомагала й допомагає досі в приведенні залізничного господарства цього регіону до ладу.

Галерея

• Старовинні світлини станцій «Сѣв. Дон. ж. д.»
• 
  Урочисте відкриття станції Готня
• 
  Паровозне депо станції Готня
• 
  Льгов II. Вид на вокзал зі сторони рейок
• 
  Станція Льгов. Вид з боку парадного входу
• 
  Паровозне депо станції Льгов II
• 
  Микитівка

• Сучасний вигляд станцій
• 
  Основа депо.jpg Старовинний паротяг в депо станції Основа
• 
  Вокзал станції Основа.jpg сучасна станційна будівля Основи (1951р.)
• 
  Залізничний вокзал м. Лиман після реставрації.jpg Залізничний вокзал міста Лиман після реставрації.
• 
  Станція Святогірськ.jpg Станція Святогірськ
• 
  Kramatorsk train station.jpg Вокзал міста Краматорськ
• 
  Railway station Sil Ukraine.JPG Будівля станції Сіль
• 
  Артемівський вокзал.JPG Сучасний залізничний вокзал в Бахмуті
• 
  Сіверськ.JPG Залізнична станція Сіверськ
• 
  Mykytivka Don 2.jpg Станція Микитівка, загальний вигляд

Див. також

• Лутугинський тунель
• Південні залізниці
• Південно-Донецька залізниця
• Південна залізниця
• Залізничне будівництво в Україні 19 — початку 20 століть
• Залізнична гілка Сентянівка - Авдакове

Джерела

• Краткие сведения о развитии отечественных железных дорог с 1838 по 1990 г / Сост. Афонина Г. М.. — М., 1996. — 223 с. (рос.)
• Історія залізничного транспорту Росії. Том 1. С.-Петербург. 1994.(рос.)
• Раков В. А. Локомотиви вітчизняних залізниць. 1845—1955 рр. М.: «Транспорт». 1995 Стор. 19-23.(рос.)
• Тищенко В. Н. Паровози залізниць Росії. 1837—1890. Том 1. М.: «О. Сергєєв/Локотранс». 2008.(рос.)
• Южные железные дороги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
• Романенко Ю. И.,;Харенко М. П. Взгляд сквозь годы. Южная железная дорога за 130 лет. —Харьков: Прапор, 1999. — 288 с.: ил. — ISBN 5-7766-0761-2.(рос.)
• Ревин Д. П. Музей ЮЖД. (Путеводитель). «Прапор». 1990 г.(рос.)
• Український державний університет залізничного транспорту. Імена славних сучасників / Керівн. проек. Р. В. Тимченко; редакт. А. Гаврилюк, А. В'яла; інф. забеспеч. Г. Одобеску, Т. Шевченко, О. Чортопалов; фотогр. Р. Тимченко; дополіграф. підготов. В. Стежка. — Редколег. С.В. Панченко (голова), С. І. Приходько, А. О. Каграманян (заступники голови), О. В. Устенко, К. Е. Колесник (та ін.). — К. : «Логос Київ», видавн. центр «Логос Україна», 2016. — 304 с. — ISBN 978-966-97440-6-7.

Посилання

• Південна залізниця, Служба локомотивного господарства
• Стальное кольцо Южной магистрали, Основа (депо) (рос.)
• газета «Південна магістраль» Архів (архив газеты «Южная магистраль»)