Одеська залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


«Оде́ська залізни́ця» — важлива складова єдиного транспортного конвеєра південного заходу України. На її долю припадає майже 20% вантажообігу, більш 16% пасажирообігу залізниць країни.

Залізниця пролягає по території шести областей: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Черкаської, Кіровоградської і Вінницької.

Одеська залізниця складається з чотирьох дирекцій — Знам'янської, Одеської, Херсонської та Шевченківської.

Головна особливість Одеської залізниці — її приморське і прикордонне положення. У регіоні Одеської залізниці розташовані великі морські та річкові порти. Таким чином, забезпечуються зовнішні транспортно-економічні зв'язки з більш ніж 70 країнами світу.

Коротка історія[ред.ред. код]

Перша залізниця, що поклала початок сучасній Одеській залізниці і перша залізниця з регулярним рухом на підросійській Україні — відкрита 4 (16) грудня 1865 року лінія Одеса — Балта з відгалуженнями до Карантину (Порт) та станції Кучурган.

Впродовж 1867-69 рр. було збудовано у 3 етапи продовження цієї лінії — від Балти через Ольвіополь (1 (12) вересня 1867) та Єлисаветград (1 (13) серпня 1868) до Крюкова (8 (20) жовтня 1869).

1870 року доти ізольована мережа сполучилася із Києво-Балтською залізницею — 26 травня (7 червня) було відкрито залізницю Київ-Бірзула.

Відкриття 1872 року Крюківського мосту сполучило Одеські та Харківсько-Миколаївські залізниці. Було відкрито прямий шлях із промислового сходу до портів Чорного моря.

20 серпня (1 вересня) 1873 року було відкрито залізницю Знам'янка — Миколаїв.

23 листопада (5 грудня) 1876 року було відкрито Фастівську лінію, що сполучила Фастів та Знам'янку, у складі цієї залізниці було відкрито лінію до Черкас.

У наступні десятиріччя 19 століття було збудовано велику мережу місцевих залізниць — впродовж 1889–1891 років було споруджено залізниці Вапнярка-Тростянець (1889), Демківка-Христинівка, Козятин-Умань обидві 1890) та Христинівка-Шпола (1891).

1897 року було збудовано лінію Пирятин-Красне (тепер лівий берег Дніпра навпроти Черкас).

У перші десятиліття 20 століття знову повертається практика будівництва місцевих ліній. 1901 року відкривається залізниця Користівка — П'ятихатки, 1907 року — Миколаїв-Херсон.

1913 року відкрито лінії від Водопою (Миколаїв) до Снігурівки та від Аккермана до Бессарабки (тепер Молдова), а 1914 року відкрито залізницю Бобринська — Одеса.

1917 року відкрито залізницю Арциз-Ізмаїл.

Практика будівництва місцевих залізниць тривала і у перші десятиліття радянської влади. 1925 року було відкрито залізниці Апостолове-Снігурівка-Херсон.

Ряд залізниць було збудовано вже у повоєнні роки — Херсон — Вадим (1944), Каховка-Нововесела (1956), Снігурівка-Каховка (1961), Роздільна-Раухівка (1969), Олійникове-Долинська (1978), Чорноморська-Берегова (1981).

Спорудження нових залізниць не лише створювало нові шляхи від промислових районів країни до портів Чорного моря, а й створювало альтернативу старим перевантаженим шляхам.

Електрифікація залізниці[ред.ред. код]

  • 1962 рік — Миронівка — Знам'янка — П'ятихатки (305 км)
  • 1971 рік — Одеса-Сортувальна — Колосівка (108 км)
  • 1971 рік — Помічна — Хирівка (Чорноліська) (124 км)
  • 1972 рік — Одеса-Головна — Одеса-Сортувальна
  • 1972 рік — Помічна — Колосівка (146 км)
  • 1973 рік — Одеса — Бугаз (71 км)
  • 1973 рік — Одеса-Застава-І — Дачна (14 км)
  • 1974 рік — Бугаз — Білгород-Дністровський (19 км)
  • 1978 рік — Дачна — Вигода (12 км)
  • 1983 рік — Тимкове — Долинська — Помічна (142 км)
  • 1984 рік — Вигода — Роздільна (36 км)
  • 1984 рік — Чорноморська — Берегова (37 км)
  • 1986 рік — Знам'янка — Долинська (80 км)
  • 1987 рік — Аккаржа — Іллічівськ
  • 1989 рік — Жмеринка — Котовськ (199 км)
  • 1990 рік — Роздільна — Котовськ (119 км)
  • 1991 рік — Роздільна — Кучурган (12 км)
  • 2008 рік — Користівка — Кременчук (59 км)

На 2014 рік запланована електрифікація залізниць Долинська-Миколаїв та Миколаїв-Колосівка[1]. На 2015–2016 роки запланована електрифікація залізниці Миколаїв-Херсон-Джанкой.

Керівники залізниці[ред.ред. код]

  • Унгерн-Штернберг Карл Карлович — перший керуючий Одеською залізницею.
  • 1936–1937 — Суслов Павло Іванович
  • 1937 — Мілх Лев Романович
  • 1937–1938 — Крихун Аркадій Іванович
  • 1938 — Бодров Андрій Васильович
  • 1939–1946 — Молчанов Олексій Петрович
  • 1946–1953 — Сущенко Леонід Григорович
  • 1953–1954 — Курочкін Василь Васильович
  • 1954–1956 — Даниленко Костянтин Іванович
  • 1956–1968 — Козенко Василь Іванович
  • 1968–1973 — Кривенко Яків Миколайович
  • 1973–1977 — Ємець Іван Артемович
  • 1977–1981 — Кожушко Олександр Михайлович
  • 1981–1986 — Шеверняєв Іван Сидорович
  • 1986–1997 — Гур'єв Михайло Артемович
  • 1997–1998 — Крючков Олег Митрофанович
  • 1998–2005 — Левицький Ілля Юхимович
  • 2005 — Алейник Віталій Самуїлович
  • 2005–2006 — Рогов Микола Васильович
  • 2006–2008 — Болоболін Сергій Петрович
  • 2008–2011 — Левицький Ілля Юхимович
  • 2011-донині — Луханін Микола Іванович

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]