Період Джьомон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Японії
Стародавність
Палеоліт
Період Джьомон
Період Яйой
Період Ямато
  Період Кофун
  Період Асука
Період Нара
Період Хейан
Середньовіччя
Період Камакура
Період Муроматі
  Період Намбокутьо
  Період Сенґоку
Період Адзуті-Момояма
Новий Час
Період Едо
Період Мейдзі
Період Тайсьо
Сучасність
Період Сьова
Період Хейсей

Пері́од Джьóмон (яп. 縄文時代, じょうもんじだい, МФА: [d͡ʑomoɴ d͡ʑidai̯]) — період в історії Японії. Тривав з 11 тисячоліття до середини 1 тисячоліття до Р. Х. За археологічною періодизацію історії країн відповідає мезоліту і неоліту. Протягом цього періоду на Японському архіпелазі домінувала культура Джьомон (яп. 縄文文化, じょうもんぶんか, МФА: [d͡ʑomoɴ bunka]) або Культура шнурової кераміки.

Короткі відомості[ред.ред. код]

«Палаюча кераміка»[1] середньої доби періоду Джьомон (стоянка Уматака, Наґаока, Ніїґата. Токійський національний музей).

Епоха, протягом якої в Японії використовувалася шнурована кераміка, називається періодом шнурової кераміки або періодом Джьомон[2]. Культуру цього періоду називають культурою шнурової кераміки або культурою Джьомон. Від докерамічної палеолітичної епохи період Джьомон відрізняється появою кераміки, а також луку зі стрілами. Питання про японське або іноземне походження джьомонівської кераміки залишається відкритим[3].

Лук і стріли прийшли на заміну палеолітичному спису. Вони були першою механічною зброєю людини. Поява луку змінила спосіб полювання і підвищила його ефективність на малих тварин. Кераміка ж виникла в результаті усвідомлення людиною хімічної мінливості речовин. М'яка і пластична глина під час тривалого опалювання перетворювалася в твердий посуд. Завдяки кераміці люди навчилися варити і тушкувати їжу. Це сприяло збагаченню раціону новими продуктами та покращенню якості харчування[3].

Станом на 1994 рік, найдавнішим керамічним виробом на території Японії вважався «глечик з квасолеподібним орнаментом»[4], знайдений в печері монастиря Сенпуку (Сасебо, Наґасакі)[5] і датований 11 тисячоліттям до Р. Х. Від цієї часової точки відраховуюь початок періоду Джьомон, що тривав 10 тисяч років. В цю епоху культура виготовлення кераміки поширилися по всьому Японському архіпелагу — від Хоккайдо до Рюкю[3]. На тлі інших неолітичних керамічних культур стародавнього світу ця культура була унікальною для Японії[3].

Джьомонівській кераміці притаманна локальна диференціація, схожість стилів та часова тяглість. Тобто, вона поділяється на декілька регіональних типів, що розвивалися еволюційним шляхом і мали подібні між собою орнаментальні мотиви. Найбільші відмінності в японській неолітичній кераміці спостерігаються у виробах Західної і Східної Японії. В свою чергу, в східнояпонській кераміці періоду Джьомон виділяють Північно-східний та Кантоський типи. Останній також поділяється на ряд локальних підтипів. Незважаючи на регіональні відмінності, усі типи кераміки Джьомон мають спільні риси, що дозволяє говорити про існування на островах єдиної археологічної культури[3].

Точна кількість стоянок періоду Джьомон невідома. Станом на 1994 рік їх приблизна кількість становила 100 тисяч[3]. Це може свідчити про відносно високу для неолітичних суспільств густоту населення Японського архіпелагу[3]. До 1990-х років більшість стоянок знаходилась у Східній Японії, проте завдяки роботі західнояпонських археологів різниця в кількості стоянок між Заходом і Сходом скоротилася. На думку японського етнолога Коями Шюдзо населення Японії на початку періоду Джьомон становило 20 тисяч осіб, в середній фазі — 260 тисяч осіб, а наприкінці періоду — 76 тисяч осіб[6].

Періодизація[ред.ред. код]

Для періоду Джьомон використовується археологічна періодизація. Вона базується типологізації керамічних пам'яток, вік яких визначається радіовуглецевим методом. За цим методом період Джьомон поділяють на 6 великих часових відрізків:

Періодизація періоду Джьомон
зародкова доба[7] 草創期, そうそうき, сосокі близько 11 000 — 7 500 років до Р. Х.[8]
початкова доба[7] 早期, そうき, сокі близько 7 500 — 4 000 років до Р. Х.[8]
рання доба 前期, ぜんき, дзенкі близько 4 000 — 3 000 років до Р. Х.[8]
середня доба 中期, ちゅうき, чюкі близько 3 000 — 2 000 років до Р. Х.[8]
пізня доба 後期, こうき, кокі близько 2 000 — 1 000 років до Р. Х.[8]
кінцева доба 晩期, ばんき, банкі близько 1 000 — 500 років до Р. Х.[8]

Окрім цієї загальноприйнятої періодизації існують інші варіанти. Переший передбачає поділ періоду Джьомон на дві доби — ранню і пізню, межею для яких виступає 3 — 2 тисячоліття до Р. Х. У другому варіанті періодизації виділяється чотири часові фази: становлення (11 — 4 тисячоліття до Р. Х.), розвитку (4 — середини 2 тисячоліття до Р. Х.), зрілості (кінця 2 тисячоліття — початку 1 тисячоліття) та кінця (середина 1 тисячоліття)[3]. Поряд із загальними періодизаціями існують локальні, які враховують особливості розвитку джьомонівської кераміки лише у певних регіонах.

Супільство[ред.ред. код]

Пращури носіїв культури Джьомон прибули до Японського архіпелагу у пізньому палеоліті. Питання їхньої генези є дискусійним в історіографії. З кінця 20 століття обстоюються теорії північноазійського та південноазійського походження джьомонівців[9]. Їхніми прямими нащадками вважають айнів, рюкюсців та північно-східних яматосців[10].

Господарство[ред.ред. код]

Жолуді — основна харчова культура джьомонівців

Господарчу основу японського суспільства періоду Джьомон складали полювання, рибальство і збирання рослинних продуктів. Існують припущення, що неолітичне населення архіпелагу знало примітивне підсічно-вогневе землеробство, а також змогло одомашнювати диких кабанів[3].

На полюванні джьомонівці найчастіше використовували прості луки. Археологи знаходять рештки цієї зброї переважно у торфяних шарах стоянок, розміщених у болотистих низинах. На 1994 рік вчені виявли лише 30 повністю уцілілих луків[3]. Вони виготовлялися, як правило, з головчасто-тисових видів дерев і покривалися чорним лаком. Вістря стріл майструвалися з твердого каменю обсидіану[11]. На відміну від луку, спис вживали рідко. Рештки списів часто виявляють на Хоккайдо і Північно-східному регіоні, проте вони є рідкістю для регіону Канто. У Західній Японії списи майже не зустрічаються. Крім зброї на полюванні також використовувалися собаки і вовчі ями. Найчастіше мешканці Японського архіпелагу полювали на кабанів, оленів, диких качок та фазанів[3].

Рибу і морські продукти джьомонівці вудили, гарпунили або виловлювали рибацькими сітками. З мушлевих насипів, тогочасних смітників, вчені знаходять вудильні гачки, вістря малих і великих гарпунів, рибацькі плавці та грузики. Більшість цих знарядь виготовлені з кістки оленя. Їх виявляють переважно у стоянках, розташованих на річкових і морських узбережжях. Ці знаряддя використовувалися в певні пори року і були орієнтовані на певні види риб: бонітів, червоних пагрів, морських судаків та різні види мушлевих. Вудки і гарпуни були індивідуальними знаряддями, а сітки — колективними. Особливого розвитку рибальство набуло після середньої епохи періоду Джьомон[3].

Збиральництво відігравало в господарському житті джьомонівців провідну роль. Продукти рослинного походження активно вживалися в їжу вже з ранньої епохи періоду Джьомон. Більшість з них складали тверді плоди дерев, такі як каштани, горіхи та жолуді, і бульби — батат та діоскорея. Їх збирали восени у великих кількостях і складали у плетені з лози кошики. З жолудів виготовляли борошно на примітивних жернах і випікали хліб[12]. Частину продуктів зберігали на зиму в неглибоких декількох 1-метрових ямах, які знаходилися в межах поселень. Доказами існування таких ям є стоянки середньої епохи Саканошіта (Аріта, Саґа) та кінцевої епохи Мінамі-Ґатамаеіке (Санйо, Окаяма)[3]. Окрім твердих плодів джьомонівці споживали водяні горіхи, актінідії, плоди сапіндусів і афанантів, японський кизил, виноград, свидину. Зерна цих рослин були знайдені поруч із запасами твердих плодів на стоянці Торіхама (Вакаса, Фукуй)[3]. Ймовірно, джьомонівці займалися примітивним сільським господарством, про що свідчать виявлені на місцях їхніх поселень рештки сільськогосподарських культур — гарбузів-горлянок та золотистої квасолі[3]. Вони також збирали китайську кропиву та уртіку, з якої виготовляли волокно для одягу[3].

Житло[ред.ред. код]

Протягом усього періоду Джьомон мешканці Японського архіпелагу мешкали у землянках і напівземлянках[13], традиційних житлах докерамічної доби. Житло було заглибленим у землю, мало земляні стіни і підлогу, а також каркас з деревних стовпів, який підтримував дах з шкір тварин, трави та хмизу. Джьомонівські землянки різнилися за регіонами. Найбільше їх знаходять у Східній Японії; менше — у Західній[3].

Житла початкової доби мали просту конструкцію. Вони поділялися на прямокутні або круглі у плані. Центром житла було вогнище, яке мало декілька типів: земляне[14], глечикове[15] і кам'яне[16]. Перше виготовляли шляхом простого викопування неглибокої ямки в підлозі, в якій де палили хмиз і дрова; друге майстрували з нижньої частини горщика, яку вкопували у підлогу; третє споруджували з гальки або малих камінців, якими обкладали місце для багаття. Житла регіонів Тохоку та Хокуріку цієї епохи відрізнялися від решти японських аналогів великими розмірами. Починаючи з середньої епохи вони мали складну конструкцію, що передбачала використання декількох вогнищ в одній оселі[3].

Shijimizuka Ruins (restored houses 1).jpg Uenohara Jomon No Mori.jpg Sanno kakoi iseki.jpg SannaiTipi.jpg
стоянка Шімідзука
(Хамамацу, Шідзуока)
стоянка Уенохара
(Кірішіма, Каґошіма)
стоянка Санно-какої
(Куріхара, Міяґі)
стоянка Саннай-Маруяма
(Аоморі, Аоморі)

Житло джьомонівців було не лише місцем відпочинку, а й простором, тісно пов'язаним із їхніми світоглядом і віруваннями. Після 3 тисячоліття до Р. Х. з'явився звичай заривати при вході до землянки, що форми малого коридору, непошкоджені керамічні глеки або горщики. Припускають, що в них складала молочні зуби або плаценту новонароджених[3]. В деяких оселях розміщували кам'яні фалічні палиці секібо або ритуальні кам'яні помости. В Центральній Японії та регіоні Канто існували землянки із вимощеною пласким каменем підлогою[17].

Середньостатистична площа джьомонівського житла становила 20 — 30 м²[3]. Зазвичай, в ньому проживала одна сім'я від 5 осіб і більше. Доказом такої кількості мешканців служить знахідка на стоянці Убаяма (Ітікава, Тіба)[18], де була виявлено поховання родини в землянці — два чоловіки, дві жінки і одна дитина[3].

Існували також великі будівлі, які знаходять у Північній та Північно-центральній Японії. Зокрема, на стоянці Фудодо (Асахі, Тояма) дослідники розкопали землянку, що мала чотири вогнища і в плані нагадувала еліпс довжиною 17 м і радіусом 8 м. На стоянці ж Суґісавадай (Ношіро, Акіта) було виявлено землянку такої ж форми, довжиною 31 м і радіусом 8,8 м. Точне призначення цих великих будівель невідоме. Гіпотетично вони могли виконувати роль місця зборів, комори або колективної майстерні[3].

Поселення[ред.ред. код]

«Зал зборів» в реставрованому поселенні на стоянці Саннай Маруяма.

Декілька жител утворювали поселення. В початкову епоху періоду Джьомон воно складалося з 2 − 3 землянок. В ранній епосі кількість осель збільшилася, що дає підстави говорити про поступовий перехід джьомонівців до осілого способу життя. Житла споруджували довкола площі на приблизно однаковій відстані. Ця площа була центром громадського і релігійного життя поселення.

В історіографії такий тип послень називають «круглим»[19] або «підковоподібним»[20]. Вони були традиційними на всій території Японського архіпелагу починаючи з середньої епохи періоду Джьомон. Невідомо, чи були поселення тимчасовими або постійними, проте відомо, що їхні мешканці проживали в них тривалий час. Про це свідчить тяглість керамічних культурних стилів поселення, а також нашарування поселень раннього періоду на поселення пізнього[3].

Окрім житлових споруд до складу поселення входили так звані «будівлі на підпорах»[21]. Фундамент цих споруд нагадував прямокутник, еліпс або шестикутник. Вони не мали земляних стін, підлоги і вогнища і знаходилися на стовпах-підпорах. Ширина цих будівель коливалася в межах 5 — 15 м. Вони були найбільшими спорудами на зразок великих землянок північнояпонського типу. Призначення «будівель на підпорах» невідоме[3].

Окрім осілих поселень археологи також знаходять поселення, які не мали осель і нагадують тимчасові табори.

Поховання[ред.ред. код]

Мешканці Японії періоду Джьомон, зазвичай, ховали небіжчиків у мушлевих насипах. Ці насипи виконували одночасно роль смітника і кладовища, і знаходилися поруч із житлами джьомонвіців. За результатами археологічних досліджень на один насип початкової доби припадало 1-2 поховання, а на аналогічний насип пізньої доби — понад 30[3]. В 1 тисячолітті до Р.Х. з'явилися великі цвинтарі, як в мушлевому насипі на стоянці Йошіґо (Тахара, Айчі)[22], де було знайдено понад 300 кістяків[23]. Матеріали поховань свідчать про перехід джьомонівців від кочового до осілого способу життя, а також про поступове зростання населення стародавньої Японії[3].

Більшість джьомонівських поховань належать до скорчених трупокладень: руки і ноги померлого згинали так, що його тіло нагадувало ембріон, поміщали в яму без труни і закопували. Відомі також окремі випадки витягнутого трупокладення, які набули поширення з 3 тисячоліття до Р.Х.[3]. Починаючи з кінцевої доби, поряд із трупокладенням з'явився звичай трупоспалення: обпалені кістки кінцівок померлого складали у прямокутник, а посеред нього складали череп та інші кістки. Як правило поховання були індивідуальними, проте існували й колективні могили для родичів або дітей. Найбільша колективна могила періоду Джьомон, довжиною 2 м із 15 трупокладеннями, була знайдена в мушлевому насипі стоянки Міямотодай (Фунабасі, Тіба)[3].

Окрім звичайних ямних поховань у мушлевих насипах існували й інші. В ряді стоянок археологи знаходять могильники, в яких небіжчики поховані у ямах із кам'яною підлогою або у великих кам'яних гробах. Такий тип поховання був звичним для Північної Японії в кінцеву добу. На території Хоккайдо традиційними були поховання на окремих великих цвинтарях поза поселенням з багатим поховальним інвентарем[3]. Крім цього на всій території тогочасної Японії існував звичай ховати мертвонароджених, грудних малюків і померлих дітей віком до 6 років у керамічних глечиках[24]. Зрідка в таких глечиках ховали дорослих — їхні тіла спалювали, а кістки, після обряду миття водою, вкладали у посуд[3].

Обряди і вірування[ред.ред. код]

Джерелом про релігійні уявлення жителів Японії періоду Джьомон є поховальний інвентар. Його наявність свідчить, що джьомонівці вірили в існування душі та потойбічне життя. До складу такого інвентаря входили речі, які небіжчик використовував за життя: гребінці, сережки, браслети, нашійні і нагрудні прикраси, персні та пояси. Найчастіше у джьомонівських похованнях зустрічаються мушлеві браслети та пояси з оленячого рога. Перші виготовлялися з великих мушель гліцимеріса або раппана, в середині яких відкривали отвір для руки і шліфували до блиску; другі майструвалися з розвилки оленячого рогу і покривалися складним орнаментом. Прикраси мали не лише естетичну, а й ритуально-магічну функцію. Браслети зазвичай носили жінки, а пояси — чоловіки. Кількість і багатство декору прикрас вказували не на соціальну, а статеву чи вікову диференціацію[3].

Серед джьомонівців пізньої епохи існував ініціаційний звичай виривання або спилювання зубів. За життя молодій людині видаляли певну кількість різців або ікла, що знаменувало про її входження до групи дорослих. Спосіб і порядок виривання зубів різнився в часі за регіонами. Також побутував звичай підпилювання чотирьох різців верхньої щелепи у формі малих тризубців або двозубців. Реалізація таких операцій потребувала складник хірургічних навичок[3].

Zuby jomon.jpg Figurine Dogu Jomon Musée Guimet 70608 4.jpg JomonStatue.JPG Sekib-u-1.jpg Magatama.png
Підпилювання зубів
(Тахара, Айчі)
Мечі (ліворуч) та секібо (праворуч)
(Абікоші, Чіба)
Маґатама
(регіон Канто)

Ще одним артефактом, пов'язаним із релігійними уявленнями джьомонівців, є керамічні жіночі статуетки доґу. Їх інколи називають «джьомоніськими венерами». Найдавніший зразок такої статуетки був знайдений на стоянці Ханавадай (Сакура, Тіба), що датується ранньою добою періоду Джьомон[25]. Залежно від стилю виконання доґу класифікують на декілька типів: пласкі[26], циліндричні[27], рельєфні з ногами[28], з трикутними обличчями[29], пугачеподібні[30], з окуляроподібними очима[31]. Майже всі статуетки зображають жінок з великим, можливо вагітним, животом. Як правило їх знаходять у поламаному стані. Припускають, що доґу символізували жіноче начало, родину, народжуваність і використовувалися в обрядах, пов'язаних із культом фертильності. З цим же культом асоціюються фалічні символи — кам'яні палиці секібо, кам'яні мечі та ножі, які уособлюють чоловіче начало, владу, авторитет[3].

Джьомонівці також виготовляли дерев'яні і кам'яні доґу. Вони відігравали роль амулетів-оберегів. Таку саму роль мали «кривоцвіти» маґатама, що виготовлялися з дорогоцінного каменю і носилися на шиї. Окрім них жителі стародавньої Японії виготовляли керамічні маски, призначення яких невідоме[3].

Виробництво[ред.ред. код]

Населення періоду Джьомон виробляло кам'яні та дерев'яні знаряддя і вироби, використовувало асфальт та техніку лакування урусі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 火焔土器, かえんどき, каен докі.
  2. Японське слово джьомон означає «шнуровий орнамент». Це переклад словосполучення «cord marked pottery», яке використовував «перший дослідник» культури Джьомон Едвард Мос для означення кераміки зі стоянки Оморі. До Другої світової війни синонімом «періоду Джьомон» був термін «кам'яний вік».
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал Період Джьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  4. яп. 豆粒文土器, とうりゅうもん, торюмон докі.
  5. Найстаріша кераміка Японії. Глечик з квасолеподібним орнаментом // Історія Сасебо. — Сторінка міста Сасебо; Кераміка з печери монастиря Сенпуку, Сасебо, Наґасакі
  6. 小山修三, 杉藤重信. 縄文人口シミュレーション『 // 国立民族学博物館研究報告. — 9巻1号 — 1984. — pp.1-39.
  7. а б Інколи зародкова і початкова доба розглядаються як один підперіод періоду Джьомон.
  8. а б в г д е Датування подане за Charles T. Keally. Jomon Culture
  9. Рубель В. А., Коваленко О. О. Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000. № 1, — С. 156—162
  10. 日本人の起源 / 埴原和郎著. — 東京: 角川書店, 1990.
  11. Свідченням потужності луку джьомонівців є знахідка зі стоянки Шіджімідзука (Хамамацу) — лопатка кабана, пробита кам'яним вістрям. (Період Джьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Шьоґаккан, 1994—1997.)
  12. Вперше зразок такого обгорілого хлібу було знайдено на території джьомонівського житла на стоянці середньої доби Сорі (Фудзімі, Наґано) (Період Джьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.).
  13. яп. 竪穴住居, たてあなじゅうきょ, татеана джюкьо. 竪穴住居・集落調査のリサーチデザイン / 小林謙一, セツルメント研究会編. — 東京: 六一書房, 2008.
  14. яп. 地床炉, じしょうろ, джішьо-ро.
  15. яп. 埋甕炉, まいようろ, маййо-ро.
  16. яп. 石組炉, いしぐみろ, ішікумі-ро або яп. 石囲炉, いしがこいろ, ішікумі-ро
  17. яп. 敷石住居, しきいしじゅうきょ, шікіїші джюкьо. 敷石住居址の研究 / 山本暉久著. — 東京: 六一書房, 2002.
  18. Стоянка Убаяма // Офіційна сторінка міста Ітікава
  19. яп. 環状集落, かんじょうしゅうらく, кандзьо сюраку.
  20. яп. 馬蹄形集落, ばていけいしゅうらく, батей-кей сюраку.
  21. яп. 掘立て柱建物, ほったてばしらたてもの
  22. Сторінка парку «Мушлевий насип Йошіґо»
  23. Туристичний довідник міста Тахара, Айчі
  24. В мушлевому насипі стоянки кінцевої доби Нумацу (Ісіномакі, Міяґі) було знайдено 10 глечикових поховань дітей, а на стоянці Йошіґо (Тахара, Айчі) — 35. (Період Джьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Шьоґаккан, 1994—1997.)
  25. Доґу, розміром 4,9 си, має вигляд безликої антропоморфної фігури з гіпертрофованими жіночими грудьми та сідницями «Ханавадайська венера»
  26. яп. 板状土偶, ばんじょうどぐう, бандзьо доґу. Пошерені в ранній і середній добі періоду Джьомон.
  27. яп. 筒形土偶, つつがたどぐう, цуцуґата доґу. Поширені в ранній і середній добі періоду Джьомон.
  28. яп. 有脚立体土偶, ゆうきゃくりったいどぐう, юкяку ріттай доґу. Поширені в ранній і середній добі періоду Джьомон.
  29. яп. 山形土偶, やまがたどぐう, ямаґата доґу. Поширені в середній добі періоду Джьомон.
  30. яп. みみずく土偶, みみずくどぐう, мімідзуку доґу. Пошерені в пізній добі періоду Джьомон.
  31. яп. 遮光器土偶, しゃこうきどぐう, сякокі доґу. Поширені в кінцевій добі періоду Джьомон.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Період Джьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • (укр.) Рубель В. А., Коваленко О. О. Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000. № 1, — С. 156—162
  • (яп.) 繩文時代 /鎌木義昌編. — 東京: 河出書房, 1965.
  • (яп.) 縄文時代研究事典 /戸沢充則編. — 東京: 東京堂出版, 1994.
  • (яп.) 縄文時代の考古学 / 小林達雄著. — 東京: 学生社, 1998.
  • (яп.) 縄文時代の日本列島: 自然との共生 / 東北歴史博物館編集. — 多賀城市: 東北歴史博物館, 2000.

Посилання[ред.ред. код]