Дід Мороз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Про Святого Миколая див. статтю Святий Миколай
Дід Мороз
Did Moroz Luhansk.jpg
Дід Мороз і Снігурка
Казковий персонаж святкування Нового року в колишніх радянських республіках, який вручає дітям подарунки особисто або кладе під ялинку
В інших культурах: Святий Миколай,
Санта Клаус
Пов'язані персонажі Снігурка
Пов'язані події: Новий рік
Зображення у Вікісховищі?

Дід Моро́з — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, згодом у пострадянських державах, який вручає дітям подарунки особисто або кладе під ялинку.

Як новорічний персонаж почав формуватися у Росії у першій половині ХХ століття. З 1937 року Дід Мороз — обов'язковий учасник театралізованих вистав, що тривають напередодні і під час зимових канікул у дитячих садках, школах, палацах культури, на міських майданах тощо. За типовим сценарієм він з'являється не відразу, а в середині або наприкінці урочистостей після кількаразового запрошення, що скандується всіма присутніми. До його приходу діти подарунків не отримують.[1]

Зазвичай, гостинці від Діда Мороза «стандартизовані» і включають у себе набір солодощів. Водночас спеціалізовані фірми (за радянської доби — бюро добрих послуг) забезпечують відвідування Дідом Морозом сімей та установ із заздалегідь обговореними подарунками.

Зміст

[ред.] Дід Мороз — новорічний персонаж

Дід Мороз на радянській марці

Дід Мороз часто зображується у довгій до п'ят синій або червоній шубі, підперезаній поясом, з довгою білою бородою, у хутряній шапці і валянках. З'являється у супроводі своєї онучки Снігуроньки й іноді з хлопчиком, уособленням нового року. Жоден з його зарубіжних колег не має аналогічних супутників.

Пересувається на трійці коней, лижах або ходить пішки з мішком подарунків і палицею в руці.

Місце проживання — Північний полюс, Крайня Північ або Лапландія. А за казкою В. Ф. Одоєвського «Мороз Іванович» Мороз Червоний Ніс навесні оселяється у криниці, де «і влітку... холодно буває».[2]

У 1999 році у Росії офіційною резиденцією Діда Мороза визнано Великий Устюг, а днем народження 18 листопада, коли в тому краї розпочинаються морози.[3] 2003 року на території національного парку «Біловезька пуща» з'явилась резиденція білоруського Дзеда Мароза. 2010 року маєток відвідало 327 тисяч туристів.[4] Одна з українських туристичних фірм, захопившись успіхом сусідів, також зробила спробу реалізувати подібний проект у Рівненській області.[5]

[ред.] Еволюція образу Діда Мороза

Дід Мороз зазнав змін, перш ніж стати відомим новорічним персонажем. Мороз зустрічається у східнослов’янській нижчій міфології у вигляді дідугана із сивою бородою, що викликав люті морози і занапащав урожай. У міфічному світі він стояв на одній щаблині з дідами-духами (померлими пращурами), яких слід було задобрювати обрядовою вечерею (пор. ритуал годування дідів і Мороза на Святвечір, а також словосполучення Дід Мороз).[6]

На початку ХХ ст. у міському середовищі під впливом західноєвропейських різдвяних звичаїв трансформувався у новорічного дарувальника. У ході впровадження соціалістичної обрядовості, яка за своєю сутністю була антирелігійною, антикапіталістичною й антизахідною, у СРСР повели жорстку боротьбу з різдвяними персонажами – Святим Миколаєм і Санта Клаусом, місце яких мав зайняти радянський Дід Мороз.

[ред.] Мороз у стародавніх віруваннях слов'ян

Детальніше: Мороз (міфічний персонаж)
Дід Мороз у ХІХ ст. зберіг риси язичницького божества і новорічних подарунків ще не приносив. Ескіз В. Васнєцова, 1885 р.

Коріння Мороза слід шукати у стародавніх язичницьких культах предків.[7] До початку ХХ ст. зберігся святочний обряд слов'ян зазивання Мороза на різдвяну трапезу, який згодом ліг в основу запрошення Діда Мороза.

[ред.] Мороз в Україні

Мороз в українській демонології малювався як крижано-снігова потвора, яка могла завдати шкоди людям і їхній худобі та всьому господарству. П. П. Чубинський, описуючи звичаї святвечора в Заславському повіті, відзначає, що господар з ложкою куті підходив до вікна або виходив у подвір'я і говорив:

«Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не йдеш, то не йди і на жито, пшеницю і всяку пашницю». Таке ж запрошення робили під час вечері напередодні Хрещення у Полтавській губернії: старший у родині, відчинивши вікно, підносив до нього миску з кутею і говорив: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!» Повторивши цей заклик тричі і почекавши трохи, продовжував: «Не йдеш? Не йди ж ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!». [8].

Олексій Воропай розповідав, що господар в Україні напередодні Різдва набирав у чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставив кухоль з медом та склянку з водою, клав калач, кілька горіхів і яблуко.

«Все це він тримає лівою рукою, а праву озброїв бичем від ціпа; потім без шапки виходить за поріг і стає під дверима». Господиня замикала за ним двері на засув, гасила світло і наказувала дітям сидіти тихо. Діти вірили, що батькові загрожувала небезпека, оскільки він стояв віч-на-віч із стихійними силами природи. „До нього міг з'явитися гість в образі крижано-снігової потвори, що тиняється в цю ніч по далеких степах, великих лісах та страшних нетрях у супроводі цілої зграї вовків. Господар, викручувався «за сонцем», тричі гукав: «Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти!» Потім примовляв: «Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!» Після цього він запрошував сірого вовка, чорні бурі та злі вітри і так само закінчував словами: «А коли тепер не прийдете на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і вліті та не робить нам шкоди на ярині і на житі!» Після запросин батько сімейства повертався до хати і, не оглядаючись, щільно зачиняв за собою двері. До кінця вечері ніхто не повинен був виходити з хати.[7]

Гуцули замість «морозу» запрошували на вечерю звірів, планетників, чаклунів, градову хмару, лиху годину тощо. Сцена заклинання відтворена у фільмі режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

[ред.] Мороз у Білорусії

У Мозирському Поліссі «на коляду» (Різдво), коли подавали на стіл кутю, господар, «зачерпнувши першую ложку постукаўши кулаком у сцену, скаже: »Мороз, мороз, ходзи куцци есьци! Штоб ты не морозиў ячменю, пшаницы, гороху, сочевицы, проса и гречки и усяго, што мне Бог судзиць посеяць“. [9]

Найбільш типовою формою такого «годування морозу» в Білорусії було викладання куті за вікно. У Ковельській губернії перш, ніж взятися за їжу, «господар бере ложку куті і годує нею мороз: »Мороз, мороз! ходзи куцыо есьць. Ня морозь моих коровык, овечык, свинык, гульбички", — і з цими словами виливає ложку за вікно. Потім господиня бере іншу ложку з кутею і виливає її на стіл із словами «штобы курычки були кладки». У Вітебській губернії на коляду перш за все їдять кутю на згадування і вшановуванні померлих. Як тільки з'їдять декілька ложок куті, господар кличе «мороз», для якого кладе ложку куті на вікно: «Мороз, мороз! поди к нам кутью есть, зимой приходи, а летом не ходзи, под гнилой колодой лежи, нашего хлеба не морозй: ни гороху, ни овса, ни жита!».[10]

Тлумачення цього звичаю в білоруському Поліссі зробила І. Еремич: „Без куті не буває на Поліссі ні похоронів, ні поминань. От чому, ївши її і в інші дні, згадують померлих родичів і бажають їм царства небесного… Але оскільки в числі близьких до нас небіжчиків найчастіше бувають наші діди, то і кутя — особливо перед Різдвом Христовим — скрізь майже на Поліссі називається «дзедами». Їх-то особливо поліщуки і запрошують на кутю, — вони кричать крізь вікно: «дзеды, дзеды! хадзице куцью есци…» і сердечно переконані, що кутя, поставлена на печі або на підвіконні, з'їдена ними, а не кимось іншим. . . Окрім дідів, поліщуки ще запрошують на кутю і «мороз». Вони роблять до нього таку ж відозву, як і до дідів“. У Брестській області люди похилого віку говорили, що у них на календарні поминання померлих спеціальними формулами до столу не запрошували, а тільки — на кутю перед Різдвом, оскільки «вечере, говоряць, мертвецы приходяць… и на Шчэдрэц, и на Новый год…».

[ред.] Мороз у Росії

У Володимирській губернії у святвечір перш ніж почати їсти кисіль за вечерею, господар викликав: «Коляда! коляда! Отворяй ворота! Мороз, мороз! Не бей наш овес, лен да конопий как хочешь колоти!». За свідченням В. Добровольського, в Рязанській губернії кликальщики овсеню при обході зображали з себе «мороз», вони зверталися до господаря хати із словами: «Подай-ка чарочку, а но поднесешь чарочку, я преподнесу тебе палочку: я-мороз и помолочу твой овес!» Хозяин на это говорил: «Ой мороз, мороз, на тебе чарочку, ты не трожь мой овес, гречиху да рожь, а лен, канапий — как хочешь молоти!».

[ред.] Миколай Чудотворець — прообраз різдвяних дарувальників

Детальніше: Святий Миколай
Святий Миколай — прообраз Діда Мороза. Французька листівка

Реальним прообразом сучасного Діда Морозу все-таки треба вважати не стародавніх язичницьких божеств, а європейських різдвяних дарувальників, прототипом яких, як би вони не називалися, є один з найбільш шанованих святих християнської церкви — Святий Миколай, архієпископ Мір Лікийських, чудотворець.

До Х ст. Миколай Чудотворець був шанований головним чином на Сході. Однак згодом ім'я святителя стає широко відомим і на заході Європи, а в 1087 році представники Риму вивезли мощі святого з Мір Лікийських, де вони покоїлися з IV ст., і перенесли їх до італійського міста Барі, де вони знаходяться до наших днів. Ця подія відзначається 21 травня. День же пам'яті Святого Миколая відзначається 19 грудня. Саме цей день досить швидко і став широко шанованим святом у всій Європі. Звичай же дарувати подарунки цього дня вперше виник у Голландії приблизно в XIV ст. У той час день святого Миколая з надзвичайною пишнотою відзначався в невеликому містечку Маастрихт. Святитель приїжджав туди на кораблі з «теплих країн», і в'їжджав у місто на коні, у супроводі слуг-негренят, у червоному облачанні католицького єпископа й з єпископською палицею. У пам'ять же незвичайного милосердя святителя, і на спогад того, як він не допустив блудного падіння трьох дочок бідного жителя Мир, таємно підкидаючи у вікно мішечки золота, з'явився звичай таємно робити дітям подарунки. Щоправда, ця історія дещо видозмінилася в Європі. Вважалося, що Святий Миколай підкидав золото не через вікно, а через пічну трубу. Тому діти ставили на ніч свої черевички, або вішали панчохи коло камінів, звідки в них і потрапляли подарунки.

З Голландії ця традиція стала швидко розповсюджуватися на сусідні країни, і головним чином в Німеччині. Остаточно ж традиція дарування дітям подарунки саме на Різдво затвердилася в Європі тільки в XIX ст., та і то не скрізь. Наприклад, у сучасній Німеччині в обов'язковому порядку прагнуть зробити подарунки дітям 6 грудня, на Nikholaus. Щоправда, діти не відмовляються від подарунків від американського Санта Клауса, що став популярним в Європі після Другої світової війни, або німецького Weihnachtsmann.

Дарування подарунків на день Святого Миколая, за словами О. Воропая, було відоме й у Галичині[11].

[ред.] Санта Клаус — прототип Діда Мороза

Детальніше: Санта Клаус
Санта Клаус, якому в СРСР був протиставлений Дід Мороз

Санта Клаус, певним чином, також доклався до формування культу Діда Мороза, оскільки у боротьбі з першим у Росії (СРСР) викристалізовувався образ другого.

Санта Клаус має голландське походження. У XVII ст. голландські іммігранти, що оселились у Новому Амстердамі (Нью-Йорку), завезли традицію шанування Святого Миколая (Sinter Klaas) до Америки. 1773 року у пресі вперше з'явилася назва Santa Clause. У книзі Вашингтона Ірвінга «Історія Нью-Йорка», видану 1809 року, йшлося, що англійці, які жили тоді в Нью-Йорку (Нью-Амстердамі), перейменували голландського Sinter Klaas у Santa Clause. Письменник висміював голландські традиції. Англійці, що взагалі замінили в Нью-Амстердамі голландців, старанно знищували сліди своїх попередників. Місто перейменували у Нью-Йорк, переінакшили ім'я Ситнер Клааса на Санта-Клауса і намагалися боротися з голландським заступником.

Сучасного Санту придумав у 1823 році Климент Кларк Мур. Власне Мур у поемі «Різдвяний гість » (англ. A Visit From Saint Nicholas), більше відомій як «Ніч проти Різдва» (англ. The Night Before Christmas), першим зобразив Санта Клауса як життєрадісного немолодого ельфа. Поет також запряг у сани Санта Клауса північних оленів.[12] Творці Діда Мороза запозичили цю ідею, щоправда, замінивши їх на традиційну російську трійку коней.

У 1860 році карикатурист Томас Наст уперше намалював його товстим, старим, бородатим, в окулярах, в блазенському червоному ковпаку і з люлькою у роті. Існуючий нині зовнішній вигляд Санта Клауса належить пензлю Х. Сандблома — американського художника, що намалював в 1931 році серію малюнків для реклами «Кока-коли». Взагалі подальша історія Санти мала яскраво виражений комерційний характер, а його образ все далі віддалявся від прототипу.

[ред.] Народження Діда Мороза

На рубежі XIX—XX ст. Діда Мороза, як новорічного персонажу, не знали. Однак перші згадки з'являються у російській літературі. Спочатку його малювали злим і жорстоким язичницьким божеством, повелителем крижаного холоду та завірюхи, який морозив людей. У поемі М. Некрасова «Мороз, Червоний ніс» (1863) Мороз заради забави вбиває в лісі бідну молоду селянську вдову, залишаючи сиротами її малолітніх дітей; в п'єсі О. Островського «Снігуронька» і поставленій на її основі однойменній опері М. Римського-Корсакова Дід Мороз — владний і жорстокий стариган, втілення зими.

Одночасно і незалежно від літературного образу Мороза в міському середовищі виникає і розвивається міфологічний персонаж, запозичений, як і ялинка, із Заходу. У ході створення псевдофольклорної новорічної міфології відбулося народження Діда Мороза.

У Росії новорічний дарувальник тривалий час виступав під різними іменами:

  • старий Рупрехт (1861) — одиничні випадки, які вказують на німецьку традицію,[13]
  • св. Миколай чи Дідусь Миколай (1870) — не прижився, оскільки у росіян Нікола в ролі дарувальника ніколи не виступав,[14]
  • Санта Клаус (1914) — тільки на зображеннях із західною ялинкою,[15]
  • просто старий, що живе взимку в лісі (1894),[16]
  • добрий Морозко (1886),[17]
  • Мороз (1890-ті роки) [18] тощо.

Урешті-решт, певною мірою під впливом східнослов'янської міфології було визначено ім'я Дід Мороз. Ритуал його запрошення сформувався на основі стародавніх обрядів, учасники яких запрошували на Святвечір Мороза та предків. Власне, він перебрав функції предка-дарувальника.

На початку ХХ ст. Дід Мороз з'являється як іграшка на чи під ялинкою, рекламна лялька на вітринах, персонаж дитячої літератури, маскарадна маска, дарувальник ялинки і подарунків [19]. У цей час утверджується думка про «споконвічність» цього образу:

«Дідусь-мороз … раптово з'являється в залі і так само, як сто чи двісті років тому, а може бути, і тисячу років тому, разом з дітьми здійснює танець навколо ялинки, співаючи хором старовинну пісню, після чого з мішка його починають сипатися дітям подарунки»[20]

[ред.] Радянський образ Діда Мороза

Перше зображення радянського Діда Мороза в анімаційному фільмі «Дід Мороз і сірий вовк», 1937 р.
Типово радянські персонажі: Дід Мороз, Снігуронька і хлопчик, що уособлює новий рік, в оточенні піонерів. Запрошення на Новорічну ялинку в Кремлівському палаці з'їздів. 1984 р.

Під час антирелігійної кампанії у 1920-х роках влада розгорнула боротьбу з різдвяними традиціями. «Старорежимними» стали й ялинка, і Святий Миколай:

Под «Рождество Христово» в обед
Старорежимный елочный дед
С длинной-предлинной такой бородой
Вылитый сказочный «Дед-Мороз»
С елкой под мышкой саночки вез,
Санки с ребенком годочков пяти.
Советского тут ничего не найти! (Дем'ян Бєдний)[21]

Однак, оскільки традиції не змогли одразу викоренити, їх вирішили наповнити радянським змістом. 28 грудня 1935 року соратник Сталіна, секретар ЦК КП(б)У, член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР Павло Постишев через газету «Комсомольська правда» звернувся до комсомольців із закликом: «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку».[22] Зокрема пропонувалось ставити ялинки в школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах.[23] Перше дитяче новорічне свято у СРСР було організоване у Харкові,[24] а згодом у Москві.

Влада дала старт для вироблення стандартного ритуалу проведення Нового року. Тоді ж народився соціалістичний образ Діда Мороза, який приносив дітям не індивідуальні подарунки, а одноманітні пакети з однаковим вмістом.

У 1937 році Дід Мороз уперше з'явився у Московському Будинку Союзів. 1954 року головне новорічне свято стали проводити у Кремлі. Відвідування всесоюзної центральної ялинки за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей. Уперше роль Діда Мороза виконав актор Михайло Ґаркаві. З 1946 року головним Дідом Морозом СРСР був Сергій Преображенський, з 1964 — Олександр Хвиля, а з 1970-х і до 1992 — Роман Філіппов.[25][22]

Спочатку новорічні заходи з Дідом Морозом мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Свята були тематичні, що присвячувались досягненням СРСР. Головними героями були революційні матроси, робітники Магнітки, піонери-тимурівці. А ялинка запалювалась від залпу крейсера «Аврора». У 1953 році, за сценарієм Льва Кассіля і Сергія Михалкова, у фінальній сцені, коли розсувались лаштунки і з'являвся портрет Й. Сталіна, Дід Мороз і Снігурка славословили:

В дружный круг у елки встанем
И споем со всей страной:
«Славься, наш великий Сталин!
Славься, Сталин наш родной!»

Лише 1964 року молоді сценаристи Олександр Курляндський, Едуард Успенський та Аркадій Хайт зуміли перетворити пропагандистські вистави на новорічне шоу, героями яких, окрім Діда Мороза, стали чарівники і персонажі улюблених казок.[26]

Уперше Дід Мороз як анімаційний персонаж з'явився в мультфільмі «Дід Мороз і сірий вовк» (1937 рік). [27] Сучасний образ новорічного персонажа продовжував формуватися радянськими художниками і кінематографістами, які протиставляли його американському Санті, що проник після Другої світової війни до Європи, і взагалі будь-яким різдвяним традиціям.[28].

«Новорічні подарунки фашистам». Листівка 1940-х рр.

[ред.] Дід Мороз на новорічних листівках

Детальніше: Різдвяна листівка

Дід Мороз на радянських листівках уперше з'явився у 1943[29], а з 1950-х рр. став майже обов'язковим персонажем. Поштівки тієї доби мали виконувати агітаційно-пропагандистську функцію. На них прославлялись досягнення Радянського Союзу. А Дід Мороз малювався як активний учасник державного і громадського життя: він захищає країну від німецьких окупантів, літає у космос, будує Байкало-Амурську магістраль, працює на ЕОМ, готується до Олімпіади. За М. Хрущова випускались листівки, присвячені освоєнню цілини, які після його усунення масово вилучались з поштових відділень.

[ред.] Дід Мороз за межами Росії

Дід Мороз і Снігурка у Біловезькій пущі. Білорусь, 2004 р.
Дід Мороз, непритаманний місцевим різдвяним традиціям, зумів поширити свій вплив на Східну Європу. Берлін, 1976 р.
Дід Мороз з косою — як символ радянської окупації у Чехословаччині. (Музей комунізму в Празі).

Дід Мороз, непритаманний місцевим різдвяним традиціям, зумів поширити свій вплив на Східну Європу в межах соціалістичного табору.

[ред.] Колишній Радянський Союз

Дід Мороз в Україну прийшов з Росії наприкінці 1930-х рр.

У Білорусі Дзед Мароз не зустрічався у народному фольклорі. Однак за радянську добу він тут дуже добре прижився. А 2003 року у Біловезькій пущі навіть була заснована його офіційна резиденція.

У Вірменії Дід Мороз відомий як Ձմեռ Պապ (Дзмер Пап), тобто Зимовий Дід.

[ред.] Колишня Югославія

У колишніх югославських республіках (Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Чорногорія) новорічним дарувальником виступає відповідно босн. Djed Mraz, мак. Дедо Мраз, серб. Деда Мраз, словен. Dedek Mraz.

А ось у Хорватії Djed Mraz був затаврований як комуністичний персонаж, якого мав замінити Djed Božićnjak (Різдвяний Дід). Цьому сприяла потужна кампанія у мас-медіа. Однак, як і в Україні, в Хорватії остаточно не сформувався єдиний новорічно-різдвяний дарувальник. З 1999 року імена Djed Mraz і Djed Božićnjak стали майже синонімами. Останнім часом діти також чекають дарунки 6 грудня від Святого Миколая (Sveti Nikola). Відомий тут Крампус, який карає нечемних дітлахів. Водночас у деяких релігійних родинах стверджують, що лише від Ісуса (Isusek, mali Isus) треба очікувати дарунки на Різдво.

У Словенії Дід Мороз трансформувався у Dedek Mraz, худорлявого чоловіка у сірому шкіряному пальто, з хутром всередині, і хутряній шапці. Таким його зобразив словенський художник Максим Гаспарі. За легендою Дедек Мраз спочатку жив у Сибіру , але після охолодження стосунків між Югославією та СРСР його поселили на найвищій югославській горі Триглав. Після падіння комуністичного режиму на початку 1990-х рр. повернулись традиційні словенські дарувальники — Miklavž (Святий Миколай) і Božiček («Різдвяна людина»), а у деяких районах Словенії також Jezušček (Ісусик). Останнім часом відбувається мішанина образів, відтак на святкових заходах з’являються персонажі і Діда Мороза, і Святого Миколая, і навіть Санта Клауса.[30][31]

[ред.] Східна Європа

У Болгарії в умовах зростання популярності Санта Клауса на рубежі ХІХ-ХХ ст. сформувався власний персонаж – Дядо Коледа. А з Росії сюди був завезений Дід Мороз (Дядо Мраз), про якого з 1989 року забули.

Не уникнула впливу і НДР, у якій з'явився Väterchen Frost (з нім. — Дід Мороз), щоправда забутий після виходу Східної Німеччини із соціалістичного блока.

У Польщі також була зроблена спроба насадити російського Діда Мороза (Dziadek Mróz). Проте він ніколи не набув популярності у цій країні. Після падіння комуністичного режиму Дід Мороз повністю зник з польських земель. Натомість традиційним зимовим персонажем залишиється Święty Mikołaj.[32]

У соціалістичній Румунії було офіційно заборонене святкування Різдва. Румунський Різдвяний Дід (Moş Crăciun) був замінений на російського Діда Мороза (Moş Gerilă). Однак після 1989 року традиційний персонаж витіснив чужинця.[33][34]

Таку ж долю спіткав Mrazík або děda Mráz у Чехії та Словаччині, який відступив під тиском традиційного дарувальника – Єжішека (чеськ. Ježíšek).

[ред.] Боротьба з різдвяно-новорічними персонажами

Час від часу новорічно-різдвяні дарувальники зазнавали чисельних нападок. А радянська влада, наприклад, викорінюючи культ Святого Миколая та Санта Клауса, сприяла зміцненню позицій Діда Мороза. Щоправда, на рубежі ХХ-ХХІ ст. у східноєвропейських країнах почали відмовлятися від цього новорічного персонажу на користь місцевих традицій.

[ред.] Кампанія проти Санта Клауса

У XVI ст. Лютеранська реформація скасувала шанування святих, у тому числі і день пам'яті Святого Миколая. Особливо люто спогади про нього викорінювали в Голландії, де у присутності дітей урочисто спалювали образ святого на багаттях. У день пам'яті св. Миколая заборонено було випікати пряники і робити подарунки дітям. Протестанти оголосили святителеві справжню війну. Але святий і його свято були настільки популярні, що завдання примусити забути його було неможливим. Люди стали почитати його таємно. У Голландії ім'я святого — Saint Nicholas стали вимовляти як Sinter Klaas.

Побачивши, що заборонні заходи не приносять бажаного результату, протестанти вирішили перенести дарування подарунків дітям на Різдво, але при цьому ім'я святителя прагнули викреслити з пам'яті. Збереглося письмове напучення одного з протестантських пасторів XVII ст. , що докоряє батькам, які дарують на Різдво подарунки своїм дітям від імені Святого Миколая: «Ви акцентуєте увагу дітей на імені святого, тоді як ми знаємо, що не св. Миколай, а Немовля Христос подає нам все благе для душі і тіла, і Він один, до кого ми повинні звертатися».

З американським Сантою ведеться боротьба у Росії, розпочата ще радянською владою у 1940-х роках.[35]

На рубежі ХХ — ХХІ ст. спочатку в Німеччини, Австрії і Швейцарії, а потім у Східній Європі розгорнулася кампанія, що закликає ігнорувати Санта-Клауса як втілення дешевої комерціалізації найважливішої релігійної події. У грудні 2002 року «Daily Telegraph» писала, що в Словаччині і Чеській Республіці католицька церква видала офіційні рескрипти із закликом «заборонити» Санта-Клауса. Натомість, у Чехії і Словаччині подарунки на Різдво приносить Єжішек (новонароджений Ісусик). Не «можна допустити, щоб ця особа замінила собою Ісуса», — заявила словацькій газеті «Pravda» Маріан Гавенда, оголосивши позицію церкви. «Санта-Клаус є комерціалізацією Різдва. Церква зовсім не проти того, щоб люди купували подарунки як такі, але подарунок не повинен підмінити собою нашу любов один до одного, і саме любов — суть цього святкування. Давайте не допустимо, щоб у нас вкрали Христа». У німецькомовних країнах друкувалися наклейки «Зона, вільна від Санта-Клауса», а на вулицях роздавали брошури, які по-протестантські нагадували, що традиційний рознощик подарунків — Christkind, Немовля Христос, а зовсім не білобородий, у червоному каптані іммігрант з Америки.

[ред.] Війна зі Святим Миколаєм і різдвяною ялинкою

Радянські новорічні іграшки 1950-х рр.

У ХХ ст. боротьбу зі Святим Миколаєм і різдвяною ялинкою продовжила влада Росії і СРСР.

У 1916 році в царській Росії Священний Синод закликав бойкотувати ялинку, як традицію, започатковану в Німеччині (ворога Росії під час Першої світової війни). У Радянському Союзі головна прикраса свята була заборонена, тому що вони вважалась «буржуазним і релігійним пережитком»:[36]

Скоро будет Рождество —
Гадкий праздник буржуазный,
Связан испокон веков
С ним обычай безобразный:
В лес придет капиталист,
Косный, верный предрассудку,
Елку срубит топором,
Отпустивши злую шутку

Лише 1935 року радянська влада дозволила встановлювати ялинки, але їх оголошено символом Нового року, а не Різдва[37]

Разом з ялинкою більшовики вирішили викоренити культ Святого Миколая. У 1928 році він був оголошений «союзником попа і куркуля»[38]. Однак незабаром він переродився в образі Діда Мороза.

Щоправда, навіть Дід Мороз певний час вважався «антирадянським елементом»:

Дітей обманюють, що подарунки їм приніс Дід Мороз. Релігійність дітей починається саме з ялинки. Панівні експлуататорські класи користуються «милою» ялинкою і «добрим» Дідом Морозом ще й для того, щоб зробити з трудящих слухняних і терплячих слуг капіталу.[39]

[ред.] Рух проти Діда Мороза в Україні

«Вестернізація» Діда Мороза. Луганськ, 2011 р.

З розпадом Радянського Союзу в колишніх соціалістичних країнах розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій. В Україні, зокрема, також робиться спроба витіснити Діда Мороза — як пережиток радянської доби. Його місце намагається зайняти Святий Миколай.[40][41] Проте на сході і півдні України та в Києві він так і не зумів подолати культ Діда Мороза, який під впливом російської культури залишається найбільш популярним новорічним героєм місцевих дітей.[42]

Остаточно невизначеним виявився й день отримання подарунків. Як і раніше, найбільш визнаним таким днем залишається Новий рік. Але у деяких регіонах України, переважно у західних і центральних, а також у православних і греко-католицьких громадах радісна подія для дітей відбувається на Різдво. Окрім того, останнім часом відроджується традиція принесення гостинців у ніч проти 19 грудня (Свято Святого Миколая), коли Святий Миколай, за повір'ям, кладе під подушечки слухняним дітям подарунки, а неслухняним — різочки.

[ред.] Різдвяно-новорічні персонажі в різних країнах

[ред.] Мультиплікаційний образ Діда Мороза

[ред.] Див. також

[ред.] Примітки

  1. ↑ Елена Душечкина. Дед Мороз и Снегурочка// Отечественные записки. — М.: 2003. — № 1.
  2. ↑ Одоевский В. Ф. Пёстрые сказки; Сказки дедушки Иринея. — Москва: Художественная литература, 1993. — С. 150-159
  3. ↑ Офіційний сайт російського Діда Мороза
  4. ↑ Поместье белорусского Деда Мороза
  5. ↑ Резиденція Діда Мороза на Рівненщині.
  6. ↑ Мифы народов мира: В 2 т. / Гл. ред. С. А. Токарев. — 2-е изд. — Москва: Сов. энцикл., 1987. — Т. 2. — С. 176.
  7. ↑ а б Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — Т. І. — С. 69-72.
  8. ↑ Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край, снаряж. ИРГО. Юго-запад. Отдел. Материалы и изследов., собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ. — СПб: Народный дневникъ, 1889. — Т. ІІІ.
  9. ↑ Шейн П. В. Материалы для изучения быта и языка русского населения северо-западного края. — Т. І-ІІІ. — Спб., 1887—1902.
  10. ↑ Шейн П. В. Зазнач.праця.
  11. ↑ Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — Т. І. — С. 38.
  12. ↑ Clement Clarke Moore. A Visit from St. Nicholas
  13. ↑ Илюшин А. А. Геронтофильские мотивы русской поэзии // Комментарии. 1995. М., 1995. № 4. С. 20.
  14. ↑ Подарок детям на елку. Берлин, 1870.
  15. ↑ Брет-Гарт Ф. Рождественская ночь // Рождественская звезда. М., 1914.
  16. ↑ Мамин-Сибиряк Д. Н. Собр. соч: В 6 т. М., 1981. Т. 6. С. 585—586.
  17. ↑ Сальников А. Н. Сказка о двух елях. СПб., 1888.
  18. ↑ Алексеев-Яковлев А. Я. Воспоминания / Публ. К. Кумпан и А. Конечного // Europa Orientalis. 1997. № 2. С. 85.
  19. ↑ Дед Мороз и Снегурочка
  20. ↑ С. И. Р. Рождество в Англии // Русская речь. — 1909. — № 354. — 25 дек. С. 3.
  21. ↑ Бедный Демьян. Рождественская картина. Бытовая // Правда. — 1928. — № 302. — 30 декабря. Инцертов Н. Рождество на службе эксплуататоров. Чему учит сказание о Рождестве. М., 1928. — С. 38.
  22. ↑ а б Дед Мороз всея Руси
  23. ↑ Новый год 1936—2006.
  24. ↑ Летоисчесление от Деда Мороза
  25. ↑ Олександр Хвиля зіграв козака Чуба у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки», Морозко («Морозко»). Роман Філіппов виконав роль Євгена Миколайовича Лодижинського з «Діамантової руки», відомого фразою «Будете у нас на Колимі», Ніколи Пітерського («Джентльмени удачі») та ін.
  26. ↑ Какая страна, такая и ёлка
  27. ↑ Дед Мороз и серый волк (1937)
  28. ↑ С. Лесков. Дед Мороз и клаустрофобія // Известия науки. – 2006. – 28.12.
  29. ↑ Образцы старых новогодних открыток.
  30. ↑ Dedek Mraz, Miklavž in Božiček
  31. ↑ Kerry Kubilius. Slovenia's Christmas Traditions: Christmas in Slovenia
  32. ↑ Dziadek Mróz проти Святого Миколая
  33. ↑ Amintiri cu Moş Gerilă
  34. ↑ The Scent of Christmas in Romania, Dec 2006 by Magdalena Chitic
  35. ↑ Отличия Деда Мороза от вражеского Санта Клауса
  36. ↑ Елочные базары
  37. ↑ «Дідух» чи «ялинка»?
  38. ↑ Karen Petrone, Life Has Become More Joyous, Comrades: Celebrations in the Time of Stalin, Indiana University Press, 200, ISBN 0-253-33768-2, Google Print, p.85
  39. ↑ Материалы к антирелигиозной пропаганде в рождественские дни. М., 1927.
  40. ↑ Хто для українців рідніший: Дід Мороз чи все-таки Святий Миколай? (за матеріалами української вікіпедії)
  41. ↑ Микола Чудотворець — праобраз Діда Мороза. 19 грудня 2011 (за матеріалами української вікіпедії)
  42. ↑ Хто, якщо не Дід Мороз? Українці обирають. BBC news. 30 грудня 2011 p.

[ред.] Джерела

Dobra6.png
 Ця стаття належить до переліку добрих статей україномовного розділу Вікіпедії.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D1%96%D0%B4_%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7&oldid=8651946
Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами