Тютчев Федір Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тютчев Федір Іванович
Tiutchev.jpg
Дата народження: 23 листопада (5 грудня) 1803(1803-12-05)
Місце народження: село Овстуг, тепер Жуковського району Брянської області Росії
Дата смерті: 15 (27) липня 1873(1873-07-27) (69 років)
Місце смерті: Царське Село, тепер місто Пушкін Ленінградської області Росії
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів: російська
Рід діяльності: поет, дипломат
Напрямок: романтизм
Герб сім'ї Тютчева

Фе́дір Іва́нович Тю́тчев (*23 листопада (5 грудня) 1803(18031205), село Овстуг, тепер Жуковського району Брянської області Росії — †15 (27) липня 1873, Царське Село, тепер місто Пушкін Ленінградської області Росії) — російський поет, дипломат.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Федір Тютчев мешкав у Мюнхені, Турині, був знайомий з Генріхом Гайне, Фрідріхом Шеллінгом. У літературному житті не брав участь і літератором себе не називав. Збереглося близько 400 його віршів, рядки яких часто цитуються в Росії.

Творчість[ред.ред. код]

Ранні вірші створював у руслі поетичної традиції XVIII століття. У 1830-х роках у його віршах сильними є традиції європейського (особливо німецького) романтизму. Це філософська (медитативна) лірика, основні теми якої: міркування про світобудову, людську долю, природу. У 40-ві роки написав кілька політичних статей, присвячених проблемі взаємин Росії та Західної цивілізації. У 1850-х роках Тютчев створив низку пронизливих любовних віршів, у яких кохання осмислюється як трагедія. Ці вірші пізніше об'єднані в так званий «денисьєвский цикл», присвячений коханій жінці поета Олені Денисьєвій. У 1860-1870-і роки у творчості Тютчева переважали політичні вірші.

Один із найвідоміших віршів: «Silentium!» — гіркий заклик до мовчання, жаль про те, що одна людина ніколи не зможе до кінця зрозуміти іншу. Рядок «Думка висловлена є неправда» (в оригіналі — «Мысль изреченная есть ложь») — один із часто цитованих афоризмів Тютчева, поряд із «Розумом Росію не зрозуміти» і «Нам не дано вгадати, як слово наше відгукнеться».

Першим науковим виданням поетичної, публіцистичної та епістолярної спадщини Тютчева став шеститомник «Повне зібрання творів і листи» (рос. «Полное собрание сочинений и письма»), виданий до 200-річчя з дня народження поета в 2002–2004 роках у Москві. До першого тому увійшли вірші 1813–1849 років, до другого — вірші 1850–1873 років, до третього — публіцистичні твори. Останні три томи відведено листам: відповідно 1820–1849, 1850–1859 та 1860–1873 років.

Українською мовою вірші Тютчева перекладали Павло Грабовський, Максим Рильський та ін.

Вшанування[ред.ред. код]

На честь поета та дипломата названо астероїд головного поясу, відкритий 3 жовтня 1981 року.

1982 року в Москві у видавництві «Советский писатель» побачив світ роман Юрія Когінова «Віща душа», присвячений Тютчеву. Цей роман, суттєво допрацьований, перевидано 1998 року в серії «Російські письменники в романах» під назвою «Пристрасть таємна»[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Коротко об авторе // Когинов Юрий. Страсть тайная: Роман / Юрий Когинов. — Москва: АРМАДА, 1998. — С.474.

Література[ред.ред. код]

  • Капустін В. О. Тютчев Федір Іванович / В. О. Капустін // Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т.11. — Книга 1. — К., 1984. — С.418.
  • Чагин Г. В. Федор Иванович Тютчев (185 лет со дня рождения) / Геннадий Чагин. — Москва: Знание, 1988. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Серия «Литература»; № 8).

Посилання[ред.ред. код]