Південна залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Управління Південної залізниці
Територіальний поділ Української залізниці.

«Півде́нна залізни́ця» є складовою частиною залізничного транспорту України. Це одна із найстаріших залізниць (1869 р.).

Географічне розташування і конфігурація напрямків та дільниць Південної залізниці визначає її велике транзитне значення. Вона зв'язує Донбас зі столицею України і західними областями, розташована на головному пасажирському напрямку Північ—КримКавказ.

Її колії простягнулись більш ніж на 3 000 км (розгорнута довжина головних колій перевищує 4000 км). Магістраль обслуговує понад 1000 промислових підприємств.

На Південній залізниці функціонують 4 дирекції залізничних перевезень: Куп'янська, Полтавська, Сумська та Харківська.

Історія[ред.ред. код]

  • 1863 — Прийнято рішення про будівництво залізничної лінії Курськ&—Харків—Таганрог—Ростов.
  • 1869 — В травні прибув перший потяг з Курська в Харків. У грудні відкрито наскрізний рух на лінії Курськ—Харків та закінчено будівництво лінії Харків—Ростов.
  • 1870 — Відкрито рух потягів на дільниці Полтава—Харків.
  • 1878 — Відкрито рух потягів на Сумський лінії (Ворожба—Суми).
  • 1888 — Початок руху на дільниці Кременчук—Ромни. Харківська—Миколаївська дорога отримала вихід на Лібаво-Роменська лінію.
  • 1894 — Відкрито для руху дільницю Боромля—Лебединська.
  • 1895 — Відкрито рух на дільниці Лохвиця—Гадяч.
  • 1896- Відкрито рух по лінії Бєлгород—Вовчанськ.
  • 1897 — Відкрито рух на лінії Кириківка—Охтирка.
  • 1901 — Відкрито рух на лінії Київ—Полтава та Полтава—Лозова Московсько—Києво—Воронезької залізниці.
  • 1907 — Харківсько—Миколаївську та Курсько—Харківсько—Севастопольську залізниці було об'єднано в одну мережу під назвою «Південні казенні залізниці».
  • 1909 — Побудовано та відкрито дільницю Гребениківка—Низи.
  • 1922 — Приймається нова система управління на транспорті.
  • 1930 — Заснований Харківський інститут інженерів залізничного транспорту.
  • 1934 — В лютому Південну залізницю розділяють на дві самостійні залізниці — Південну та Донецьку. Швидкість вантажних потягів подвоїлась. Були укладенні рейки важкого типу.
  • 1943 — Здана в експлуатацію лінія Сараївка—Старий Оскол. За роки війни (1941—1945 рр.) шкода, заподіяна Південній дорозі, склала більше мільярда рублів.
  • 1948 — Відновлено і споруджено близько 250 електростанцій, 78 службово-технічних приміщень, відремонтовано станційні та під'їзні шляхи, створено близько 50 лінійних пунктів ремонту та промиву вагонів, електросвітло підключено до 90-та станцій і роз'їздів.
  • 1957, 30 липня — на дільниці Харків—Мерефа пройшов перший електровоз.
  • 1960 — Завершилася електрифікація всього головного напрямку Південної дороги. Загальна довжина ліній, переведених на електровозну і тепловозну тягу, перевищує 2500 кілометрів.
  • 1961 — У локомотивні депо Полтава та Куп'янськ надходять тепловози. Починається їх експлуатація.
  • 1966 — Створено лабораторію обчислювальної техніки.
  • 1972 — На базі дорожньої лабораторії обчислювальної техніки створено інформаційно-обчислювальний центр дороги.
  • 1988 — Електрифіковано 37-кілометрову ділянку Власівка—Красноград.
  • 1998 — Виконано капітальний ремонт вокзалу Харків-Пасажирський.

Керівництво залізниці[ред.ред. код]

Курсько — Харківська — Азовська

  • О. фон Ган (1869 — 1874 рр.);
  • В. Іванов (1874 — 1886 рр.);
  • Неронов (1887 — 1889 рр.);
  • В. Дворжецький (1889 р.);
  • Л. Богданович (1890 р.);
  • Ізмайлов (1890 — 1891 рр.);
  • Васильєв (1891 — 1895 рр.).

Курсько — Харківська — Севастопольська

  • фон Ренкуль Микола Амандович (1896 — 1901 рр.);
  • Крігер (1901 — 1905 рр.);
  • Шмідт Федір Іванович (1906 — 1907 рр.).

Харківсько — Миколаївська

  • Печковський Володимир Миколайович (1870 — 1889 рр.);
  • Островський Микола Степанович (1890 — 1898 рр.);
  • Шмідт Федір Іванович (1898 — 1901 рр.);
  • Галицинський Федір Олексійович (1901 — 1902 рр.);
  • Волков Володимир Миколайович (1902 — 1906 рр.);
  • Розанов Віктор Олександрович (1906 р.).

Південна залізниця

  • Шмідт Федір Іванович (1907 р.);
  • Розанов Віктор Олександрович (1907 — 1908 рр.).
  • Івановський Іпполіт Костянтинович (1909 — 1910 рр.);
  • Стульгинський Владислав Гнатович (1910 — 1913 рр.);
  • Воскресенський Борис Дмитрович (1913 — 1916 рр.);
  • Язиков Борис Миколайович (1916 — 1917 рр.);
  • Іванов (1923 — 1926 рр.);
  • В. Чорний (1927 — 1928 рр.);
  • П. Бандура (1928 — 1930 рр.);
  • Лівшиць Яков Абрамович (1931 — 1933 рр.);
  • Зорін Олексій Михайлович (1934 р.);
  • Шушков Петро Сергійович (1934 — 1937 рр.);
  • Малий І. (1937 — 1938 рр.);
  • Кутафін Семен Васильович (1938 — 1944 рр.);
  • Даниленко Костянтин Іванович (1944 — 1945 рр.);
  • Дмитрюк Петро Андрійович (1945 — 1954 рр.);
  • Кожухар Костянтин Герасимович (1954 — 1959 рр.);
  • Головченко Григорій Іванович (1959 — 1972 рр.);
  • Конарев Микола Семенович (1972 — 1976 рр.);
  • Шутов Олексій Йосипович (1976 — 1983 рр.);
  • Пучко Олександр Олександрович (1983 — 1995 рр.);
  • Крючков Олег Митрофанович (1995 — 1997 рр.);
  • Несвіт Василь Андрійович (1997 — 2000 рр.);
  • Остапчук Віктор Миколайович (2000 — 2012 рр.);
  • Філатов Олександр Валентинович (2012–2014 рр);
  • Уманець Микола Григорович (2014 — до цього часу)

Електрифікація залізниці[ред.ред. код]

Електрифікація за десятиріччями[ред.ред. код]

Десятиріччя Електрифіковано залізниць, км
1950-ті 190
1960-ті 229
1970-ті 348
1980-ті 37
1990-ті 99
2000-ні 250
2010-ті 295

Плани Укрзалізниці[5][ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]