Тис гострокінцевий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тис гострокінцевий
лат. Taxus cuspidata
Taxus cuspidata2.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Рослини
Відділ: Голонасінні
Клас: Хвойні
Ряд: Соснові
Родина: Тисові
Рід: Тис
Вид: Тис гострокінцевий
Біноміальна назва
Taxus cuspidata
Siebold & Zucc.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Taxus cuspidata
ITIS logo.jpg ITIS: 194886
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 99806
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Taxus cuspidata

Тис далекосхідний або тис гострокінцевий, японський (лат. Taxus cuspidata Sieb, et Zuce , англ. Japanese Yew, Spreading Yew, дан. Japansk taks, кит. 紫杉, кор. 주목, нім. Japanische Eibe, фін. Japaninmarjakuusi, фр. If du Japon) — вічнозелене дерево з родини Тисові (лат. Тахасеае). Релікт третинного періоду[1].

Біологічні та екологічні особливості[ред.ред. код]

Вічнозелене дводомне дерево 10—20 м заввишки. Кора стовбура бурувато-червона, трохи розтріскана. Хвоя цупка, плоска, серпоподібно вигнута, різко загострена, із голчастим вістрям на кінці, темно-зелена зверху та світло-зелена знизу. Мегастробіли поодинокі, розташовані на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Шишкоягоди з соковитою оболонкою блідо-рожевого кольору та однією насіниною, яка дозріває у вересні-жовтні. Зимостійкіший, ніж тис ягідний, посухостійкий, невибагливий до родючості ґрунту.

Декоративні ознаки[ред.ред. код]

Особливого вигляду надає форма крони. Після стриження добре зберігає форму, особливо у молодому віці. Росте повільно.

Природний ареал[ред.ред. код]

Рослина поширена в Південному Приамур'ї, Примор'ї, Кореї, Китаї, Японії на о. Сахалін та Курильських островах.

В Україні в культурі з XX ст., здебільшого у ботанічних садах, деяких дендраріях та дендропарках.

На Полтавщині зростає в Устимівському дендропарку (одна рослина висотою 1,5 м 1986 p.), ПП СПМ «Дендрарії держсортомережі», а також Парк радгоспу «Партизан» (Криворудський)[1].

Небезпеки[ред.ред. код]

Всі органи тиса: кора, шпильки, молоді пагони — надзвичайно отруйні, бо містять в собі алкалоїд токсин. І все ж копитні та гризуни охоче поїдають без шкоди для здоров'я молоді паростки тису (тому відновлення виду на Далекому Сході дуже ускладнене), а для корів і коней вона надзвичайно отруйна. А от соковитий рожевий м'якуш, яким вкрита насінина, токсину не має. Отже, його можна їсти. Сама насінина теж містить токсин, однак є відомості, що його іноді використовують у харчуванні[2].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Тис гострокінцевий з'явився на планеті 2,5 мільйона років тому і недаремно називається «Живою скам'янілістю». Ця порода дерева вважається дуже рідкісною, і за твердженням багатьох ботаніків уже перебуває на межі зникнення[3].

Тис гострокінцевий живе до 1500 років, хоча і такий вік для нього далеко не межа. Здавна цей тис японці вирощували біля власних осель як символ довголіття і непорушності зв'язків у родині[2].

З 1966 року тис затверджено деревом-символом японської префектури Ґіфу[4].

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Варченко Наталія Петрівна Аутфітосозологічний аналіз і конспект раритетної екзотичної дендрофлори природно-заповідного фонду Полтавської області // Чорноморський ботанічний журнал, 5 (2009) (4). Процитовано 13.12.2011.
  2. а б «Тис». Зелені ліки. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2011-12-13. 
  3. «Півторатисячолітнє дерево збереглося у центральному Китаї». 0016-12-30. Процитовано 2011-12-13. 
  4. «Символи префектури Ґіфу». Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2011-12-13.