Церква Святих Бориса і Гліба (усипальниця, Вишгород)
| Церква Святих Бориса і Гліба | |
|---|---|
 Будівництво дерев'яного храму-усипальниці (зверху) та перенесення до нього раки князів Бориса і Гліба (внизу). Мініатюра з Сильвестрівського збірника, друга половина XIV століття. | |
| 50°35′44″ пн. ш. 30°29′49″ сх. д. / 50.59556° пн. ш. 30.497111° сх. д.Координати: 50°35′44″ пн. ш. 30°29′49″ сх. д. / 50.59556° пн. ш. 30.497111° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, Вишгород |
| Початок будівництва | 1075[1] |
| Кінець будівництва | 1112[1] |
| Зруйновано | 1240 |
  Церква Святих Бориса і Гліба (усипальниця, Вишгород) (Україна) | |
 | |
Церква Бориса і Гліба у Вишгороді — перша церква в Київській Русі, що була освячена в пам'ять про руських святих Бориса і Гліба, а також стала їх мавзолеєм-усипальницею. Церква була зруйнована під час розорення Вишгорода у 1240 році військом Монгольської імперії на чолі з Батиєм.
Історія[ред. | ред. код]
У письмових джерелах згадується ряд церковних споруд, які було зведено у Вишгороді часів Київської Русі. Першим був дерев'яний храм Святого Василія — споруджений, ймовірно, за часів Володимира Святославича наприкінці X століття.[2] Згідно з «житієм Бориса і Гліба», біля цієї церкви були поховані мощі святих: тіло Бориса у 1015 році, а тіло Гліба у 1020.
Року 1020 на місці згорілого Василівського храму було встановлену «клетъку малу» в якій розмістили тіла святих. Тоді ж Ярослав Мудрий повелів звести нову велику дерев'яну п'ятикупольну церкву. Після завершення будівництва, до неї були перенесені раки Бориса і Гліба, і вона стає першою церквою-мавзолеєм на їх честь.
Наступний храм зводився під керівництвом Ждан-Ніколи.[2] Року 1072 вібулось його урочисте освячення, на якому були присутні сини Ярослава Мудрого — Святослав, Ізяслав та Всеволод. Прийнято вважати, що саме тоді був впроваджений другий збір законів «Правда Ярославичів». У тому ж році Святослав Ярославич розпочав будівництво кам'яного храму на честь Бориса і Гліба. Але до часу його смерті у 1076 році були завершені тільки стіни. Остаточно будівництво було завершено при правлінні Всеволода Ярославича[3], але по завершенні робіт верх храму завалився. Храм залишався деякий час в руїнах. Його відновлення розпочав син Святослава Олег. Відбудова була завершена лише у 1115 році.
Після розорення Вишгорода у 1240 році військом Бату-хана, зникають будь-які згадки про церкву.
За одними даними, її було розібрано, матеріал використали для будівництва костелу св. Миколая (потім — Петропавлівська церква на Подолі) при монастирі домініканців у Києві.[4]
Опис храму[ред. | ред. код]
За розмірами церкву Бориса і Гліба можна було порівняти з Спасо-Преображенським собором у Чернігові і Софією Київською. Це була хрестово-купольна споруда з нартексом та сходовою баштою для підйому на хори у північно-західній частині. Церква була видовженою із заходу на схід (42 м) і мала невелику ширину (24 м). Розмір підкупольного квадрату (сторона ~8 м) вказує на його значний об'єм і на велику висоту храму. Це також підтверджують глибокі (2,5 м) та широкі (2,4 м в нижній частині, 1,5—1,8 м у верхній) фундаменти. Стіни були викладені із цегли у техніці кладки «з прихованим рядом» із включенням рядів каміння[5].
Ззовні фасад храму був прикрашений арочними нішами, а дах вкритий свинцем. Зсередини стіни були розмальовані фресками, а підлога була покрита поливною плиткою.
Археологічні дослідження[ред. | ред. код]
Перші дослідження залишків стародавнього храму були проведені у 20-х роках XIX століття. Наступні невеликі дослідження були проведені перед закладенням фундаменту нової церкви у 1860 році. У 1874 році під час роботи III Археологічного з'їзду в Києві, знов проводились розкопи фундаменту під керівництвом Олексія Уварова.
Наступні археологічні дослідження храму проводив Інститут археології АН УРСР у 1936—1937 роках. Вони показали, що це була монументальна споруда — восьми-стовпова тринефна церква, одна з найбільших в Київській Русі. Її площа становила 924 м².[2] Але скласти перший повний план будови вдалося лише у 1952 році. Це зробила археологічна експедиція Інституту історії матеріальної культури під керівництвом Михайла Каргера.[6]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Денисенко Димитрий. Роль Вышгорода и его святынь в истории Руси // Труди Київської Духовної Академії. — С. 211.
- ↑ а б в І.С. Винокур, Д.Я. Телегін. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — С. 349-352.
- ↑ імовірно у 80-90-х роках XI століття
- ↑ Петропавлівська Церква. Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
- ↑ імовірно, пізній випадок використання змішаної кладки — opus mixtum
- ↑ Под ред. патриарха Московского и всея Руси Алексия II. Православная энциклопедия. — С. 64-65.
Література[ред. | ред. код]
- Денисенко Димитрий. Роль Вышгорода и его святынь в истории Руси // Труди Київської Духовної Академії. — К. : Видавничий відділ української Православної Церкви, 2008. — Вип. №9. — С. 197-221. (рос.)
- Под ред. патриарха Московского и всея Руси Алексия II. Борисоглебская церковь в Вышгороде // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр РПЦ «Православная энциклопедия», 2003. — Т. 6. — 752 с. — 39000 прим. — ISBN 5-89572-010-2. (рос.)
- Винокур І. С., Телегін Д. Я. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Видання друге, доповнене і перероблене. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2008. — 480 с. — ISBN 966-692-247-9.