Хоккайдо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фізична карта префектури Хоккайдо
Адміністративний поділ Хоккайдо.

Хоккайдо́ (яп. 北海道, ほっかいどう, хоккай до, «Північноморський край») — острів у Тихому океані, другий за величиною у Японському архіпелазі. Належить Японії. Разом із меншими прилеглими островами утворює префектуру Хоккайдо. В давнину називався Землею Едзо (яп. 蝦夷地, えぞち) від екзоніму айнів — «едзо».

Площа острова — 77 984,15 км²[1], довжина берегової лінії — 2767 км[2].

Географія[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Хоккайдо розташований в північній частині Японського архіпелагу. З усіх сторін острів омивається водою: на заході — Японським морем, на півночі — протокою Соя, на північному сході — Охотським морем, на сході — протокою Немуро, на півдні — Тихим океаном, а на південному заході — протокою Цуґару.

Хоккайдо поділяється на дві складові. Це велика ромбоподібна частина, що займає центр і схід острова, та S-подібний півостровів, розташований на південному-заході. Обидві складові поєднані низиною Ісікарі-Юфуцу.

Ромбоподібна частина є місцем зустрічі двох гірських систем — Едзоських гір, які тягнуться від Сахаліну, та Курилських гір, які беруть свій початок від Камчатки. Перша система поділяється на ряд менших гірських масивів. Це порівняно невисокі гори Тесіо, високі гори Юбарі та Хідака. Вони пролягають з півночі на південь по уявній ліні, що з'єднує протилежні вершини ромба — мис Соя та мис Ерімо. Східна частина цієї гірської системи відгалужена у гірський масив Кітаяма, який переходить у високогір'я Ісікарі і завершується низькими пагорбами Сіранука. Гряда Едзоських ріг порізана невеликими рівнинами та долинами. З півночі на південь тягнуться одна за одною рівнина Тонбецу та долини Найоро, Камікава та Фурано. На крайноьому півдні їх увінчує рівнина Токаті, розміри якої дорівнюють величині Кантоської рівнини. Друга система заходить у ромбовидну частину майже під прямим кутом до першої. Вона формує вулканічний пояс, який пронизує острів зі сходу на захід. Найбільшими активними вулканами цієї дуги є Сіретоко, Акан, Сікарібецу, Тайсецу, пік Токаті та інші. Тут знаходяться кратерні озера Масю, Куссяро, Акан тощо.

Клімат[ред.ред. код]

Фауна[ред.ред. код]

Флора[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Доісторичні і стародавні часи[ред.ред. код]

Реконструкція житла джьомонівців на стоянці Саннай Маруяма.
Реконструкція айнського житла в містечку Нібутані.

Найстаріші артефакти, знайдені на території Хоккайдо, належать до епохи пізнього палеоліту. Це кам'яні відщепи, що були виготовлені первісною людиною 25 — 20 тисяч років тому. Їх було знайдено на гірській стоянці Сюкюбай-Санкакуяма[3] міста Тітосе та стоянці Сімакі[4] містечка Камі-Сіхоро. 15-12 тисяч років тому, в епоху мезоліту, на Хоккайдо поширилася техніка виготовлення кам'яних лез, з якою пов'язують появу культури мікролітичних знарядь. В цей же час мешканці острова навчилися використовувати лук і стріли.

Поява кераміки на Хоккайдо датується 8 тисячоліттям до Р. Х. Вона представлена культурою Джьомон. На острові ця культура знайшла своє вираження у двох стилях оформлення посуду — південно-західному та північно-східному. Перший виник під впливом стилю регіону Тохоку сусіднього острова Хонсю, а другий оформився самостійно. Посуд південно-західної частини Хоккайдо був пласкодонним, а північно-східної — гостродонним. Близько 6 тисячоліття до Р. Х. гостродонний посуд поступився пласкодонному, а старі стилі еволюціонували у нові — циліндричний[5] на південному заході та північо-циліндричний[6] на північному сході. В 3-2 тисячолітті до Р. Х. жителі Хоккайдо перейняли з сусіднього Хонсю пишний камеґаокський стиль[7], який витіснив реґіональні стилі.

На межі нашої ери в Японії поширилася нова культура Яйої. Її носії були осілими землеробами. Вони займалися рисівництвом, знали техніку обробки металів і виготовляли новий тип неорнаментованої кераміки. Хоккайдо залишився поза впливом цієї культури. Його мешканці продовжували жити мисливством і збиральництвом, були напів-осідлими і трималися традицій попередньої епохи Джьомон. Їхня культура отримала назву пост-Джьомонівської. Протягом 3 — 4 століття, під впливом південних сусідів, хоккайдосці стали використовувати металеві знаряддя і виготовляти прикраси із дорогоцінного каміння.

Починаючи з 7 століття північно-східні райони Хоккайдо, а саме землі узбережжя Охотського моря, перебували під впливом Охотської культури. Вона охоплювала ареал Курильських островів та узбережжя Приморського краю. Її носіями були тунгусо-алтайські племена мисливців на морського звіра, пращури нівхів. Вони використовували кам'яні, залізні та кістяні знаряддя праці. Велике поселення та могильник північних цих мисливців було знайдено на стоянці Мойоро[8] на території міста Абасірі. Найбільш пізні пам'ятки Охотської культури датуються 9 століттям.

У 8 столітті на базі пост-Джьомонівської культури виникла нова культура Сацумон. Її носіями були прото-айни. Вони займали усю територію острова Хоккайдо, сусідніх Курил та Сахаліну. Так само як джьомонівці, прото-айни були переважно мисливцями-збирачами, хоча й практикували примітивне землеробство. Свою зброю і знаряддя вони виготовляли з заліза, рідше каменю або кості. Прото-айни торгували із сусідніми нівхами на півночі та японцями на півдні. Останні називали мешканців Хоккайдо й прилеглих територій терміном «едзо» (варвари), а їхню країну «островом едзо»[9], «тисячею островів едзо»[10] або «Заострів'ям»[11]. Центром торгівлі прото-айнів з японцями була японська провінція Дева в регіону Тохоку.

Різне[ред.ред. код]

На честь острова названо астероїди 3720 Хоккайдо та 5114 Едзо[12].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]