Московія

Портолан Басейну Чорного моря (Русь, Татарія та Московія). Агнес Баттіста, 1550

Рисунок з альбому Мейєрберга «Святкування Вербної неділі, в Московії, що відбулось 1654 році». На малюнку добре видно московських стрільців, які впали на «Красну площу» обличчям у багнюку і не сміють підняти голову в бік царя та патріарха

Моско́вія (Moschovia, Muscovy, Moscovia, Moscovie, Moskovia) — європейська назва земель, центром яких було місто Москва і які перебували під владою Великих князів Московських. Назву Московія довгий час вживали на Заході поряд з новими назвами Росія і Російська імперія.

Назва вживалась у російській літературі і пізніше. Наприклад, М. Булгаков писав:

«

Добра пані, існує далека країна, ви не знаєте її, це — Московія. . Оригінальний текст (рос.) Добрая госпожа, есть далекая страна, вы не знаете её, это — Московия.

»

Історія створення та існування

«

Московська держава, загальновживана в історичних працях назва політичного об'єднання, що передувало утворенню Всеросійської імперії. Інші назви Московської держави — М о с к о в с ь к е ц а р с т в о, М о с к о в с ь к а Р у с ь; у документах того часу Московська держава інколи називається просто М о с к в о ю, іноземці ж часто називали її М о с к о в і є ю. Держава ця названа Московською за іменем своєї столиці — Москви. . Оригінальний текст (рос.) Московское государство, принятое в исторических работах название политического объединения, предшествовавшего образованию Всероссийской империи. Другие названия Московского государства — М о с к о в с к о е ц а р с т в о, М о с к о в с к а я Р у с ь; в документах того времени Московское государство иногда называется просто М о с к в о й, иностранцы же часто называли его М о с к о в и е й. Государство это названо Московским по имени своей столицы — Москвы.

»

Вона виросла із уділу Юрія Долгорукого - «Суздальського Залісся», або ж Володимиро-Суздальського князівства, розташованого у басейні р. Оки, верхньої течії Волги та її приток — Шексни і Костроми. Головними містами Суздальської Залісся були - Суздаль, Ростов, Владимир.

Суздальська область виділилась в окреме феодальне князівство наприкінці XI ст. (після 1097).

Карта угрофінських етносів до приходу слов'ян

«Вже серед населення першого державного об'єднання східних слов'ян — Київської Руси — був доволі значний відсоток фіно- і балтомовних племен, а також невелика кількість тюркомовних воїнів і, в ранньому середньовіччі, скандинавських варягів. Перші удільні князівства, на які, починаючи з XII ст., розпалася Київська Русь, також не були етнічно однорідними. На північному сході Руси в результаті взаємин східних слов'ян і фіномовних племен тоді формувалася нова етнічна група великоросів (про це вже писав російський історик В. Ключевський .

«

Великоруси — термін, штучно введений у 19 столітті . Оригінальний текст (рос.) …великоруссы — термин, искусственно введенный в 19 в.

»

Між XI і XIV ст. навколо міста-республіки Новгорода на північному заході території східнослов'янського розселення виникла величезна, заселена численними неслов'янськими етнічними групами держава. Внутрішнє коло фіномовних племен на півночі — карели, вотяки, іжорці (інґри) і вепси — управлялося безпосередньо з Новгорода, зовнішнє коло підлягало слабкій непрямій данинній владі. Сюди належали фіномовні лаппи на Далекій Півночі і далі на північному сході теж фіномовні зиряни і перм'яки, угромовні остяки і вогули, а також самоїди….
І в північно-східних князівствах, поміж якими було й Московське велике князівство, яке протягом XIV-XV ст. почало переростати у провідну державу, руські жили поруч із фіномовними етносами. Врешті більшість автохтонів (меря, мурома і весь) мовно і релігійно асимілювалися в процесі, що тривав декілька століть, і в XIV ст. вони зникають із джерел. Як самостійний етнос у Московській державі збереглася лише західна мордва на східних притоках Оки, яка була підкорена руськими князями в XIII ст. На північному сході Москва поширювала з XIV ст. свій вплив на зирян і перм'яків, які до того перебували під Новгородським верховенством.»

Населення Московського князівства швидко зростало за рахунок течій колонізаторів: південної, — із земель в'ятичів та Київщини, — і західної — з Полоцької, Новгородської, та Смоленської земель, а також переселенців з Західної Тартарії. Населення, що надходило, змішувалось з фінськими племенами — м е р е ю і м у р о м ою , що здавни жили у цих землях. «Альберт Кампензе в листі до папи Климента VII коло 1523—1534 р. пише про московське князівство (Moscovia), що воно заселене ріжними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси.» Основним заняттям туземного населення було бджільництво (бортництво), та лісові промисли (заготівля лика, дігтярство, полювання і т.ін).

Остаточний розрив з Руссю відбувся 1169 року, коли удільний суздальський князь з молодшої гілки роду Мономаховичів (династії суздальських Юр`євичів) — Андрєй Боголюбський пограбував Київ і проголосив сам себе великим князем Суздальським та Владимирським, та перестав визнавати зверхність Великого князя Київського, що титулував себе самодержцем всієї Руси. 1223 року великі суздальські князі та їх васали не прийшли на битву Русі з татарами, що відбулась на річці Калка.

Осередком політичної влади та місцем перебування князя було м. Владимир над Клязьмою, або «Владимир Заліський».

Внаслідок татарського завоювання Суздальське Залісся втратила свою єдність і чисельні нащадки Всеволода Велике Гніздо розтягли князівство на окремі «вотчини», що було вигідно і татарському ханові-царю.

Нові господарські явища того часу (зростання чисельності ремісників та міст) призвели до росту внутрішнього ринку. А розвиток торгівельних зносин сприяв піднесенню одного з дрібних князівств Суздальської землі — Московського, що і стало центром майбутнього об'єднання — Московської Держави. Зростання багатства московського князя при'єдналося до вмілого підлабузництва перед ханською владою. Вже скоро це призвело до призначення московського князя Великим князем, керівником інших васальних земель, що знаходились на північному заході Золотої Орди. Москва стала основним центром збору данини для ординських царів.

Московський князь зумів заручитися ідеологічною підтримкою церкви: митрополит переїхав із Владимира над Клязьмою до Москви. Іван III (1440-1505) 1448 року остаточно підпорядкував собі церкву, відірвавши московську церкву від світового православ'я. Цей акт призвів до розколу Київської митрополії та ін.

1493 року Іван III самостійно додав до свого великокнязівського домену приставку - «всія Русі», яка у московських князів не зустрічалася в більш давніх документах і не визнавалась іншими монархами.

Десь через десятиліття після вступу на престол Івана III <…> наставники великого князя зрозуміли <…>, що навколо двору й армії їхнього суверена формується нова потужна сила. І <…> вони <…> починають створювати належний імперський стиль. Із ренесансної Італії запросили архітекторів, карбівників монет і, сказати б, консультантів зі стилю. Ці майстри перетворили Москву з провінційного міста на пишну монаршу резиденцію: вони оточили її фортифікаційними спорудами небаченого в Росії масштабу, збудували перший у Москві великий палац, три монументальні церкви та дзвіницю, яка своїм силуетом мала навіювати мандрівникові перше зорове враження нового царственного міста. Ці споруди (хоч і здебільшого перебудовані) навіть тепер створюють рекламно-туристичний образ московського Кремля, й немає сумніву, що вони задумувалися як ретельно виважена маніфестація розуміння новостверджуваною династією своєї суті. Разом вони створюють найважливіший архітектурний ансамбль з усіх, будь-коли споруджених у Московії. В усьому цьому — в церковних і світських будівлях, у назвах та присвятах церков, у написах чи літописних згадках про спорудження — майже немає натяку чи бодай алюзій київської спадщини. Храми, маючи якісь деталі італійського ренесансу, загалом взоруються на російські верхньоволзькі міста, як-от Владимир і Суздаль, але не на Київ. Нема тут ні Десятинної церкви, ні Борисоглібської, ні навіть Святої Софії (як у Новгороді та Полоцьку) — попри те, що Іванову другу дружину, котра вочевидь доклала багато зусиль до створення нового образу столиці, мала ім’я Софія (Зоя). Що ж до брам московського Кремля, то не тільки жодну з них не було названо на честь знаменитих київських (особливо Золотих Воріт), а й напис на головній із них зроблено не кирилицею, а латиною! Так само й у збудованій через п’ятдесят років «знаковій» національній церкві середини XVI ст. — так званому соборі Василія Блаженного (насправді ж головний вівтар у цьому комплексі храмів присвячено Покрову Богородиці) — бачимо повну відсутність будь-яких посилань на київську символіку чи пантеон святих. Можливостей для найменувань тут було дуже багато — однак усі каплиці названо на честь або північноруських святих, або ж визначних битв у Казанській кампанії 1552 року. Ще через сто років Борис Ґодунов згідно зі своїм ґрандіозним планом оновлення столиці частково перебудував Кремль і надбудував дзвіницю, і знову ця ж сама разюча відсутність київських ремінісценцій. Ці люди про Київ навіть і не думали. .

Московські князі підсилювали свою владу та розширювали свої володіння — коли силою, а інколи купуючи землі. На основі господарського розвитку зростала політична могутність князівства, що, врешті-решт, дозволило московському князеві вести самостійну політику і захопити владу на більшості територій Золотої Орди, підкоривши роздрібнені золотоординські царства. 1572 року військам Івана Грозного вдалося подолати армію кримського хана Девлет-Гірея, який вважав себе правонаступником імперії Чингісхана і позбутись його зверхності та утвердитись у царському титулі.

Піднесення Московії розпочалося за васалітету Івана III, який підкорив собі, чи силою, чи угодами, землі, що оточували Московське князівство: найбільший торгівельний центр — Великий Новгород був взятий завдяки хрестовому походу, організованому в союзі з татарами, головним гаслом якого було: «прінудіть новгородців ставити архієпископів на Москві» (новгородці послали послів до канонічного Київського митрополита, щоб той висвятив їм архієпископа), а також Тверське, Ростовське, Ярославське і Рязанське князівства.

Його політику продовжили син Василь III (1505-1533) та онук Іван IV Грозний (1533-1584), а пізніше представники династії Годунових (потомки золотоордінських князів Четів) (1598 (фактично з 1584)-1605), та династії Романових — Михайло (1613-1645) та Олексій Михайлович (1645-1676).

В сімнадцятому сторіччі християнської ери, уперше за свою історію, Русь відчула грізний натиск західного світу. Польське військо на цілих два роки (1610—1612) захопило Москву, а незабаром по тому шведський король Густав-Адольф відтіснив Росію від Балтійського моря, заволодівши всім його східним узбережжям, від Фінляндії до північного кордону Польщі, який у ті часи проходив за кілька миль від Риги. Та тільки-но закінчилося сторіччя — як Петро Великий відповів на західний тиск заснуванням на відвойованій у шведів території Петербурга у 1703 р. і в стилі західних морських держав підняв над Балтійським морем прапор російського військового флоту .

Перетворення: Московія — Росія

Британський історик Норман Дейвіс у власній роботі «Європа. Історія» так описує процес появи етноніму «Росія» у Московії:

Московські князі вийшли з пітьми на сяйливі вершини протягом двох століть після монгольської навали.

• По-перше, поєднуючи звитягу і підкуп, вони підбили під свою руку численні князівства Рюриковичів навколо Володимиро-Суздальської землі. 1364 року вони привласнили собі спадковий титул великих князів Володимирських.
• По- друге, тішачись ласкою хана Золотої Орди, московські князі дістали ярлик, що давав їм право бути головним збирачем данини для татарів, вони відповідали за виплати й за борги решти князів. Іван І (правив 1325—1340), відомий як Калита, більшу частину свого князювання провів не в Москві, а в дорозі до Сарая.
• По-третє, щедро обдаровуючи православну церкву, московські князі додали до своєї політичної влади ауру побожності. 1300 р. Митрополит Київський переніс свій осідок (резиденцію) з Києва до Володимира над Клязьмою, 1308 р. — до Москви. Монастирі, засновувані в лісових пущах, становили нові осередки торговельної і територіальної експансії.

Московія на той час була par excellence патримоніальною державою, де до князевих підданих та їхнього майна можна було ставитися з абсолютною зневагою. 1327 р. Іван Калита допоміг монголам придушити повстання свого головного суперника — міста Твер на Волзі. Але вже в 1380—1382 рр. Князь Дмитро Донськой (правив 1359—1389) уперше кинув виклик військовій могутності монголів. 8 вересня 1380 р. На Куликовому полі він здобув перемогу над ординським темником Мамаєм, що намагався захопити найвищу владу в Орді; і то тільки на те, щоб побачити як леґітимний хан Тохтамиш, маючи на меті перешкодити подальшому зростанню могутності московських князів, спалив за два роки Москву. 1408 р. син Дмитра Василь І (правив 1389—1425) спробував не віддавати данину, але поступився коли монголи обступили облогою Москву. Московити набирали сили, але і далі були васалами. Саме тієї пори московити почали називати свою державу грецьким словом «Росія», що означало «Русь», а себе називали росіянами. Ці московити ніколи не володіли Києвом, проте брак підстав не перешкоджав їм вважати Москву єдину законну спадкоємецю київських земель. Саме їхня східнословянська говірка стала основою сучасної російської мови.

Ще один дивний і досі непомічений вияв перерваності традиції або історичної амнезії можна побачити з тих імен, які московська знать давала своїм дітям. Годі казати про важливість цього акту для будь-якої культури, її символічне значення, культурну зумовленість і підвладність моді. Історичні джерела часів Івана Грозного зберегли імена тисяч чоловіків із вищого класу. За одноманітністю вони нічим не відрізнялися від імен в інших суспільствах. Десяток найпоширеніших імен покривав 70% осіб, а інші траплялися рідко. Найпопулярнішими були імена правителів московської династії — Іван (20%) та Василій (10%). Нічого несподіваного. Що справді дивує, коли дотримуватися традиційних уявлень про цю культуру, то це майже повна відсутність специфічно київських імен. Серед майже трьох тисяч імен у розрядних книгах часів Івана — жодного Ігоря, Святослава, Мстислава, менш як 1% Володимирів й лише три Гліба. Московського придворного часів Івана швидше назвали би Теміром чи Булгаком, аніж Володимиром, Глібом чи Всеволодом .

Саме той факт, що Росія, отримавши свою назву в кращому разі в XVIIІ столітті, претендувала на історичний спадок Русі, створений на сімсот років раніше, дав підстави Карлу Марксу стверджувати у своїй праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття», що:

«В кривавому болоті монгольського рабства, а не в суворій славі норманської доби стоїть колиска Московії. Сучасна Росія це лише перевтілена Московія» Оригінальний текст (англ.) «The bloody mire of Mongolian slavery, not the rude glory of the Norman epoch, forms the cradle of Muscovy, and modern Russia is but a metamor phosis of Muscovy.»

Картографія

Цей етнонім зображений майже на всіх історичних мапах до перейменування Московського царства у Ро́сію:

• 

  1648 рік, Йоганн Янсоніус, Typus Generalis Vkraine (Генеральний опис України), на сході Moscovia Pars. (Земля Московія).

• 

  1674 рік, Ґійом Сансон, …Vkraine ou Pays des Cosaques (Україна — держава козаків), на сході Frontieres de Moscovie (Межі Московії).

• 

  1689 рік, Жерар ван Шеген, Московія на мапі Європи після зради московським керівництвом Переяслівських угод підписаних Б. Хмельницьким.

Назви і самоназви мешканців

• Одна з найуживаніших назв мешканців Московії - московити, або "крєстьянє", що походить від "християни", а також часто вживається в джерелах - "православні" (московською - "православные"). Існує гіпотеза що від назви Москва походить екзонім «москаль», який зберігся до цього часу і є надзвичайно поширеним для іронічного позначення сучасних нащадків Московії.
• Москвити і Мосхи:

а по князю Мосоху, кочевавшему при реке Москве и давшему ей сіе названіе, Москвитами и Мосхами: от чего в последствіи царство их получило название Московскаго и наконец Россійскаго

Див. також

• Велике князівство Московське — середньовічна держава у Східній Європі зі столицею у Москві
• Московське царство — одна з назв держави з центром у Москві, під владою якої перебувала велика частина земель колишньої Русі і на основі якого була створена Російська імперія. Вживалась з 1547 року до офіційного проголошення Російської імперії у 1721 році.
• Рейхскомісаріат Московія — запланований рейхскомісаріат Третього Рейху згідно з планом Ост.
• Московія - велике князівство (мапа)

Джерела

• Едвард Кінан. Російські історичні міфи. Київ: «Критика», 2001. — 284 с.
• Костомаров Н. Ответ на выходки краковской газеты Czas и журнала Revue Contamporaire//Основа, 1861
• Толочко П.П. Древнерусская народность. Воображаемая или реальная - Санкт-Петербург, 2005
• Московское государство. — Малая Советская Энциклопедия. Том пятый. Массикот—Огнев. — М.: Акционерное об-во "Советская Энциклопедия", 1930.— С. 417—421.
• Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія . Роман-дослідження. — К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9
  

Книга 1. —376 с. ISBN 978-966-355-017-6

• Норман Дейвіс. Європа. Історія. Київ, 2000. (Norman Davies. Europe. A History.)
• Marx K. Secret diplomatic history XVIII century. – London, 1878(англ.)
• Карл Маркс. «Таємниці дипломатичної історії ХІХ століття»
• Євген Наконечний «Украдене Ім'я»
• Григорій Петрович Півторак. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов.
• Павло Штепа "Московство"

Посилання

• Едвард Кінан Російські міфи про київську спадщину
• Володимир Білінський. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Книга перша (У форматі pdf).