Пізанська вежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пізанська вежа
Пізанська вежа. Pisa tower.JPG
Вигляд з боку Собору Санта Марія Ассунта
Розташування Італія Італія, 20пкс Піза
Координати Координати: 43°43′23″ пн. ш. 10°23′47″ сх. д. / 43.72306° пн. ш. 10.39639° сх. д. / 43.72306; 10.39639
Архітектор Вільгельмом (Гульєльмо) і Боннано, Джованні ді Симоні, Томазо ди Андреа,
Початок будівництва 1174
Кінець будівництва 1372
Стиль романський стиль
Належність римо-католицька
Commons-logo.svg Пізанська вежа у Вікісховищі

Піза́нська вежа — частина ансамблю міського собору Санта-Марія Маджоре в Пізі. Вежа є дзвіницею собору і примикає до його північно-східного кута. Знаменитий соборний ансамбль в Пізі — шедевр середньовічної італійської архітектури. Вежа відома тим, що сильно нахилена.

Висота вежі становить 56 метрів, діаметр — 15 метрів. На вершину вежі ведуть сходи в 294 ступені, піднявшись якими на самий верх можна оглянути всю округу. Всесвітньо відомий вчений Галілей використовував Пізанську вежу для своїх дослідів. З верхнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги падаючого тіла.

Будівництво[ред.ред. код]

Собор Санта Марія Ассунта та Пізанська вежа

Створення комплексу почалося в 1063 році, коли на околиці міста, на зеленому лугу, була закладена будівля ансамблю міського собору, що включив біломармуровий п'ятинефний собор, дзвіницю і баптистерій-крещальню. Першим будівельником храму був архітектор Бускетто, ймовірно, вихідець з Греції. На це указують як прізвище майстра, так і запропонована ним композиція собору, висхідна до ідей візантійської архітектури V століття[Джерело?]. Після 1118 року будівництво Пізанського собору продовжив майстер Райнальдо. Він подовжив головний неф будівлі і звів фасади. Саме йому належить оформлення головного фасаду собору у вигляді декількох рядів легких, витончених напівкруглих аркад. У Тоскані не було прийнято прикрашати фасади церков скульптурою, і майстер Райнальдо просто облицьовував фасад білим і чорним, з сіро-блакитним відтінком, каменем з мармуровими інкрустаціями. В основному будівництво Пізанського собору було завершено в 1150-х роках. Така порівняно швидка споруда пояснюється тим, що майстри не витрачали час на зведення складних кам'яних зведень: перекриття центрального нефа виконане дерев'яним. Над порталами поміщені барвисті мозаїчні панно. Інтер'єр собору прикрашають позолочену стелю і численні мармурові скульптури.

Будівництво дзвінниці («Пізанської вежі») було почато в 1174 році майстрами Вільгельмом (Гульєльмо) з Інсбрука і Боннано. Побудувавши перший поверх заввишки 11 метрів і два колонадні кільця, Бонанно виявив, що дзвіниця відхилилася від вертикалі на чотири сантиметри. Майстер припинив роботу і зник з міста.

Час від часу роботу з будівництва відновлювали, і до 1233 року було побудовано всього чотири поверхи. Лише через сто років після початку будівництва, в 1275 році, міська влада знайшла сміливця, який ризикнув продовжити зведення дзвіниці.

Коли архітектор Джованні ді Симоні відновив роботи, відхилення верхнього карниза вежі від вертикалі становило 50 сантиметрів. Ризик був дуже великий. Тому, закінчивши п'ятий колонадний поверх, він припинив роботу. У 1350 році, коли відхилення від вертикалі становило вже 92 сантиметри, за роботу взявся архітектор Томазо ди Андреа. Він підвів наступний поверх із сторони, похилої, на 11 сантиметрів, а дзвіницю «завалив» убік, протилежну нахилу. Лише після цього він поставив над вісьмома ярусами вежі дзвіницю з бронзовим дзвоном. Так, через 164 роки будівництво вежі нарешті було завершено. Правда, вона виявилася укороченою на чотири поверхи і без даху. А за задумом перших архітекторів перший поверх її повинен був бути високим, потім 10 поверхів з балконами, 12-й поверх — дзвіниця, а вінчати кампанелу повинен був дах. Загальна висота вежі передбачалася 98 метрів.

Причини нахилу[ред.ред. код]

Існують різні припущення, що пояснюють причини нахилу нещасливої вежі. Дослідники допускають можливість, що Бонанно, мабуть, використовував насоси для відкачування води, чого у жодному випадку не можна було робити. Оскільки він будував круглу споруду, насоси, мабуть, були в центрі вежі — подалі від стін. Відкачана вода стікала в один бік — у напрямі річки Арно. Також є версії, що Бонанно просто зекономив на фундаменті, щоб збільшити свій заробіток, або заклав частину фундаменту на твердому ґрунті, а частину на м'якому.

Сучасність[ред.ред. код]

Pisa77.JPG

В 1911 році було зафіксовано, що вершина нахиляється на 1,2 мм в рік. У 2006 році вершина вежі була відхилена на 5,3 м від центру.

З 1990 року через побоювання, що будь-якої миті може статися обвал вежі масою 14 500 тонн, до неї перестали пускати туристів.

Останніми роками багато архітекторів були сильно стурбовані тим, що кут нахилу вежі став дуже великим і існував величезний ризик, що в один день вежа просто звалиться. Саме тому останнім часом проводилася низка заходів, які дозволяли утримати вежу від подальшого падіння. Так з 1994 року від падіння її утримували спеціальні свинцеві противаги. А в 2001 році були завершені роботи з профілактики від можливого падіння Пізанської вежі. Розпочати роботи спонукало обвалення менш відомої падаючої вежі в місті Павія в 1989 році, коли під завалами загинуло четверо осіб.

У червні 2007 року було закінчено роботи зі зменшення відхилення вежі. Міжнародна група рятувальників Пізанської вежі прибрала з північної сторони вежі 70 тонн ґрунту, що призвело до повороту спорудження в цей бік. Рух контролювався за допомогою 600 тонн свинцевої баласту-противаги у вежі і системи металевих тросів, що закріплювали визначну пам'ятку. Проект обійшовся в 20 мільйонів доларів. У результаті робіт удалося на 45 сантиметрів зменшити відхилення верхівки вежі. Таким чином падаюча вежа повернулася до положення 1838 року.

Інші спадні вежі[ред.ред. код]

У світі налічується біля 300 веж, які також мають нахил. Це:

Але нахил усіх цих споруд невеликий та не несе загрози падіння.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]