Пропаганда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Саме в ці роки у Радянському союзі від голоду померло 4,6 млн українців

Пропага́нда (лат. propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню (віра)», від лат. propago — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки.

У широкому розумінні - поширення соціально-політичних, природничо-наукових та інших знань з метою їх втілення у суспільну свідомість; у вузькому розумінні – ідеологічно спрямована діяльність будь-якої партії для формування у конкретних верств населення певних поглядів і уявлень (світогляду). Значення партійної пропаганди особливо зростає у період виборчої кампанії.

  • Велика радянська енциклопедія: Пропаганда (лат. propaganda — що підлягає розповсюдженню, від propago — розповсюджую), розповсюдження політичних, філософських, наукових, художніх та ін. поглядів та ідей з метою їхнього запровадження в суспільну свідомість і активізації масової практичної діяльності. Основні елементи процесу пропаганди: її суб'єкт (соціальна група, інтереси якої виражає пропаганда), зміст, форми і методи, засоби або канали пропаганди (радіо, телебачення, друк, система лекційної пропаганди тощо), об'єкт (аудиторія або соціальні громади, на яких скерована пропаганда). Вирішальним для розуміння процесу пропаганди є соціальні інтереси її суб'єкта, їхнє співвідношення з інтересами суспільства загалом та окремих груп, на які націлена пропаганда. Це визначає її зміст і здійснює суттєвий вплив на вибір форм, методів і засобів пропаганди.[1]

На відміну від об'єктивної подачі інформації, пропаганда подає інформацію насамперед для впливу на аудиторію. Пропаганда часто подає інформацію вибірково (хоча не до кінця сказана правда — це теж брехня), щоб спонукати до певних узагальнень, або використовує емоційно заряджені повідомлення, щоб спровокувати радше емоційну, ніж раціональну реакцію на подану інформацію. Бажаним результатом є зміна ставлення до суб'єкта в цільовій аудиторії, щоб просувати таємні політичні плани. Пропаганда може використовуватись як форма політичного протистояння.

Хоча термін «пропаганда» справедливо набув яскраво негативного забарвлення через поєднання її з найбільш маніпулятивними та шовіністичними прикладами (як-от: Нацистська пропаганда для виправдання Голокосту та комуністична пропаганда для приховування Голодомору та його штучності і, відповідно, злочинності). Пропаганда у своєму початковому значенні мала нейтральне забарвлення і могла пов'язуватися із застосуванням, яке було в цілому м'яким і невинним, як, скажімо, публічні рекомендації з охорони здоров'я, заохочення громадян брати участь у виборах, заохочення людей повідомляти в правоохоронні органи про злочини тощо.

Історія пропаганди[ред.ред. код]

Слово «пропаганда» походить від назви католицької організації Congregatio de Propaganda Fide (Конгрегація поширення віри), створеної папою Григорієм XV у 1622 році.

Однак пропаганда, як явище, існувало задовго до виникнення самого терміну. Одним з найбільш ранніх зразків пропаганди можна вважати преамбулу до Зведення законів Хаммурапі, в якій сказано, що ці закони створені для встановлення справедливості в країні і для захисту слабких від сильних. Зміст же самих законів переважно спрямовано саме на захист інтересів заможних верств за рахунок незаможного населення.

Типи пропаганди[ред.ред. код]

Американський мобілізаційний плакат з Дядьком Семом
Польський плакат 1920 р.
BMZ.jpg
Д. Моор. Ты записался добровольцем (1920).jpg
Британський плакат 1914р «Ти потрібен Лорду Кітченеру в армії»
Воєнний плакат «Ми це зможемо», який заохочує працівників Вестінґхауза виробляти військову продукцію

Давати визначення пропаганді завжди було проблемою. Основні труднощі полягали у відмежуванні пропаганди від інших типів переконування та униканні подвійного підходу «якщо це роблять вони, то це пропаганда, але якщо це робимо ми, то це інформування та просвіта». Ґарт Йовет та Вікторія О'Доннел запропонували коротке й дієве визначення терміну: «Пропаганда це умисні, систематичні спроби змінити сприйняття, маніпулювати пізнанням та спрямовувати поведінку для досягнення реакції, яка веде до бажаного наміру пропагандиста.»[2] Повнішим є визначення Річарда Алана Нельсона: «Пропаганда нейтрально визначається як систематична форма цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової аудиторії з політичною, ідеологічною чи комерційною метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень (які можуть узгоджуватися з фактами або ні) безпосередньо або через канали мас-медіа. Пропагандистські організації залучають пропагандистів, які займаються пропагандизмом — безпосереднім, практичним створенням та розповсюдженням таких форм переконування.»[3]

Обидва визначення фокусуються на комунікативному процесі або більш точно — на меті цього процесу та дозволяє розглядати пропаганду об'єктивно, а потім вже тлумачити як позитивну чи негативну поведінку, залежно від поглядів глядача чи слухача.

Пропаганда використовує ті самі методи (техніки), як і реклама та відносини з громадськістю, кожен з яких можна вважати пропагандою, яка просуває комерційний продукт або впливає на сприйняття організацій, осіб чи брендів. У післявоєнному використанні слово «пропаганда» більш типово стосується політичного чи націоналістичного використання цих методів або просування сукупності ідей, оскільки термін набув негативного забарвлення. Феномен відкинення спостерігався у політиці через заміни «політичного маркетингу» та інших позначень на «політичну пропаганду».

Пропаганда часто використовувалась для впливу на думки та переконання в релігійній сфері, зокрема під час розколу Римо-католицької церкви та протестантських церков. Пропаганда стала звичнішою у політичному контексті, зокрема означає певні намагання, фінансовані урядами, політичними групами, але також із прихованими інтересами. На початку XX сторіччя основним прикладом пропаганди був партійний слоган (гасло). Також на початку XX сторіччя термін «пропаганда» використовувався піонерами новосформованої галузі відносин з громадськістю для опису їхньої діяльності. Таке застосування терміну відмерло в часи Другої світової війни, оскільки ця галузь почала уникати слова, яке набуло негативного забарвлення.

Буквально перекладається з латинської мови як «те, що має бути розповсюджене», в деяких культурах термін є нейтральним або навіть і позитивним, водночас в інших цей термін набув яскраво негативного забарвлення. Емоційне забарвлення терміну «пропаганда» може змінюватися з часом. Наприклад, в португальській мові та деяких іспаномовних країнах, зокрема південному конусі, слово «пропаганда» стосується найзвичнішого маніпулятивного засобу — «реклами».

В англійській мові «пропаганда» від самого початку була нейтральним терміном для опису розповсюдження інформації з певної причини. Протягом XX сторіччя термін набув яскраво негативного емоційного забарвлення в західних країнах, яким позначається умисне розповсюдження часто хибних, але конкретних «потужних» закликів на підтримку чи виправдання політичних дій чи ідеологій. Це перевизначення відбулося тому, що як Радянський союз, так і Німецький уряд на чолі з Гітлером дозволяли собі відверто використовувати пропаганду відповідно до постулатів комунізму та нацизму в усіх формах публічного вираження. Оскільки ці ідеології були огидні ліберальним західним суспільствам, то й негативні відчуття до них спроектувалися на саме слово «пропаганда».

Родерік Гіндері стверджує[4], що пропаганда вживається лівими, правими і основними центристськими партіями. Гіндері далі обґрунтовує, що дебати довкола більшості соціальних питань можуть бути легко переглянуті в контексті питання «це є чи не є пропагандою?» Не слід ігнорувати зв'язок між пропагандою, ідеологічною обробкою та тероризмом/контртероризмом. Він стверджує, що погрози знищення часто є настільки соціально спустошливими, як і саме фізичне спустошення.

Пропаганда також має багато спільного з урядовими кампаніями інформування громадськості, які спрямовані на заохочення чи відраджування від певних форм поведінки (як, скажімо, пристібатися пасками безпеки, не курити, не смітити тощо). Знову ж таки, пропаганда має більш політичні обертони. Пропаганда може бути у формі листівок, плакатів, теле- та радіопередач, вона може поширюватись і на інші мас-медіа. У випадку Сполучених Штатів існує також законодавчо встановлена різниця між рекламою (видом «відкритої пропаганди») та тим, що Рахункова палата США, орган Конгресу США, називає «прихованою пропагандою».

Теорія журналістики загалом вважає, що повідомлення новин повинні бути об'єктивними, давати читачеві точне підґрунтя та аналіз предмету. З іншого боку, реклама виросла з традиційної комерційної реклами, залучивши в себе нові типи у формі оплачених статей або передач, поданих як новини. Вони переважно висвітлюють питання в дуже суб'єктивному та часто неправильному ракурсі з метою радше переконати, ніж інформувати. Зазвичай вони використовують приховані методи пропаганди, які не використовуються у традиційній комерційній рекламі. Якщо читач вірить, що оплачена реклама є насправді повідомленням новин, то повідомлення, яке рекламодавець намагається донести, легше «сприймається на віру» чи «сприймається як власна думка».

Така реклама вважається очевидним прикладом «прихованої» пропаганди, оскільки виглядає об'єктивною інформацією, а не оманливою пропагандою. Законами різних країн часто передбачається, що реклама, яка подається як повідомлення новин, мусить бути позначена, як така що подана на правах оплаченої реклами.

Пропаганда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. Пропаганду можна порівнювати з рекламою. Реклама ближче до самопрезентації або до інформаційного жанру. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів — ділових, політичних, релігійних — складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшої ефективності. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію . Навіть якщо агітаційна реклама прагне викликати більш колективну, ніж індивідуальну дію, вона залишається агітаційної рекламою. На відміну від реклами, пропаганда не обмежується жорсткими часовими рамками і її складно виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаганда впливає як на емоції, так і на розум людей.

Пропагандист намагається змінити спосіб, у який люди розуміють питання чи ситуацію, щоб змінити їхні дії та очікування у бажаний для зацікавленої групи спосіб. У цьому сенсі пропаганда є логічним продовженням цензури, у якій досягаються ті самі цілі без заповнення людських розумів відредагованою інформацією, а запобіганням стиканню людей з конфліктно протилежними поглядами. Пропаганда відрізняється від від інших форм переконування, намаганням пропагандиста змінити розуміння людей скоріше завдяки брехливості та спантеличенню, ніж переконуванням та розумінням. Лідери певної організації знають, що інформація однобока чи неправдива, але це може бути невідомо рядовим членам, які допомагають розповсюджувати пропаганду.

Пропаганда є потужною зброєю у війні; використовується для дегуманізації та створення ненависті до відповідного ворога як зовнішнього, так і внутрішнього, створенням хибного образу у свідомості. Це може відбуватися з використанням принизливою або расистської термінології, униканням деяких слів або з використанням непідтверджених заяв про ворожі звірства. Більшість пропагандистських війн вимагають, щоб власне населення відчувало, що ворог приніс несправедливість, що може бути тільки уявним, а може і базуватись на фактах. Власне населення має вирішити, що їхня нація захищає справедливість.

Пропаганда є також методом, який використовується у психологічній війні, яка може також використовувати операції під чужим прапором. Термін пропаганда може також стосуватися хибної інформації, спрямованої на посилення способу мислення людей, які вже вірять в те, що потрібно пропагандисту. Припускається, що якщо люди вірять в щось хибне, то їх постійно будуть мучити сумніви. Оскільки сумніви неприємні (див когнітивний дисонанс), то люди намагатимуться позбутись їх і, таким чином, стануть сприйнятливими для впливу пропаганди. З цієї причини пропаганда часто адресована людям, які вже симпатизують ідеї. Цей процес підсилення використовує схильність індивіда до самовибраних «прийнятних» джерел інформації як механізм для підтримання контролю.

Пропаганда може класифікуватися відповідно до джерела та природи повідомлення.

Біла пропаганда загалом походить з відкритого доступного джерела та характеризується м'якшими методами переконання, такими як стандартні техніки відносин з громадськістю та однобічним поданням аргументів.

Чорна пропаганда подається ніби з одного джерела, проте насправді є з іншого. Маскування правдивого джерела пропаганди є найпоширенішим, коли це пропаганда ворожої країни чи організації з негативним іміджем.

Сіра пропаганда — це пропаганда без визначеного джерела чи автора. Основне призначення сірої пропаганди полягає в тому, щоб змусити ворога повірити в брехню використовуючи так звані солом'яні аргументи: перша фаза — змусити когось повірити в «А», запускається сіра пропаганда «Б», яка протилежна до «А». У другій фазі «Б» дискредитується використовуючи опудало. Тоді ворог прийде до висновку, що «А» — правда.

Позитивна (конструктивна) пропаганда прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета позитивної пропаганди — сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаганда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, до кого скерована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб. Позитивна пропаганда, на відміну від негативної, не переслідує маніпулятивних цілей. Тим не менш, оскільки «загальноприйняті цінності» вже й без пропаганди є загальноприйнятими, справжні цілі «конструктивної» пропаганди часто розходяться з тими, які декларуються пропагандистами.

Негативна (деструктивна) пропаганда нав'язує людям ті або інші переконання за принципом «мета виправдовує засоби». Мета негативної пропаганди — розпалювання соціальної ворожнечі, нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження низинних інстинктів у людей тощо. Це роз'єднує людей, робить їх слухняними волі пропагандиста. Технологія створення «образу ворога» дозволяє згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав'язати натовпу вигідні йому переконання і стереотипи. Основна функція негативної пропаганди — створення ілюзорної, паралельної реальності з «перевернутою», або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів. Негативна пропаганда активно використовує низьку критичність та навіюваність мас щоб маніпулювати цими масами в інтересах невеликої групи осіб.

Ці різні типи пропаганди відрізняються кількістю правдивої та правильної інформації, яку можна використати для боротьби з пропагандою. Наприклад, протидію білій пропаганді легко знайти, дискредитувавши джерела пропаганди. Протидія сірій пропаганді, якщо таку пропаганду виявлять (часто з внутрішнього джерела), може спровокувати певного рівня публічні протести. Протидія чорній пропаганді часто не очевидна та небезпечна при оприлюдненні, оскількі ознайомлення громадськості з джерелами і тактикою чорної пропаганди підірве всю кампанію чорної пропаганди або викличе протидію з боку чорних пропагандистів.

Пропаганда може здійснюватись таємно. Наприклад, принизлива дезінформація про історію певних груп або чужих країн може заохочуватися або толеруватися в системі освіти. Оскільки деякі люди двічі перевіряють вивчене у школі, така дезінформація повторюватиметься журналістами і батьками, що врешті-решт посилить ідею, ніби ця порція дезінформація є «загальновідомим фактом», навіть якщо жоден з тих, хто повторює цей міф, не зможе вказати жодного авторитетного джерела. Ця дезінформація здійснює кругообіг в медіа та системі освіти навіть без потреби урядового втручання в ЗМІ. Така проникаюча пропаганда може використовуватись для політичних цілей: даючи громадянам хибне враження про якість та політику їхньої країни, їх можуть спонукати відкидати певні пропозиції або зауваження чи ігнорувати досвід інших. Дивіться також маркетинг, реклама.

Методи пропаганди[ред.ред. код]

Докладніше: Методи пропаганди

Звичайними засобами для передачі повідомлень пропаганди є: повідомлення новин, урядові повідомлення, історичні огляди, псевдонаука, книги, листівки, пропагандистські фільми, радіо, телебачення, плакати й афіші. Менш поширеними тепер є поштові конверти, зразки яких дійшли до нас з часів Громадянської війни в Америці. По суті, все зображене на плакаті можна відобразити, зменшивши у відповідних пропорціях, на кишенькових конвертах. У випадку радіо та телебачення пропаганда може існувати в новинах, оглядах подій, сегменті ток-шоу, як реклама, громадські оголошення або довготривалі едверторіали (рекламні оголошення, які мають вигляд звичайної статті). Пропагандистські кампанії часто дотримуються стратегічних шаблонів передачі інформації, щоб навіяти ідеї цільовій групі. Вони можуть починатися звичайним методом поширення інформації, як, скажімо, скидування листівок з літака або рекламок. Загалом послання будуть містити настанови як отримати більше інформації з веб-сайту, гарячої лінії, радіопрограми тощо. Таким чином стратегія закріпленням рефлексу перетворює особу з отримувача інформації на шукача інформації, і відтак з шукача інформації на авторитета інформації шляхом навіювання ідей.

Для здійснення пропаганди використовують чимало методів, які базуються на дослідженнях соціальної психології. Багато з цих методів базуються на логічних помилках, оскільки пропагандисти використовують аргументи, які хоча деколи переконливі, але не завжди достовірні.

Багато часу витрачено на аналіз способів, якими передаються повідомлення пропаганди. Ця праця важлива, але зрозуміло, що стратегії розповсюдження інформації стають стратегіями пропаганди, коли заряджені пропагандистськими повідомленнями. Виявлення цих повідомлень є обов'язковою передумовою для вивчення методів, якими ці повідомлення розповсюджуються. Нижче наведено кілька методів для здійснення пропаганди:

Перехід на особистості
Ad hominem — Латинська фраза, яка означає атакувати опонента, а не його аргументи, тобто «переходити на особистості». Цей метод ще називають Отруєння джерела.
Ad nauseam — Багатократне повторення
Цей підхід до аргументації використовує невтомне повторення ідеї. Ідея, особливо простий слоган, який повторюється достатню кількість разів, може сприйнятися як правда. Цей підхід діє, коли кількість медійних джерел обмежена або контролюється пропагандистом.
Апелювання до авторитету
Це спосіб використання публічних висловлень відомих або шанованих людей на користь або проти позиції, ідеї аргументу або порядку дій. Інакше називається спосіб підтвердження.
Апелювання до страху
Більшовицький плакат часів радянсько-фінської війни 1918–1920 років. Проте Фінляндія відвоювала незалежність.
Особа, що використовує цей аргумент, намагається отримати підтримку своїм ідеям/поглядам, граючи на наявних страхах та упередженнях аудиторії, наприклад, Йозеф Гебельс використовував працю Теодора Кауфмана Німеччина повинна зникнути! щоб заявляти, ніби Союзники прагнуть знищити німецький народ.
Використання упередження
Використання вагомих або емоційних термінів, щоб надати вагомості або моральної доброчинності, аби тільки повірили висловленому. Використовується для фанатичного чи обманного способу.
Апеляція до народу
Метод, що полягає у отриманні підтримки певному висновку/твердженню з боку більшості стимулюванням почуттів та ентузіазму мас.
Неминуча перемога або «Не спізнися»
Спосіб підтримати визначений погляд або продукт, створюючи враження, що «всі інші вже так роблять/думають і настав час приєднатися до більшості».
Приєднуйся до маси
Ця техніка посилює природне бажання людей бути на боці переможців. Використовується для переконування аудиторії, що певна програма є виразом нестримного руху мас і приєднатися до неї — найкраще для слухачів/глядачів.
Вродливі люди
Тип пропаганди, яка пов'язана з відомими людьми або невизначеним колом привабливих, щасливих людей. Це спонукає інших людей думати: якщо вони придбають продукт або триматимуться певної ідеології, то теж будуть щасливі або успішні.
Брехня
Повторюване озвучення комплексу подій, які виправдовують наступну дію. Опис цих подій має елементи правди, але наявна «Велика брехня» зрештою витискає правильне сприйняття громадськістю подій. Після Першої світової війни серед німців поширювався Міф про кинджал у спину, що пояснював причини їхньої поразки, і він став обґрунтуванням їхнього реозброєння та реваншистської агресії.

Брехня та брехливість можуть бути основою багатьох пропагандистських технік включаючи Перехід на особистості, Велику брехню, Дифамацію — розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт, Захлопування дверей, Напівправда, Обкладання ганебними «епітетами» або будь-яка інша техніка, яка базується на нечесності та брехливості. За багатьма політиками помічено прикрашання та спотворення фактів. Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування Радянською владою пропагандистської техніки Великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ.[5].

Фальшива дилема
Презентування тільки двох виборів, кращим з яких є ідея чи продукт, які пропагуються. Наприклад: «Ти з нами чи проти нас….»
Умовний рефлекс
Всі хребетні, зокрема люди, реагують на умовний рефлекс. Тобто, якщо об'єкт А завжди присутній, коли присутній об'єкт Б, та об'єкт Б породжує потужну фізичну реакцію (як огида чи задоволення), отже, коли бачимо об'єкт А без об'єкта Б, ми переживаємо ті самі відчуття.
Когнітивний дисонанс
Люди люблять бути послідовними. Припустимо: інтерв'юер з'ясовує, що певна група людей ненавидить кандидата в президенти, але любить актора А. Він використовує схвалення актором їхнього кандидата, щоб змінити думку людей, бо вони не люблять непослідовності. Вони змушені або перестати любити актора або почати любити кандидата.
Прості люди
Метод «простий чоловік» або «свій чоловік» намагається переконати аудиторію, що позиція пропагандиста відображає здоровий глузд людей. Він призначений завойовувати довіру аудиторії спілкуванням по-простому та в стилі цільової аудиторії. Пропагандист використовує просту мову та манери (та обертає послання в аудіовізуальне та особисте спілкування), намагаючись ототожнювати їхній погляд з поглядом середньостатистичної людини. Наприклад, пропаганда через листівки може висувати аргументи на користь макроекономічних тем, таких як допомога у зв'язку з безробіттям, використовуючи звичайну аргументацію: «Припустимо, що країна має мало грошей під час спаду, ми повинні перестати платити допомогу у зв'язку з безробіттям тим, хто не працює, тому що не варто набирати кредити, коли у тебе тяжкі часи, коли треба затягнути пасок».
Культ особи
Культ особи постає коли індивід використовує мас-медіа для створення ідеалізованого та героїчного публічного образу, часто завдяки безсумнівним лестощам та вихвалянням. Тоді героїчна особистість відстоює позиції, які бажає просувати пропагандист. Наприклад, сучасні пропагандисти наймають популярних осіб просувати їхні ідеї та/або продукти.
Демонізація ворога
Кривавий Маннергейм. Антифінська пропаганда проголошеного 1 грудня 1939 року на території СРСР так званого Народного Уряду Фінляндської Демократичної Республіки з фінських комуністів на чолі з Отто Куусіненом.
Зображення осіб з ворожої нації, іншої етнічної групи, або тих, хто підтримує протилежний погляд, як нелюдей (як-от, під час Війни у В'єтнамі вживався термін «ґукс» щодо солдатів Націона́льного фронту ви́зволення Півде́нного В'єтна́му), негідників, аморальних через припущення або фальшиві звинувачення. Дегуманізація є також терміном, який використовується як синонім до демонізації, останнє зазвичай є видом першого.
Диктат
Ця техніка намагається спростити процес прийняття рішення, використовуючи образи та слова щоб донести аудиторії які конкретно дії слід здійснити, обмежуючи будь-який інший можливий вибір. Владні постаті можуть можуть використовуватись для видачі команд. Цей метод переплітається з апелюванням до авторитету, але не обов'язково. Плакат «Ты записался добровольцем?» є прикладом цієї техніки.
Дезінформування
Створення або видалення інформації з публічних документів з метою створення неправильного документування події або дій особи чи організації, включаючи повну фальсифікацію фотографій, кінокартин, трансляцій та звукозаписів, подібно до друкованих документів.
Захлопування дверей
Використовується для збільшення діапазону сприйняття особи. Наприклад, якщо продавець хоче продати річ за 100 грн., але публіка готова заплатити тільки 50 грн., тоді продавець спочатку ставить вищу ціну (напр. 200грн.), а потім її знижує до 100грн., щоб це виглядало як вигідна покупка.
Ейфорія
Використовується подія, яка викликає ейфорію чи щастя або використовується відповідна подія для підняття бойового духу. Ейфорію можуть створювати оголошенням вихідного, роблячи доступними предмети розкоші, або проводячи парад з парадними оркестрами та патріотичними посланнями.
Страх, невпевненість та сумніви
Намагання вплинути на сприйняття громадськості розповсюдженням негативної та сумнівної/хибної інформації, призначеної похитнути довіру громадськості до своїх переконань.
Фінська діва — уособлення фінського націоналізму
Махання прапорами
Намагання виправдати дію на підставі того, що це патріотичніше або певним чином діє на користь країні, групі або ідеї, яку підтримує цільова аудиторія.
Нога у дверях
Часто використовується вербувальниками та торговими агентами. Наприклад, агент — особа протилежної статі підходить до об'єкта та прищеплює йому квітку або дає йому маленький подарунок. Об'єкт дякує і тепер він має психологічний борг. Наступний крок — агент просить про більшу послугу (купити щось дорожче). Неписаний соціальний договір між об'єктом та агентом спонукає об'єкта відчувати себе зобов'язаним відповісти взаємністю, погоджуючись зробити більшу послугу або купити дорожчий подарунок. Тобто слід добитися один або кілька разів «так» і тоді на цільову пропозицію об'єкт відповість теж «так».
Блискучі узагальнення
Блискучі узагальнення — це емоційно наповнені слова, які додаються до продукту чи ідей, але не передбачають ніяких конкретних аргументів чи аналізу. Ця техніка також співвідноситься з Ефектом Барнума. Для цього можуть використовуватись і модні слова.
Напівправда

Ні за Сталіна,
Ні за Суворова,
Ні за Гітлера,
На розум хворого,
За Україну,
За безмежную,
Ні від Йоськи, ні від Фріца
Незалежную!

Вірш із листівки[6]
Напівправдою є оманливе твердження, яке може подаватися у різних формах та обов'язково має деякі елементи правди. Твердження може бути частково правдивим, може бути повністю правдивим, будучи тільки частиною повної правди, або може містити кілька оманливих елементів, як-то неправильна пунктуація, подвійні значення, особливо якщо на меті ввести в оману, загнати в глухий кут, засудити або спотворити правду. Намагаючись дискредитувати УПА, радянська пропаганда наголошувала, що багато воїнів УПА та її керівництво воювало у німецькій армії, проте замовчувала, що УПА від створення воювало також проти німецьких загарбників.
Навішування ярликів
Спосіб, коли пропагандист надає явищу, проти якого виступає, негативний зміст, даючи йому назву, яка викликає негативні асоціації і навпаки. Евфемізм використовується коли пропагандист намагається збільшити якість сприйняття, переконливість чи довіру до певних ідеалів. Дисфемізм використовується коли пропагандист прагне дискредитувати, зменшити якість сприйняття або похитнути сприйняту правдивість об'єкта. Створюючи „ярлик“ або „категорію“ чи „фракцію“ населенню набагато легше навести приклад цих великих структур, оскільки вони можуть піднести або зганьбити об'єкт без фактичного розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт. Приклад: „ліберал“ є дисфемізмом, спрямованим на зменшення переконливості конкретного об'єкту. Отримавши неприємну аргументацію від об'єкта, пропагандист може дати оцінку цій особі, а потім атакувати „лібералів“ з наміром (1) створити політичний томагавк неконтрольованої агресії та (2) знецінити вартість об'єкта. Якщо пропагандист вішає ярлик на високоповажаного у суспільстві індивіда, очорнення слова може здійснюватись трансляцією в медіа негативних прикладів „лібералів“. Навішування ярликів можна розглядати як підвид іншої логічної хиби — „Винен, бо асоціюється з винним“. У радянській пропаганді українських націоналістів (та і взагалі просто патріотів) називали українськими буржуазними націоналістами, додавши ярлик „буржуазний“, який тоді в суспільстві мав скоріше негативне забарвлення.
Розширення діапазону прийнятного
Якщо повідомлення особи є поза межами сприйняття індивіда та групи, більшість технік викликатимуть психологічний реактивний спротив (просто слухання аргументації робить меседж менш сприйнятливим). Існує два методи розширення меж сприйняття. По-перше, можна зайняти значно екстремальнішу позицію, що зробить більш помірну позицію набагато прийнятнішою. Це подібно до техніки Захлопування дверей. І як альтернатива, можна зробити власну позицію помірнішою, знизивши її до межі сприйняття, а потім протягом певного часу повільно перейти до початкової позиції[7].
Бомбардування любов'ю
Використовується для залучення членів до культу або ідеології шляхом використання групи індивідів для відрізання особи від існуючої соціальної підтримки та її повної заміни членами групи, які зумисно бомбардують особу любов'ю з наміром ізолювати особу від попередніх вірувань та системи цінностей — див. Контроль Мільє.
Управління новинами
За словами Адольфа Гітлера „Найблискучіші пропагандистські техніки не породжуватимуть успіху, поки в умах не народиться назавжди один фундаментальний принцип — він має зводитись до кількох пунктів та повторюватись без перерви.“[8][9] Ця ідея узгоджується з принципами умовного рефлексу, подібно до ідеї „Стояти за повідомленням“.
Контроль Мільє
Намагання контролювати соціальне оточення та ідеї використанням соціального тиску.
Обкладання ганебними „епітетами“
Це лайлива чи образлива мова, адресована особі чи групі. Пропагандист використовує техніку ганебних епітетів для провокування страхів та спонукання до упереджень в слухача з метою формування у слухача негативної думки про групу чи набір переконань або ідей, які пропагандист бажає замінити, використовуючи погані прізвиська. Цей метод має на меті спровокувати висновки про щось без об'єктивного аналізу фактів. Давання прізвиськ, обкладання матюками чи вживання інших ганебних епітетів щодо опонента чи ідеї є по суті заміною для раціональних, базованих на фактах аргументів проти ідеї чи переконання і по змісту є „переходом на особистості“[10]. У комуністичній пропаганді здібних та успішних господарів називали „куркулями“ та „підкуркульниками“, українців, які боролися в лавах УПА, називали „фашистскими прихвостнями“.
Затуманення свідомості, умисна неясність, плутанина
Основні положення зумисно нечіткі, тому аудиторія може обирати і свою інтерпретацію. Метою є збентежити аудиторію, використовуючи невизначені фрази без аналізу їхньої сутності чи намагання визначити їхню раціональність чи прикладність. Метою є спонукати людей швидше шукати свої власні інтерпретації, ніж просто отримати чітко подану ідею. Намагаючись виявити пропаганду, аудиторія опускає здійснення критичного аналізу поданих ідей. Тому можуть обговорюватись їхня законність, обґрунтованість та застосування.
Руйнування авторитетності або Reductio ad Hitlerum — порівняння з еталоном негативного.
Ця техніка використовується для переконання цільової аудиторії не погоджуватись з дією чи ідеєю наголошенням, що ця ідея популярна в групи, яку цільова група ненавидить, боїться або від неї залежна. Таким чином якщо група, яка підтримує певну політику, підводиться до переконання, що небажані, деструктивні чи ниці люди підтримують ту саму політику, то члени групи можуть вирішити змінити свою початкову позицію. Це форма такої собі неправильної логіки, де А включає Х, та В включає Х, значить А = В.
Оперантне обумовлення
Оперантне обумовлення застосовує навчання через імітацію (мавпування). Наприклад, спостерігання за привабливою особою, яка купує продукти або підтримує позицію, навчає людину купувати продукти чи підтримувати позицію. Оперантне обумовлення — це принцип, який лежить в основі Ad Nauseam (до огиди), Слогана та інших повторюваних прийомів піар-кампаній. Обумовлення оперантної поведінки — це результат підкріплення (посилення) і покарання (послаблення).
Переспрощення причини
Бажані узагальнення використовуються, щоб надати прості відповіді на комплексні соціальні, політичні, економічні або військові проблеми. Суть полягає у пропагуванні простої відповіді на складні комплексні питання.
Pensée unique — єдина думка
Примусове послаблення дискусії, використовуючи загалом простенькі фрази або аргументи (як то „Війні немає альтернативи“). Класичним прикладом цієї техніки є фраза Маргарет Тетчер „Цьому немає альтернативи“, яку повторив також і Герхард Шрьодер.
Відривання від контексту
Вибіркове редагування цитат для зміни значення політичних документальних фільмів, призначене дискредитувати опонента чи опозиційний політичний погляд.
Раціоналізація (виправданн)
Особи чи групи можуть використовувати бажані узагальнення щоб знайти раціональне пояснення певним діям та переконанням. Щоб виправдати такі дії та переконання часто використовуються розмиті та приємні фрази.
Ignoratio elenchi — Ігнорування теми
Це логічна хиба, коли аргумент, котрий сам по собі може бути правильним, доводить або підтримує інше твердження, ніж те, для підтримки якого його наводять. Інакше кажучи, це логічна хиба, в якій розглядається нерелевантне питання з метою відвернути увагу від фактичного предмету обговореня.
Повторення
Повторення певного символу чи слогану так, щоб він запам'ятався аудиторії. Може бути у формі дзвоника, який звучить майже у кожному епізоді, або картинки, розміщеної майже на кожному предметі у фільмі чи епізоді.
Цап-відбувайло
Звинувачення особи або групи для полегшення відчуття вини дійсно відповідальних осіб та/або розсіювання уваги від потреби вирішити проблему, для вирішення якої і призначалося звинувачення. Відомим прикладом цієї пропагандистської техніки є звинувачення опонентами Віктора Ющенка у його слабкості на посту президента, проте замовчується факт, що саме опоненти домоглись прийняття конституційної реформи 2004 року, згідно з якою повноваження президента різко скорочувались, а повноваження прем'єр міністра, навпаки, збільшувались, що й призвело до конфліктів між ними. Саме ця конституційна реформа розвалила помаранчеву коаліцію.
Слогани (Гасла)
Слоганом є коротка влучна фраза, яка може вміщувати вішання ярликів та стереотипів. Хоча слогани можуть використовуватись для підтримки обґрунтованих ідей, на практиці вони більше звертаються до емоцій. Опоненти американського вторгнення в Ірак та його окупації використовують слоган „кров за нафту“, щоб донести, що вторгнення та людські втрати було здійснено для отримання доступу до нафтових запасів Іраку. З іншого боку, прихильники американської боротьби в Іраку використовують слоган „підрізав і втікай“, щоб донести, що виведення військ — це боягузтво або слабкість.
Стереотипи
Техніка призначена спровокувати упередження в аудиторії вішанням на об'єкт пропаганди ярликів, які зображають об'єкт пропаганди в такому світлі, що цільова аудиторія його боїться, ненавидить або гидиться чи вважає небажаним. Наприклад, репортажі про іноземну країну або соціальну групу можуть фокусуватися на стереотипних особливостях, яких очікує читач, хоча вони зовсім не відображають усієї країни чи групи. Такі репортажі часто ґрунтуються на анекдотах. У візуальній пропаганді, включаючи воєнні плакати, можуть зображати ворогів зі стереотипними рисами.
Солом'яне Опудало
Опудало є логічною хибою та способом переконання, який базується на викривленні позиції опонента[11] який полягає у створенні ілюзії спростування аргументів опонента шляхом їх заміни на перший погляд подібними, проте не рівносильнми аргументами („солом'яне опудало“, „солом'яні аргументи“) та їх спростування, при тому ніколи фактично не спростовуючи справжньої позиції опонента[11][12]. Таким чином атакують не ворога, а лише його солом'яне опудало.
Рекомендація
Рекомендації по суті є цитуваннями в контексті чи поза ним, особливо на підтримку чи проти здійснюваної політики, дій, програм чи осіб. Тут використовується репутація чи роль індивіда, який рекомендує (експерт, поважна публічна особа тощо). Рекомендація ніби повідомляє про офіційну санкцію поважної особи або авторитета на пропаговане послання. Це робиться щоб цільова аудиторія ідентифікувала себе з авторитетом (владою) або прийняла авторитетну думку та переконання як свої власні.
„Болгарські мучениці“. Картина Константина Маковського (1877 рік); зображує зґвалтування жінок башибузуками в Болгарії під час придушення Квітневого повстання (1876), що стало закликом для мобілізації громадської підтримки Російсько-турецької війни (1877–1878) за декларовану ціль — звільнення болгар.
Техніка третя особа
Працює на принципі, що люди більш схильні сприймати аргументи з джерела, яке видається незалежним, ніж від когось, хто в цьому безпосередньо зацікавлений. Ця маркетингова стратегія, яка використовується Піар-фірмами, полягає у „вкладанні в уста медіа“ заздалегідь обдуманого меседжу (повідомлення). Техніка третьої особи може набувати різних форм, починаючи від наймання журналістів для подання організації у привабливому світлі до використання заангажованих науковців для представлення публіці їхніх можливо не абсолютно об'єктивних результатів досліджень. Часто для донесення послання використовуються астротурфінгові групи чи ширмові групи.
Кліше без суті
Загально використовувана фраза, часто відома як народна мудрість, призначена для пригнічення когнітивного дисонансу. Хоча фраза сама по собі і може бути дійсною в певних контекстах, проте її застосування як засіб для усунення незгоди або виправдання хибної логіки якраз і робить її „без суті“.
Переміщення
Переміщення — спосіб завоювати схвалення, використовуючи асоціації з будь-чим іншим, що викликає загальне схвалення, або навпаки, дискредитує. Часто яскраво візуально, ця техніка використовує символи (наприклад Свастика). Такі символи можуть використовуватись замість слів.

У радянській пропаганді ніколи не вживали термін „Воїн Української повстанської армії“, а використовували термін „бандерівець“, який асоціювався зі словом бандит, Не вживали термін „напад на Польщу“, а „приєднання Західної України і Білорусі“.

Вибіркова правда
Річард Кросман, Британський член правління Відділу психологічної боротьби Верховного командування Союзних експедиційних сил (SHAEF) протягом Другої світової війни говорив: „В пропаганді правда винагороджує… Є повною бздурою думати, що блискучий пропагандист є професійним брехуном. Блискучий пропагандист є людиною, яка говорить правду, або таку вибірку з правди, яка необхідна для його цілей, і говорить її в такий спосіб, що слухач і не думає, що отримує пропаганду… Мистецтво пропаганди — це не брехати, а скоріше вибирати правду, яка тобі необхідна, та подавати її в суміші з іншою правдою, яку хоче почути аудиторія.“[13]
Нечітке припущення
Ця техніка використовується коли ідея, яку пропагандист хоче вкорінити, буде викликати менше довіри, якщо її задекларувати прямо. Концепція натомість багаторазово припускається або подається так, що вона випливає зі змісту.
Благі слова
Poster-18.jpg
Це слова у системі цінностей цільової аудиторії, які створюють позитивний образ, якщо застосовуються до особи чи речі. Мир, щастя, безпека, мудре керівництво, свобода, „Правда“ тощо є благими словами. Багатьма релігійність розглядається як благість, асоціація з нею дає великі переваги. Їхнє використання вважають технікою пропаганди Переміщення.
Ефект первинності
При надходженні суперечливої інформації, перевірити яку неможливо, людина вірить тій, яка надійшла першою. А змінити вже сформований погляд дуже важко.

Військова пропаганда[ред.ред. код]

Дуже часто і широко пропаганду використовують у військових цілях. Саме тому для цієї галузі пропаганда набула нових визначень таких як психологічна війна, інформаційна війна, психологічна операція.

Психологічна війна (англ. Psychological warfare (PSYWAR)) — сукупність різних форм, методів і засобів впливу на людину з ціллю зміни в бажаному напрямку її психологічних характеристик (поглядів, думок, цінностних орієнтацій, настроїв, установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому.[14]

В Міністерстві оборони США цей термін означає „планове використання пропаганди і інших психологічних дії, що мають за основну мету вплив на думки, емоції, стосунки, і поведінку ворожих іноземних груп, таким чином, щоб підтримувати досягнення національних завдань.“[15]

Цей термін тісно пов'язаний з терміном психологічна операція. Оскільки психологічна війна ведеться за допомогою інформації, її варто розглядати як вид інформаційної війни.

Психологічна операція (англ. Psychological operation (PSYOP) — термін походить з США, в загальному випадку він означає планові дії з передачі відібраної інформації і індикаторів до іноземних аудиторій, щоб вплинути на їхні емоції, мотиви, цілі міркування, і нарешті на іноземні уряди, організації, групи, і індивідууми.[16]

Хоча це поняття вперше офіційно закріплено в Польовому статуті ЗС США 33-1 — Психологічні операції (Field Manual 33-1 — Psychological Operations) від 1987 року, психологічні операції почали використовуватися в конфліктах людства набагато раніше.

Психологічна операція використовується для тактичного опису психологічної війни і є складовою частиною інформаційної операції. Загалом, оскільки в ПсО використовується інформація, ПсО є актом інформаційної війни.

В Радянському Союзі існувало також подібне визначення терміну — планова пропагандистська або допоміжна (політична, економічна, культурна, відповідно військова та інша) діяльність, яка проводиться в мирний або військовий час, розрахована на іноземні ворожі, дружні або нейтральні аудиторії з метою впливу на їх відносини і поведінку в сприятливому напрямку для досягнення політичних і військових цілей.[17].

Термін «Психологічна операція» виник в 1945 році, коли вживався у військовому плані капітана військово-морського флоту США Захарії (Captain E.M. Zacharias) з пришвидшення японської капітуляції.

Історія[ред.ред. код]

Олександр Македонський (Великий)[ред.ред. код]

Щоб утримувати величезні території своєї разом, а їх народи проти повстання Олександр Македонський залишав вірних людей в кожному із завойованих міст щоб представляти грецьку культуру, контролювати їх, гасити дисидентські погляди і проводити міжнаціонального змішування. Олександр платив гроші своїм солдатам за одруження на жінках не грекинях. Він хотів асимілювати людей усіх націй в межах своєї Імперії.

Святослав Ігорович[ред.ред. код]

В часи військових походів древньокиївського князя Святослава, перед тим як йти в похід на ворога, князь (як воєвода) посилав йому повідомлення «іду на ви» — що означало «йду на тебе війною». В часи правління Святослава Київська Русь була високорозвинутою державою з сильним військом і це повідомлення мало залякати ворогів Святослава ще до того як він приходив до них з військом.

Монголи[ред.ред. код]

Перед атакою поселення монгольські генерали вимагали підкорення хану і погрожували повним знищенням поселення якщо воно відмовиться здатися. Після перемоги в битві, монголи виконували погрози і чинили розправу над уцілівшими.

Чингісхан практикув тактику уявного збільшення кількості свого війська для залякування ворога. Під час нічних операцій він наказував кожному вояку засвітити три факела замість одного, що створювало ілюзію більшої ніж насправді чисельності армії і лякало ворожих спостерігачів. А під час стрільби монгольські лучники використовували стріли, які створювали страхітливий шум для залякування ворога.

Засоби військової пропаганди[ред.ред. код]

Серед засобів військової пропаганди слід виділити наступне:

Пропаганда полону — спонукання противника до здачі в полон, пропаганда полону — один з найперспективніших і ефективних напрямів психологічної війни. Важливо при цьому вибирати правильні форми і засоби впливу:

  • не прикрашати та не ідеалізувати перебування в полоні;
  • повідомляти конкретні факти, покликані розсіювати страх перед невідомістю полону і його труднощами;
  • підводити військовослужбовців до думки про доцільність здавання в полон в ім'я кінцевої мети — повернутися додому живим.

Результативність цього напрямку психологічних операцій можна проілюструвати на прикладі війни у В'єтнамі. За період бойових дій приблизно 250 тисяч солдатів комуністичних сил добровільно перейшли на бік противника. За підрахунками зарубіжних фахівців, витрати американської армії на те, щоб убити одного бійця НФВПВ склали в середньому 400 тисяч доларів, у той час як переконання здатися обходилося всього-на-всього в 125 доларів на людину.

Також слід виділити наступне:

  • Пропаганда військових успіхів;
  • Пропаганда перспективності боротьби шляхом критичного аналізу своїх помилок;
  • Пропаганда шляхом навіювання противнику страху поразки.

Пропаганда наукових знань[ред.ред. код]

Докладніше: Агітпроп

Популяризація і пропаганда досягнень науки, техніки, культури і результатів прикладної діяльності серед широких мас є також одним з видів пропаганди. Що стосується функціональних властивостей, та способів такої пропаганди, то вони досить різноманітні.

Популяризація здійснюється поширенням творів науково-популярного характеру, розвитком музеїв, та проведенням виставок досягнень науки і техніки. Подібні заходи проводилися ще з 18 століття. З цією метою проводилися промислові виставки досягнень господарства.

Найважливішою функцією науково-популярної книги є популяризація і пропаганда наукових знань. Саме це в найзагальнішому визначенні складає цільове призначення такої книги. Ця функція, разом з просвітницькою і ознайомлювально-освітньою, завжди була такою. Пропагуючи наукові знання, вчений має на меті передати масам останнє слово в науці і тим самим ознайомити їх з цим новим знанням, сприяючи підвищенню їхнього освітнього рівня і здійснюючи просвітництво.

Наукові знання духовно збагачують читача науково-популярної книги, будять в ньому подальший пізнавальний інтерес, сприяють розвитку його творчої ініціативи, нарешті, залучають до знання. Однією з головних цілей науково-популярної книги є формування наукового світогляду читача.

Пропаганда наукових знань може використовуватись у політичних цілях. Реклама першості країни у науковій сфері дає певні дивіденди, тому постійно зловживалась радянською пропагандою, що призводило до анекдотичних абсурдів. Ці абсурди про наукову першість Росії/СРСР у всіх галузях висміюється анекдотом Росія — батьківщина слонів, що вже стало крилатою фразою.

Світоглядна функція припускає виклад в науково-популярній книзі:

  • природничо-наукових знань і законів природи,
  • освітлення досягнень в розробці теоретичних проблем, що відкривають нові перспективи науки і на її основі нові можливості прогресу виробництва.

Реалізація функції формування наукового світогляду безпосередньо пов'язана з:

  • залученням людини до наукових знань;
  • вихованням у читача сприйнятливості;
  • розумінням суті науки, науково-технічного прогресу.

Популярні видання з мистецтва виконують важливу функцію естетичного виховання.

Знамениті майстри пропаганди[ред.ред. код]

Технологія виготовлення та розповсюдження пропаганди[ред.ред. код]

Пропаганда передбачає наявність ідеї, цільової аудиторії і засобів, щоб донести ідею до цільової аудиторії.

Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількості залучених прихильників до планованої кількості.

Можна виділити три основні критерії змісту ефективної пропаганди:

Наявність центральної тези;
Легкість для розуміння цільовою аудиторією;
Складність для критики (обгрунтованість тез, їхня несуперечність одна одній тощо; або хоча б видимість цього).

Таким чином, буде просуватися певна ідея, легко доступна розумінню аудиторією і стійка до сторонньої критики. Причому має дотримуватись баланс між розумінням тез масами і критичністю. Якщо балансу не дотримано, то ідеї будуть просто незрозумілі значній частині цільової аудиторії, або занадто вразливі для контрпропаганди.

Що стосується форми, можна виділити наступні критерії:

  • Чіткість центральної тези — вона не повинна зливатися з фоном;
  • Привабливість фону.

Агітація Української повстанської армії[ред.ред. код]

Агітаційний плакат УПА, 1948 р. Зверніть увагу, що воїн УПА топче червоні прапори загарбників — комуністів та нацистів
В бій за Українську самостійну соборну державу

В УПА були різні неперіодичні видання. У 1944—46 роках з'явилися — «Повстанець» і «На зміну». УПА поширювала звернення до українців, військових, а також до представників інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). У лавах УПА працювали відомі підпільні публіцисти: Дмитро Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк, Петро Полтава, Осип Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; митці Н. Хасевич і М. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література» (Філадельфія 1952).

Оскільки сили УПА напряму залежали від підтримки населення, повстанці мали розгалужену систему пропаганди, однім із засобів якої був друк листівок та газет. Крім них видавались і невеликі книжки, як наприклад «Концепція Самостійної України» (1949 рік), «Про наш плян боротьби за визволення України в теперішній обстановці»(1951 рік) та інші. Крім цього видавались книжки й іншими мовами, які розповсюджувались серед червоноармійців та російськомовного населення України, як наприклад «Кто такие бандеровцы и за что они борются»[18]. Видавались звернення до червоноармійців та народів Каваказу та Сибіру із закликом підніматись на боротьбу із більшовиками[19][20]. Крім листівок публікувалось багато ідеологічних та суспільно-політичних праць. Найвідомішими авторами цих праць були Петро Федун на прізвисько «Полтава», Осип Дяків «Горновий», Дмитро Маївський «Петро Дума»[21].

Періодичні видання УПА були одними із основних інструментів пропаганди. Варто згадати такі журнали як «Повстанець», «До Зброї», «Ідея і Чин», інформаційні вісники «Інформатор», «Бюлетень», «Бюро інформаці УГВР». Часто через різні обставини видання призупиняли випуск газет, або припиняли виходити зовсім.

Першим журналом Головного командування УПА став часопис «До Зброї». Головним редактором було призначено Якова Бусла. Було випущено 7 номерів журналу, коли війська НКВС знайшли та знищили підпільну друкарню. Наступний журнал називався «Повстанець». Обов'язки Головного редактора виконував Микола Дужий, який з лютого 1945 року був призначений начальником усіх видань ГК УПА. Виходив часопис до 1946 року, а потім його місце перейняв журнал «Ідея і Чин», редакторами якого був Дмитро Маївський, Мирослав Прокоп, Михайло Палідович-Карпатський та Петро Федун.

За увесь час діяльності в підпільних друкарнях УПА було видано більш ніж 130 найменувань періодичних видань, півтисячі брошур, десятки вишкільних, мемуарних та поетичних збірок, тисячі листівок, звернень та відозв[22].

Жанрова різноманітність пропаганди[ред.ред. код]

Поряд з традиційними засобами пропаганди, такими як плакати, брошури, листівки, оголошення по радіо чи телебаченню тощо, для пропаганди можуть використовуватися практично всі жанри образотворчого мистецтва, а також кіно, театр, література, поезія, так само як інші види масового впливу на свідомість населення (інтернет, чати, соціальні мережі тощо)

Див. також[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Примітки[ред.ред. код]

  1. БСЭ
  2. Garth Jowett and Victoria O'Donnell, Propaganda and Persuasion, 4th ed. Sage Publications, p. 7
  3. Richard Alan Nelson, A Chronology and Glossary of Propaganda in the United States (1996) pp. 232–233
  4. Hindery, Roderick R., Indoctrination and Self-deception or Free and Critical Thought? (2001)
  5. Robert Conquest, The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, p. 308. [1]
  6. http://s56.radikal.ru/i152/0909/cc/81d0639903a4.jpg
  7. unacceptable message
  8. Joel H. Spring (2006). Pedagogies of globalization: the rise of the educational security state. Psychology Press. с. 60. ISBN 978-0-8058-5557-9. 
  9. Hilmar Hoffmann; John Broadwin; Volker R. Berghahn (1997). The triumph of propaganda: film and national socialism, 1933-1945. Berghahn Books. с. 140. ISBN 978-1-57181-122-6. 
  10. Propaganda Techniques
  11. а б Pirie, Madsen (2007). How to Win Every Argument: The Use and Abuse of Logic. UK: Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-8264-9894-6. 
  12. «The Straw Man Fallacy». Fallacy Files. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-10-12. 
  13. Scot Macdonald (2007). Propaganda and information warfare in the twenty-first century: altered images and deception operations. Taylor & Francis. с. 35. ISBN 978-0-415-77145-0. 
  14. Словарь-справочник по социальной психологии Автор: В. Г Крысько
  15. Phil Taylor (1987). «Glossary of Relevant Terms & Acronyms Propaganda and Psychological Warfare Studies University of Leeds UK». University of Leeds UK. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-04-19. 
  16. Словник військових і пов'язаних термінів (JP 1-02 DOD Dictionary of Military and Associated Terms)
  17. Пп-к, к.в.н Е. Шаламберидзе, „Психологические операции“ США», — ж. Зарубежное военное обозрение № 9 1989 С.12-16
  18. ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 217 ст.
  19. Армяне и другие народы Кавказа! — Листівка УПА на сайті oun-upa.org.ua
  20. Узбеки, казахи, туркмены, таджики, башкиры, татары, народы Урала, Волги и Сибиру, народы Азии! — Листівка УПА на сайті oun-upa.org.ua
  21. ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 215 ст.
  22. ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 226 ст.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
  • Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
  • Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.