Снігурка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Снігурка
Vasnetsov Snegurochka.jpg
Снігурка.
Картина В. Васнецова, 1899 р.

Пов'язані персонажі Дід Мороз
Пов'язані події: Новий рік
Зображення у Вікісховищі?

Снігу́рка або Снігу́ронька (рос. Снегурочка) — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, згодом у пострадянських державах, онука Діда Мороза. За типовим сценарієм виступає як посередник між дітьми й Дідом Морозом. На новорічних урочистостях з'являється іноді раніше за свого дідуся, а потім разом із дітлахами закликає його на ялинку.[1]

Історичний огляд[ред.ред. код]

Дід Мороз і Снігуронька. Новорічна листівка

Снігуронька не зафіксована у слов'янській міфології.[1] Однак вона фігурує у російському фольклорі як персонаж народної казки про зроблену зі снігу дівчинку Снігурку (рос. Снегурка, Снежевиночка). Цей сюжет був оброблений і опублікований 1869 року О. Афанасьєвим у «Поэтических воззрениях славян на природу».[2]

1873 року О. Островський написав п'єсу «Снігуронька». У ній Снігурка — дочка Діда-Мороза та Весни-Красни, яка гине під час ритуалу вшанування бога сонця Ярила. Має вигляд гарної блідолицьої світловолосої дівчини. Одягнена в біло-блакитну шубку з хутряною опушкою, хутряну шапку, рукавиці.

1882 року за мотивами п'єси М. Римський-Корсаков поставив однойменну оперу, яка мала величезний успіх.[1]

На рубежі XIX-ХХ ст. образ Снігуроньки отримав подальший розвиток. Її фігурками прикрашали ялинку, дівчатка вбирались у костюм Снігуроньки, інсценувались фрагменти з п'єси Островського або опери.

Під час антирелігійної кампанії у 1920-х роках Снігуронька була заборонена. Однак вже 1937 року офіційно з'явилась разом з Дідом Морозом у московському Будинку Союзів.[1]

Снігурка в Україні[ред.ред. код]

Дослідники й збирачі фольклору фіксували казки про Снігурку також і на території України. Першим подібний народний твір опублікував М. Максимович у «Трех сказках и одной побасенке»[3]

Сюжети відомих російських і білоруських казок, зокрема й «Снігурку», до української дійсності й культурного середовища адаптував 1886 року Борис Грінченко[4]:

Ліпить дід ніжки із снігу
І головку, й рота,
І очиці, й вушка ліпить -
Швидко йде робота.
Тільки що це? Мов одразу
Губоньки маленькі
Розкриваються, і очі,
Як блакить синенькі,
Теж розплющились... Мара це?
Ні, он пара біла
З уст малих, уже червоних,
Повилась-злетіла;
Оченята занялися,
Дивлються, сміються...
У старих серця з надії
В грудях б'ються, б'ються...
І ось, бачуть: перед їми
Мовби оживає
Їх снігурка, ось неначе
Голову здіймає...[5]

Ще один варіант зафіксований у селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Елена Душечкина. Дед Мороз и Снегурочка// Отечественные записки. — М.: 2003. — № 1.
  2. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу. — М.: ИНДРИК, 1994.
  3. Максимович М. Три сказки и одна побасенка. — К., 1845
  4. Цалапова О. М. Міфосвіт казок Бориса Грінченкаpdf
  5. Грінченко Борис. Снігурка
  6. Дівчина-снігуронька. Українська народна казка Полтавщини